Ухвала

від 13.12.2018 по справі 465/4009/14-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

13грудня2018 року

м. Київ

справа № 465/4009/14-к

провадження № 51-4592км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

виправданого ОСОБА_7

розглянуву відкритому судовому засіданні касаційні скаргипрокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та представника потерпілих ОСОБА_8 на вирокФранківського районного суду м. Львова від 23серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 рокущодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Бориня Львівської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що в силу ст. 89 КК України не має судимості,

який обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Франківського районного суду м. Львова від 23 серпня 2016 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч. 2, 4 ст. 190 КК України, у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочинів та виправдано. Провадження у справі закрито.

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 залишені без розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року апеляційні скарги прокурора та представника потерпілих адвоката ОСОБА_8 залишені без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни.

Органом досудового слідства ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він у приміщенні Філії ЗАТ «ОТП Банк» по вул. І.Франка, 20 у м. Львові, маючи умисел на заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом обману та зловживання довірою, розпоряджаючись довіреностями потерпілих громадян Республіки Італія Аларії Маттео та ОСОБА_10 , ввівши їх попередньо в оману щодо дійсного статусу ТзОВ «АР.І.П.», яке не було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на території України (про що потерпілі не знали та вважали себе засновниками вказаного товариства), видав їм ПП «АР.І.П.», засновником якого він був, за ТзОВ «Ар.І.П.». Для нібито здійснення підприємницької діяльності товариства ОСОБА_7 у період з 13 квітня 2007 року по 17 червня 2008 року зняв із відкритих у вказаному банку поточних рахунків ОСОБА_9 кошти в сумі 35180 доларів США та 260 509 євро, а з відкритих у вказаному банку поточних рахунків ОСОБА_10 кошти в сумі 25885 доларів США та 24645 євро.

Таким чином, ОСОБА_7 шахрайським шляхом заволодів вказаними коштами, що в перерахунку на національну валюту становило у загальній сумі 2435780 грн., які призначалися для функціонування та діяльності ТзОВ «АР.І.П.».

Крім того, ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він повторно 28 липня 2008 року у приміщенні ТзОВ «Кронос Україна» по вул. Сахарова, 18/1 у м. Львові, маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, використовуючи довірчі стосунки, що склались між ним та потерпілою ОСОБА_11 , повідомив останній неправдиву інформацію про можливість відкриття Шенгенської візи для неї та викликав впевненість у необхідності передачі йому грошей у сумі 4000 грн. Після отримання грошей від потерпілої, ОСОБА_7 , не маючи реальної можливості та бажання вчиняти зазначені дії, заволодів коштами ОСОБА_11 .

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що у діях ОСОБА_7 був відсутній прямий умисел, заздалегідь спрямований на заволодіння майном потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а тому суди дійшли висновку про відсутність в його діях складу інкримінованого злочину. Також суди зазначили, що потерпіла ОСОБА_11 сама добровільно відмовилася від послуг ОСОБА_7 та написала заяву про відсутність до нього претензій, відмовилася від підтримання обвинувачення, а тому судами був зроблений висновок, що вина обвинуваченого не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд на підставах істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону. Зазначає, щоусупереч вимогам закону апеляційний суд не виконав вказівок суду касаційної інстанції при скасуванні попередньої ухвали цього суду і направленні справи на новий апеляційний розгляд. Зокрема, апеляційний суд не перевірив та не дав обґрунтованої оцінки показанням обвинуваченого та свідків, без дослідження матеріалів справи дав іншу оцінку доказам, ніж суд першої інстанції, вийшов за межі апеляційних вимог, вдавшись до аналізу доказів, які не були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій. Крім того, в ухвалі цього суду відсутнє рішення щодо доповнення до апеляційної скарги представника потерпілих. Також прокурор стверджує, що місцевий суд не вжив передбачених законом заходів по допиту свідка ОСОБА_12 , невірно дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_7 умислу на вчинення шахрайства, чим неправильно застосував кримінальний закон.

Представник потерпілих у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення в частині виправдання ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 190 КК України та залишення без розгляду цивільних позовів потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд. Скаржник вказує на неповноту та однобічність судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, зазначає, що місцевий суд вибірково проаналізував докази, не дав усім доказам належної оцінки та дійшов неправильного висновку про відсутність умислу обвинуваченого на вчинення шахрайства, при цьому скаржник посилається на конкретні докази у справі, яким надає власну оцінку. Також стверджує, що факт повернення потерпілим грошей не підтверджений жодним належним доказом. Крім того, представник потерпілих висловлює доводи щодо порушення апеляційним судом вимог кримінально-процесуального закону та невиконання цим судом вказівок суду касаційної інстанції, що за своїм змістом є аналогічними тим доводам, які наведені в касаційній скарзі прокурора.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційні скарги надійшли заперечення від захисника ОСОБА_13 , в яких вона просить залишити судові рішення без зміни.

Прокурор у судовому засіданні підтримав скарги частково, просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу на новий апеляційний розгляд.

Захисник та виправданий у суді касаційної інстанції заперечували проти задоволення касаційних скарг та просили залишити судові рішення без зміни.

Мотиви суду

Згідно зіст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене. При цьому неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції. При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Відповідно до ч. 1 ст. 398 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення кримінально-процесуального закону; неправильне застосування кримінального закону; невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність цих підстав, суд касаційної інстанції керується статтями 370-372 цього Кодексу.

Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок. Аргументи прокурора та представника потерпілих щодо незгоди з даною судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, що виходячи з вимог ст. 398 КПК України 1960 року не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

Згідно п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1954 року кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.

Суд зобов`язаний неухильно дотримуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, тобто з урахуванням рішень Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини, ст. 62 Конституції України та ст. 6 Конвенції.

У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06 грудня 1998 року, Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Відповідно до вимог ст. 64 КПК 1960 року у кримінальній справі наряду з іншим підлягають доказуванню: подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину.

Обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити вину особи поза розумним сумнівом.Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

При перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у діях ОСОБА_7 складу злочинів, які йому інкриміновано.

Відповідно до вимог ст.ст. 324, 334 КПК України 1960 року вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до ст. 67 цього Кодексу.

Доводи сторони обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_7 були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій і знайшли належну оцінку в судових рішеннях.

У результаті перегляду справи в порядку касаційноїпроцедури було встановлено, що висновок про відсутність у його діях складу злочинів суд зробив, дотримуючись принципів змагальності, рівності сторін та вимог ст. 257 КПК 1960 року, на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні,оцінених з точки зору належності, допустимості, достовірності й достатності.Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.

Зокрема, суд безпосередньо дослідив та проаналізував показання обвинуваченого, потерпілих, свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та інших, а також матеріали справи і дійшов обґрунтованого висновку про те, що вони у своїй сукупності не підтверджують винуватість ОСОБА_7 і наявність у нього умислу на вчинення шахрайських дій.

Вирок місцевого суду обґрунтований та відповідає вимогам ст. 334 КПК 1960 року.

Твердження у касаційних скаргах про невиконання судом апеляційної інстанції вимог ст. 399 КПК України є безпідставними.

З матеріалів справи вбачається, що суд касаційної інстанції своєю ухвалою від 20 червня 2017 року скасував ухвалу апеляційного суду і направив справу на новий апеляційний розгляд. При цьому касаційний суд зазначив про те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги та не дав належної оцінки поясненням потерпілих та ряду свідків, що могло вплинути на правильність судового рішення.

Під час нового апеляційного розгляду за участю обвинуваченого, його захисника, прокурора та представника потерпілих, суд з`ясував позиції сторін, ретельно перевірив аргументи апелянтів, які не погоджувалися з оцінкою місцевим судом доказів у справі, та навів в ухвалі свої мотиви з посиланням на докази.

Так, апеляційний суд на виконання вказівок суду касаційної інстанції дав аналіз показанням свідка ОСОБА_17 щодо обставин видачі нею виписок з рахунків потерпілих, свідка ОСОБА_18 щодо питання реєстрації ТзОВ «АР.І.П.», ОСОБА_14 щодо відомих їй обставин передачі грошей від ОСОБА_7 потерпілим ОСОБА_10 та ОСОБА_19 . Апеляційний суд дав ретельний аналіз показанням цього свідка, співставив їх з іншими доказами по справі, оцінив у сукупності та дійшов висновку, що місцевий суд обґрунтовано послався у вироку на показання цього свідка, а всякого роду неузгодженості та неточності в показаннях апеляційний суд усунув шляхом надання їм всебічної оцінки, як того вимагав у своїй ухвалі суд касаційної інстанції.Так само на виконання вимог ст. 399 КПК 1960 року апеляційний суд дав вмотивовану оцінку показанням потерпілих, а також іншим доказам у їх сукупності та взаємозв`язку.

Зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції вбачається, що в ній наведені основні доводи апеляцій та їх суть, викладено результати розгляду справи, дотримано судом і інші вимоги, передбачені ч. 1 ст. 377 та ч. 2 ст. 362 КПК 1960 року, що знайшло своє відображення в тексті судового рішення. З системного аналізу норм кримінально-процесуального закону вбачається, що законодавець не вимагає від суду, який здійснює перегляд судового рішення, наводити детальні відповіді на кожен довод апеляційної скарги окремо, а вимагає постановити вмотивоване рішення, в якому навести докладні мотиви прийнятого рішення. Це узгоджується з позицією Європейського суду, який усправі «Трофимчук проти України» зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Відповідно до ст. 358 КПК 1960 року проведення судового слідства апеляційним судом не є обов`язковим і застосовується лише у випадках, коли є підстави вважати, що судом першої інстанції судове слідство було проведено неповно чи однобічно. Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду даний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що передбачених наведеною нормою процесуального закону підстав для проведення судового слідства апеляційним судом не встановлено. Обмежившись у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду та вимог ст. 399 КПК 1960 року, оскільки суд касаційної інстанції вказав на можливість проведення судового слідства в суді апеляційної інстанції за умови, що така необхідність буде встановлена.За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився зоцінкою доказів, даною місцевим судом, не дав їм протилежної оцінки, як про це стверджується в касаційних скаргах, а відтак застосована ним процедура не суперечила вимогам кримінально-процесуального закону.

Крім того, наведені у касаційних скаргах доводи за змістом майже аналогічні доводам, викладеним в апеляційних скаргах, та були предметом розгляду суду апеляційної інстанції. Під час апеляційного провадження за участю прокурора, обвинуваченого, його захисника та представника потерпілих, суд з`ясував позиції сторін, ретельно перевірив аргументи апелянтів та у своїй ухвалі дав вичерпні відповіді на ці доводи, умотивовано, з посиланням на докази у справі, визнав вимоги сторони обвинувачення про скасування виправдувального вироку безпідставними, з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення.

Так само безпідставним є і твердження прокурора про відсутність в ухвалі рішення щодо доповнення до апеляційної скарги представника потерпілих.

Апеляційна скарга- це документ, який сприймається і оцінюється судом в цілому, враховуючи вимоги та їх обґрунтування. Доповнення до апеляційної скарги є невід`ємною її частиною та розглядається в суді разом з основною скаргою, за результатами такого розгляду виноситься рішення про задоволення чи відмову в задоволенні апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що доповнення до апеляційної скарги представника потерпілих було предметом розгляду суду апеляційної інстанції та в ухвалі наведено мотиви на спростування доводів, які наведені в цих доповненнях. Посилання в резолютивній частині судового рішення на такі доповнення кримінально-процесуальним законом не передбачено.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону при постановленні оскаржуваних судових рішень, які були би безумовними підставами для їх скасування.

Оскільки з часу подій, про які йдеться у судових рішеннях, минуло багато часу і встановити нові докази на підтвердження вчинення ОСОБА_7 злочинів, передбачених ч.ч. 2, 4 ст. 190 КК України, неможливо, враховуючи закріплений Конституцією України принцип презумпції невинуватості, тлумачачи всі сумніви на користь обвинуваченого, колегія суддів дійшла висновку, що висновки судів першої та апеляційної інстанції про відсутність у діях обвинуваченого складу інкримінованих йому злочинів є обґрунтованими.

Керуючисьстаттями 394-396КПК України 1960 року,Судвважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд постановив:

Вирок Франківського районного суду м. Львова від 23 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року ОСОБА_20 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та представника потерпілих ОСОБА_8 без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_21