Постанова

від 19.12.2018 по справі 910/6433/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2018 р. Справа№ 910/6433/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Пашкіної С.А.

за участю секретаря судового засідання Цибульського Р.М.

за участю учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 20.12.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Регіон-Оіл

на рішення Господарського суду міста Києва

від 18.09.2018 (повний текст складено 24.09.2018)

у справі №910/6433/18 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Регіон-Оіл

до Міністерства оборони України

про стягнення 217 155, 66 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіон-Оіл» (далі позивач, ТОВ «Регіон-Оіл») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Міністерства оборони України (далі відповідач, Міністерство оборони України) 217 155, 66 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.06.2017 між сторонами було укладено Договір №286/1/17/26 про постачання для державних потреб мастильних засобів, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України), за умовами якого позивач зобов`язався поставити відповідачу обумовлену договором продукцію. Також, відповідно до умов укладеного між сторонами договору позивач, у якості забезпечення виконання договору перерахував відповідачеві грошові кошти в розмірі 217 550, 00 грн. В ході виконання договору, позивачем було допущено порушення строків поставки товару, про що відповідачем було направлено позивачу претензію з вимогою про сплату пені в сумі 394, 34 грн. Позивач вказував, що відповідач мав можливість задовольнити свої вимоги зі стягнення пені в розмірі 394, 34 грн. за рахунок утримання вказаної суми з перерахованої позивачем суми забезпечення в розмірі 217 550, 00 грн. та у зв`язку із повним виконанням позивачем обов`язку щодо поставки товару мав повернути суму забезпечення в розмірі 217 155, 66 грн. на рахунок позивача. Позивач зазначає, що жодних інших порушень умов укладеного між сторонами договору з боку позивача допущено не було, проте відповідач безпідставно ухиляється від повернення грошових коштів в розмірі 217 155, 66 грн. Нормативно в обгрунтування позову позивач посилався на припис ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що згідно умов укладеного між сторонами договору, позивач мав поставити товар у строк до 30.09.2017 включно, проте своїх зобов`язань позивач у встановлений договором термін належним чином не виконав, про що останній сам зазначає у поданому до суду позові. Оскільки умовами укладеного між сторонами договору сторони погодили, що грошові кошти, які сплачені позивачем у якості забезпечення виконання зобов`язання повертаються замовником у разі виконання постачальником зобов`язання щодо поставки товару у повному обсязі та у визначені сторонами строки, враховуючи порушення позивачем строків поставки, відсутні правові підстави для повернення сплачених позивачем грошових коштів в розмірі 217 155,66 грн. в якості забезпечення виконання умов договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2018 (повний текст складено та підписано 24.09.2018) у справі № 910/6433/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки матеріалами справи підтверджується, що позивач здійснив поставку товару із порушенням обумовлених сторонами строків, правові підстави для повернення відповідачем суми забезпечення виконання договору в розмірі 217 155, 66 грн. відсутні.

Не погодившись з вказаним рішенням, скаржник звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої було прийнято при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.

Зокрема, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції при вирішенні спору безпідставно не було враховано доводи про те, що неповернення грошового забезпечення на загальну суму 217 550, 00 грн. не є пропорційним ані цілям, ані меті з якою грошове забезпечення було встановлено. Крім того, обов`язок з повернення грошового забезпечення виконання договору, на думку скаржника, передбачено ст. 26 Закону України «Про публічні закупівлі».

Згідно з витягом з Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/6433/18 розподілено для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 поновлено ТОВ «Регіон-Оіл» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2018 (повний текст складено 24.09.2018) у справі №910/6433/18, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Регіон-Оіл», розгляд апеляційної скарги призначено на 20.12.2018.

06.12.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач посилаючись на положення п. 11.1.3 договору вказував про те, що позивачем було допущено прострочення виконання свого зобов`язання за укладеним договором щодо своєчасної поставки товару, а тому підстави для повернення грошового забезпечення відсутні.

Враховуючи положення п.17.4 ч.17 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, п.п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та у зв`язку з перебуванням судді Калатай Н.Ф. на лікарняному, розпорядженням №09.1-08/698/18 від 20.12.2018 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/6433/18.

У відповідності до витягу з протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Пашкіна С.А., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 справу №910/6433/18 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Пашкіна С.А., Мартюк А.І., розгляд справи вирішено здійснювати в раніше призначеному засіданні 20.12.2018.

В судовому засіданні 20.12.2018 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 26.06.2017 між Міністерством оборони України, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю Регіон-Оіл, як постачальником, укладено договір №286/1/17/26 про постачання для державних потреб мастильних засобів (моторні оливи), для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України), відповідно до умов якого, постачальник зобов`язується поставити у 2017 році мастильні засоби (моторні оливи) (лот 1 олива моторна М-10Г2к або еквівалент, а саме олива моторна для автотракторних дизелів М-10Г2к (Перший ґатунок)) для потреб Міністерства оборони України згідно Специфікації, а замовник забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з специфікацією.

