РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2018 року Справа № 191/498/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняЗіненко А.О. за участю представників сторін: від позивача: від відповідачів-1, 3: від відповідача-2: ОСОБА_3 Прибиток Н.А. Азаров А.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Відповідача-1:Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, Відповідача-2: Державної установи Ігренський виправний центр (№133) , Відповідача-3: Управління Державної пенітенціарної служби у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язань вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_3 звернувся із адміністративним позовом до Відповідача-1:Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, Відповідача-2: Державної установи Ігренський виправний центр (№133) та, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 17.09.2018р. та просить:
1) визнати протиправними дії Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України про несвоєчасну видачу позивачеві трудової книжки 19.12.2011 року датою, яка передує даті звільнення зі служби 14.12.2011 року відповідно до наказу №138 від 19.12.2011 року, що по суті встановлює затримку видачі трудової книжки з вини власника підприємства - видати трудову книжку працівникові в день звільнення та здійснити з ним відповідні розрахунки, у зв'язку з чим:
- зобов'язати Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України внести запис в трудову книжку позивача про день звільнення з 14 грудня 2011 року на фактичний день видачі трудової книжки 19 грудня 2011 року, оскільки це є останній день роботи;
- визнати протиправним запис до трудової книжки позивача про день звільнення 14 грудня 2011 року та скасувати його. Про новий день звільнення видати наказ і внести запис до трудової книжки. Раніше внесений запис про день звільнення визнати недійсним у порядку, встановленому п.2.10 Інструкції №58 про порядок ведення трудових книжок працівників. А також видати копію наказу про звільнення (враховуючи вищевказані зміни) на руки позивачеві;
2) визнати протиправними дії Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України про відмову у зарахуванні до трудового стажу позивача період роботи з 14.07.2011 року по 19.12.2011 року, у зв'язку з чим:
- зобов'язати Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України зарахувати до трудового стажу позивача період його роботи з 14.07.2011 року по 19.12.2011 року, здійснити перерахунок пільгового трудового стажу з дня звільнення 19.12.2011 року. У зв'язку з цим визначити вислугу років на день звільнення та внести у трудову книжку відповідний запис. А також видати копію наказу про звільнення (враховуючи вищевказані зміни) на руки позивачеві;
3) визнати протиправними дії Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України про невідповідність заповнення трудової книжки позивача вимогам Інструкції №58 та відмову усунути всі неправильні або неточні записи всупереч вимогам п.2.6 вищевказаної інструкції до врегулювання спору судом, внаслідок чого були порушені права і законні інтереси позивача при прийнятті на роботу та зобов'язати Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України:
- занести в трудову книжку позивача відомості про нагородження та заохочення згідно вимог п.п.2.2, 2.4, 4.1 Інструкції №58;
- заповнити трудову книжку позивача російською мовою, як того вимагає чинне законодавство (п. 2.4 та п. 4.1 Інструкції №58);
- усунути всі недоліки та виправлення, допущені при заповненні трудової книжки в графі 2 та 4;
4) визнати протиправними дії Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України про не внесення до трудової книжки позивача зміну назви Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Дніпропетровській області на Державну пенітенціарну службу у Дніпропетровській області, яке відбулося 01 листопада 2011 року та зобов'язати відповідача занести в трудову книжку позивача відомості про зміну назви Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Дніпропетровській області на Управління Державної пенітенціарної служби у Дніпропетровській області, у відповідності до приписів п.п.2.14, 2.15 Інструкції №58;
5) визнати протиправними дії Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України про не підписання трудової книжки позивача відповідальною особою за видачу трудових книжок, оскільки підпис особи, яким засвідчено видачу трудової книжки не є підписом заступника начальника управління начальника ВРОС ОСОБА_6 і відповідач не може пояснити хто саме підписав трудову книжку позивача. А печатка яка засвідчує даний підпис не чітка, та не відноситься до Державної пенітенціарної служби;
- зобов'язати Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України підписати трудову книжку позивача відповідальною особою за видачу трудових книжок та засвідчити підпис відповідною печаткою;
6) визнати протиправними дії Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України про складання наказу №85 від 09.08.2011 року в частині відсторонення позивача від посади під час розгляду адміністративної справи №804/14616/14 від 19.12.2014 року та скасувати цей наказ в частині відсторонення позивача від посади заступника начальника установи з нагляду та безпеки та оперативної роботи Ігренського виправного центру №133 з 05.08.2011 року;
7) визнати протиправними дії Державної установи "Ігренський виправний центр №133" у Дніпропетровській області про відмову в нарахуванні і виплаті позивачеві заробітної плати у період з 14.07.2011 року по 19.12.2011 року та виплати компенсації за невикористану відпустку за 2011 рік та зобов'язати Державну установу "Ігренський виправний центр №133" у Дніпропетровській області:
- виплатити компенсацію за невикористану відпустку за 2011 рік - 4183,20 грн.;
- виплатити позивачеві заробітну плату з 14.07.2011р. по 19.12.2011р. - 18325 грн.;
8) стягнути з Державної установи "Ігренський виправний центр №133" у Дніпропетровській області на користь позивача середній заробіток за весь час затримки заробітної плати з 19.12.2011р. по день фактичного розрахунку, як це зазначено в ст.ст. 116, 117 КЗпП України. З розрахунку середньомісячної заробітної плати 3665,25 грн. за місяць, при середньоденній заробітній платі 162,90 грн.;
9) стягнути з Державної установи "Ігренський виправний центр №133" у Дніпропетровській області на користь позивача середній заробіток за весь час затримки, компенсації за невикористану відпустку за 2011 рік по день фактичного розрахунку, як це зазначено в ст.ст. 116, 117 КЗпП України. З розрахунку середньомісячної заробітної плати 3579,30 грн. на місяць, при середньоденній заробітній платі 119,52 грн.
Ухвалою суду від 24.10.2018р. було залучено до участі у даній справі в якості Відповідача-3 - Управління Державної пенітенціарної служби у Дніпропетровській області у зв'язку з тим, що вказане Управління є правонаступником Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області (УДДУВП в Дніпропетровській області), у якому проходив службу та з якого був звільнений зі служби позивач та на момент розгляду даної адміністративної справи діяльність вказаного Управління не припинена, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ від 27.09.2018р. відповідно до вимог ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою суду від 09.11.2018р. позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визнання протиправним та скасування наказу №85 від 09.08.2011р. про відсторонення позивача від посади у цій адміністративній справі - залишені без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду згідно до вимог ст.122, ст. 123, п.8 ч.1ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також за ухвалою суду від 12.12.2018р. провадження в даній адміністративній справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 про визнання протиправними дій щодо несвоєчасної видачі трудової книжки, зобов'язання внести запис про його звільнення 19.12.2011р., визнання протиправним та скасування запису про день його звільнення 14.12.2011р., зобов'язання видати новий наказ про його звільнення, про що внести запис до трудової книжки та видати позивачеві копію наказу про звільнення, було закрито на підставі п.4 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2014р. у справі №804/17616/14 відповідачем-3 14.01.2015р. була видана йому трудова книжка, яка була оформлена з порушенням вимог п.2.1, п.2.2, п.2.4, п.4.1 Інструкції №58, оскільки вказана трудова книжка не містила відомостей про нагородження та заохочення, не була заповнена російською мовою, є виправлення у графі 2 та 4, печатка, яка засвідчує підпис особи не чітка та на прохання позивача виправити наведені недоліки посадова особа відповідача-3 відмовилася, незважаючи на вимоги п.2.6 Інструкції №58, який передбачає надання працівнику допомоги у виправленні неточностей, які містяться у його трудовій книжці, що порушило права позивача, оскільки відсутність вказаних записів позбавило права при його працевлаштуванні охарактеризувати його з позитивного боку. Також позивач посилається і на те, що його трудова книжка повинна була бути заповнена протягом тижня після його прийняття на роботу згідно до вимог ст. 48 КЗпП України та Інструкції №58, а оформлення трудової книжки у порядку, передбаченому наказом Державного департаменту з питань виконання покарань №93 від 20.07.1999р. є протиправним, так як вказаний наказ не зареєстрований у Міністерстві юстиції України та за ч.2 ст.57 Конституції України є нечинним. Окрім того, позивач просить визнати протиправними дії відповідача-3 про відмову у зарахуванні до його трудового стажу періоду роботи з 14.07.2011р. по 19.12.2011р. (перебування позивача у слідчому ізоляторі) та просить зобов'язати відповідача-3 зарахувати вказаний період роботи до його трудового стажу посилаючись на те, що з урахуванням наведеного періоду його трудовий стаж повинен становити 14 років 3 місяці 20 днів та відсутність цих відомостей у трудовій книжці порушує його право на пенсійне забезпечення, а також просить визнати протиправними дії відповідача-3 щодо невідповідності заповнення його трудової книжки вимогам Інструкції №58, а також зобов'язати заповнити трудову книжку російською мовою, внести відомості про заохочення та нагородження, а також усунути всі недоліки та виправлення, допущені при заповненні трудової книжки у графі 2 та 4 згідно до вимог п.2.1 та п.4.1 Інструкції №58. Позивач також просить визнати протиправними дії відповідача-3 щодо не внесення до його трудової книжки зміни назви Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Дніпропетровській області на Державну пенітенціарну службу у Дніпропетровській області, яке відбулося 01.11.2011р. та зобов'язати відповідача-3 занести такий запис до його трудової книжки у відповідності до приписів п.п.2.14, 2.15 Інструкції №58 посилаючись на те, що постановою Кабінету Міністрів України №1062 від 20.10.2011р. були перетворені територіальні органи ДДУПВП в ДПтС України, а за наказом ДПтС України №480 від 01.11.2011р. було утворено Управління ДПтС у Дніпропетровській області, а уже 27.10.2011р. за наказом №102 полковника ОСОБА_7 було призначено на посаду начальника ДПтС у Дніпропетровській області, а отже, позивач вважає, що він повинен був бути звільнений з Державної пенітенціарної служби, а відповідно запис у його трудовій книжці повинен змінюватися відповідно до п.2.15 Інструкції №58. Також позивач просить визнати дії відповідача-3 про не підписання його трудової книжки відповідальною особою за видачу трудових книжок, оскільки підпис ОСОБА_6 не є його підписом, печатка, яка засвідчує цей підпис не чітка та не відноситься до Державної пенітенціарної служби, а тому позивач просить зобов'язати відповідача-3 підписати його трудову книжку відповідальною особою за видачу трудових книжок та засвідчити підпис відповідною печаткою, при цьому, як на доказ того, що ОСОБА_6 не підписував його трудову книжку, позивач посилається на копію наказу №44 о/с від 13.05.2011р. Окрім того, позивач просить визнати також протиправними дії відповідача-2 про відмову у нарахуванні і виплаті позивачеві заробітної плати у період з 14.07.2011р. по 19.12.2011р. та виплаті позивачеві компенсації за невикористану відпустку за 2011 рік, зобов'язати відповідача-2 виплатити позивачеві компенсацію за невикористану відпустку за 2011 рік - 4183,20 грн. та заробітну плату з 14.07.2011р. по 19.12.2011р. - 18325 грн., а також стягнути з відповідача-2 на його користь середній заробіток за весь час затримки заробітної плати з 19.12.2011р. по день фактичного розрахунку, як це зазначено в ст.ст. 116, 117 КЗпП України з розрахунку середньої заробітної плати - 3665,25 грн. за місяць при середньоденній зарплаті 162,90 грн.; стягнути середній заробіток за весь час затримки компенсації за невикористану відпустку за 2011 рік по день фактичного розрахунку згідно ст.ст. 116, 117 КЗпП України з розрахунку середньомісячної зарплати 3579,30 грн. за місяць при середньоденній зарплаті - 119,52 грн. посилаючись на те, що відповідач-2 повинен був розрахуватися із ним у день звільнення по заробітній платі та за невикористану відпустку, проте заробітну плату за період з 14.07.2011р. по 19.12.2011р. позивачеві не було виплачено через що відповідачем-2 порушені норми ст.ст. 43, 45 Конституції України, ст.ст. 116, 117 КЗпП України. При цьому, позивач зазначає, що його ніхто не позбавляв посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а за ст. 17 Закону України Про Дисциплінарний статут ОВС України відсторонення від посади можливе із збереженням посадового окладу та інших виплат і надбавок, вважає, що рішення про відсторонення його від посади було підроблене, прийняте заднім числом безпідставно, так як відсутня постанова прокуратури Дніпропетровської області про відсторонення його від посади у зв'язку з перебуванням його під вартою. За викладеного, позивач вважає, що час перебування його у слідчому ізоляторі, який мав місце з 18.07.2011р. по день звільнення зі служби 19.12.2011р. не з його вини, а тому відповідач-2 повинен йому виплатити заробітну плату згідно до вимог ст.ст. 1, 12 Закону України Про оплату праці . Також позивач посилається і на те, що обчислення середньої заробітної плати для виплати йому компенсації щорічної відпустки проведено ним згідно до постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р. шляхом ділення зарплати за 12 місяців (42430,20 грн.) на 355 днів, що дорівнює 119,52 грн. та 35 днів відпустки помножених на 119,52 грн., що дорівнює 4183,20 грн. та є компенсацією за невикористану відпустку, вважає, що за умови того, що відповідачами-2,3 не надано відповідних розрахунків щодо компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд повинен при розгляді цієї справи послатися на його розрахунок. У відповідях на відзиви відповідачів-1,2,3 позивач повторив всі ті ж обставини та навів ті самі норми законодавства, які містяться також і у його заяві про зміну позовних вимог від 17.09.2018р.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги, викладені у заяві про зміну позовних вимог від 17.09.2018р. підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача-1 (Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України) у судовому засіданні проти позову заперечував, в усних поясненнях та у письмовому відзиві на позов просив відмовити у задоволенні позову позивачеві посилаючись на те, що позивач проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України та наприкінці 2011р. був звільнений з Ігренського виправного центру (№133) за наказом Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області (далі - Управління ДДУ ВП в Дніпропетровській області), трудову книжку позивач отримав в Управлінні Державної пенітенціарної служби України в Дніпропетровській області (далі - Управління ДПтС України в Дніпропетровській області) на початку 2015р., яка була заповнена на момент звільнення позивача в 2011р. персоналом Управління ДДУ ВП в Дніпропетровській області, а тому представник відповідача-1 вважає, що відповідач-1 (далі - Міжрегіональне управління) не вчиняло жодної дії, переліченої у позові позивачем, оскільки Міжрегіональне управління було утворено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2016р. №348 Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції України з 30.09.2016р. та Міжрегіональне управління у наведеній постанові визначено правонаступником, у тому числі Управління ДПтС України в Дніпропетровській області, проте на даний час вказане управління знаходиться у стані припинення (ліквідації), має своє керівництво та печатки, тому має можливість вчиняти будь-які правочини. Вказане свідчить про те, що на даний час права та обов'язки Управління ДПтС України в Дніпропетровській області Міжрегіональним управлінням ще не прийнято, а відповідно, Міжрегіональне управління ніколи не перебувало у правових відносинах з позивачем.
Представник відповідача-2 (Державна установа Ігренський виправний центр (№133) ) у судовому засіданні проти позову заперечував, в усних поясненнях просив у задоволенні позову відмовити позивачеві посилаючись на те, що відповідно до розділу 17 п.4 Наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 № 222 ( далі - Наказ №222) розрахунок тривалості невикористаної чергової відпустки за поточний рік, за яку виплачується грошова компенсація, визначається пропорційно часу перебування на службі в році звільнення за кожний повний місяць служби з розрахунку однієї дванадцятої частини належної відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. Одержана в результаті розрахунку тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня. Так, позивач перебував у штаті установи з 12.05.2011р. по 15.07.2011р., 6 днів нараховано пропорційно часу перебування на службі та виконання посадових обов'язків за займаною посадою, 15.07.2011р. згідно розпорядження №15/16-1755 позивача було відсторонено від виконання посадових обов'язків у зв'язку з порушенням кримінальної справи прокуратурою Дніпропетровської області. Також представник відовідача-2 вказав на те, що позивач працював в чотирьох установах виконання покарань, у кожній із них мав право на відпустку, чи використовував він таку відпустку у інших установах відповідачу-2 невідомо, проте зазначає, що ДУ ІВЦ №133, з якого остаточно звільнили позивача зі служби, повинен був здійснити його компенсацію всіх відпусток за весь період служби позивача у системі виконання покарань, однак це зробити було неможливо, оскільки згідно копії протоколу виїмки 15.07.2011р. слідчими органами було вилучено особову справу позивача. Представник відповідача-2 вказує, що установа могла компенсувати позивачеві невикористану відпустку за той період часу, коли він працював у відповідача-2, але це заборонено відповідно до Наказу №222. Щодо зобов'язання відповідача-2 виплатити позивачеві заробітну плату з 14.07.2011р. по 19.12.2011р. - 18325 грн. представник відповідача-2 зазначає, що згідно до п.14.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої наказом ДДУП ВП від 07.10.2009р. №222 (далі - Наказ №222) особам рядового і начальницького складу, які за рішенням слідчих органів або судових органів перебувають під вартою, з дня, з якого особа рядового і начальницького складу припинила виконання своїх обов'язків, грошове забезпечення виплачується лише з дозволу слідчих чи судових органів, а за п.14.2 наведеного Наказу №222 у разі винесення судом виправдувального вироку, закриття кримінального провадження через відсутність у вчинку складу злочину, грошове забезпечення таким особам за час перебування під вартою відшкодовується згідно з порядком відшкодування збитків відповідно до законодавства, а тому вважає, що за відсутності відповідного вироку чи ухвали суду про закриття кримінального провадження, підстави для виплати заробітної плати позивачеві з 14.07.2011р. по 19.12.2011р., коли позивач перебував під вартою в СІЗО, у відповідача-2 були відсутні. Окрім того, представник відповідача-2 посилається і на те, що згідно ст. 17 Закону України Про Дисциплінарний статут ОВС України рішення про відсторонення особи від посади щодо якої проводиться службове розслідування, може прийматися начальниками, яким надано право прийняття на службу або призначення на посаду. Так, начальником Управління ДДУП ВП в Дніпропетровській області було прийнято розпорядження від 15.07.2011р. за №15/16-1755 про відсторонення позивача від виконання службових обов'язків, що підтверджується відповіддю Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.07.2016р. за №203/692/14-к/77-29/2016.
