Постанова

від 18.12.2018 по справі 370/1075/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 грудня 2018 року

місто Київ

справа № 370/1075/15-ц

провадження № 61-44254св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_3,

суб'єкти оскарження: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюта Іван Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 25 травня 2018 року у складі судді Тандира О. В. та постанову Апеляційного суду Київської області від 28 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство Європейський газовий банк (далі - ПАТ Європейський газовий банк , банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, в якому просило у рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю Еліт союз ЛТД (далі - ТОВ Еліт союз ЛТД ) перед позивачем за кредитним договором

від 30 липня 2013 року звернути стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку, загальною площею 21, 7670 га, що розташована на території Макарівської сільської ради Макарівського району, яка належить іпотекодавцю ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку. За рахунок предмета іпотеки задовольнити вимоги ПАТ Європейський газовий банк про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 73 030 171, 37 грн.

Заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області від 21 серпня 2015 року позов задоволено повністю.

У травні 2018 року ОСОБА_3 звернулась до суду зі скаргою на дії та постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС) Іванюти І. М. про стягнення з неї виконавчого збору у розмірі 7 303 017, 13 грн.

Скарга обґрунтовувалась тим, що 20 липня 2016 року головним державним виконавцем Департаменту ДВС Іванютою І. М. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 51721385 за виконавчим листом

від 28 жовтня 2015 року № 370/1075/15-ц, згідно з яким в рахунок погашення заборгованості ТОВ Еліт союз ЛТД перед ПАТ Європейський газовий банк у розмірі 73 030 171, 37 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку, площею 21, 7670 га, що розташована у Київській області, Макарівський район, Макарівська селищна рада, кадастровий номер НОМЕР_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3 Остання виступила майновим поручителем (земельною ділянкою) за кредитним договором від 30 липня 2013 року № 726-300713, який укладений між ПАТ Європейський газовий банк та ТОВ Еліт союз ЛТД .

26 квітня 2017 року зазначеним державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа про звернення стягнення на зазначену земельну ділянку стягувачу - ПАТ Європейський газовий банк за заявою стягувача у ВП №51721385, тобто без виконання.

26 квітня 2017 року цим же державним виконавцем ухвалено постанову № 51721385 про стягнення виконавчого збору у розмірі 7 303 017, 13 грн з ОСОБА_3

На переконання заявника, оскаржувана нею постанова у виконавчому провадженні № 51721385 про стягнення виконавчого збору від 26 квітня 2017 року є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки ухвалена всупереч вимогам Закону України Про виконавче провадження .

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 25 травня 2018 року скаргу задоволено. Постанову головного державного виконавця Департаменту ДВС Іванюти І. М. від 26 квітня 2017 року ВП №51721385 про стягнення виконавчого збору скасовано.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтовувалась тим, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. З матеріалів справи встановлено, що державним виконавцем повернено виконавчий лист без виконання за заявою стягувача, а тому відсутні правові підстави для стягнення з боржника виконавчого збору.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 28 серпня 2018 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи мали наслідком виконання рішення. У справі, що переглядається, державним виконавцем повернуто виконавчий лист без виконання за заявою стягувача. Тобто державним виконавцем не здійснено дій з примусового виконання рішення суду про звернення стягнення на майно боржника на користь стягувача за виконавчим листом, а тому у державного виконавця відсутні підстави для стягнення виконавчого збору.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Верховного Суду, Департамент ДВС просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити.

Заявник посилався на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що аналіз норми частини третьої статті 40 Закону України Про виконавче провадження дає підстави вважати, що навіть у разі повернення виконавчого документа за заявою стягувача, тобто навіть коли рішення суду не було фактично виконано, виконавчий збір повинен бути стягнутий.

ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що у частині другій статті 27 Закону України Про виконавче провадження встановлено пряму залежність розміру виконавчого збору від суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Оскільки під час виконання виконавчого листа від 28 жовтня 2015 року № 370/1075/15-ц з Іванюти І. М. коштів стягнуто не було, майно останньої стягувачу не передавалось, то відсутні підстави для стягнення виконавчого збору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимоги щодо законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень передбачені у статті 263 ЦПК України, за якою судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області від 21 серпня 2015 року позов ПАТ Європейський газовий банк задоволено.

У рахунок погашення заборгованості ТОВ Еліт союз ЛТД перед

ПАТ Європейський газовий банк за кредитним договором від 30 липня 2013 року № 726-300713 в розмірі 73 030 171, 37 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки: земельну ділянку загальною площею 21, 7670 га, що розташована в Київській області, Макарівський район, Макарівська селищна рада, кадастровий номер: НОМЕР_1, що належить іпотекодавцю ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого 25 лютого 2008 року Управлінням земельних ресурсів у Макарівському районі, та встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України Про виконавче провадження , за ціною, яка буде визначена під час проведення виконавчих дій. До моменту реалізації предмета іпотеки відповідно до статті 34 Закону України Про іпотеку предмет іпотеки передати в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому рішенням суду, до

ПАТ Європейський газовий банк .

28 жовтня 2015 року Макарівським районним судом Київської області стягувачу у зазначеній справі ПАТ Європейський газовий банк видано виконавчий лист.

20 липня 2016 року головним державним виконавцем Департаменту ДВС Іванютою І. М. відкрито виконавче провадження № 51721385 щодо виконання зазначеного судового рішення, про що винесено постанову.

26 квітня 2017 року головним державним виконавцем Департаменту ДВС Іванютою І. М. у зазначеному виконавчому провадженні ухвалено постанову, якою виконавчий лист № 370/1075/15, виданий 28 жовтня 2015 року, повернуто стягувачу згідно з поданою ним заявою.

Цього ж дня головним державним виконавцем Департаменту ДВС Іванютою І. М. ухвалено постанову, якою стягнуто з боржника у справі ОСОБА_3 виконавчий збір у розмірі 7 303 017, 13 грн.

Норми права, що підлягають застосуванню

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

У рішенні від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24) ЄСПЛ закріпив поняття суд, встановлений законом , яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.

Поняття встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі Занд проти Австрії (заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року) визначено, що термін судом, встановленим законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…) .

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 0 2 червня 2016 року № 1404- VIII Про виконавче провадження (далі - Закон № 1404-VIII) та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону.

Оскільки ОСОБА_3 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця у травні 2018 року, на спірні правовідносини поширюється дія саме Закону № 1404-VIII, згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, ? протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, імперативною нормою, частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII, закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18),

від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження

№ 14-425цс18).

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що скарга ОСОБА_3 на постанову головного державного виконавця Департаменту ДВС Іванюти І. М. про стягнення з неї виконавчого збору у розмірі 7 303 017, 13 грн не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Висновки за наслідком розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду у відповідній частині.

Відповідно до змісту частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, та відповідно до повноважень суду касаційної інстанції в порядку частини першої статті 414 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини першої статті 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Керуючись статями 255, 256, 400, 402, 409, 414, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 25 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 28 серпня 2018 року скасувати.

Провадження у справі за скаргою ОСОБА_3 на дії та постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти Івана Миколайовича про стягнення виконавчого збору закрити.

Повідомити ОСОБА_3, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик