Рішення

від 18.12.2018 по справі 524/2919/17

АВТОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРЕМЕНЧУКА

Справа № 524/2919/17

Провадження №2-а/524/5/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2018 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі:

головуючого судді - Кривич Ж.О.,

секретаря судового засідання - Коваль Т.М.,

за участі ОСОБА_1, Шаумян О.В., ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Кременчука справу за адміністративним позовом ОСББ 55 до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, треті особи ОСОБА_5, УЖКГ виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, про скасування рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 121 від 20.02.2017 року, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку 55 (далі по тексту рішення - ОСББ) звернулося в суд з позовом до виконкому Кременчуцької міської ради Полтавської області про скасування рішення № 121 від 20 лютого 2017 року, яким надано дозвіл на переведення жилих приміщень квартири АДРЕСА_1 із житлового в нежитловий фонд у м. Кременчуці. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив процедуру розгляду цього питання, яка регламентується Порядком переведення житлових приміщень (квартир, будинків), що належать на праві власності юридичним та фізичним особам, у нежитлові, який затверджено рішенням Кременчуцької міської ради від 31 серпня 2010 року. Зокрема, Порядок передбачає письмову згоду балансоутримувача та мешканців суміжних квартир першого та другого поверхів з квартирою, щодо якої вирішується питання переведення у нежитловий фонд. Для житлових приміщень у будинках Житлово-будівельних кооперативів та Об'єднань співвласників багатоквартирних будинків Порядком передбачено надання виписки з протоколу рішення загальних зборів членів кооперативу. Отже, вважає позивач, оскаржуване рішення прийняте за відсутності обов'язкових документів.

Виконком Кременчуцької міської ради позов не визнав. Представник ОСОБА_3 суду пояснила, що загальні збори членів ОСББ, де була б вирішена заява ОСОБА_5 про надання згоди на переведення у нежитловий фонд належної йому квартири АДРЕСА_1, не були проведені у зв'язку з неявкою членів ОСББ, про що виконком повідомив голова ОСББ. Для належного опрацювання спірного питання була створена комісія, яка опитала мешканців будинку ОСББ 55 . Комісія склала акт опитування від 29 грудня 2016 року, результати якого були враховані відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення.

Представник третьої особи - ОСОБА_5 - ОСОБА_4 суду пояснила, що її довіритель кілька разів звертався до правління ОСББ 55 з проханням надати дозвіл на переведення належної йому квартири № 1 із житлового у нежитловий фонд. Проте, посадові особи ОСББ не виносили заяву ОСОБА_5 ні на розгляд правління, ні на розгляд загальних зборів членів ОСББ. На запит начальника УЖКГ голова правління ОСББ 55 повідомив, що загальні збори, призначені у лютому 2016 року, не відбулися у зв'язку з неявкою членів ОСББ. ОСОБА_7 повідомила, що реконструкція приміщення квартири № 1 закінчена, адміністративно-торгівельно-побутове приміщення здано в експлуатацію; право власності ОСОБА_5 на цей об'єкт нерухомого майна зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Представник третьої особи - Управління житлово-комунального господарства виконкому Кременчуцької міської ради - Шаумян О.В. вважала позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають. Представник суду пояснила, що рішенням Кременчуцької міської ради від 31 серпня 2010 року затверджено Порядок переведення житлових приміщень (квартир, будинків), що належать на праві власності юридичним або фізичним особам, у нежитлові (далі по тексту - Порядок). Згідно з підпунктом 2.1.10. Порядку В разі немотивованої або безпідставної відмови щодо подальшого використання житлового приміщення, комісійно (у складі представників УЖКГ, балансоутримувача будинку та мешканців інших квартир) складається відповідний акт, який ураховується при підготовці рішення виконкому міської ради . Враховуючи відсутність виписки з протоколу загальних зборів членів ОСББ 55 , комісією у складі Головного спеціаліста - юрисконсульта УЖКГ, Головного спеціаліста з проектування УЖКГ, Головного спеціаліста житлово-експлуатаційного відділу УЖКГ 29 грудня 2016 року було проведено опитування власників квартир у житловому будинку АДРЕСА_1. Результати опитування мешканців будинку разом з документами, які подав ОСОБА_5, були враховані виконкомом при прийнятті рішення. Проект оспорюваного рішення попередньо оприлюднювався на веб-порталі Кременчуцької міської ради та її виконавчого органу. Представник вважала, що переведення квартири № 1 у нежитловий фонд не суперечить державним будівельним нормам і правилам, не погіршує технічного стану конструкцій будинку в цілому. Оскаржуване рішення виконкому ухвалено з врахуванням зазначених обставин та дотриманням передбаченої Порядком процедури.

Провадження у справі було відкрито ухвалою судді від 28 квітня 2017 року (а. с. 26). За клопотанням представника відповідача ухвалою суду до участі у справі як третя особа було залучено УЖКГ виконкому Кременчуцької міської ради (а. с. 104).

Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду та дослідивши надані ними письмові докази, встановив такі фактичні обставини справи:

19 жовтня 2016 року ОСОБА_5 - власник квартири АДРЕСА_1 - звернувся до міського Голови з заявою про надання йому дозволу на переведення належного йому жилого приміщення у нежитловий фонд для подальшої реконструкції під адміністративно-торгівельно-побутове приміщення. До заяви, серед іншого, були додані акт № 1 від 7 вересня 2016 року про обстеження технічного стану квартири, технічний висновок про стан будівельних конструкцій та інженерних мереж квартири та можливість її реконструкції. Під час підготовки заяви до розгляду УЖКГ виконкому витребувало від ОСББ 55 інформацію про те, чи проводилися загальні збори членів ОСББ щодо вирішення питання переведення квартири № 1 у нежитловий фонд та отримана відповідь про те, що збори не відбулися у зв'язку з неявкою членів ОСББ (а. с. 69). Після цього комісія УЖКГ у складі трьох спеціалістів Управління 29 грудня 2016 року провела опитування власників квартир, про що склала акт (а. с. 47-51). Зокрема, було встановлено, що власники квартир, розташованих поверхом вище (№7 та № 9), не погоджуються з реконструкцією квартири № 1, побоюючись виникнення додаткового шуму. Рішенням виконкому від 20.02.2017 року № 121 було надано дозвіл ОСОБА_5 на переведення жилих приміщень квартири № 1 із житлового в нежитловий фонд з метою реконструкції під адміністративно-торгівельно-побутове приміщення (а. с. 4).

Згідно відомостей,що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, станом на 20 листопада 2018 року, на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, об'єкт нерухомості адміністративно-торгівельно-побутове приміщення загальною площею 182,5 кв. м. зареєстровано на праві власності за ОСОБА_5.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного:

Відповідно до частини п'ятої статті 319 Цивільного кодексу України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Статтею 320 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно зі статтею 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придані для постійного проживання в них.

Житло є специфічним об'єктом права власності, тому свобода використання житла його власниками обмежується нормами, спрямованими на схоронність жилих приміщень та не порушення прав інших осіб, зокрема, інших мешканців жилого будинку.

Відповідно до частини другої статті 383 Цивільного кодексу України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Статтею 6 Житлового кодексу УРСР передбачено, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового.

Згідно статті 8 Житлового кодексу УРСР переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу.

Відповідно до статті 152 Житлового кодексу УРСР переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до вимог статті 27 Закону України "Про архітектурну діяльність" під час організації та виконання будівельних робіт не повинні бути порушені права та інтереси суміжних землекористувачів, а також власників будинків і споруд.

Статтею 5 Закону України "Про основи містобудування" передбачено, що при здійснені містобудівної діяльності повинні бути забезпеченні урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів об'єктів нерухомості, що оточують місце будівництва.

Статтею 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку. Зокрема, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.

Відповідно Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження, але з урахуванням інтересів інших громадян, які проживають у цьому будинку.

Згідно державних будівельних норм ДБН В 2.2-9-99 громадські будинки та споруди , ДБН В 2.2-15-2005 Будинки і споруди. Житлові будинки , такі приміщення громадського призначення як магазин-офіс можуть бути розміщені в житлових будинках на першому поверсі і мати ізольований вхід від житлової частини будинку.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У рішенні по справі "Інтерсплав проти України" (№ 803/02) Європейський Суд з прав людини наголосив, що втручання державних органів в право власності має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.