Представник відповідача-3 (Управління ДПтС України в Дніпропетровській області) у судовому засіданні проти позову заперечував, в усних поясненнях та у письмовому відзиві просив у задоволенні позову позивачеві відмовити посилаючись на те, що 14.07.2011р. позивач був затриманий правоохоронними органами, 15.07.2011р. відносно нього було порушено кримінальну справу, 18.07.2011р. йому пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину та за постановою суду позивача було взято під варту. Особова справа позивача була вилучена правоохоронними органами в рамках кримінального провадження саме з Управління ДДУП ВП в Дніпропетровській області 15.07.2011р., що підтверджується копією протоколу виїмки. При здійсненні такого вилучення кадровій службі не було надано можливості зробити її копію через брак часу в осіб, які здійснювали вилучення справи, великий обсяг матеріалів у справі, відсутність якісної оргтехніки для копіювання. За наказом Управління ДДУП ВП в Дніпропетровській області 09.08.2011р. №85 о/с позивача було відсторонено від займаної посади на підставі постанови прокуратури Дніпропетровської області про відсторонення від посади від 25.07.2011р. Також представник відповідача-3 зазначив, що позивача було звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України з 14.12.2011р. на підставі наказу Управління ДДУП ВП в Дніпропетровській області від 19.12.2011р. №138 о/с за п.66 Положення №114 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу ОВС), на дату звільнення позивач перебував під вартою в СІЗО, трудова книжка була заповнена відповідальною особою Управління ДДУП ВП в Дніпропетровській області 19.12.2011р. в день видачі наказу про звільнення позивача. Порядок заповнення трудових книжок осіб рядового і начальницького складу в Державній кримінально-виконавчій службі України встановлено Інструкцією з організації персонального обліку кадрів в органах і установах системи виконання покарань, затвердженої наказом ДДУВП від 20.07.1999р. №93 (далі - Інструкція №93) за п.13 якої передбачено, що така трудова книжка заповнюється кадровим апаратом, який звільняє їх зі служби. Тому 19.12.2011р. саме Управлінням ДДУП ВП в Дніпропетровській області було оформлено трудову книжку в день видачі наказу про звільнення позивача, при цьому, в трудовій книжці позивача вказано час проходження ним служби з 29.08.1997р. по 14.12.2011р. з часу його зарахування до навчального закладу з 29.08.1997р., проте відомості про заохочення позивача до його трудової книжки внесені не були через відсутність таких відомостей у ДДУП ВП в Дніпропетровській області внаслідок вилучення особової справи позивача правоохоронними органами та вказує на те, що такі відомості повинні міститися у відповідному розділі послужного списку особи, яка проходить службу, тієї установи чи органу в штаті якого перебував позивач на час отримання заохочення. За нормами п.2.14 Інструкції №93 (у редакції на грудень 2011р.) всі силові органи України прийняли рішення про заповнення трудових книжок при звільненні таких осіб із зазначенням назви служби, часу служби і дати призначення і звільнення зі служби, а не посад, такого заповнення вимагає специфіка служби. Через відсутність позивача на службі в момент звільнення, на адресу СІЗО 19.12.2011р. було направлено повідомлення про звільнення його зі служби та необхідність отримання трудової книжки в Управлінні ДДУП ВП в Дніпропетровській області, яке позивач відмовився отримувати, про що був складений акт від 21.12.2011р. 08.02.2012р. згідно даних ЄДРПОУ було змінено назву Управління ДДУП ВП в Дніпропетровській області на Управління ДПтС України в Дніпропетровській області, тобто позивача було звільнено з ДДУП ВП в Дніпропетровській області, а тому у трудовій книжці позивача запис про звільнення, печатка зазначена саме Управлінням ДДУП ВП в Дніпропетровській області. 04.07.2013р. позивач був звільнений з-під варти, проте у період з 05.07.2013р. по 11.01.2015р. на службу не з'явився, що спростовує його твердження про те, що йому не було відомо про його звільнення. 11.01.2015р. позивачу була видана його трудова книжка, яка була оформлена ще 19.12.2011р. Управлінням ДДУП ВП в Дніпропетровській області та знаходилася лише на зберіганні у відповідача-3, як у правонаступника наведеного Управління, яке змінило назву 08.02.2012р. згідно даних ЄДРПОУ. Факт того, що позивач не звертався до відповідача-3 у період з 04.07.2013р. по 16.12.2014р. для отримання трудової книжки встановлено і постановою суду від 16.12.2014р., яка набрала законної сили 31.03.2015р., а тому вина відповідача-3 у затримці видачі позивачу трудової книжки відсутня, а відповідно, відповідач-3 не порушував прав позивача щодо отримання трудової книжки. Представник відповідача-3 зазначає, що уникаючи отримання трудової книжки, позивач розраховував збагатитися за рахунок держави фактично не виконуючи обов'язків по службі. Також представник вказує і на те, що позовна вимога №3 що стосується зобов'язання зарахувати до його трудового стажу періоду з 14.07.2011р. по 19.12.2011р., коли позивач перебував під вартою у СІЗО, та здійснити перерахунок пільгового трудового стажу з дня звільнення - 19.12.2011р. є безпідставною, так як позивач не звертався до відповідача-3 з приводу розрахунку його трудового стажу та виходячи з того, що згідно норм ч.4 ст. 23 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України , вимог п.51 Положення №114, постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992р. для осіб рядового і начальницького складу встановлюється вислуга років, а не трудовий стаж. На час звернення позивача до суду були відсутні підстави розглядати питання про зміну позивачеві вислуги років. Відповідач-3 вважає, що позовна вимога №4 про внесення відомостей про заохочення позивача може бути виконана Управлінням ДПтС України в Дніпропетровській області і без рішення суду за умови надання позивачем трудової книжки та зазначає, що з такими питаннями позивач до відповідача-3 не звертався та трудову книжку не надавав. Щодо заповнення трудової книжки російською мовою, то відповідач-3 вважає, що такі підстави відсутні, оскільки за п.13 Інструкції №93 запис робиться виключно українською мовою з урахуванням вимог ст.ст. 8, 10 Конституції України. Щодо усунення всіх недоліків та виправлень в графі 2 та 4 трудової книжки позивача, відповідач-3 зазначає, що за копією трудової книжки, яку було зроблено відповідачем-3, недоліки та виправлення у ній відсутні, текст запису відповідає вимогам п.13 Інструкції №93. Щодо позовної вимоги про зміну назви у трудовій книжці з Управління ДДУП ВП в Дніпропетровській області на Управління ДПтС у Дніпропетровській області, то такі підстави відсутні, так як на момент зміни назви - 08.02.2012р. позивач уже не проходив службу, а був звільнений з Управління ДДУП ВП в Дніпропетровській області з 14.12.2011р. згідно з наказом від 19.12.2011р. №138 о/с. Також відповідач-3 вважає, що не має підстав і для зміни у трудовій книжці підпису відповідальної особи, у якій зазначено відомості про керівника кадрової служби Управління - ОСОБА_6, оскільки відповідач-3 не має можливості перевірити хто був у грудні 2011р. керівником кадрового підрозділу та вказує, що, можливо, за ознаками підпису у трудовій книжці, проставлено підпис його заступником - ОСОБА_8, а тому законних підстав для заміни підпису у трудовій книжці позивача не існує. Також представник відповідача-3 просив при вирішенні даного спору застосувати наслідки пропуску позивачем строку, встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України та вважає, що три місяці слід застосовувати не з дати, коли позивач отримав трудову книжку (11.01.2015р.), а з дати коли він мав можливість її отримати, тобто з 05.07.2013р. (коли позивач був звільнений з-під варти).
Ухвалою суду від 07.08.2018р. суддею Конєвою С.О. було прийнято справу до свого провадження та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження (а.с.169-170 том 3).
Ухвалою суду від 24.10.2018р. здійснено перехід зі спрощеного позовного провадження у загальне позовне провадження, у зв'язку із необхідністю залучення до участі у справі в якості відповідача - 3 Управління ДПтС України в Дніпропетровській області, підготовче засідання призначено на 09.11.2018р.
Ухвалою суду від 09.11.2018р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 28.11.2018р.
