Постанова

від 12.12.2018 по справі 473/3872/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 473/3872/16-ц

провадження № 61-21545св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Приватне підприємство Укрінтерпостача ,

відповідачі: ОСОБА_1, Приватне підприємство сільськогосподарське підприємство Агро-Дар-Вознесенськ ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного підприємства Укрінтерпостача на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 11 травня 2017 року в складі колегії суддів: Лівінського І. В., Коломієць В. В., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2016 року Приватне підприємство Укрінтерпостача (далі - ПП Укрінтерпостача ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, Приватного підприємства сільськогосподарського підприємства Агро-Дар-Вознесенськ (далі - ППСП Агро-Дар-Вознесенськ ) про визнання недійсним договору оренди.

Позовна заява мотивована тим, що 28 жовтня 2006 року ПП Укрінтерпостача уклало з ОСОБА_1 договір оренди чотирьох земельних ділянок, загальною площею 4,4354 га, в тому числі і земельні ділянки площами 3,6461 га та 0,61 га, які належать ОСОБА_1 та розташовані в межах території Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, строком на десять років. Цей договір 09 січня 2008 року було зареєстровано у Державному реєстрі земель Вознесенським реєстраційним округом. 14 листопада 2016 року ОСОБА_1 в період дії договору оренди від 28 жовтня 2006 року незаконно уклала з ППСП Агро-Дар-Вознесенськ інший договір оренди двох земельних ділянок площами 3,6461 га та 0,6100 га строком на десять років. Вказані дії відповідачів порушують право позивача як орендаря.

На підставі викладеного ПП Укрінтерпостача просило визнати недійсним договір оренди земельних ділянок, укладений між ОСОБА_1 та ППСП Агро-Дар-Вознесенськ 14 листопада 2016 року.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 березня 2017 року (в складі судді Старжинської О. Є.) позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 14 листопада 2016 року ОСОБА_1 та ППСП Агро-Дар-Вознесенськ щодо земельних ділянок № 1 площею 3,6461 га та № 2 площею 0,61 га, що розташовані в межах території Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області та призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право оренди яких зареєстровано 26 листопада 2016 року державним реєстратором виконавчого комітету Вознесенської міської ради. Стягнуто з ППСП Агро-Дар-Вознесенськ судові витрати на користь ПП Укрінтерпостача у розмірі 689 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати на користь ПП Укрінтерпостача у розмірі 689 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що строк дії договору оренди землі почався після набрання ним чинності (державної реєстрації), тобто строк дії договору між позивачем та ОСОБА_1 спливає 09 січня 2018 року. ОСОБА_1, уклавши 14 листопада 2016 року новий договір оренди двох земельних ділянок площами 3,6461 га та 0,61 га з ППСП Агро-Дар-Вознесенськ , порушила право позивача за попереднім договором оренди на ці земельні ділянки, який діє до 09 січня 2018 року, тому це порушене право підлягає захисту шляхом визнання недійсним договору оренди від 14 листопада 2016 року.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 11 травня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ПП Укрінтерпостача на користь ОСОБА_1 1 515,80 грн судового збору.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що спірний договір оренди земельних ділянок від 14 листопада 2016 року укладено відповідачами після закінчення строку договору оренди від 28 жовтня 2006 року, тому відсутні правові підстави для визнання оскаржуваного правочину недійсним.

У касаційній скарзі, яка у травні 2017 року подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПП Укрінтерпостача , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що договір оренди набуває чинності з моменту державної реєстрації, тобто договір оренди від 28 жовтня 2006 року (строк дії 10 років) набув чинності з 09 січня 2008 року, а оскаржуваний договір укладено 14 листопада 2016 року. Отже, у період дії укладеного між ПП Укрінтерпостача договору оренди ОСОБА_1 уклала з ППСП Агро-Дар-Вознесенськ новий договір оренди, тому порушені права позивача підлягають захисту.

У липні 2017 року ОСОБА_1 подала до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що новий договір оренди від 14 листопада 2016 року укладено з ППСП Агро-Дар-Вознесенськ після закінчення строку договору оренди від 28 жовтня 2006 року, укладеного з ПП Укрінтерпостача , оскільки договір діє з моменту його укладення, тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

14 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди установили, що 28 жовтня 2006 року між ПП Укрінтерпостача та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надала в оренду 4 земельні ділянки загальною площею 4,4354 га, в тому числі і дві земельні ділянки площами 3,6461га та 0,6100 га, належні їй на праві власності на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки від 23 листопада 2006 року, на строк 10 років зі сплатою орендної плати у розмірі, що складає 1,5 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки - 596,71 грн.

Цей договір від 28 жовтня 2006 року було зареєстровано 09 січня 2008 року у Державному реєстрі земель Вознесенським реєстраційним округом.

14 листопада 2016 року ОСОБА_1 з ППСП Агро-Дар-Вознесенськ уклала інший договір оренди землі щодо двох спірних земельних ділянок площею 3,6461 га та 0,6100 га.

Договір оренди від 14 листопада 2016 року зареєстровано державним реєстратором виконавчого комітету Вознесенської міської ради 26 листопада 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Убачається, що сторони договору оренди землі дійшли згоди щодо всіх істотних умов цього правочину, підписавши вказаний договір.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно із частиною п'ятою статті 6 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Разом з тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16.

У справі, яка переглядається, пунктом 20 договору оренди від 28 жовтня 2006 року визначено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у строк 10 днів після державної реєстрації цього договору.

Відповідно до пункту 40 договору оренди від 28 жовтня 2006 року цей договір набирає чинності після підписання його сторонами та держаної реєстрації.

Отже, договір оренди від 14 листопада 2016 року укладений у період дії договору оренди від 28 жовтня 2006 року.

На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що строк дії договору оренди землі почався після набрання ним чинності (державної реєстрації), тобто строк дії договору між позивачем та ОСОБА_1 спливає 09 січня 2018 року. ОСОБА_1, уклавши 14 листопада 2016 року договір оренди двох земельних ділянок площами 3,6461 га та 0,61 га з ППСП Агро-Дар-Вознесенськ , порушила право позивача за договором оренди, який діє до 09 січня 2018 року, тому це порушене право підлягає захисту шляхом визнання недійсним договору оренди від 14 листопада 2016 року.

Таким чином, суд першої інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що договір оренди від 28 жовтня 2006 року набув чинності з менту його підписання, оскільки такі висновки суперечать умовам цього договору та нормам матеріального права.

Отже, апеляційний суд всупереч нормам процесуального права помилково залишив поза увагою встановлені судом першої інстанції обставини , не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування встановлених судом першої інстанції обставин та досліджених доказів, не врахував указані вище норми матеріального права, а тому безпідставно скасував рішення місцевого суду.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, а тому вказане рішення на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства Укрінтерпостача задовольнити .

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 11 травня 2017 року скасувати, рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 березня 2017 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська