Постанова

від 19.06.2019 по справі 910/6433/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/6433/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. головуючого, Білоуса В.В., Жукова С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон-Оіл"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018

та рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2018

у справі №910/6433/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон-Оіл"

до Міністерства оборони України

про стягнення 217 155, 66 грн.

ВСТАНОВИВ :

У травні 2018 ТОВ "Регіон-Оіл" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з Міністерства оборони України 217 155, 66 грн.

Позов мотивовано тим, що не заважаючи на незначне прострочення поставки товару, позивачем в повному обсязі виконано свої зобов`язання за договором № 286/1/17/26 від 26.06.2017, але відповідач безпідставно не повертає на рахунок позивача спірну суму, яка була сплачена останнім в якості забезпечення зобов`язань за договором № 286/1/17/26 від 26.06.2017, а тому позивач просить позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.09.2018 у справі № 910/6433/18 (суддя Мариниченко Я.В.) в позові відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 у справі № 910/6433/18 (судді : Зубець Л.П., Мартюк А.І., Пашкіна С.А.) рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2018 залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ "Регіон-Оіл" просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2018 у справі № 910/6433/18 скасувати, прийнявши нове рішення про задоволення позову.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями щодо відмови у стягненні спірної суми, сплаченої відповідачу в якості забезпечення виконання зобов`язання позивачем, скаржник посилається на неврахування судами обох інстанцій положень ч. 1 ст. 26 Закону України "Про публічні закупівлі", за якою визначено, зокрема, що замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем договору, а також у разі визнання судом результатів процедури закупівлі або договору про закупівлю недійсними та у випадках, передбачених статтею 37 цього Закону, а також згідно з умовами, зазначеними в договорі, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Таким чином, у своїй касаційній скарзі позивач зазначає, що неналежне дослідження всіх обставин справи, неврахування умов договору, а саме п. 11.1.1 та п.11.1.3, та норм права, зазначених у скарзі, на думку ТОВ "Регіон-Оіл", призвело до неправильно вирішення судами даного спору.

Протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 03.04.2019 касаційну скаргу у справі № 910/6433/18 передано колегії суддів у складі: Ткаченко Н.Г. головуючого (доповідача), Білоуса В.В., Жукова С.В. та ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.04.2019 призначено розгляд справи за касаційною скаргою ТОВ "Регіон-Оіл" у порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходили з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 26.06.2017 між сторонами укладеного договір № 286/1/17/26, за умовами якого, ТОВ "Регіон-Оіл" (постачальник) зобов`язується поставити Міністерству оборони України (замовник) у 2017 році мастильні засоби (моторні оливи) (лот 1 - олива моторна М-10Г2к або еквівалент, а саме олива моторна для автотракторних дизелів М-10Г2к (Перший ґатунок)) для потреб Міністерства оборони України згідно Специфікації, а замовник забезпечити приймання продукції та оплатити вартість цього товару.

За специфікацією до договору, сторони погодили поставку оливи моторної для автотракторних дизелів М-10Г2к (Перший ґатунок), ДСТУ 8581-78, у кількості 190 тонн, загальною вартістю разом з ПДВ 4 350 992,40 грн., в строк до 30.09.2017 включно.

Відповідно до п.6.2.5 договору, у разі порушення постачальником порядку постачання продукції, її номенклатури, кількості, якості, строків, які визначені у специфікації та/або рознарядці, при достроковій відмові постачальника від подальшого виконання умов даного договору замовник, в односторонньому порядку, має право: на відшкодування збитків, понесених Міністерством оборони України в результаті таких дій постачальника; відмовитися від прийняття подальшого зобов`язання постачальником за цим договором; відмовитися від встановлення на майбутнє господарських відносин з постачальником; розірвати договір.

За п. 6.3.1 цього договору передбачено, що постачальник зобов`язаний забезпечити поставку продукції у строки, встановлені договором.

Згідно п.11.1 договору, постачальник забезпечив виконання своїх зобов`язань за договором у розмірі 5% від суми договору (платіжне доручення №1468 від 20.06.2017 на суму 217 550 грн.).

Відповідно до п. 11.1.1 та п.11.1.2 договору, замовник зобов`язується повернути постачальнику забезпечення виконання договору не пізніше 5-ти банківських днів після документального підтвердження належного виконання договірних зобов`язань за якістю та кількістю. Підставою для повернення забезпечення виконання цього договору є виконання всіх умов договору у визначені строки (терміни).

За п. 11.1.3 договору передбачено, що якщо будуть мати місце порушення щодо виконання умов цього договору, та/або буде здійснено постачання продукції неналежної якості, забезпечення виконання договору не повертається.

Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2017, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п.10.1 договору).

Додатком № 12.2 до договору "Рознарядка" сторони погодили умови поставки продукції, відповідно до якої, позивач зобов`язався поставити відповідачу обумовлений договором товар до Військової частини НОМЕР_1 у кількості 110 тонн та до Військової частини НОМЕР_2 у кількості 80 тонн, у строк до 30.09.2017.

Листами № 166/03 від 04.07.2017, № 166/03/1 від 31.08.2017 та № 285/03 від 15.09.2017 ТОВ "Регіон-Оіл" неодноразово зверталось до Міністерства оборони України з пропозицією погодити підвищення ціни договору та підписати додаткові угоди до нього, також позивач просив відповідача продовжити термін поставки продукції до 31.12.2017, проте відповідачем зазначені листи залишено без відповіді.

Перевіряючи дотримання кожною із сторін своїх обов`язків, судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Регіон-Оіл", в порушення умов договору № 286/1/17/26 від 26.06.2017, з простроченням встановленого строку, а саме до 30.09.2017, поставило Міністерству оборони України обумовлену продукцію, оскільки позивачем до Військової частини НОМЕР_1 товар у кількості 1,435 тонн поставлено лише 12.10.2017, що підтверджується актом приймання № 273 від 16.10.2017 та позивачем не заперечується.

Таким чином, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшли висновку про те, що позивачем неналежним чином виконані були свої зобов`язання за договором, а саме поставлено відповідачу обумовлений товар з простроченням встановленого строку, внаслідок чого у відповідача відсутній обов`язок повернути суму забезпечення виконання договору в розмірі 217 155,66 грн., а тому суди попередніх інстанцій відмовили у позові за необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Але з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна, з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник має право вимагати від учасника-переможця внесення ним не пізніше дати укладення договору про закупівлю забезпечення виконання такого договору, якщо внесення такого забезпечення передбачено тендерною документацією.

Замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем договору, а також у разі визнання судом результатів процедури закупівлі або договору про закупівлю недійсними та у випадках, передбачених статтею 37 цього Закону, а також згідно з умовами, зазначеними в договорі, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин (ч. 2 ст. 26 зазначеного Закону).

Відносини сторін врегульовані договором № 286/1/17/26 від 26.06.2017, за яким ТОВ "Регіон-Оіл" взяло на себе обов`язок поставити обумовлену продукцію, належної якості та кількості, в термін передбачений цим договором/специфікацією, а Міністерство оборони України прийняти та оплатити вартість цього товару.

Так, за умовами зазначеного договору № 286/1/17/26 від 26.06.2017, у позивача виникало зобов`язання сплатити відповідачу забезпечення виконання договору в сумі 217 155,66 грн. (5% від суми договору), яке ним було виконано, це підтверджується матеріалами справи та сторонами не оспорюється, разом з тим, згідно п. 11.1.1 цього договору, Міністерство оборони України взяло на себе обов`язок повернути дану суму забезпечення виконання не пізніше 5-ти банківських днів після документального підтвердження належного виконання договірних зобов`язань за якістю та кількістю.

Суди попередніх інстанцій встановивши повне виконання сторонами своїх зобов`язань за договором № 286/1/17/26 від 26.06.2017, зокрема позивача щодо поставки продукції в повному обсязі, дійшли передчасних висновків щодо наявності у відповідача права не повертати спіну суму забезпечення виконання договору, сплачену позивачем, пославшись на прострочення останнім терміну поставки продукції у кількості 1,435 тонн на суму 32 861,44 грн. на 12 днів.

При цьому, суди обох інстанцій не звернули належної уваги на умови зазначеного договору № 286/1/17/26 від 26.06.2017, зокрема п. 7.3.2., яким передбачена відповідальність постачальника за порушення строків поставки, а саме у позивача виникає обов`язок сплатити замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Проте, суди залиши поза уваго і те що, іншої відповідальності за порушення постачальником - ТОВ "Регіон-Оіл" строків поставки продукції, а ніж визначена у п. 7.3.2., вказаним договором поставки та додатками до нього, сторони не передбачили.

Таким чином, вирішуючи даний спір про наявність чи відсутність підстав щодо зобов`язання відповідача повернути позивачу спірну суму гарантійного платежу у розмірі 217 155,66 грн., яка на час розгляду даної справи судом, ним не повернута, суди першої або апеляційної інстанцій повинні були врахувати наведені вище норм права, належним чином дослідити зміст п. 11.1.1, п. 11.3.1 зазначеного правочину, а також врахувати факт виконання позивачем свого обов`язку щодо поставки товару, який в свою чергу отримано відповідачем без будь-яких зауважень, проте зазначеного, судами обох інстанцій при розгляді даної справи, здійснено не було.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позову про повернення спірної суми забезпечення виконання договору у зв`язку з необґрунтованістю заявлених вимог, оскільки саме позивачем неналежно виконанні умови договору та прострочено термін поставки товару, так як, такі висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та встановлених ними дійсних обставинах справи.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2018 у справі № 910/6433/18 не можна визнати як такі, що відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону, тому вони підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до Господарського суду Харківської області.

При новому розгляді справи суду, слід врахувати вище викладене, повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, постановити законне та обґрунтоване рішення.

Згідно ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оскільки Касаційний господарський суд дійшов висновку, що судові рішення по справі № 910/6433/18 підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України ( редакції, чинній з 15.12.2017 ) судом не здійснюється.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон-Оіл" задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2018 у справі № 910/6433/18 скасувати.

Справу № 910/6433/18 направити на новий судовий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий,суддя Ткаченко Н.Г.

Судді Білоус В.В.

Жуков С.В.