Ухвалою суду від 28.11.2018р. за клопотанням позивача було зупинено провадження у даній справі, до одужання позивача до 03.12.2018р.
Ухвалою суду від 05.12.2018р. було поновлено провадження у цій справі та призначено її до судового розгляду на 12.12.2018р.
У ході судового розгляду справи судом були встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_3 проходив службу у Державній кримінально-виконавчій службі України з 29.08.1997р. по 14.12.2011р., зокрема з 13.05.2011р. по 14.12.2011. в Державній установі Ігренський виправний центр (№133) на посаді заступника начальника установи з нагляду і безпеки та оперативної роботи наведеної установи (наказ Управління ДДУП ВП в Дніпропетровській області від 13.05.2011р. №44о/с), що підтверджується наявними в матеріалах справи копією трудової книжки позивача та іншими матеріалами справи.
14.07.2011р. ОСОБА_3 було затримано правоохоронними органами, 15.07.2011р. стосовно нього було порушено кримінальну справу за скоєння злочину, передбаченого статтею 368 КК України (отримання хабара), який виконував обов'язки начальника Ігренського виправного центру УДДУВП у Дніпропетровській області (№133), а 18.07.2011р. на підставі постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позивачеві було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та позивача було поміщено у Дніпропетровський слідчий ізолятор, що підтверджено сторонами у ході судового розгляду справи (а.с.139-140 том 4).
У відповідності до розпорядження Управління ДДУП ВП у Дніпропетровській області від 15.07.2011р. №15/16-1755 Про відсторонення від виконання службових обов'язків майора внутрішньої служби ОСОБА_3 було відсторонено від виконання обов'язків начальника Ігренського виправного центру - директора підприємства Управління ДДУП ВП в Дніпропетровській області (№133) з 15.07.2011р., що підтверджується змістом його копії, наявної у справі (а.с.137 том 4).
А згідно наказу Управління ДДУП ВП у Дніпропетровській області №85 о/с від 09.08.2011р. та на підставі постанови прокуратури Дніпропетровської області про відсторонення від посади від 25.07.2011р. майора внутрішньої служби ОСОБА_3 з 05.08.2011р. відсторонено від посади заступника начальника установи з нагляду і безпеки та оперативної роботи Ігренського виправного центру № 133, що підтверджується його копією (а.с.68-73 том 1, а.с.17-29 том 5).
Вказані розпорядження та наказ на момент розгляду даної адміністративної справи не визнані протиправними та не скасовані у встановленому законодавством порядку, що підтверджено учасниками справи та не спростовано жодними доказами.
Також матеріали справи свідчать, що стосовно скоєного позивачем вчинку було проведено службове розслідування відносно позивача, за результатами якого було затверджено 12.12.2011р. Висновок службового розслідування за фактом скоєння вчинку, що дискредитує працівника Державної кримінально-виконавчої служби України, майора внутрішньої служби ОСОБА_3, в.о.начальника Ігренського виправного центру УДДУВП у Дніпропетровській області (№133), за яким було вирішено ОСОБА_3, майора внутрішньої служби, заступника начальника установи з нагляду і безпеки та оперативної роботи Ігренського виправного центру УДДУВП у Дніпропетровській області (№133), який виконував обов'язки начальника установи , звільнити з органів Державної кримінально-виконавчої служби України за п.66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (а.с.134-140 том 4).
Згідно до наказу Управління ДДУП ВП у Дніпропетровській області Про особовому складу № 138 о/с від 19.12.2011р. майора внутрішньої служби ОСОБА_3, заступника начальника установи з нагляду і безпеки та оперативної роботи Ігренського виправного центру №133 було звільнено в запас Збройних Сил України за п.66 Положення (скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ) з 14 грудня 2011 року, що підтверджується копією відповідного наказу, наявного в матеріалах справи (а.с.16,138 том 4).
Судом встановлено, що 04.07.2013р. позивачеві було змінено запобіжних захід у вигляді тримання під вартою на підписку про невиїзд, що підтверджено матеріалами справи.
У подальшому, позивачем 28.10.2014р. був поданий адміністративний позов до адміністративного суду про зобов'язання відповідача (Управління ДПтС України у Дніпропетровській області) про новий день звільнення видати наказ і внести запис до трудової книжки працівника, а раніше внесений запис про день звільнення визнати недійсним; виплатити йому середньомісячну заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з 14.12.2011р. до моменту звернення до суду та зобов'язати видати позивачу належним чином оформлену трудову книжку, за результатами розгляду наведеного адміністративного позову згідно постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2014р. у справі №804/17616/14 вказаний позов було задоволено частково, в частині зобов'язання відповідача видати позивачу належним чином оформлену трудову книжку, в решті позову було відмовлено, вказана постанова набрала законної сили 31.03.2015р., що підтверджується змістом копії наведеної постанови (а.с.34-36 том 1).
Так у січні 2015р. позивачеві на виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2014р. у справі №804/17616/14 Відповідачем-3 була видана трудова книжка, що підтверджено учасниками справи та змістом копії трудової книжки позивача, наявної у матеріалах справи.
Ознайомившись зі змістом трудової книжки позивач дійшов висновку, що вона оформлена неналежним чином, оскільки не містить відомостей про заохочення та нагородження позивача, графи 2 та 4 містять виправлення та неточності, трудова книжка підписана особою, яка не є підписом відповідальної особи ОСОБА_6 та не заповнена російською мовою у порушення вимог Інструкції №58, а тому позивач звернувся до відповідача-3 з вимогою про її виправлення, однак, як вказує позивач, відповідачем-3 було відмовлено у такому виправленні, що підтверджується змістом досліджених судом матеріалів справи. Також, позивач звертався і до відповідача-2 щодо виплати йому заробітної плати за період з 14.07.2011р. по 19.12.2011р., проте йому було відмовлено у такій виплаті.
Позивач звернувся з даним адміністративним позовом та просить визнати протиправними дії відповідача-3 щодо не внесення до трудової книжки вказаних відомостей, просить зобов'язати внести відповідно відомості згідно приписів Інструкції №58, а також просить зарахувати до його трудового стажу період перебування його у СІЗО з 14.07.2011р. по 19.12.2011р. та зобов'язати відповідача-2 виплатити йому заробітну плату за наведений період, компенсацію за невикористану відпустку за 2011 рік, окрім того, стягнути з відповідача-2 середній заробіток за весь час затримки у виплаті йому заробітної плати з 19.12.2011р. по день фактичного розрахунку та за весь час затримки у виплаті компенсації за невикористану відпустку у відповідності до вимог ст.ст.116,117 КЗпП України, а також виправити інші недоліки у заповненні трудової книжки посилаючись на порушення відповідачами-2,3 норм трудового законодавства.
Заслухавши учасників справи, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позову позивача з виходом за межі позовних вимог згідно до ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України та визнати протиправною бездіяльність Управління ДПтС України у Дніпропетровській області у не внесенні до трудової книжки позивача відомостей про його заохочення та нагородження, не заповнення її російською мовою та зобов'язати відповідача-3 внести такі відомості до трудової книжки позивача, заповнити її російською мовою, а також визнати протиправною і бездіяльність відповідача-2 щодо не нарахування та не виплати позивачеві компенсації за невикористану відпустку у 2011 році, зобов'язати відповідача-2 нарахувати та виплатити таку компенсацію, з підстав, наведених нижче.
Задовольняючи позовні вимоги позивача в частині не внесення відповідачем-3 до трудової книжки позивача відомостей про його нагородження та заохочення, не заповнення трудової книжки позивача російською мовою, у спосіб захисту права обраного позивачем (щодо визнання дій протиправними у цій частині) суд виходить з наступного.
Трудові відносини між працівниками та підприємствами, установами і організаціями в Україні, а також порядок ведення трудових книжок врегульовуються нормами КЗпП України та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказами від 29.07.1993р. №58 (далі - Інструкція №58).
В той же час, порядок проходження служби у органах Державної кримінально-виконавчої служби України порядок заповнення трудових книжок, порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби врегульовувалися станом на момент виникнення правовідносин (липень-грудень 2011р.) Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ від 29.06.1991р. №114 (далі - Положення №114), Законом України Про Дисциплінарний статут ОВС України , Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу затвердженого наказом ДДУ ВП від 07.10.2009р. №222 (далі - Наказ №222) та Інструкцією з організації персонального обліку кадрів в органах і установах системи виконання покарань, затвердженої наказом ДДУ ВП від 20.07.1999р. №93, які є спеціальними нормами та мають пріоритет у застосуванні над нормами загального трудового законодавства.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовані спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідний висновок міститься і у постанові Верховного Суду України від 05.03.2012р. у справі №21-42а12, який підлягає застосуванню судом згідно до вимог ч.5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, у даних правовідносинах підлягають застосуванню спеціальні норми наведених вище законів, а у випадку, якщо норми спеціального закону не врегульовують дані правовідносини, підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, зокрема, норми КЗпП України та Інструкція №58.
Так, згідно до вимог п.7 Інструкції №93 основним документом персонального обліку осіб рядового і начальницького складу є особова справа, яка складається з п'яти частин, у яких зберігаються, зокрема, у першій частині - послужний список, висновок комісії по визначенню вислуги строків служби, висновки про підтвердження окремих періодів служби, довідка за формою 1.
За приписами п.8.5 Інструкції №93 передбачено, що при складанні послужного списку у розділі Нагороди і заохочення містяться відомості про нагородження орденами і медалями, присвоєння державних та інших почесних звань, заохочення, які вносяться на підставі відповідних рішень, указів, постанов, наказів про нагородження (заохочення).
Пунктом 13 наведеної Інструкції №93 передбачено, що запис про службу в органах МВС України та системи виконання покарань робиться у трудовій книжці без переліку найменувань підрозділів та посад.
Особам рядового і начальницького складу, звільненим із органів та установ системи виконання покарань, видається, зокрема, трудова книжка заповнена відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, тобто Інструкцією №58.
Таким чином, оскільки Інструкцією №93, яка є спеціальною нормою, не передбачено внесення до трудової книжки відомостей про заохочення та нагородження працівника, а також заповнення трудової книжки російською мовою та наведений п.13 Інструкції №93 відсилає до заповнення трудової книжки у цій частині до Інструкції №58, тому у даних правовідносинах підлягають застосуванню саме норми Інструкції №58.
Так, приписами п.2.2 Інструкції №58 визначено, що до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України.
Згідно п.4.1 наведеної Інструкції №58 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Трудова книжка заповнюється одночасно українською та російською мовами і засвідчуються окремо обидва тексти.
Отже, з аналізу вищенаведених нормативно-правових актів, суд приходить до висновку, що відповідач-3 при звільненні позивача зобов'язаний був дотриматися вищенаведених норм п.2.2 та п.4.1 Інструкції №58 та при заповненні трудової книжки позивача внести до неї відомості про нагородження та заохочення позивача та заповнити трудову книжку у тому числі і російською мовою.
Проте, як встановлено під час судового розгляду справи, відповідачем-3 вищенаведені вимоги щодо заповнення трудової книжки позивача не були дотримані, а саме: до трудової книжки позивача не було внесено відомостей про нагородження та заохочення позивача, трудова книжка не заповнена у тому числі російською мовою, що є порушенням вищенаведених норм п.2.2 та п.4.1 Інструкції, що не було спростовано відповідачем-3 жодними належними та обґрунтованими доказами виходячи з вимог ст.ст.73-77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Факт не внесення відповідачем-3 до трудової книжки позивача відомостей про його нагородження та заохочення, не заповнення трудової книжки позивача у тому числі і російською мовою підтверджено як змістом копії трудової книжки позивача, змістом письмового відзиву, так і усними поясненнями представника відповідача-3, який визнав, що дійсно вищенаведені відомості до трудової книжки позивача не були внесені та вона не була заповнена у тому числі і російською мовою (а.с.14-15, 23, 188-189 том 1, а.с.210 том 3, а.с.13-14 том 4, а.с.94-113 том 5).
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, представником відповідача-3 не було надано жодних доказів щодо внесення записів до трудової книжки позивача про його нагородження та заохочення, заповнення трудової книжки позивача, у тому числі і російською мовою, тобто дотримання вимог п.2.2 та п.4.1 Інструкції №58 з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу вищенаведених нормативно-правових актів.
При цьому, судом не може бути покладено в основу даного судового рішення правомірність бездіяльності відповідача-3 щодо не внесення записів у трудову книжку позивача про його нагородження та заохочення та не заповнення трудової книжки у тому числі і російською мовою через те, що особова справа позивача була вилучена правоохоронними органами, оскільки вказана причина є безпідставною та необґрунтованою, так як відповідач-3 як суб'єкт владних повноважень зобов'язаний був за загальними правилами ведення діловодства вжити всіх необхідних заходів щодо залишення її копії шляхом копіювання у відповідача-3 при виїмці вказаної особовою справи позивача правоохоронними органами, окрім того, і у період з 19.12.2011р. по даний час - 12.12.2018р. відповідач-3 зобов'язаний був звернутися до правоохоронних органів із наданням їм відповідної копії особової справи позивача з матеріалів кримінальної справи з метою заповнення трудової книжки позивача у наведеній вище частині, оскільки обов'язок по веденню та зберіганню таких особових справ осіб рядового і начальницького складу покладається вищенаведеними нормативно-правовими актами саме на відповідача-3.
Взагалі, є неспроможними посилання представника відповідача -3 на відсутність оргтехніки та інші, наведені у відзиві причини, оскільки зазначені наведені причини не звільняють відповідача-3 від обов'язку заповнення трудових книжок у відповідності до вимог Інструкції №93 та вимог Інструкції №58.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вказана протиправна бездіяльність відповідача-3 призвела до порушення прав та інтересів позивача, які підлягають захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача-3 щодо не внесення до трудової книжки позивача відомостей про нагородження та заохочення та не заповнення трудової книжки у тому числі і російською мовою, виходячи з того, що судом у ході судового розгляду справи було встановлено, що відповідач-3 не вчинив активних протиправних дій по заповненню трудової книжки позивача у наведеній частині, а, відповідно, неіснуючі (не вчинені) дії відповідачем-3 не можуть бути визнані судом протиправними, наведені обставини фактично є бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, а тому належним способом захисту права у даному випадку у публічно-правових відносинах відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (основною вимогою) у даному спорі повинна бути саме вимога про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем-3 було вчинено протиправну бездіяльність щодо не внесення до трудової книжки позивача відомостей про його нагородження та заохочення, не заповнення його трудової книжки у тому числі і російською мовою, а відповідно, порушене право позивача підлягає захисту та відновленню шляхом зобов'язання відповідача-3 вчинити дії по заповненню у трудовій книжці позивача наведених даних згідно до вимог ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також, задовольняючи позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача-2 (Державну установу "Ігренський виправний центр (№133) нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію за невикористану відпустку за 2011 рік, у спосіб захисту права обраного позивачем (щодо визнання дій протиправними у цій частині), суд виходить з наступного.
У відповідності до вимог ст. 83 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник.
За приписами п.17.4 розділу 17 Наказу №222 (є спеціальним нормативно-правовим актом у даних правовідносинах) визначено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, яким при звільненні зі служби чергова відпустка за поточний рік не надавалась, до звільнення, на їхнє бажання, на підставі довідки кадрового апарату надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку відповідно до законодавства.
Розрахунок тривалості невикористаної чергової відпустки за поточний рік, за яку виплачується грошова компенсація, визначається пропорційно часу перебування на службі в році звільнення за кожний повний місяць служби з розрахунку однієї дванадцятої частини належної відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.
Одержана в результаті розрахунку тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня.
Під час визначення тривалості відпустки враховується період служби в році звільнення без включення в нього наданої відпустки.
Тобто, аналізуючи наведені вище норми чинного законодавства, можна дійти висновку, що установа (Ігренський виправний центр №133), з якої позивача було звільнено зі служби, зобов'язана була здійснити розрахунок тривалості невикористаної позивачем відпустки, виходячи із розрахунку, наведеному у п.17.4 розділу 17 Наказу №222, та нарахувати і виплатити компенсацію за таку невикористану відпустку позивачеві при його звільненні зі служби згідно до вимог ст.83 КЗпП України та п.17.4 розділу 17 Наказу №222.
Проте, як встановлено у судовому засіданні із наданих копій документів, а також і підтверджено усними поясненнями представника відповідача-2, за період проходження служби у відповідача-2 (Державній установі Ігренський виправний центр (№133) ) з 12.05.2011р. по 14.07.2011р. позивачеві пропорційно відпрацьованим дням було нараховано 6 днів чергової відпустки, яка позивачем не була використана на момент його звільнення зі служби - 14.12.2011р. Компенсація відповідачем-2 за наведені 6 днів невикористаної відпустки позивачеві нарахована та виплачена при звільненні зі служби не була, що підтвердив у судовому засіданні представник відповідача-2.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, представником відповідача-2 не було надано жодних доказів щодо нарахування та виплати позивачеві при звільненні зі служби компенсації за невикористану відпустку за 2011 рік, тобто дотримання вимог п.17.4 розділу 17 Наказу №222 та ст. 83 КЗпП України з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу вищенаведених нормативно-правових актів.
При цьому, судом не може бути покладено в основу даного судового рішення правомірність бездіяльності відповідача-2 щодо не нарахування та не виплату позивачеві при звільненні зі служби компенсації за невикористану відпустку через те, що особова справа позивача була вилучена правоохоронними органами та Відповідач-2 не мав відомостей про всі використані і невикористані його відпустки, з урахуванням того, що позивач працював до цього у чотирьох установах виконання покарань, оскільки вказані причини є безпідставними та необґрунтованими, так як відповідач-2 зобов'язаний був звернутися до Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області (УДДУВП в Дніпропетровській області), де знаходилася на зберігання особова справа позивача, та разом спільно вжити необхідних заходів для вчинення дій, направлених на здійснення розрахунку невикористаної частини відпустки позивача за 2011 рік, нарахування та виплати компенсації за таку невикористану відпустку при звільненні позивача зі служби.
Є безпідставними і посилання представника відповідача-2 на те, що установа не могла виплатити позивачеві компенсацію за невикористану відпустку за 2011 рік через те, що така виплата була заборонена Наказом №222, оскільки наведене не відповідає дійсності, так як аналіз змісту Наказу №222 не містить такої заборони, навіть за умови знаходження такої особи на момент звільнення під вартою, а відповідно, до правовідносин щодо виплати компенсації за невикористану відпустку підлягають застосуванню норми вищенаведеного п.17.4 розділу 17 Наказу №222.
Окрім того, слід зазначити, що судом встановлено, що позивач після звільнення з під варти (зокрема, 03.09.2015р. згідно інформаційного запиту, а.с.23 том 4) звертався у межах розгляду цієї справи до відповідача-2 про проведення йому розрахунку невикористаної відпустки та нарахування і виплати йому такої компенсації, що не спростовано відповідачем-2 жодними доказами, проте відповідачем-2 було відмовлено позивачеві згідно змісту листа від 09.09.2015р. (а.с.24 том 4).
Разом з тим, представник відповідача-2 в письмовому відзиві на позов та в усних поясненнях погодився з тим, що саме відповідач-2 (ДУ ІВЦ №133) повинен був здійснити компенсацію всіх відпусток за весь період служби позивача в системі виконання покарань, що фактично свідчить про визнання відповідачем-2 позову у цій частині, однак таких дій не здійснив (а.с.125-129 том 5 ).
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що вказана протиправна бездіяльність відповідача-2 призвела до порушення прав та інтересів позивача, які підлягають захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача-2 щодо не нарахування та не виплати позивачеві компенсації за невикористану відпустку за 2011 рік, виходячи з того, що судом у ході судового розгляду справи було встановлено, що відповідач-2 не вчинив активних протиправних дій по нарахуванню та виплаті позивачеві компенсації за невикористану відпустку за 2011 рік, а, відповідно, неіснуючі (не вчинені) дії відповідачем-2 не можуть бути визнані судом протиправними, наведені обставини фактично є бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, а тому належним способом захисту права у даному випадку у публічно-правових відносинах відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (основною вимогою) у даному спорі повинна бути саме вимога про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем-3 було вчинено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачеві при звільненні зі служби компенсації за невикористану відпустку за 2011 рік, а відповідно, порушене право позивача підлягає захисту та відновленню шляхом зобов'язання відповідача-2 вчинити дії по нарахуванню та виплаті позивачеві компенсації за невикористану відпустку за 2011 рік згідно до вимог ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
В той же час, судом не може бути прийнятий до уваги та покладений в основу даного судового рішення наведений у позові позивачем розрахунок суми компенсації за невикористану відпустку за 2011р. у розмірі 4183,20 грн., оскільки у наведеному розрахунку кількість днів невикористаної відпустки жодними доказами не підтверджена, представник відповідача-2 вказав на те, що періодом невикористаної відпустки позивача за період його роботи у відповідача-2 є 6 днів пропорційно відпрацьованим дням, однак відповідних доказів того, що відповідачем-2 було перевірено кількість днів невикористаної відпустки при проходженні служби у інших підрозділах системи виконання покарань суду не надано, а тому суд приходить до висновку, що належним способом захисту права позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію за невикористану відпустку з урахуванням перевірки вищенаведених відомостей та інформації щодо кількості днів невикористаної відпустки позивачем за весь час роботи у системі органів виконання покарань.
Так, відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши дії та бездіяльність відповідачів-2,3 щодо не внесення до трудової книжки позивача відомостей про його нагородження та заохочення та не нарахування, не виплату компенсації за невикористану відпустку за 2011 рік при звільненні позивача зі служби з урахуванням вимог ч.2 ст. 2 наведеного вище Кодексу, суд приходить до висновку, що відповідачі-2,3 діяли не у спосіб, що передбачений Конституцією та законів України, необґрунтовано, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Таким чином, відповідачі-2,3, вчинивши протиправну бездіяльністю, яка полягає у не внесенні до трудової книжки позивача відомостей про його нагородження та заохочення та не нарахуванні, не виплаті компенсації за невикористану відпустку за 2011 рік при звільненні позивача зі служби, допустив порушення прав і інтересів позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, направлені на відновлення такого порушеного права позивача згідно до вимог ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Разом з тим, виходячи з того, що судом встановлена бездіяльність відповідача-3, яка полягає у не внесенні до трудової книжки позивача відомостей про його нагородження та заохочення та судом визнано у цій частині порушення прав та інтересів позивача, суд приходить до висновку, що вказаний спосіб захисту порушеного права є достатнім, а тому не потребує ще й додаткового визнання протиправними дій відповідача-3 щодо невідповідності заповнення трудової книжки позивача вимогам Інструкції №58 та відмову усунути всі неправильні або неточності у записах всупереч вимогам п.2.6 вищевказаної Інструкції до врегулювання спору судом, про які просить позивач у пункті 4 свого позову, з урахуванням того, що відповідачем-3 жодних активних дій (протиправних дій) у наведеній частині не вчинялося, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у цій частині задоволенню не підлягають.
Не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача-3 усунути всі недоліки та виправлення допущені при заповненні трудової книжки в графі 2 та 4 виходячи з того, що судом у ході судового розгляду справи було встановлено зі змісту дослідженого в судовому засіданні оригіналу трудової книжки позивача у якій відсутні будь-які виправлення та недоліки, дані трудової книжки відповідають інформації, зазначеній у наказі №138 о/с від 19.12.2011р., який на момент розгляду справи не скасований у встановленому законодавством порядку, а тому у цій частині трудова книжка позивача відповідає правилам заповнення, встановленим п.13 Інструкції №93, яка є спеціальним нормативно-правовим актом та має пріоритет над загальними правилами у заповненні трудових книжок осіб при звільненні зі служби, які проходять службу у системі органів виконання покарань, що підтверджується і змістом копії трудової книжки, наданої позивачем (а.с.210 том 3).
Також не можуть бути і задоволені позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними дій відповідача-3 про не внесення до трудової книжки позивача зміни назви Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Дніпропетровській області на Державну пенітенціарну службу у Дніпропетровській області, яке відбулося на думку позивача 01 листопада 2011р., зобов'язати відповідача-3 внести вказані вище відомості до його трудової книжки у відповідності до приписів п.п.2.14, 2.15 Інструкції №58, виходячи з наступного.
У відповідності до вимог ч.1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби - 14.12.2011р.) встановлено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
За приписами ч.15 ст.37 наведеного вище Закону( у редакції,чинній на 14.12.2011р.), визначено було, що державна реєстрація юридичної особи, яка утворена в результаті перетворення, здійснюється у порядку, який встановлено статтями 24-27 цього Закону. При перетворенні юридичної особи до неї не застосовуються обмеження, встановлені частиною другою статті 35 цього Закону. Перетворення вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення .
Також і за ч.5 ст.89 ЦК України (у редакції, чинній на 14.12.2011р.) зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації.
Так, як встановлено із наданих документів, згідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2011р. №1062 Про утворення територіальних органів Державної пенітенціарної служби було утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної пенітенціарної служби шляхом перетворення територіальних органів Державного департаменту з питань виконання покарань за переліком згідно до додатком.
За п.2 наведеної постанови Кабінету Міністрів України визначено, що територіальні органи Державного департаменту з питань виконання покарань, що перетворюються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам, які утворюються згідно з пунктом 1 цієї постанови.
Згідно із Додатком до вказаної вище постанови Кабінету Міністрів України встановлено перелік територіальних органів Державного департаменту з питань виконання покарань, які перетворюються в територіальні органи Державної пенітенціарної служби, зокрема, встановлено, що Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Дніпропетровській області перетворюється на Управління Державної пенітенціарної служби у Дніпропетровській області (а.с.240-241 том 3).
У подальшому, на виконання вищенаведеної постанови Кабінету Міністрів України був прийнятий наказ Державної пенітенціарної служби України від 01.11.2011р. №480 за яким було затверджено Перелік найменувань органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів і навчальних закладів, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України зі змісту якого вбачається, що визначено найменування органу - Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (Управління ДПтС України у Дніпропетровській області) (вул. Короленко, 4, м. Дніпропетровськ, 49070, 08562938) - (а.с.242-244 том 3).
