Постанова

від 29.08.2019 по справі 136/272/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 серпня 2019 року

місто Київ

справа № 136/272/18

провадження № 61-2323св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Прилуцьке ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке , на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 24 жовтня 2018 року у складі судді Кривенка Д. Т. та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Копаничук С. Г., Медвецького С. К.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у лютому 2018 року звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке (далі - ТОВ Прилуцьке ) про визнання недійсним Договір оренди земельної ділянки від 10 січня 2014 року.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що він є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 3, 6033 га, кадастровий номер: 0522284000:02:000:0034 з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області. В травні 2017 року позивачу стало відомо про існування договору оренди зазначеної земельної ділянки від 10 січня 2014 року, строк користування земельною ділянкою визначено 5 років. Зазначений правочин позивач не підписував, що, в свою чергу, свідчить про відсутність його волевиявлення на настання правових наслідків за правочином, доручень з цього приводу він іншій особі не давав.

Стислий виклад заперечень відповідача

ТОВ Прилуцьке заперечувало проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, просило суд відмовити у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності, оскільки відповідач обробляє зазначену земельну ділянку з 2014 року, при цьому позивач отримує орендну плату. Позивачем не надано доказів, що про існування оспорюваного договору він дізнався саме у травні 2017 року.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 24 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 10 січня 2014 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Прилуцьке , предметом якого є земельна ділянка, площею 3, 6033 га, кадастровий номер: 0522284000:02:000:0034 , цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області, право оренди за Товариством з обмеженою відповідальністю Прилуцьке зареєстроване реєстраційною службою Липовецького районного управління юстиції Вінницької області, номер запису 5331713. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що оспорюваний договір, укладений від імені орендодавця, підписаний не ним, а іншою особою, тобто цей договір укладений за відсутності відповідного волевиявлення позивача, а тому наявні підстави для визнання договору оренди землі недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України. Крім того, оскільки позивач дізнався про порушення свого права, тобто про наявність оспорюваного договору оренди, лише в травні 2017 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є початком перебігу позовної давності, тому він не знав і не міг довідатися про порушення свого права. Отже, відсутні підстави для відмову у позові у зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування якої просив відповідач, оскільки цей строк позивачем не пропущений.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ Прилуцьке залишено без задоволення. Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 24 жовтня 2018 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо визнання договору оренди землі недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України, вірно встановивши, що оспорюваний правочин, укладений від імені ОСОБА_1 , підписано не ним, а іншою особою, що підтверджено висновком експерта, а також про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку давності, оскільки перебіг позовної давності починається не з моменту отримання позивачем плати за користування земельною ділянкою, а з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки встановлено, що оспорюваний договір позивач не підписував, а відтак про його існування з 10 січня 2014 року він знати не міг.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій ТОВ Прилуцьке у січні 2019 року до Верховного Суду, заявник просив скасувати рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 24 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що посилання позивача про те, що він дізнався про існування оспорюваного договору лише в травні 2017 року не підтверджено жодними доказами. Не доведено факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Заявник вважає, що судами не повно з`ясовано обставини, які мають значення для справі, складено висновки, які не доведені доказами.

Відзив на касаційну скаргу ТОВ Прилуцьке до Верховного Суду не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 263 ЦПК України, а отже касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку, серія ВН в„– 027519 , є власником земельної ділянки, площею 3, 6033 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району.

10 січня 2014 року від імені ОСОБА_1 з ТОВ Прилуцьке укладено договір оренди землі, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в оренду ТОВ Прилуцьке земельну ділянку, площею 3, 6033 га, кадастровий номер 0522284000:02:000:0034 , розташовану на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області.

12 квітня 2014 року на підставі зазначеного договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційною службою Липовецького районного управління юстиції Вінницької області за ТОВ Прилуцьке зареєстровано право оренди цієї земельної ділянки строком на 5 років, номер запису 5331713.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо предмета іпотеки

В оцінці доводів касаційної скарги, законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень Верховний Суд керується положеннями ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із статтею 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 17 Закону України Про оренду землі об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до висновку судових експертів Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 03 липня 2018 року № 2337/2338/18-21 договір оренди землі від 10 січня 2014 року підписаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

У матеріалах справи відсутні відомості, які б свідчили про те, що особа, яка підписала оспорюваний правочин від імені ОСОБА_1 , була його представником або виконала підпис з його відома.

Ураховуючи викладене, при укладенні договору оренди земельної ділянки від 10 січня 2014 року від імені ОСОБА_1 з ТОВ Прилуцьке відсутнє волевиявлення ОСОБА_1 , що відповідно до статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання цього договору недійсним.

Щодо вимоги ТОВ Прилуцьке про застосування строків давності, то Верховний Суд вважає за необхідне заначити наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості захистити своє право в примусовому порядку через суд.

Враховуючи викладене та застосувавши статтю 261 ЦК України, початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що про укладення оспорюваного правочину ОСОБА_1 дізнався лише у травні 2017 року, а з позовом до суду звернувся в лютому 2018 року, тобто в межах строку позовної давності.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, на виконання вимог статей 367, 374 ЦПК України, дослідив наявні у справі докази у сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, залишив рішення суду першої інстанції про задоволення позову без змін.

Зазначені обставини встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, ґрунтуються на досліджених ними доказах, а тому здійснення їх переоцінки знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Зазначене також узгоджується з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 10 червня 2019 року у справі № 136/273/18 (провадження № 61-1879св19), від 26 червня 2019 року у справі № 136/561/18 (провадження № 61-9439св19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд врахував, що доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а фактично зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке залишити без задоволення.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 24 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко