Рішення

від 08.01.2019 по справі 2340/4207/18

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2019 року справа № 2340/4207/18 м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тимошенко В.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Черкаського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до споживчого товариства "Любисток" про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

17 жовтня 2018 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернулось Черкаське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів (18000, м. Черкаси, вул. Благовісна, 269/105, ідентифікаційний код 21368023) до споживчого товариства "Любисток" (19401, Черкаська область, Канівський район, с. Дарівка, вул. 206 Дивізії, 66, ідентифікаційний код 36776130), в якій просить стягнути з відповідача 29 922 грн адміністративно-господарських санкцій за не зайняте робоче місце для особи з інвалідністю та 3 284,85 грн пені за не своєчасну сплату зазначених санкцій.

В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що відповідно до акту за результатами проведення перевірки щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю наданого позивачу Управлінням Держпраці у Черкаській області, встановлено факти порушення вимог законодавства про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. Зокрема в ході перевірки встановлено, що відповідач не зареєстрований у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, не подавав щорічної звітності до відділення Фонду соціального захисту інвалідів та не виконав норматив працевлаштування осіб з інвалідністю, що передбачає сплату адміністративно-господарських санкцій. Тому, просив задовольнити позов.

Ухвалою суду від 07.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження та постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, надав суду письмовий відзив на позов у якому зазначив, що ним створено на підприємстві робоче місце для працевлаштування інваліда та подавався відповідний звіт про наявність вакансій до територіального центру зайнятості. Отже, відповідачем виконано всі передбачені законодавством заходи щодо працевлаштування інвалідів, у зв'язку з чим, позов задоволенню не підлягає.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Відповідно до Акту за результатами проведення перевірки щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю від 16.07.2018 № 23-13-09/0196 Управлінням Держпраці у Черкаській області встановлено факти порушення вимог законодавства про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

У ході перевірки встановлено, що відповідач не зареєстрований у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, не подавав щорічної звітності до відділення Фонду соціального захисту інвалідів та не виконав норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю.

Крім того, перевіркою встановлено, що протягом січня-квітня 2017 року на підприємстві працювало 8 осіб, а протягом квітня-грудня - 10 осіб.

З метою встановлення факту виконання вимог щодо надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, позивачем подано запит до Канівської міськрайонної філії Черкаського обласного центру зайнятості від 28.08.2018 № 1483/01-12.

Канівська міськрайонна філія Черкаського обласного центру зайнятості у своїй відповіді від 06.09.2018 №463 повідомила, що відповідач 24.11.2017 подавав інформацію про вакансії (звітність за формою №3-ПН), на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю. Також зазначено, що зареєстрованих безробітних з даними вимогами, досвідом роботи, місцем реєстрації не виявилось, тому і фактичних відмов роботодавцем у працевлаштуванні інвалідів не було.

З метою встановлення суми середньої річної заробітної плати у 2017 році у цілому по галузі та подальшого обрахунку суми адміністративно-господарських санкцій, відповідачем 27.08.2018 подано запит №1465/01-12 до Головного управління статистики у Черкаській області.

Відповідно до інформації Головного управління статистики у Черкаській області середньомісячна заробітна плата за видом економічної діяльності "Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів" за 2017 рік у Черкаській області склала 4987 грн.

З урахуванням отриманої інформації про суму середньомісячної заробітної плати, позивачем здійснено розрахунок середньорічної заробітної плати та фонду оплати праці штатних працівників за видом економічної діяльності, яку здійснює відповідач.

Сума адміністративно-господарських санкцій за не зайняте робоче місце для особи з інвалідністю у відповідача складає 29922,00 грн.

Оскільки, адміністративно-господарські санкції не сплачені відповідачем у встановлений законом термін, позивачем з 17 квітня 2018 року нараховується пеня, сума якої на день подачі позову становить 3284,85 грн.

Надаючи оцінку встановленим обставинам, суд врахував, що спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-ХІІІ (далі - Закон № 875-ХІІІ).

Статтею 18 Закону № 875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги, що відповідач використовує працю найманих працівників, на нього розповсюджуються вимоги зазначеної статті Закону № 875-XII.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб і інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною другою статті 19 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно частини п'ятої статті 19 Закону № 875-XII виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Також частинами 9, 10 статті 19 вказаного Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Таким чином, з огляду на викладені норми, відповідач зобов'язаний реєструватися у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подавати цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів, оскільки у відповідача у 2017 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу підприємства становило 8 осіб, а середньооблікова чисельність працевлаштованих інвалідів у 2017 році повинна складати одна особа, проте, як зазначено позивачем, жодне місце інвалідом зайняте не було.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року №70, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов?язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов?язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Пунктом 5 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316, визначено, що Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії роботодавець, фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю в установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Для вирішення спору суд врахував, що Канівська міськрайонна філія Черкаського обласного центру зайнятості у листі від 06.09.2018 №463 повідомила, що відповідач 24.11.2017 подавав інформацію про вакансії (звітність за формою №3-ПН), на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю. Також зазначено, що зареєстрованих безробітних з даними вимогами, досвідом роботи, місцем реєстрації не виявилось, тому і фактичних відмов роботодавцем у працевлаштуванні інвалідів не було.

Таким чином, відповідач здійснив усі передбачені законом заходи щодо працевлаштування інваліда.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеній у постанові від 04.04.2013 у справі №К/9991/68891/11, відповідальність підприємств, установ, організацій може наступити тільки у разі відмови у працевлаштуванні інвалідів у кількості відповідно до встановлених нормативів. Тільки відмова у працевлаштуванні є доказом того що підприємство не забезпечило норматив робочих місць. Не направлення для працевлаштування інваліда відповідними органами, не може вважатися виною відповідача та підставою для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій

Відповідно до ч.1 ст.238 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-ІV (далі - ГК України) адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання.

Ч.ч.1-2 ст.218 ГК України передбачають, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, враховуючи зазначену норму, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Оскільки доказів, які б свідчили про те, що відповідач відмовив у працевлаштуванні інвалідам, які безпосередньо зверталися до нього або які були направлені центром зайнятості та не взяті на роботу, суду не надано, суд дійшов висновку про відсутність факту порушення відповідачем виконання нормативу працевлаштування інваліда.

Крім того, порядок розрахунку розміру штрафних санкцій не відповідає вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві , в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно частин 2, 4 статті 20 Закону № 875-XII порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Згідно з п.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах: превалювання сутності над формою операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми.

Обов?язкова звітність із заробітної плати в Україні включає:

1) податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (плаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку, форма 1 ДФ (щоквартально);

2) звіт з ЄСВ до територіального органу ДФС України (щомісяця;

3) звіт про нараховані внески, перерахування та витрати, пов?язані з обов?язковим державним соціальним страхуванням у зв?язку з тимчасовою втратою працездатності;

4) звіт до Фонду соціального захисту інвалідів (щорічно);

5) звіт з військового збору (щоквартально).

Суд зазначає, що позивач не вчинив належних заходів для правильного визначення розміру адміністративно-господарських санкцій виходячи з розміру середньорічної заробітної плати на підприємстві, що передбачено ч. 1 ст. 20 Закону № 875-XII. Натомість вчинений позивачем розрахунок виходячи з середньорічної заробітної плати та фонду оплати праці штатних працівників за видом економічної діяльності, яку здійснює відповідач чинним законодавством не передбачений.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи є необґрунтованими, а вимоги такими, що задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Частинами 1, 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки, Фонд є суб'єктом владних повноважень та враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено повністю підстави для відшкодування судових витрат позивачеві відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Черкаського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Тимошенко