Процедура перетворення Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Дніпропетровській області на Управління Державної пенітенціарної служби у Дніпропетровській області була завершена у відповідності до вимог ч.15 ст.37 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби - 14.12.2011р.) шляхом внесення відповідного запису про припинення юридичної особи (Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Дніпропетровській області) до Єдиного реєстру юридичних осіб - 08.02.2012р., що підтверджується відповідним витягом з ЄДРПОУ станом на 27.09.2018р., наявного у справі (а.с.230-237 том 4).
Отже, з аналізу наведених норм, можна дійти висновку, що на момент звільнення позивача зі служби у системі виконання покарань - 14.12.2011р. за наказом № 138 о/с від 19.12.2011р. свої повноваження виконувало саме Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Дніпропетровській області, а тому позивачу правомірно оформлено трудову книжку саме на момент його звільнення Управлінням ДДП ВП у Дніпропетровській області.
Наведені обставини та внесення запису до ЄДРПОУ про перетворення Управління ДДП ВП у Дніпропетровській області на Управління ДПтС України у Дніпропетровській області саме 08.02.2012р. свідчить про те, що позивач не проходив службу в Управлінні ДПтС України у Дніпропетровській області.
В той же час, судом зобов'язано внести відомості про нагородження та заохочення позивача при його звільненні зі служби у його трудовій книжці виходячи з того, що Управління ДПтС України у Дніпропетровській області, яке утворено 08.02.2012р. є правонаступником Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Дніпропетровській області.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що оскільки позивача було звільнено 14.12.2011р. за наказом № 138 о/с від 19.12.2011р. із Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Дніпропетровській області та з урахуванням того, що вказаний територіальний орган було перетворено в Управління ДПтС України у Дніпропетровській області лише 08.02.2012р. (дані ЄДРОПУ станом на 27.09.2018р.) підстави для внесення до трудової книжки позивача зміни назви Управління ДДП ВП у Дніпропетровській області на Управління ДПтС України у Дніпропетровській області станом на 19.12.2011р. (дата наказу про звільнення позивача зі служби) у відповідача-3 були відсутні.
Отже, є безпідставними та помилковим посилання позивача як на доказ того, що Управління ДПтС України у Дніпропетровській області було утворено наказом №480 від 01.11.2011р. та саме з цієї дати відбулося утворення Управління ДПтС України у Дніпропетровській області, оскільки вказаний наказ не є належним доказом з урахуванням аналізу норм ч.15 ст.37 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби - 14.12.2011р.) та ч.5 ст.89 ЦК України, так як у період з 01.11.2011р. тривала процедура перетворення вказаного територіального органу на виконання постанови Кабінету Міністрів України №1062 від 20.10.2011р., яка була завершена шляхом внесення відомостей до ЄДРПОУ про припинення юридичної особи лише 08.02.2012р.
З огляду наведене, у вказаній частині позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Також не підлягають і задоволенню позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними дій відповідача-3 про не підписання трудової книжки позивача відповідальною особою за видачу трудових книжок, оскільки підпис особи, яким засвідчено видачу трудової книжки не є підписом заступника начальника управління начальника ВРОС ОСОБА_6, відповідач не може пояснити хто саме підписав трудову книжку позивача, печатка, яка засвідчує даний підпис не чітка та не відноситься до Державної пенітенціарної служби та зобов'язання підписати трудову книжку позивача відповідальною особою за видачу трудових книжок та засвідчити підпис відповідною печаткою, оскільки вказана позовна вимога не підтверджена жодними доказами, а лише ґрунтується на припущеннях позивача, які судом не можуть бути прийняті до уваги в якості доказів, виходячи з поняття самих доказів та з урахуванням того, що позивач не звільнений від обов'язку доведення своїх доводів та заперечень належними, достатніми та допустимими доказами у відповідності до вимог ст.ст. 73-77 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, слід зазначити, що із наданих сторонами копій документів судом не встановлено, а позивачем не підтверджено того, що підпис у трудовій книжці позивача не належить відповідальній особі, яка її підписала, ОСОБА_6, а саме висловлене представника відповідача-3 у судовому засіданні про те, що можливо, трудова книжка позивача була підписана заступником ОСОБА_6 ОСОБА_8 не може бути визнана судом належним доказом не підписання трудової книжки позивача відповідальною особою ОСОБА_6, оскільки таке висловлення є лише припущенням представника відповідача-3, тоді як припущення учасників справи не є доказами при розгляді адміністративної справи у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Також судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і надані представником відповідача-3 копії документів, які містять відбиток підпису ОСОБА_8, оскільки повноваження щодо встановлення (належності) підпису тій чи іншій особі віднесені до компетенції експерта у відповідній галузі знань та адміністративному суду при розгляді даної справи ні позивачем, ні відповідачем-3 належних доказів не надано, а, відповідно, адміністративний суд не наділений повноваженнями та знаннями щодо встановлення відповідності (належності) підпису тій чи іншій особі, а тому надані документи не можуть бути прийняті судом в якості належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності чи неправомірності підписання трудової книжки позивача вказаною особою виходячи з вимог ст.73-77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом також враховується і те, що під час судового розгляду справи досліджувався зміст оригіналу трудової книжки позивача та зміст відбитку печатки читається, а отже посилання позивача на те, що печатка є нечіткою не відповідає дійсності.
Щодо твердження позивача про те, що у його трудовій книжці повинна бути проставлена саме печатка Управління ДПтС України у Дніпропетровській області, так як саме в цьому органі позивач проходив службу та був звільнений спростовується вищенаведеними доказами про те, що вказаний територіальний орган був створений лише 08.02.2012р., тоді як позивача було звільнено з Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області (УДДУВП в Дніпропетровській області) 14.12.2011р. згідно наказу №138 о/с від 19.12.2011р. (а.с.16, 138 том 4).
Приймаючи до уваги викладене, не надання суду учасниками справи у наведеній частині позовних вимог будь-яких належних, достатніх та допустимих доказів, слід у задоволенні вказаної частини позовних вимог позивачеві - відмовити.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову позивачеві у наведеній вище частині, судом критично надається оцінка посиланням представника відповідача-3 на те, що при вирішенні даного спору слід застосувати наслідки пропуску позивачем строку, встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України та, що три місяці слід застосовувати не з дати, коли позивач отримав трудову книжку (11.01.2015р.), а з дати коли він мав можливість її отримати, тобто з 05.07.2013р. (коли позивач був звільнений з-під варти), з огляду на те, що наведеною нормою ч.1 ст.233 КЗпП України чітко визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, тобто вказана норма дозволяє звернутися до суду з позовом саме з дня видачі трудової книжки (з 11.01.2015р.) та таке право позивача не може бути обмежено у спосіб, наведений відповідачем-3.
При цьому, слід зазначити, що представником відповідача-3 відповідне клопотання про пропущення такого строку позивачем у ході судового розгляду не заявлялось, а відповідно, зазначення лише про це у відзиві суперечить вимогам процесуального законодавства, встановленого нормами Кодексу адміністративного судочинства України.
Слід також відмовити і у задоволенні позовних вимог позивача щодо визнання протиправними дій відповідача-3 про відмову у зарахуванні до його трудового стажу період роботи з 14.07.2011р. по 19.12.2011р. у зв'язку з чим зобов'язати відповідача-3 зарахувати до його трудового стажу наведений період роботи, здійснити перерахунок йому пільгового трудового стажу з дня звільнення 19.12.2011р., визначити вислугу років на день звільнення та внести у трудову книжку позивача відповідний запис, видати позивачеві копію такого наказу враховуючи вищевказані зміни, виходячи з наступного.
У відповідності до вимог ст.23 Закону України Про державну кримінально-виконавчу службу України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби) пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів; особам, які проходять службу у воєнізованих формуваннях і установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, - один місяць служби за півтора місяця, а в установах виконання покарань, призначених для тримання і лікування інфекційних та психічно хворих засуджених, - один місяць служби за два місяці за переліком посад і в порядку, що затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань.
У відповідності до п.1 постанови Кабінету Міністрів України Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військовослужбовцям за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей від 17.07.1992р. № 393 (у редакції, чинній на день звільнення позивача зі служби) - (далі - постанова КМУ №393) передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, час перебування на посадах службовців у виправно-трудових установах, в органах і установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях, інспекціях виправних робіт, підрозділах кримінально-виконавчої інспекції та невоєнізованої професійно-пожежної охорони, які переведені в категорію посад, що заміщуються рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби за переліком посад і на умовах (в порядку), затверджуваних відповідно Міністерством внутрішніх справ та Міністерством юстиції.
Згідно п.п.а) п.3 Постанови КМУ №393 встановлено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за три місяці, зокрема, час перебування під вартою , час відбуття покарання в місцях позбавлення волі та висилки військовослужбовців, безпідставно притягнутих до кримінальної відповідальності.
За п.п.г) п.3 наведеної Постанови КМУ №393 один місяць служби за сорок днів: час проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що до вислуги років для призначення пенсій, особам, які проходили служб у складі Державної кримінально-виконавчої служби на пільгових умовах можуть бути зараховані за таких підстав, а саме: час проходження служби такими особами, час перебування під вартою, проте за умови безпідставного притягнення такої особи до кримінальної відповідальності.
Проте, судом у ході судового розгляду справи було встановлено, а позивачем підтверджено, що позивач у вказаний період з 14.07.2011р. по 19.12.2011р. свої обов'язки за посадою не виконував, тобто службу в системі органів покарання за посадою не проходив у вказаний період, а був затриманий правоохоронними органами та знаходився у слідчому ізоляторі під вартою у рамках порушеної стосовно позивача кримінальної справи та станом на момент розгляду даної адміністративної справи будь-якого рішення, а саме: чи виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження стосовно позивача, адміністративному суду не надано, а відповідно, суд приходить до висновку, що станом як на 19.12.2011р., так і станом на 12.12.2018р. підстави для зарахування вислуги років на пільгових умовах періоду перебування позивача під вартою у слідчому ізоляторі у період з 14.07.2011р. по 19.12.2011р. у відповідача-3 були відсутні.
Окрім того, позивачем не було суду надано і жодних доказів, які б свідчили про те, що позивач звертався до відовідача-3 з приводу даного питання та позивачу було відмовлено у такому зарахуванні до вислуги років на пільгових умовах періоду перебування його під вартою у слідчому ізоляторі з 14.07.2011р. по 19.12.2011р., представник відповідача-3 підтвердив факт того, що такого звернення позивача не було, а тому суд приходить до висновку, що, оскільки позивач не звертався до відповідача-3, а відповідач-3 не приймав рішення про таку відмову, права позивача порушені не були, а відповідно, позовні вимоги у цій частині заявлені передчасно та не відповідають вимогам ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України.
За викладених обставин, позовні вимоги позивача у наведеній частині задоволенню не підлягають.
Не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними дій відповідача-2 про відмову в нарахуванні і виплаті позивачеві заробітної плати у період з 14.07.2011р. по 19.12.2011р. (періоду перебування під вартою у рамках порушеної кримінальної справи стосовно позивача) та зобов'язання відповідача-2 виплатити позивачеві заробітку плату за наведений період у розмірі 18325 грн., виходячи з наступного.
У відповідності до вимог п.14.1 розділу 14 Наказу №222, (що є спеціальним нормативно-правовим актом, який підлягає застосуванню у даних правовідносинах), особам рядового і начальницького складу, які за рішенням слідчих або судових органів перебувають під вартою, з дня, з якого особам рядового або начальницького складу припинила виконання службових обов'язків, грошове забезпечення виплачується лише з дозволу слідчих органів.
За п.14.2 розділу 12 наведеного Наказу №222, визначено, що у разі винесення судом виправдувального вироку, закриття кримінальної справи через відсутність події злочину, через відсутність у вчинку складу злочину (крім випадків закриття на цих підставах справи щодо особи, яка вчинила суспільно небезпечний вчинок у стані неосудності) або через недоведеність участі обвинуваченого в учиненні злочину, а так само і у разі закриття справи про адміністративне правопорушення з аналогічних підстав грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу за час перебування під вартою відшкодовується згідно з порядком відшкодування збитків відповідно до законодавства.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що особі, яка припинила виконання своїх службових обов'язків та за рішенням слідчих або судових органів перебуває під вартою, грошове забезпечення може виплачуватися лише з дозволу слідчих органів. При цьому, таке грошове забезпечення може бути відшкодовано такій особі лише за умови винесення судом виправдувального вироку, закриття кримінальної справи через відсутність події злочину, через відсутність у вчинку складу злочину або через недоведеність участі обвинуваченого в учиненні злочину.
Проте, позивачем у ході судового розгляду справи жодними доказами не доведено того факту, що позивачем у період з 14.07.2011р. по 19.12.2011р. не було припинено його службових обов'язків, навпаки, надані копії розпорядження від 15.07.2011р. та наказу №85 від 09.08.2011р., які свідчать про відсторонення позивача від займаної посади, вказані рішення суб'єктів владних повноважень не скасовані та не визнані протиправними у встановленому законодавством порядку, відповідне рішення у кримінальній справі, як на момент звільнення позивача, так і на момент розгляду цієї адміністративної справи не прийняте, а тому у відповідача-2 були відсутні підстави для виплати позивачеві грошового забезпечення у період перебування його під вартою, тобто з 15.07.2011р. з урахуванням вимог п.14.1 та п.14.2 розділу 14 Наказу №222.
Окрім того, судом враховується і те, що позивачем не було надано суду і доказів, які б свідчили про те, що у період з 14.07.2011р. по 19.12.2011р. наявний був дозвіл слідчих чи судових органів про виплату йому грошового забезпечення з урахуванням вимог п.14.1 розділу 14 Наказу №222, виходячи з вимог ст.ст.73-77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, доводи позивача про те, що його не було позбавлено виплати грошового забезпечення є безпідставними та такими, що суперечать вимогам п.14.1 розділу 14 Наказу №222, оскільки саме наведений Наказ №222 врегульовує дані питання щодо виплати грошового забезпечення у разі взяття під варту особи, яка проходить службу в системі органів виконання покарань, а п.14.2 цього з Наказу врегульовує порядок відшкодування такого грошового забезпечення.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо виплати йому відповідачем-2 заробітної плати з 14.07.2011р. по 19.12.2011р. не підлягають задоволенню.
А виходячи з того, що порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу у системі органів виконання покарань у даний правовідносинах у період знаходження осіб під вартою та відшкодування грошового забезпечення після винесення судом виправдувального вироку врегульований Наказом №222, норми якого є спеціальними у застосуванні до даних правовідносин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача-2 на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати та за весь час затримки у виплаті компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку із застосуванням норм ст.ст.116,117 КЗпП України, тобто трудового законодавства, до даних правовідносин застосуванню не підлягають.
Не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача, заявлені до відовідача-1 (Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України) як правонаступника Управління ДПтС України у Дніпропетровській області, виходячи з того, що судом у ході судового розгляду встановлено, а позивачем жодними доказами не спростовано, що за заявленими позивними вимогами належним відповідачем є Управління ДПтС України у Дніпропетровській області, яке перебуває у стадії ліквідації, знаходиться у стані припиненні з 05.10.2016р., триває процедура ліквідації, проте права та обов'язки ще не передані вищенаведеному органу, що підтверджено інформацією, яка наявна у витязі з ЄДРПОУ станом на 27.09.2018р. (а.с.230-231 том 4).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що належним відповідачем у даних правовідносинах є саме Управління ДПтС України у Дніпропетровській області, яке є правонаступником Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області (УДДУВП в Дніпропетровській області), у якому проходив службу та з якого був звільнений зі служби позивач 14.12.2011р. за наказом вказаного територіального органу №138 о/с від 19.11.2011р. (а.с.16, 138 том 4).
Приймаючи до уваги все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає і підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним судових витрат по сплаті судового збору за подання даного адміністративного позову.
Також слід зазначити, що останнім днем складання повного тексту вказаного судового рішення є 26.12.2018р. та з урахуванням того, що у період з 17.12.2018р. по 07.01.2019р. суддя перебувала у відпустці, останнім днем його складання є 08.01.2019р. згідно до вимог ч.3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11,12, 47, 72-77,94,122,132,139,193,241-246,250,251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Відповідача-1: Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, Відповідача-2: Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)", Відповідача-3: Управління Державної пенітенціарної служби у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Державної пенітенціарної служби у Дніпропетровській області щодо не внесення до трудової книжки ОСОБА_3 відомостей про нагородження та заохочення та не заповнення трудової книжки ОСОБА_3 російською мовою.
Зобов'язати Управління Державної пенітенціарної служби у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Короленка, буд. 4, код ЄДРПОУ 08562938):
- внести до трудової книжки ОСОБА_3 відомості про нагородження та заохочення відповідно до вимог п.п.2.2 Інструкції №58 та п.8.5 Інструкції №93;
- заповнити трудову книжку ОСОБА_3 російською мовою відповідно до вимог п.4.1 Інструкції №58.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)" щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_3 компенсації за невикористану відпустку за 2011 рік.
Зобов'язати Державну установу "Ігренський виправний центр (№133)" (49115, м. Дніпро, вул. Бехтерева, 5, код ЄДРПОУ 08563027) нарахувати та виплатити ОСОБА_3 компенсацію за невикористану відпустку за 2011 рік.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п. 15.1 п. 15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено - 08.01.2019р.
Суддя С.О. Конєва
Суд | Дніпропетровський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 12.12.2018 |
Оприлюднено | 08.01.2019 |
Номер документу | 79034116 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Віхрова Вікторія Станіславівна
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Віхрова Вікторія Станіславівна
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Віхрова Вікторія Станіславівна
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Віхрова Вікторія Станіславівна
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Віхрова Вікторія Станіславівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні