Ухвала

від 12.12.2018 по справі 265/6582/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 265/6582/16-ц

провадження № 61-21881св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: Держава України в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Держави України в особі Кабінету Міністрів України на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 квітня 2017 року у складі судді: Адамової Т. С. та рішення апеляційного суду Донецької області від 16 серпня 2017 року у складі суддів: Ткаченко Т. Б., Гаврилової Г. Л., Кочегарової Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про відшкодування майнової шкоди до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, в якому остаточно просила відшкодувати їй за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом за пошкоджений торгівельний об'єкт комерційної нерухомості, розташований в АДРЕСА_1, в сумі 888 715,00 грн та судові витрати, пов'язані із проведенням судової оціночно-будівельної експертизи у розмірі 3000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 січня 2015 року у мікрорайоні Східний міста Маріуполя в результаті терористичного акту (обстрілу військовою зброєю) було зруйновано належне їй на праві власності торгівельне приміщення.

Того ж дня, комісією уповноважених представників влади було складено акт про пожежу, де вказано, що в результаті вибуху, що стався внаслідок артобстрілу, було знищено крамницю непродовольчих товарів Єва , розташовану в АДРЕСА_1. На теперішній час Управлінням СБ України в Донецькій області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22015050000000047 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 258 КК України, в ході якого її залучено як потерпілу. Згідно висновку судової оціночно-будівельної експертизи, розмір спричиненої їй в результаті пошкодження об'єкту нерухомості складає 888 715,00 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 квітня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди задоволено. Стягнуто з Держави України в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 заподіяну терористичним актом за пошкоджений торгівельний об'єкт комерційної нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 888 715,00 грн, а також судові витрати, пов'язані із проведенням судової оціночно-будівельної експертизи у розмірі 3 000,00 грн, а всього 891 715,00 грн.

Рішення мотивоване тим, що позивачу заподіяна шкода терористичним актом. Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується статтею 19 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-I V Про боротьбу з тероризмом , якою передбачено, що обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особі, переходить право вимоги до винної особи. На підставі системного аналізу статей 1, 11, 19 Закону України Про боротьбу з тероризмом суд першої інстанції зробив висновок, що встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди потерпілому.

Судом не прийнято доводи відповідача про те, що Державним бюджетом України не передбачено загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, як такі, що не відповідають правовій позиції Європейського суду з прав людини, зазначеній у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі Кечко проти України . Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 червня 2017 року стягнуто з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь держави судовий збір у розмірі 8 000,00 грн.

Додаткове рішення мотивоване тим, що відповідачем по справі, з якого стягнуто шкоду на користь позивачки, є Держава України в особі Кабінету Міністрів України, а також те, що стягнута судом сума відшкодування є більшою, ніж 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 16 серпня 2017 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 квітня 2017 року залишене без змін. Додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 червня 2017 року змінено. Стягнуто з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України в дохід держави судовий збір 6 890,00 грн.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що при зверненні до суду позивачем було надано вірну оцінку обставинам, за яких було пошкоджено об'єкт нерухомості позивача, надано вірне правове обґрунтування заявлених вимог, які ґрунтуються на положеннях чинного законодавства України та практиці Європейського суду з прав людини, тому підстави для скасування рішення суду відсутні.

При цьому апеляційний суд вказав, що шкода позивачу завдана терористичним актом (артобстрілу житлових районів міста Маріуполя) в період проведення антитерористичної операції. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - статті 19 Закону України Про боротьбу з тероризмом від 20 березня 2003 року № 638-IV, згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи. Положення статті 19 Закону України Про боротьбу з тероризмом , якими передбачено право на відшкодування шкоди, заподіяної громадян терористичним актом, не пов'язані з наявністю обвинувального вироку суду. Для виникнення обов'язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України. Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.

Відповідно до частини десять статті 86 Кодексу цивільного захисту України розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна. Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджене приміщення, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичний акт, на теперішній час відсутній. Враховуючи, що спеціальні нормативно-правові акти щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, відсутні, з системного аналізу Кодексу цивільного захисту Українита Закону України Про боротьбу з тероризмом випливає, що вони регулюють подібні за змістом відносини, відповідно до статті 8 ЦПК України до спірних правовідносин щодо відшкодування позивачу шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження приміщення терористичним актом, а саме, щодо механізму визначення розміру відшкодування, слід застосовувати норму статті 86 Кодексу цивільного захисту України, яка узгоджується із статтею 19 Закону України Про боротьбу з тероризмом .

Разом з цим, при визначенні розміру судового збору, суд першої інстанції неправильно застосував норми Закону України Про судовий збір .

У серпні 2017 року Держава Україна через представника Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області подала касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 квітня 2017 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 16 серпня 2017 року, в якій просить оскаржені рішення скасувати і відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- позивач не визначилася із предметом і підставами позову, оскільки при зверненні із позовом ОСОБА_2 мотивує свої вимоги як тим, що належне їй нерухоме майно було зруйновано у результаті терористичного акту (обстрілу військовою зброєю), так і внаслідок обстрілу житловий районів в період проведення антитерористичної операції. Тому позивач не може дати оцінку в наслідок яких саме обставин пошкоджено його майно (терористичного акту (злочину), антитерористичної операції чи надзвичайної ситуації). Проте вказані підстави відшкодування збитків є різними самостійними підставами позову, вирішення яких регулюється різними нормами матеріального права та відповідно підлягає доказуванню на підставі різних фактичних даних;

- посилаючись на положення ст.19 Закону України Про боротьбу з тероризмом , якими передбачено відшкодування шкоди, заподіяної громадянам лише терористичним актом, та не передбачає відшкодування шкоди, заподіяної громадянам в результаті проведення антитерористичної операції, позивач не надала належних доказів пошкодження торгівельного приміщення саме від терористичного акту;

- акт про пожежу від 25 січня 2017 року та звернення позивача до ММР та Донецької обласної державної адміністрації з приводу відшкодування спричиненої їй 24 січня 2015 року шкоди знищенням належного їй нежитлового приміщення, що було встановлено судом з наданих матеріалів, не можуть бути підтвердженням завдання збитків ОСОБА_2 внаслідок терористичного акту;

- здійснення терористичного акту є кримінальним правопорушенням, кваліфікація та обставини якого можуть бути встановлені тільки вироком суду. На даний час досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 258 КК України, у якому ОСОБА_2 залучена як потерпіла у зв'язку із пошкодженням в результаті обстрілу належного їй нерухомого майна, триває. А отже, обов'язковою умовою застосування положень статті 19 Законом Про боротьбу з тероризмом є наявність обвинувального вироку суду, який набув чинності;

- при вирішенні питання про відшкодування шкоди суд зобов'язаний на підставі повного, всебічного й об'єктивного дослідження всіх обставин справи з'ясувати характер і розмір шкоди, заподіяної злочином, наявність причинно-наслідкового зв'язку між вчиненими діями і шкодою, що настала, й дати належну оцінку зазначеним обставинам, навести відповідні розрахунки сум, що підлягають стягненню, і вказати матеріальний закон, на підставі якого вирішено цивільний позов;

- відповідно до законів України Про Кабінет Міністрів України , Про боротьбу з тероризмом , Бюджетного кодексу України, Кабінет Міністрів України не є належним представником держави у цій справі, не є розпорядником бюджетних коштів, а отже позовні вимоги до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України не відповідають положенням статті 170 ЦК України, частини четвертої статті 38 ЦПК України. Відшкодування шкоди, завданої терористичним актом не відносяться до повноважень Кабінету Міністрів України;

- безпідставні є посилання ОСОБА_2 на положення статті 19 Закону України Про боротьбу з тероризмом та позицію Європейського суду з прав людини (рішення у справі Айдер та інші проти Туреччини);

- позивач не оскаржує правомірність проведення АТО, яке спрямоване на припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки всього населення України, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності та відновлення миру і правопорядку у східних регіонах України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У січні 2018 року ОСОБА_2 надала відзив на касаційну скаргу, у якому просить оскаржені рішення залишити без змін, а касаційну скаргу відхилити. Відзив мотивований обґрунтованістю та законністю оскаржених рішень.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року справа призначена до судового розгляду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.

Суди встановили, що позивачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить нежиле приміщення (торгівельний павільйон), розташоване по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 27 березня 2006 року Маріупольською міською радою.

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04 лютого 2009 року, цільове призначення: для обслуговування магазину продовольчих та непродовольчих товарів та кафетерію.

Згідно акту про пожежу від 25 січня 2015 року 24 січня 2015 року пожежею повністю знищено крамниця непродовольчих товарів Єва , розташована за адресою: АДРЕСА_1. Причина пожежі встановлена: вибух внаслідок артобстрілу.

Суди також встановили, що позивач зверталася до Маріупольської міської ради та Донецької обласної державної адміністрації з приводу відшкодування спричиненої їй 24 січня 2015 року шкоди знищенням належного їй нежитлового приміщення. Проте у цьому їй було відмовлено з посиланням на невизначеність законами органу державної влади відповідального за відшкодування шкоди в цьому випадку та відсутністю державних програм щодо компенсації втрат, понесених населенням через терористичні акти.

За даними, які містяться в листі СВ Управління Служби безпеки України в Донецькій області від 02 березня 2017 року, слідчим відділом УСБУ в Донецькій області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22015050000000047 від 24 січня 2015 року за ознаками злочину, передбачено частиною третьою статті 258 КК України. За цим провадженням 17 березня 2015 року ОСОБА_2 залучена як потерпіла у зв'язку із пошкодженням в результаті вищезазначеного обстрілу належного їй нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . На цей час досудове розслідування у кримінальному упровадженні триває.

Досудовим розслідуванням встановлено, що було здійснено артилерійський обстріл мікрорайону Східний Орджонікідзевського району м. Маріуполя 24 січня 2015 року, внаслідок якого 30 осіб загинули, отримали тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості не менш 119 осіб, пошкоджені житлові будинки та нежитлові приміщення, ринки Київський та Денис.

Відповідно до висновку судової оціночно-будівельної експертизи, складеного 21 березня 2017 року судовим експертом Новіковим В. С., розмір шкоди завданої ОСОБА_2, в результаті пошкодження 24 січня 2015 року об'єкта комерційної нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, з урахуванням даних, що зафіксовані у звіті про оцінку ПП Центр експертних послуг від 15 червня 2015 року, та по кошторисному розрахунку ФОП ОСОБА_3, станом на цей час складає 888 715,00 грн.

Встановивши, що шкода ОСОБА_2 заподіяна внаслідок терористичного акту, суди застосували статтю 19 Закону України Про боротьбу з тероризмом , для визначення розміру шкоди за аналогією закону статтю 86 Кодексу цивільного захисту України, зробили висновок про задоволення позову.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 227/6023/15-ц вказано, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав, передбачених статтею 19 Закону України Про боротьбу з тероризмом , апеляційний суд не врахував, що ця правова норма не визначає механізм визначення розміру відшкодування. Проте такий механізм визначений Кодексом цивільного захисту України, який введено в дію з 01 липня 2013 року .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2018 року у справі № 219/11736/16-ц зроблено висновок, що пред'являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, добровільно передати пошкоджений чи зруйнований внаслідок терористичного акту будинок чи майно місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування. Відповідно до частини десятої статті 86 Кодексу цивільного захисту України, розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна. Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджену квартиру, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичний акт, на теперішній час відсутній. Вирішуючи спір, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивачка не зверталась до Артемівської районної державної адміністрації Донецької області з пропозицією про добровільну передачу пошкодженої квартири чи можливості забезпечення її новим житлом замість пошкодженого .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 242/1618/17 вказано, що при вирішенні справи суди не звернули увагу, що умовою виплати позивачу грошової компенсації за рахунок держави є добровільна передача зруйнованого житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування , однак матеріали справи таких доказів не містять .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/8302/16-ц вказано, що пред'являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час АТО майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, добровільно передати пошкоджений чи зруйнований внаслідок терористичного акту будинок чи майно місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 березня 2018 року у справі № 910/23120/16 пов'язується можливість застосування положень статті 19 Закону України Про боротьбу з тероризмом із доведеністю факту пошкодження майна позивача внаслідок терористичного акту.

У статті 1 Кодексу цивільного захисту України закріплено, що цей кодекс регулює відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій , реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов'язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до пункту 24 частини першої статті 2 Кодексу цивільного захисту України надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.

Згідно пункту 4 Порядку ведення обліку надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2013 року № 738, облік надзвичайних ситуацій в Україні ведуть ДСНС та її територіальні органи, а також центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві держадміністрації, органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

За змістом положень частин першої, другої статті 31 Кодексу цивільного захисту України інформацію з питань цивільного захисту становлять відомості про надзвичайні ситуації, що прогнозуються або виникли, з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а також про способи та методи захисту від них. Оперативна та достовірна інформація про такі ситуації надається населенню через засоби масової інформації органами управління цивільного захисту.

У цій справи, а також у справах № 227/6023/15-ц, № 219/11736/16-ц, № 242/1618/17, № 243/8302/16-ц суди не встановили, що мала місце надзвичана ситуація.

Як убачається з тексту Указу Президента України від 25 січня 2015 року № 30/2015 Про оголошення в Україні дня жалоби , масований обстріл житлових районів м. Маріуполя було здійснено терористами .

Указом Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію .

За таких обставин застосування до спірних відносин положень Кодексу цивільного захисту України без обгрунтування необхідності застосування аналогії закону видається передчасним.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Колегія суддів вважає, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з урахуванням кількості справ, які перебувають на розгляді у касаційному суді , зокрема:

- справа № 757/43306/16-ц за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Головного управління Національної гвардії України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої у результаті проведення антитерористичної операції;

- справа № 423/2245/16-ц за позовом ОСОБА_4 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріального збитку, завданого терористичним актом;

- справа № 229/2889/17 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди;

- справа № 229/1538/17 за позовом ОСОБА_2 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб: Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, про відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції;

- справа № 219/11731/16-ц за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої в результаті проведення антитерористичної операції;

- справа № 757/50562/16-ц за позовом ОСОБА_2 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом;

- справа № 185/9816/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок проведення антитерористичної операції;

- справа № 243/6695/17 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції;

- справа № 229/2827/17 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції;

- справа № 229/3692/16-ц за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції;

- справа № 229/3693/16-ц за позовом ОСОБА_2 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції;

- справа № 237/557/18 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої терористичним актом;

- справа № 242/4413/17 за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління державної казначейської служби України в Донецькій області про відшкодування матеріальних збитків, завданих терористичним актом;

- справа № 242/1642/17 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_2, про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних терористичним актом;

- справа № 242/1676/17 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування збитків, завданих терористичним актом;

- справа № 242/1618/17 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних терористичним актом.

Потенційно справи про відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, можуть перебувати на розгляді не тільки у суді касаційної, але й судах апеляційної та першої інстанції, а також виникнути у майбутньому.

АналізЄдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у судах Донецької та Луганської областей перебуває значна кількість справ, пов'язаних із відшкодуванням шкоди, заподіяної терористичним актом, зокрема:

- справа № 757/16107/18-ц за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної Казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди (апеляційний суд Донецької області);

- справа № 219/474/17 за позовом Великою, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, треті особи: Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої в результаті проведення антитерористичної операції в селі Серебрянка, Бахмутського району Донецької області (апеляційний суд Донецької області);

- справа № 237/870/18 за позовом ОСОБА_3, Великої Палати, ОСОБА_5 до Державної казначейської служби України, Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої терористичним актом під час проведення антитерористичної операції (апеляційний суд Донецької області);

- справа № 234/2644/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди (Донецький апеляційний суд);

- справа № 265/10246/18 за позовом ОСОБА_2 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, третя особа - Маріупольська міська рада, про відшкодування шкоди заподіяної терористичним актом (Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області);

- справа № 242/3791/17 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, в інтересах яких діє ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державного Казначейської служби України про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних терористичним актом (Селидівський міський суд Донецької області);

- справа №219/11735/16-ц за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Великої Палати до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної Гвардії України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Бахмутської районної державної адміністрації, третя особа Служба Безпеки України про відшкодування матеріальної шкоди (Донецький апеляційний суд);

- справа № 242/1618/18 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Мінвстрів України, Державної казначейської служби про відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції (Селидівський міський суд Донецької області);

- справа № 423/450/16-ц за позовом ОСОБА_2 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення майнової шкоди, заподіяної терористичним актом за зруйнований житловий будинок, стягнення моральної шкоди треті особи - Попаснянська міська рада, Попаснянська районна рада, Попаснянська державна військово-цивільна адміністрація, Луганська обласна державна адміністрація Луганська обласна військово-цивільна адміністрація (Луганський апеляційний суд) та інші.

З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити наступні обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи ОСОБА_4 Палатою потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності , тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права , або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права .

При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів . Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини вказує, що відповідальність держави носить абсолютний, об'єктивний характер і грунтується на теорії соціального ризику (social risk). Таким чином, держава може компенсувати тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (AYDER AND OTHERS v. TURKEY, № 23656/94, § 71, ЄСПЛ, від 08 січня 2004 року).

За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (SARGSYAN v. AZERBAIJAN, № 23656/94, § 129, ЄСПЛ, від 16 червня 2015 року).

Колегія суддів вважає, що передача справи на розгляд ОСОБА_4 Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з урахуванням таких аспектів розгляду справ про відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, що свідчить про виключність цієї правової проблеми , зокрема, необхідність визначення:

- правової підстави відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом (стаття 19 Закон України Про боротьбу із тероризмом , стаття 86 Кодексу цивільного захисту України, чи їх застосування за аналогією закону);

- порядку відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом;

- суб'єкта відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, з урахуванням території, на якій відбулося заподіяння шкоди (підконтрольна чи непідконтрольна).

Тому колегія суддів вважає, що очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд ОСОБА_4 Верховного Суду справу № 265/6582/16-ц за позовом ОСОБА_2 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. І. Крат

В. П. Курило