Відповідно до погодженої Специфікації, сторони погодили поставку оливи моторної для автотракторних дизелів М-10Г2к (Перший ґатунок), ДСТУ 8581-78, у строк до 30.09.2017 включно, у кількості 190, 00 тонн, загальною вартістю разом з ПДВ 4 350 992, 40 грн.

Згідно з п.2.3 договору, при виявленні замовником невідповідності якості або кількості продукції, яка приймається. Постачальник за свій рахунок у термін визначений договором здійснює допостачання продукції належної кількості та якості.

У відповідності до п.п.3.1, 3.2 договору, ціна договору становить без ПДВ 3 625 827 грн., крім того ПДВ 725 165, 40 грн. Ціна договору, що підлягає оплаті становить 4 350 992, 40 грн., у тому числі ПДВ, вартість вантажних робіт в місцях завантаження та транспортні витрати. Ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Згідно з п.5.1 Договору, продукція постачається на умовах DDP склад замовника відповідно до міжнародних правил тлумачення термінів Інкотермс у редакції 2010 року згідно з встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажо-розвантажувальних робіт та збереження в межах термінів установлених діючими технічними умовами.

Договір вважається виконаним, при умові поставки 100% продукції (п.5.5 Договору).

Відповідно до п.6.2.5 договору, у разі порушення постачальником порядку постачання продукції, її номенклатури, кількості, якості, строків, які визначені у специфікації та/або рознарядці, при достроковій відмові постачальника від подальшого виконання умов даного договору замовник, в односторонньому порядку, має право: на відшкодування збитків, понесених Міністерством оборони України в результаті таких дій постачальника; відмовитися від прийняття подальшого зобов`язання постачальником за цим договором; відмовитися від встановлення на майбутнє господарських відносин з постачальником; розірвати договір.

За умовами п.6.3.1 договору, постачальник зобов`язаний забезпечити поставку продукції у строки, встановлені договором.

Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та договором.

Відповідно до п.7.3.2 договору, за порушення строків постачання продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

У відповідності до п.10.1 договору, договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2017, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Відповідно до п.11.1 договору, постачальник забезпечив виконання своїх зобов`язань за договором у розмірі 5% від суми договору (платіжне доручення №1468 від 20.06.2017 на суму 217 550 грн.).

Згідно з п. 11.1.1 договору, замовник зобов`язується повернути постачальнику забезпечення виконання договору не пізніше 5-ти банківських днів після документального підтвердження належного виконання договірних зобов`язань за якістю та кількістю.

Відповідно до п.11.1.2 договору, підставою для повернення забезпечення виконання цього договору є виконання всіх умов договору у визначені строки (терміни).

У відповідності до пункту 11.1.3 договору, якщо будуть мати місце порушення щодо виконання умов цього договору, та/або буде здійснено постачання продукції неналежної якості, забезпечення виконання договору не повертається.

Додатком №12.2 до договору Рознарядка сторони погодили умови поставки продукції, відповідно до якої, позивач зобов`язався поставити відповідачу обумовлений договором товар до Військової частини НОМЕР_1 у кількості 110,00 тонн та до Військової частини НОМЕР_2 у кількості 80, 00 тонн, у строк до 30.09.2017.

Позивач у позові зазначав, що за умовами договору ним було в повному обсязі виконано взяті на себе зобов`язання та поставлено відповідачу обумовлений договором товар в повному обсязі. Проте, в ході виконання поставок позивачем було допущено порушення терміну поставки продукції у кількості 1, 435 тонн на суму 32 861, 44 грн., що в порівнянні з загальним об`ємом та вартістю поставки становить менше 1% від договірних зобов`язань.

Вказане прострочення термінів поставки позивач пояснював тим, що в ході виконання умов договору мала місце зміна ціни на продукцію, про що позивач повідомляв відповідача та просив останнього погодити підвищення ціни договору та підписати додаткові угоди до нього, також позивач просив відповідача продовжити термін поставки продукції до 31.12.2017. Проте відповідачем не було надано відповіді на листи позивача.

На підтвердження вказаних обставин позивачем надано до матеріалів справи копії листів №166/03 від 04.07.2017, №166/03/1 від 31.08.2017 та №285/03 від 15.09.2017.

В той же час, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів в розумінні ст. ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України надсилання вказаних листів на адресу відповідача.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає і те, що в розумінні ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення між позивачем та відповідачем прав та обов`язків в контексті існуючого спору став укладений між сторонами договір, який обумовив зокрема для позивача зобов`язання з своєчасної поставки товару у узгоджений строк і зміна в односторонньому порядку таких зобов`язань є недопустимою в силу ст. 525 Цивільного кодексу України. Крім того, листи позивача не є підставою для зміни зобов`язань та/або підставою для відмови від їх виконання, оскільки зміна зобов`язання має відбуватись за згодою обох сторін у такій же формі, як і договір, що передбачено ч. 1 ст. 651 та ст. 654 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи та не заперечується позивачем, відповідач звертався до постачальника із претензією №286/6/15 від 02.01.2018 в якій повідомив позивача про поставку товару із порушенням обумовлених сторонами строків та вимагав сплати пені у розмірі 394, 34 грн.

В подальшому, позивач звернувся до відповідача із вимогою №37/07 від 03.03.2018 в якій висловив свою незгоду з вимогами відповідача, а також вимагав повернення суми, сплаченої постачальником в якості забезпечення виконання зобов`язання за договором, в розмірі 217 550 грн.

У відповідь на вказану вимогу, відповідач листом №286/6/1430 від 16.03.2018 зазначив, що продукція обумовлена сторонами в договорі поставлена позивачем у повному обсязі, проте товар у кількості 1, 435 тонн на суму 32 861, 44 грн. поставлений позивачем з простроченням погоджених сторонами термінів поставки на 12 діб, також зазначив, що станом на 16.03.2018 у відповідача відсутня інформація щодо оплати постачальником нарахованої пені. За таких обставин, враховуючи порушення позивачем строків поставки товару, відповідач відмовив у задоволенні претензії позивача та, відповідно, повернення 217 550 грн. сплачених позивачем у якості забезпечення виконання зобов`язань за договором.

Згідно з п. 1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вірно встановлено судом першої інстанції і з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, позивач не передав відповідачеві обумовлений договором товар у повному обсязі у визначені сторонами строки, а саме до 30.09.2017. Доказів щодо погодження сторонами інших строків поставки матеріали справи - не містять.

Натомість з наявної в матеріалах справи копії Акту приймання №273 від 16.10.2017 вбачається, що позивач поставив відповідачу товар до Військової частини НОМЕР_1 у кількості 1, 435 тонн із простроченням обумовлених сторонами термінів, а саме 12.10.2017. Позивач проти вказаної обставини не заперечував.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Пунктом 11.1.3 договору визначено, якщо будуть мати місце порушення щодо виконання умов цього договору, та/або буде здійснено постачання продукції неналежної якості, забезпечення виконання договору не повертається. Договір вважається виконаним, при умові поставки 100% продукції (п. 5.5 договору).

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується, що позивач здійснив поставку товару із порушенням обумовлених сторонами строків, суд не вбачає правових підстав для повернення відповідачем суми забезпечення виконання договору в розмірі 217 155, 66 грн., у зв`язку з чим, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог, а відтак позов задоволенню не підлягає.

Посилання позивача на вимогу відповідача про стягнення пені та не співмірність розміру утриманого забезпечення з обсягом поставлених не в строк паливо-мастильних матеріалів судом відхиляються з огляду на те, що умовами договору передбачено підставами для повернення забезпечення повне виконання договору відповідно до його умов, в тому числі і щодо строків поставки матеріалів, тоді як за прострочення поставки вказаним договором передбачено можливість нарахування пені. Отже вказане забезпечення не є штрафною санкцією за порушення строків поставки товару за договором, а є окремим, погодженим сторонами договору способом забезпечення повного та вчасного виконання умов договору.

Довод скаржника про те, що обов`язок з повернення грошового забезпечення виконання договору, на думку скаржника, передбачено ст. 26 Закону України «Про публічні закупівлі» - судом апеляційної інстанції відхиляється як безпідставний та необґрунтований з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 26 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що замовник має право вимагати від учасника-переможця внесення ним не пізніше дати укладення договору про закупівлю забезпечення виконання такого договору, якщо внесення такого забезпечення передбачено тендерною документацією. Замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем договору, а також у разі визнання судом результатів процедури закупівлі або договору про закупівлю недійсними та у випадках, передбачених статтею 37 цього Закону, а також згідно з умовами, зазначеними в договорі, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Отже, приписами ст. 1 статті 26 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що умови повернення забезпечення можуть визначатися у договорі.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідне забезпечення було внесено позивачем згідно платіжного доручення №1468 від 21.06.2017 на суму 217 550, 00 грн.

В преамбулі укладеного договору зазначено, що договір укладено на підставі рішення тендерного комітету замовника (протокол від 16.06.2017 №75/273/6), і в договорі сторонами у відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про публічні закупівлі» узгоджено умову, згідно якої у випадку порушення щодо виконання умов цього договору забезпечення виконання договору не повертається (п. 11.1.3). При цьому, наведений пункт не містить градації щодо його застосування в залежності від обсягу виконання, а чітко передбачає умову щодо неповернення забезпечення виконання у випадку порушення виконання умов договору. Тобто, підставою є факт порушення виконання умов договору.

В свою чергу, оскільки за наслідками судового розгляду як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції було встановлено порушення позивачем умов договору щодо строку постачання обумовленого договором обсягу товару, а тому грошове забезпечення в заявленому до стягнення розмірі поверненню відповідачем на користь позивача не підлягало і обумовлені як законом, так і договором підстави для його повернення відсутні.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 217 155, 66 грн. забезпечення виконання договору - задоволенню не підлягає.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Серявін проти України). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2018 (повний текст складено 24.09.2018) у справі № 910/6433/18 - відсутні.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Північний апеляційний господарський суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на скаржника. Крім того, судом першої інстанції вірно здійснено розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 76-79, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 287, 288 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Регіон-Оіл на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2018 у справі №910/6433/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2018 у справі №910/6433/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/6433/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяЛ.П. Зубець

СуддіА.І. Мартюк

С.А. Пашкіна

Повний текст постанови підписаний 26.12.2018