У своєму рішенні "Ян та інші проти Німеччини" (Jahn and Others v. Germany № 46720/99, № 72203/01 і № 72552/01) Європейський суд з прав людини зазначив: "Стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції містить три чітко сформульовані норми [три чітко сформульовані правила]: перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та передбачає умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів… Ці норми не є окремими, а пов'язані між собою. Друга і третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, і, відповідно, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі".

У справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (Beyeler v. Italy № 33202/96).

На час прийняття оскаржуваного рішення питання переведення приміщень житлового фонду у нежитловий в м. Кременчуці було врегульовано регуляторним локальним актом - Порядком переведення житлових приміщень (квартир, будинків), що належать на праві власності юридичним або фізичним особам, у нежитлові в м. Кременчуці. Відповідно до підпункту 2.1.10. Порядку до заяви власника квартири має бути додана письмова згода балансоутримувача та мешканців суміжних квартир першого та другого поверхів з квартирою, яка зазначена в заяві, щодо подальшого використання її за певним призначенням. У разі їх немотивованої або безпідставної відмови щодо подальшого використання житлового приміщення за певним призначенням - комісійно… укладається відповідний акт, який ураховується при підготовці рішення виконкому міської ради. Для житлових приміщень у будинках житлово-будівельних кооперативів та об'єднань співвласників багатоквартирних будинків - виписка з протоколу рішення загальних зборів членів кооперативу .

В судовому засідання з'ясувалося, що учасники розгляду тлумачать положення зазначеного підпункту Порядку по різному - представник позивача вважає, що для квартири у будинку ОСББ потрібні як письмова згода мешканців суміжних квартир, так і виписка з протоколу рішення загальних зборів членів кооперативу; представники відповідача та УЖКГ вважають, що в разі знаходження квартири у будинку ОСББ, вимагається тільки виписка з протоколу загальних зборів членів кооперативу, і не потрібна згода власників суміжних квартир. Проте, наведені вище правові норми дають підстави суду дійти висновку про те, що для переведення житлових приміщень в нежитлові, власники таких приміщень зобов'язані в обов'язковому порядку отримати згоду власників суміжних приміщень. Такий правовий висновок сформульований Верховним Судом у Постанові від 23 жовтня 2018 року (справа № 7282655/15-а). Власник квартири має право на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Використання об'єкта власності обмежується мотивами незавдання шкоди правам, свободам та гідності інших громадян, інтересам суспільства. При цьому, право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності в порядку та з обмеженнями, встановленими законом, прямо закріплене статтею 320 Цивільного кодексу України.

Водночас, суд зауважує про наступне:

У відповідності до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, шляхом:

визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д)означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення, в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відповідно до пункту 2.2. Статуту ОСББ 55 , затв. Установчими зборами (протокол № 1 від 19 липня 2004 року), зареєстр. у виконкомі Кременчуцької міської ради (рішення № 70 від 4.02.2005 року), завданням та предметом діяльності ОСББ є належне утримання будинку та прибудинкової території, забезпечення реалізації прав власників приміщень будинку на володіння та користування спільним майном членів об'єднання, здійснення господарської діяльності для забезпечення власних потреб. З метою досягнення цих завдань, ОСББ реалізує надані йому повноваження, передбачені пунктами 2.3., 2.6. Статуту, зокрема, захищає права, представляє законні інтереси власників в органах виконавчої влади і органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, незалежно від форми власності. Отже, ОСББ не має повноважень звертатися в суд в інтересах власників окремих квартир, навіть, у разі, коли вважає, що їх права порушені.

В судовому засіданні було з'ясовано, що ОСББ 55 звернулося в суд саме на захист інтересів власників суміжних з квартирою № 1 житлових приміщень. Проте, ОСББ таких повноважень не має. Даних про те, що реконструкція квартири № 1 у адміністративно-торгівельно-побутове приміщення зачіпає конкретні права позивача, як юридичної особи, судом не встановлено.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.ст. 244-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСББ 55 до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області про скасування рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 121 від 20.02.2017 року, яким надано дозвіл на переведення жилих приміщень квартири АДРЕСА_1, із житлового в нежитловий фонд з метою реконструкції під адміністративно-торговельне-побутове приміщення - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного адміністративного суду через Автозаводський районний суд м. Кременчука. Перебіг строку апеляційного оскарження починається з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного тексту рішення - 28.12.2018 року.

Суддя