Ухвала

від 03.01.2019 по справі 816/780/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 січня 2019 року

м. Київ

справа №816/780/18

адміністративне провадження №К/9901/69267/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Юрченко В.П., Шипуліної Т.М.,

перевірив касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.06.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2018 у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

Державна фіскальна служба України подала до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.06.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2018.

Одночасно відповідач заявив клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.

Касаційна скарга Державної фіскальної служби України підлягає залишенню без руху як така, що подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, а підстави, вказані у заяві про поновлення строку на касаційне оскарження, є неповажними.

Відповідно до частини першої статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Як свідчить текст постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2018 апеляційний перегляд справи здійснено у відкритому судовому засіданні, повний текст судового рішення виготовлено 26.09.2018, а касаційну скаргу на судове рішення відповідач подав 22.12.2018.

Обґрунтовуючи заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, скаржник посилається на те, що первинна касаційна скарга була повернута ухвалою Верховного Суду від 10.12.2018 № К/9901/64552/18 на підставі частини другої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 1 частини четвертої статті 169 цього ж Кодексу через невиконання вимог ухвали суду від 01.11.2018 про залишення касаційної скарги без руху внаслідок несплати судового збору. Скаржник також зазначає, що зупинення операцій по рахунку органом державної казначейської служби для забезпечення виконання судового рішення у іншій справі унеможливило виконати вимоги ухвали суду від 01.11.2018 та сплатити судовий збір у визначений судом строк, водночас повернення позову не є перешкодою для повторного звернення з ним до суду після усунення недоліків, що зумовлюють звернення до суду. На підтвердження цих доводів відповідач надає копії листів органу державної казначейської служби від 12.11.2018 та від 20.11.2018, якими відповідачу запропоновано протягом п'яти днів з дати отримання цих повідомлень надати до казначейства інформацію, пов'язану з виконанням рішення про стягнення коштів, та додатково повідомлено, що до забезпечення виконання виконавчого документа зупинено операції на рахунках боржника, крім захищених видатків, визначених пунктом 25 Порядку від 03.08.2011 № 845. Разом з тим, доказів, на підставі яких можна було б зробити висновок щодо тривалості перешкоди у вигляді блокування рахунку чи-то відсутності коштів на рахунку для сплати судового збору за подання касаційної скарги, скаржник не надав, так само, як і пояснень щодо цих обставин.

Крім того, суд звертає увагу, що статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У частині третій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначені принципи адміністративного судочинства, серед яких - забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом.

Статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у встановлений цим кодексом строк.

Частина друга статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України покладала на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до пункту 6 частини п'ятої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин.

ДФС та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, тобто суб'єктом, що реалізує свою владну компетенцію, а відсутність чи недостатність фінансування їх діяльності не може свідчити про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Так, у пунктах 40, 41 справи "Пономарьов проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що "… якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та з підстав, які видаються непереконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду… Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків".

Отже, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.

Згідно з частиною третьою статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга залишається без руху із наданням десятиденного строку з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, протягом якого скаржник має право надати/надіслати суду касаційної інстанції заяву, в якій вказати інші підстави для поновлення строку.

Керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без руху.

Встановити для усунення зазначених в ухвалі недоліків десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.

Л.І. Бившева

В.П. Юрченко

Т.М. Шипуліна ,

Судді