Постанова

від 20.12.2018 по справі 369/13463/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у І інстанції Волчко А.Я.

Провадження №22-ц/824/2766/2018 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2018 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Іванової І.В., Мельника Я.С.,

при секретарі: Шуляку Д.О.,

розглянувшиу відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 червня 2018 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, Обслуговуючого кооперативу Садове товариство Лісова казка , треті особи - Національний університет біоресурсів і природокористування України в особі відокремленого підрозділу Боярська лісова дослідна станція , ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, про визнання недійсними розпоряджень, визнання недійсним договору про встановлення сервітуту, витребування земельних ділянок із незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив про його задоволення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що прокуратурою Київської області встановлено порушення вимог земельного законодавства при розпорядженні землями лісогосподарського призначення на території Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району.

Так, на підставі державного акту на право постійного користування землею від 25.06.2003 року серії НОМЕР_46 у користуванні відокремленого підрозділу Національного аграрного університету Боярська лісова дослідна станція перебувало 775,3 га земель для ведення лісового господарства в межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

В подальшому, Києво-Святошинська районна державна адміністрація звернулася до Національного аграрного університету з листом від 17.09.2008 року про надання згоди університетом та його відокремленим підрозділом - Боярською лісовою дослідною станцією на припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 12,0 га в межах Хотівської сільської ради, за результатами розгляду якого Вченою радою Національного аграрного університету (протокол №3 від 25.09.2008 року) надано згоду на її вилучення з постійного користування Боярської лісової дослідної станції.

Постановою Кабінету Міністрів України № 945 від 30 жовтня 2008 року Національний аграрний університет перейменовано в Національний університет біоресурсів і природокористування України.

На підставі листа відокремленого підрозділу НУБіП Боярська лісова дослідна станція від 02.02.2010 року розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 09.02.2010 року №660 припинено право постійного користування частиною земельної ділянки площею 12,0 га ВП Боярська лісова дослідна станція в адміністративних межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та віднесено її до земель запасу сільської ради.

У подальшому за рахунок вказаної земельної ділянки розпорядженням Києво-Святошинської райдержадміністрації від 23.03.2012 року № 333 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність 3-ом громадянам України земельних ділянок загальною площею 5,8 га та передано їх безоплатно у власність ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Хотівської сільської ради.

На підставі вищевказаного розпорядження 04.04.2012 року ОСОБА_16 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_1, ОСОБА_17 - державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_2, ОСОБА_18 - державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,8 га з кадастровим номером НОМЕР_3.

ОСОБА_18 здійснив поділ належної йому земельної ділянки, у зв'язку із чим управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі 10.05.2012 року видано державні акти на право власності на земельні ділянки площами по 0,90 га кожна з кадастровими номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_5.

В подальшому, розпорядженням Києво-Святошинської райдержадміністрації від 18.09.2012 року №2231 затверджено проект землеустрою та змінено цільове призначення зазначених земельних ділянок ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 з особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва, про що управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі 02.10.2012 року вказаним громадянам видано нові державні акти на право власності на земельні ділянки.

ОСОБА_18 відчужив на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,9 га з кадастровим номером НОМЕР_4 на підставі договору купівлі-продажу від 11.10.2012 року, яку ОСОБА_2 поділив на 6 земельних ділянок площею 0,2026 га з кадастровим номером НОМЕР_45, площею 0,2026 га з кадастровим номером НОМЕР_6, площею 0,1264 га з кадастровим номером НОМЕР_7, площею 0,1228 га з кадастровим номером НОМЕР_8, площею 0,1228 га з кадастровим номером НОМЕР_9 та площею 0,1228 га з кадастровим номером НОМЕР_10, у зв'язку з чим ОСОБА_2 25.05.2013 року видано свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_16 11.10.2012 року відчужив належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_3, яким здійснено її поділ на 11 земельних ділянок площею 0,1553 га з кадастровим номером НОМЕР_11, площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_12, площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_13, площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_14, площею 0,2401 га з кадастровим номером НОМЕР_15, площею 0,2448 га з кадастровим номером НОМЕР_16, площею 0,2872 га з кадастровим номером НОМЕР_17, площею 0,1589 га з кадастровим номером НОМЕР_18, площею 0,1479 га з кадастровим номером НОМЕР_19, площею 0,1474 га з кадастровим номером НОМЕР_20, площею 0,1685 га з кадастровим номером НОМЕР_21, у зв'язку з чим ОСОБА_3 23.05.2013 року видано свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

26.09.2013 року ОСОБА_3 поділив земельну ділянку площею 0,1685 га з кадастровим номером НОМЕР_21 на дві земельні ділянки площею 0,1272 га з кадастровим номером НОМЕР_22 та площею 0,0412 га з кадастровим номером НОМЕР_23, відчужив земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_14 на користь ОСОБА_25, земельну ділянку площею 0,2401 га з кадастровим номером НОМЕР_15 відчужено на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7, земельну ділянку площею 0,2448 га з кадастровим номером НОМЕР_16 відчужено на користь ОСОБА_8, земельну ділянку площею 0,1474 га з кадастровим номером НОМЕР_20 відчужено на користь ОСОБА_9, земельну ділянку площею 0,1272 га з кадастровим номером НОМЕР_22 відчужено на користь ОСОБА_5, а земельну ділянку площею 0,2872 га з кадастровим номером НОМЕР_17 на підставі договору про встановлення сервітуту 29.03.2016 року передано у користування ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, що підтверджується інформаційними довідками з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В подальшому ОСОБА_6 та ОСОБА_7 25.01.2017 року здійснили поділ належної їм на праві спільної власності земельної ділянки площею 0,2401 га з кадастровим номером НОМЕР_15, внаслідок чого утворились 3 ділянки: площею 0,1133 га з кадастровим номером НОМЕР_43, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_7; площею 0,1131 га з кадастровим номером НОМЕР_24, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_6; площею 0,0137 га з кадастровим номером НОМЕР_25 - спільна власність ОСОБА_6 та ОСОБА_7

ОСОБА_17 11.10.2012 року відчужив належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_19, яким здійснено її поділ на 2 земельні ділянки площею 1,6 га з кадастровим номером НОМЕР_26 та площею 0,4 га з кадастровим номером НОМЕР_27.

В подальшому ОСОБА_19 01.07.2014 року відчужив належну йому земельну ділянку площею 1,6 га з кадастровим номером НОМЕР_26 на користь ОСОБА_20, яким здійснено її поділ на земельні ділянки: площею 0,1334 га з кадастровим номером НОМЕР_28, площею 0,1334 га з кадастровим номером НОМЕР_29, площею 0,1334 га з кадастровим номером НОМЕР_30, площею 0,1334 га з кадастровим номером НОМЕР_31, площею 0,1335 га з кадастровим номером НОМЕР_32, площею 0,1318 га з кадастровим номером НОМЕР_33, площею 0,0573 га з кадастровим номером НОМЕР_34, площею 0,0573 га з кадастровим номером НОМЕР_35, площею 0,0573 га з кадастровим номером НОМЕР_36, площею 0,0573 га з кадастровим номером НОМЕР_37, площею 0,0573 га з кадастровим номером НОМЕР_38, площею 0,0573 га з кадастровим номером НОМЕР_39, поділ якої здійснено на три земельні ділянки площею 0,0447 га з кадастровим номером НОМЕР_40, площею 0,0093 га з кадастровим номером НОМЕР_41 та площею 0,0033 га з кадастровим номером НОМЕР_42.

В подальшому ОСОБА_20 відчужив вказані земельні ділянки на користь громадян та юридичних осіб, а саме: земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_28 та НОМЕР_29 - на користь ОСОБА_21, який продав їх ОСОБА_15; з кадастровим номером НОМЕР_30 - на користь ОСОБА_23; з кадастровим номером НОМЕР_31 - на користь ОСОБА_10; з кадастровим номером НОМЕР_32 - на користь ОСОБА_22, який продав її ОСОБА_10; з кадастровим номером НОМЕР_33 - на користь Обслуговуючого кооперативу Садове товариство Лісова казка ; з кадастровими номерами НОМЕР_34 та НОМЕР_35 - на користь ОСОБА_11; з кадастровим номером НОМЕР_36 - на користь ОСОБА_12; з кадастровими номерами НОМЕР_37 та НОМЕР_38 - на користь ОСОБА_13; з кадастровим номером НОМЕР_40 - на користь ОСОБА_24, яка продала її ОСОБА_14; з кадастровими номерами НОМЕР_41 та НОМЕР_42 - на користь Обслуговуючого кооперативу Садове товариство Лісова казка , що підтверджується інформаційними довідками з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Перший заступник прокурора Київської області в позові зазначав, що спірні земельні ділянки відносилися до земель державної власності лісогосподарського призначення в силу положень ст.ст.19, 55, 84 Земельного кодексу України та ст.5 Лісового кодексу України.

Оскаржуваним розпорядженням Києво-Святошинської райдержадміністрації № 660 від 09.02.2010 року фактично вилучено лісову ділянку, що перебувала у державній власності, для нелісогосподарських потреб. З огляду на положення ст.142, ч.9 ст.149 ЗК України рішення щодо розпорядження державними земельними ділянками лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб площею понад 1,0 га належить до компетенції Кабінету Міністрів України, тому розпорядження Києво-Святошинської РДА № 660 від 09.02.2010 року про вилучення цих земель прийнято поза межами компетенції даного органу.

Прокурор посилався на інформацію Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО Укрдержліспроект від 30.11.2016 року, з якої вбачається, що земельні ділянки, право постійного користування якими припинено оскаржуваним розпорядженням, відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 1998 та 2007 років відносились до лісових ділянок Хотівського лісництва ВП НУБіП Боярська лісова дослідна станція і знаходились в кварталі 52 (150) виділ 25.

Вказані обставини свідчать також про порушення оспорюваним розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації №660 від 09.02.2010 року вимог розпорядження Кабінету Міністрів України №610-р від 10.04.2008 року Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками , яким запроваджено мораторій на розпорядження землями лісогосподарського призначення.

Також, на думку прокурора, вказане розпорядження прийнято за відсутності розробленої та погодженої у встановленому порядку документації із землеустрою, що є порушенням ч.1 ст. 20, ч.1 ст.25, ст.30 Закону України Про землеустрій .

Враховуючи викладене, прокурор посилався на те, що оспорюване розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 660 від 09.02.2010 року прийнято з порушенням вимог ст.ст.13, 19 Конституції України, ст.ст. 17, 79, 84, 116, 122, 142, 149 ЗК України, ст. 20 Закону України Про землеустрій , розпорядження Кабінету Міністрів України № 610-р від 10.04.2008 року.

Посилаючись на незаконність вказаного розпорядження, прокурор зазначав, що всі подальші розпорядження Києво-Святошинської райдержадміністрації щодо відведення земельних ділянок у власність громадян за рахунок земель лісогосподарського призначення, зміни їх цільового призначення є протиправними та підлягають скасуванню, зокрема з підстав того, що оспорюваним розпорядженням Києво-Святошинської РДА № 660 від 09.02.2010 року після припинення постійного користування ВП НУБіП Боярська лісова дослідна станція земельною ділянкою площею 12 га, її віднесено до земель запасу Хотівської сільської ради. Отже, цільове призначення земельної ділянки не змінювалося, а відтак земля залишалася в категорії земель лісогосподарського призначення.

Також прокурор в позові зазначив, що розпорядженням Києво-Святошинської райдержадміністрації №333 від 23.03.2012 року змінено цільове призначення земельної лісової ділянки без погодження з органом виконавчої влади з питань лісового господарства, тобто з порушенням вимог ст. 57 ЛК України, ст. 20 ЗК України. В обґрунтування цього прокурор посилався на інформацію Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 30.11.2016 року № 04-36/2538 про те, що погодження на вилучення і зміну цільового призначення відведених у власність ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 земельних ділянок лісогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства управління не надавало.

Підставою всіх позовних вимог є незаконність розпорядження Києво-Святошинської райдержадміністрації № 660 від 09.02.2010 року, тому решта позовних вимог є похідними від вимоги про визнання недійсним вказаного розпорядження на підставі ст.ст.152, 155 ЗК України, зокрема, вимога щодо витребування земельних ділянок на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Одночасно прокурором зазначено, що позивачу в особі Кабінету Міністрів України про вказані порушення раніше не було відомо, органами контролю своєчасно не виявлено вказані порушення в межах строку позовної давності, тому позивач не звертався до суду за захистом порушених прав в межах цього строку. Прокурору стало відомо про необхідність захисту прав та інтересів держави лише у 2016 році за результатами опрацювання інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання Укрдержліспроект від 30.11.2016 року та Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 30.11.2016 року. Вказані факти, на думку прокурора, свідчать про об'єктивні обставини, пов'язані зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства, що перешкоджало зверненню до суду в межах строку позовної давності, в зв'язку із чим прокурор просив суд визнати поважними причини пропуску позовної давності.

Посилаючись на порушення розпорядженнями Києво-Святошинської райдержадміністрації № 660 від 09.02.2010 року, № 333 від 23.03.2012 року, № 2231 від 18.09.2012 року ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст.ст. 20, 57, 84, 116, 149, 164 ЗК України, ст. 57 ЛК України, ст.ст. 20, 25 Закону України Про землеустрій , розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 року № 610-р, керуючись ст.ст. 14, 19, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст.ст. 3, 21, 22, 56, 57, 84, 116, 118, 149, 152, 153, 155 ЗК України, ст.ст. 16, 20, 21, 203, 215, 257, 267, 328, 387, 388, 393, 396 Цивільного кодексу України, ст.ст.3, 21, 43, 50 Закону України Про місцеві державні адміністрації , позивач просив суд:

- визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду та поновити його, захистивши право;

- визнати недійсними розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 660 від 09.02.2010 року, № 333 від 23.03.2012 року, № 2231 від 18.09.2012 року;

- визнати недійсним договір про встановлення сервітуту від 29.03.2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 щодо земельної ділянки площею 0,2872 га з кадастровим номером НОМЕР_17, зареєстрований на підставі рішення приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу ОСОБА_26 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.03.2016 року, індексний номер 29028350;

- витребувати у власність держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння: ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,2026 га з кадастровим номером НОМЕР_45, площею 0,2026 га з кадастровим номером НОМЕР_6, площею 0,1264 га з кадастровим номером НОМЕР_7, площею 0,1228 га з кадастровим номером НОМЕР_8, площею 0,1228 га з кадастровим номером НОМЕР_9 та площею 0,1228 га з кадастровим номером НОМЕР_10; ОСОБА_3 земельні ділянки площею 0,1553 га з кадастровим номером НОМЕР_11, площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_12, площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_13, площею 0,2872 га з кадастровим номером НОМЕР_17, площею 0,1589 га з кадастровим номером НОМЕР_18, площею 0,1479 га з кадастровим номером НОМЕР_19, площею 0,0412 га з кадастровим номером НОМЕР_23; Обслуговуючого кооперативу Садове товариство Лісова казка земельні ділянки площею 0,0093 га з кадастровим номером НОМЕР_41, площею 0,0033 га з кадастровим номером НОМЕР_42, площею 0,1318 га з кадастровим номером НОМЕР_33; ОСОБА_25 земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_14; ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1272 га з кадастровим номером НОМЕР_22; ОСОБА_6 земельні ділянки площею 0,1131 га з кадастровим номером НОМЕР_24, та площею 0,0137 га з кадастровим номером НОМЕР_25 та ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,1133 га з кадастровим номером НОМЕР_43 та площею 0,0137 га з кадастровим номером НОМЕР_25; ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,2448 га з кадастровим номером НОМЕР_16; ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,1474 га з кадастровим номером НОМЕР_20; ОСОБА_23 земельну ділянку площею 0,1334 га з кадастровим номером НОМЕР_30; ОСОБА_10 земельні ділянки площею 0,1334 га з кадастровим номером НОМЕР_31, площею 0,1335 га з кадастровим номером НОМЕР_32; ОСОБА_11 земельну ділянку площею 0,0573 га з кадастровим номером НОМЕР_35; ОСОБА_12 земельну ділянку площею 0,0573 га з кадастровим номером НОМЕР_36; ОСОБА_13 земельні ділянки площею 0,0573 га з кадастровим номером НОМЕР_37, площею 0,0573 га з кадастровим номером НОМЕР_38; ОСОБА_14 земельну ділянку площею 0,0447 га з кадастровим номером НОМЕР_40; ОСОБА_15 земельні ділянки площею 0,1334 га з кадастровим номером НОМЕР_28, площею 0,1334 га з кадастровим номером НОМЕР_29 та площею 0,1334 га з кадастровим номером НОМЕР_44 з цільовим призначенням як землі лісогосподарського призначення загальною вартістю 417 345,90 грн., які розташовані в адміністративних межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 червня 2018 року в задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням суду, перший заступник прокурора Київської області подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

У відзивах на апеляційну скаргу, що надійшли від представника відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_9 - ОСОБА_27 та від представника відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_15, Обслуговуючого кооперативу Садове товариство Лісова казка - ОСОБА_28, останні просили апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

В судовому засіданні прокурор та представник Кабінету Міністрів України подану апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення з викладених у ній підстав.

Представники відповідачів в апеляційному суді проти задоволення апеляційної скарги прокурора заперечили та просили рішення суду залишити без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі державного акту на право постійного користування землею від 25.06.2003 року серії НОМЕР_46, виданого Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області, у користуванні відокремленого підрозділу Національного аграрного університету Боярська лісова дослідна станція перебувало 775,3 га земель для ведення лісового господарства в межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (том 1, а.с.36-39).

Вченою радою Національного аграрного університету за зверненням Києво-Святошинської районної державної адміністрації надано згоду на вилучення з постійного користування Боярської ЛДС земельної ділянки площею 12 га в межах Хотівської сільської ради при умові дотримання вимог чинного законодавства, що підтверджено витягом з протоколу №3 від 25.09.2008 року засідання вченої ради Національного аграрного університету (том 1, а.с.52).

Постановою Кабінету Міністрів України № 945 від 30 жовтня 2008 року Національний аграрний університет перейменовано в Національний університет біоресурсів і природокористування України.

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 09.02.2010 року № 660 з посиланням на листи НАУ від 26.09.2008 року № 2122, НУБіП України від 02.07.2009 року № 1801, погодження Боярської ЛДС від 02.07.2009 року, а також рішення вченої ради НАУ від 25.09.2008 року № 3, припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 12,0 га ДП Боярська лісова дослідна станція НУБіП в адміністративних межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та віднесено її до земель запасу сільської ради (том 1, а.с.29).

За рахунок цієї земельної ділянки площею 12 га розпорядженням Києво-Святошинської райдержадміністрації від 23.03.2012 року № 333 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність 3-ом громадянам України земельних ділянок загальною площею 5,8 га та передано їх безоплатно у власність ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Хотівської сільської ради з подальшим виготовленням державних актів; проект землеустрою передано на постійне зберігання в управління Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області; зобов'язано відповідне територіальне управління Держкомзему внести відповідні зміни в земельно-облікові документи (том 1 а.с.30-32).

На підставі розпорядження Києво-Святошинської райдержадміністрації від 23.03.2012 року № 333 ОСОБА_16 04.04.2012 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_1, ОСОБА_17 - державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_2, ОСОБА_18 - державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,8 га з кадастровим номером НОМЕР_3 (том 1, а.с.40-45), видані управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області.

Розпорядженням Києво-Святошинської райдержадміністрації від 18.09.2012 року № 2231 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється, яким змінено цільове призначення вищевказаних земельних ділянок ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 з особистого селянського господарства на цільове призначення - для ведення індивідуального садівництва; вирішено виготовити державні акти; проект землеустрою передано на постійне зберігання в управління Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області; зобов'язано відповідне територіальне управління Держкомзему внести відповідні зміни в земельно-облікові документи (том 1, а.с.33-35).

ОСОБА_18 здійснив поділ належної йому земельної ділянки, у зв'язку із чим управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі 10.05.2012 року видано державні акти на право власності на земельні ділянки площами по 0,90 га кожна з кадастровими номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_5.

Після поділу ділянки ОСОБА_18 відчужив на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,9 га з кадастровим номером НОМЕР_4 на підставі договору купівлі-продажу від 11.10.2012 року, яку ОСОБА_2 поділив на 6 земельних ділянок площею 0,2026 га з кадастровим номером НОМЕР_45, площею 0,2026 га з кадастровим номером НОМЕР_6, площею 0,1264 га з кадастровим номером НОМЕР_7, площею 0,1228 га з кадастровим номером НОМЕР_8, площею 0,1228 га з кадастровим номером НОМЕР_9 та площею 0,1228 га з кадастровим номером НОМЕР_10, у зв'язку з чим ОСОБА_2 25.05.2013 року видано свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_16 11.10.2012 року відчужив належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_3, яким здійснено її поділ на 11 земельних ділянок площею 0,1553 га з кадастровим номером НОМЕР_11, площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_12, площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_13, площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_14, площею 0,2401 га з кадастровим номером НОМЕР_15, площею 0,2448 га з кадастровим номером НОМЕР_16, площею 0,2872 га з кадастровим номером НОМЕР_17, площею 0,1589 га з кадастровим номером НОМЕР_18, площею 0,1479 га з кадастровим номером НОМЕР_19, площею 0,1474 га з кадастровим номером НОМЕР_20, площею 0,1685 га з кадастровим номером НОМЕР_21, у зв'язку з чим ОСОБА_3 23.05.2013 року видано свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

26.09.2013 року ОСОБА_3 поділив земельну ділянку площею 0,1685 га з кадастровим номером НОМЕР_21 на дві земельні ділянки площею 0,1272 га з кадастровим номером НОМЕР_22 та площею 0,0412 га з кадастровим номером НОМЕР_23, відчужив земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_14 на користь ОСОБА_25, земельну ділянку площею 0,2401 га з кадастровим номером НОМЕР_15 відчужено на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7, земельну ділянку площею 0,2448 га з кадастровим номером НОМЕР_16 відчужено на користь ОСОБА_8, земельну ділянку площею 0,1474 га з кадастровим номером НОМЕР_20 відчужено на користь ОСОБА_9, земельну ділянку площею 0,1272 га з кадастровим номером НОМЕР_22 відчужено на користь ОСОБА_5, а земельну ділянку площею 0,2872 га з кадастровим номером НОМЕР_17 на підставі договору про встановлення сервітуту 29.03.2016 року передано у користування ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, що підтверджується інформаційними довідками з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В подальшому ОСОБА_6 та ОСОБА_7 25.01.2017 року здійснили поділ належної їм на праві спільної власності земельної ділянки площею 0,2401 га з кадастровим номером НОМЕР_15, внаслідок чого утворились 3 ділянки: площею 0,1133 га з кадастровим номером НОМЕР_43, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_7; площею 0,1131 га з кадастровим номером НОМЕР_24, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_6; площею 0,0137 га з кадастровим номером НОМЕР_25 - спільна власність ОСОБА_6 та ОСОБА_7

ОСОБА_17 11.10.2012 року відчужив належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_19, яким здійснено її поділ на 2 земельні ділянки площею 1,6 га з кадастровим номером НОМЕР_26 та площею 0,4 га з кадастровим номером НОМЕР_27.

В подальшому ОСОБА_19 01.07.2014 року відчужив належну йому земельну ділянку площею 1,6 га з кадастровим номером НОМЕР_26 на користь ОСОБА_20, яким здійснено її поділ на земельні ділянки: площею 0,1334 га з кадастровим номером НОМЕР_28, площею 0,1334 га з кадастровим номером НОМЕР_29, площею 0,1334 га з кадастровим номером НОМЕР_30, площею 0,1334 га з кадастровим номером НОМЕР_31, площею 0,1335 га з кадастровим номером НОМЕР_32, площею 0,1318 га з кадастровим номером НОМЕР_33, площею 0,0573 га з кадастровим номером НОМЕР_34, площею 0,0573 га з кадастровим номером НОМЕР_35, площею 0,0573 га з кадастровим номером НОМЕР_36, площею 0,0573 га з кадастровим номером НОМЕР_37, площею 0,0573 га з кадастровим номером НОМЕР_38, площею 0,0573 га з кадастровим номером НОМЕР_39, поділ якої здійснено на три земельні ділянки площею 0,0447 га з кадастровим номером НОМЕР_40, площею 0,0093 га з кадастровим номером НОМЕР_41 та площею 0,0033 га з кадастровим номером НОМЕР_42.

ОСОБА_20 відчужив вказані земельні ділянки на користь громадян та юридичних осіб, а саме: земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_28 та НОМЕР_29 - на користь ОСОБА_21, який продав їх ОСОБА_15; з кадастровим номером НОМЕР_30 - на користь ОСОБА_23; з кадастровим номером НОМЕР_31 - на користь ОСОБА_10; з кадастровим номером НОМЕР_32 - на користь ОСОБА_22, який продав її ОСОБА_10; з кадастровим номером НОМЕР_33 - на користь Обслуговуючого кооперативу Садове товариство Лісова казка ; з кадастровими номерами НОМЕР_34 та НОМЕР_35 - на користь ОСОБА_11; з кадастровим номером НОМЕР_36 - на користь ОСОБА_12; з кадастровими номерами НОМЕР_37 та НОМЕР_38 - на користь ОСОБА_13; з кадастровим номером НОМЕР_40 - на користь ОСОБА_24, яка продала її ОСОБА_14; з кадастровими номерами НОМЕР_41 та НОМЕР_42 - на користь Обслуговуючого кооперативу Садове товариство Лісова казка , що підтверджується інформаційними довідками з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

На запит прокурора супровідним листом вих. № 795 від 30.11.2016 року Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням ВО Укрдержліспроект надано фрагменти з публічної кадастрової карти України з нанесеними кварталами 52, 53 і меж їх таксаційних виділів Хотівського лісництва ВП НУБіП Боярська ЛДС відповідно до матеріалів лісовпорядкування 1998 р. та 2007 р. та межами земельних ділянок відповідачів (том 1, а.с.46-48).

За інформацією Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства (лист від 30.11.2016 року № 04-36/2538) управління не надавало погодження на вилучення і зміну цільового призначення на земельні ділянки в адміністративних межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району із зазначенням переліку кадастрових номерів земельних ділянок, власниками яких є відповідачі - фізичні особи (том 1, а.с.49).

Відповідно до Проекту організації та розвитку лісового господарства Українського Державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання Комплексна експедиція (розроблена у 2008 р. з використанням матеріалів лісовпорядкування 2007 р., погоджена у 2011 р.) спірна земельна ділянка площею 12,0 га відносилася до складу лісових ділянок ВП НАУ Боярська лісова дослідна станція , квартал 150 (том 1, а.с.163-177).

З ухвали Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року у справі 757/6049/17-к вбачається, що за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Києво-Святошинської районної державної адміністрації Слідчим управлінням прокуратури Київської області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014110200000022 від 26.06.2014 року, зокрема, щодо прийняття головою Києво-Святошинської районної державної адміністрації розпоряджень № 660 від 09.02.2010 року, № 333 від 23.03.2012 року, (том 1, а.с.226-228).

Враховуючи обставини справи та зважаючи на наявні в справі докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна земельна ділянка площею 12,0 га до прийняття спірного рішення Києво-Святошинської райдержадміністрації № 660 від 09.02.2010 року перебувала у державній власності у складі земель площею 775,3 га, постійним землекористувачем яких був ВП НУБіП Боярська лісова дослідна станція , відносилася до категорії лісів та мала за цільове - лісогосподарське призначення.

Предметом розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 660 від 09.02.2010 року було припинення права постійного користування земельною ділянкою ВП Боярська лісова дослідна станція в адміністративних межах Хотівської сільської ради та віднесення цієї ділянки до земель запасу Хотівської сільської ради.

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно п.2 ч.1 ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно до ч. 3 ст.32 ЛК України до повноважень районних державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, зокрема, передання у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припиняють права користування ними.

Відповідно до ч.1 ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Аналогічні положення містяться у ст. 5 ЛК України.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом ст. 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої ст.164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання із лісокористуванням.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 ЗК України земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства.

Зокрема, відповідно до ч.1 ст.57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Аналогічне положення міститься й у ст.20 ЗК України.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (п.5 ч.1 ст. 27 ЛК України).

Згідно ст.13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частиною сьомою статті 122 ЗК України передбачено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

Відповідно до ч.9 ст. 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених ст.150 ЗК України.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт &qu-s;ґ&qu3.; частини четвертої статті 84 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (стаття 56 ЗК України).

Враховуючи вищенаведені положення закону, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що оскільки зміна цільового призначення трьох земельних ділянок загальною площею 5,8 га належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України, Києво-Святошинська районна державна адміністрація прийняттям розпорядження № 333 від 23.03.2012 року перевищила повноваження і в частині зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституція України (стаття 14) визначає, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Таким чином, прийняття рішення про припинення права постійного користування, зміни цільового призначення та передання у власність земельної ділянки лісогосподарського призначення площею понад 1,0 га, належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин, тоді як жодних з перелічених дій Кабінетом Міністрів України щодо земельної ділянки площею 12,0 га та її складових не вчинялося.

За таких обставин суд дійшов правильного висновку, що розпорядження Києво-Святошинської райдержадміністрації № 660 від 09.02.2010 року прийнято з перевищенням наданих місцевій районній державній адміністрації повноважень і всупереч встановленому порядку припинення і надання права постійного користування землями лісового фонду площею понад 1,0 га, а віднесення цієї ділянки до земель запасу свідчить про фактичне припинення її лісогосподарського використання, хоча формально лісогосподарське призначення земельної ділянки залишалось незмінним.

З огляду на незаконність розпорядження № 660 від 09.02.2010 року щодо припинення права постійного користування ВП НУБіП Боярська лісова дослідна станція земельною ділянкою площею 12,0 га, всі подальші розпорядження Києво-Святошинської районної адміністрації щодо земельних ділянок, які входили до складу цієї земельної ділянки, також прийняті з порушенням чинного законодавства, про що обґрунтовано зазначено судом.

Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог прокурора, оскільки такий висновок суду відповідає обставинам справи та підтверджується зібраними по справі та дослідженими судом доказами.

Разом з тим, судом зазначено, що позивачем при зверненні до суду пропущено позовну давність, про застосування наслідків чого просили в своїх заявах представники відповідачів, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Перший заступник прокурора Київської області в даній справі заявив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Згідно з ч.2 ст. 3 ЦПК України 2004 року (в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст. 4 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку покладено представництво інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 Закону Про прокуратуру ).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (абзац 2 ч.2 ст. 45 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення прокурора із позовом).

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача (абзац 2 ч.5 ст. 56 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи).

Відповідно до ч. 2 ст.2 ЦК України одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

На підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 ст.10 ЦПК України в чинній на час розгляду справи редакції, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Таким чином, зазначене дає підстави для висновку про те, що здійснення і захист цивільних прав тісно пов'язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються у часі. Обмеження строку для розгляду спору стимулює учасників процесу до надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини, а отже, ефективному поновленню порушеного права. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками.

За змістом статей 256 , 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Встановлюючи початок перебігу строку позовної давності для позивача, суд першої інстанції виходив з наступного.

За ст.ст. 113, 114 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, до складу якого входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри.

Кабінет Міністрів України забезпечує, в тому числі виконання Конституції і законів України, актів Президента України; проведення політики у сферах охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону (п.п.1, 3, 5 ст.116 Конституції України).

Відповідно до ст.13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель, викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом, координація проведення земельної реформи розроблення і забезпечення виконання, загальнодержавних програм використання та охорони земель; організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою, встановлення порядку проведення моніторингу земель, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Постійним землекористувачем земельної ділянки площею 12,0 га до прийняття спірного розпорядження № 660 від 09.02.2010 року був Відокремлений підрозділ Національного аграрного університету Боярська лісова дослідна станція . Національний аграрний університет відповідно до Указу Президента України № 1338/2000 від 14.12.2000 року є самоврядним (автономним) державним вищим навчальним закладом.

Відповідно до ст. 79 Розділу XII Статуту Національного аграрного університету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 202 від 01 березня 2001 року в редакції постанови №742 ( 742-2008-п ) від 27.08.2008 року (чинній на час прийняття рішення НАУ про надання згоди на вилучення земельної ділянки) питання вилучення земель, відведених у постійне користування Університету (в тому числі його навчально-дослідних господарств та дослідних станцій), вирішуються відповідно до Земельного кодексу України.

Університет відповідно до законодавства несе відповідальність за додержанням вимог і норм щодо охорони, раціонального використання земель, вод, надр, лісів та відновлення їх до рівня встановлених нормативів (ст. 80 Статуту НАУ).

Відповідно до ст. 66 Статуту НАУ (НУБіП) для забезпечення функціонування Університету та здійснення контролю за його діяльністю створюється наглядова рада. Персональний склад наглядової ради затверджує Кабінет Міністрів України.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 657-р від 27.12.2006 року склад наглядової ради представлений, зокрема: Віце-прем'єр-міністром України, Міністром охорони навколишнього природного середовища, Міністром аграрної політики, Міністром освіти і науки, Міністром Кабінету Міністрів України, начальником Управління координації здійснення аграрної політики Секретаріату Кабінету Міністрів України та іншими найвищими посадовими особами міністерств.

Згідно ст. 81 Статуту НАУ звіт про діяльність Університету щороку заслуховується на конференції трудового колективу за участю представників наглядової ради і подається Кабінетові Міністрів України, Мінагрополітики та МОН.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 ЗК України (в редакції від 04.06.2008 року, чинній на час надання згоди НАУ на вилучення спірної ділянки) земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Положеннями ч. 4 ст. 1 ЛК України (в редакції від 29.03.2006 року, чинній на час надання згоди НАУ на вилучення спірної ділянки) визначено, що лісовою ділянкою є ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі. Згідно з ч.6 ЛК України земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Отже, відповідно до вимог ч.9 ст. 149 ЗК України Національний аграрний університет мав надати згоду на вилучення державної земельної лісової ділянки площею 12,0 га без зазначення мети її подальшого використання - ведення лісового господарства - виключно Кабінету Міністрів України.

За таких обставин та враховуючи склад наглядової ради НАУ, а також обов'язок щороку подавати звіт про його діяльність Кабінету Міністрів України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Кабінет Міністрів України як повноважний розпорядник державною земельною лісовою ділянкою площею 12,0 га мав об'єктивну можливість знати, що Національним аграрним університетом в лютому 2010 року надано згоду на вилучення з постійного користування Боярської ЛДС цієї ділянки без встановлення подальшого її використання для ведення лісового господарства, і така згода надана неналежному розпоряднику - державному органу виконавчої влади в особі Києво-Святошинської райдержадміністрації, хоча відповідна згода, а також заява-погодження землекористувача мала надаватися Кабінету Міністрів України.

Крім того, Кабінет Міністрів України міг дізнатися про порушення його прав і через Києво-Святошинську районну державну адміністрацію, яка є державним органом виконавчої влади, виходячи з наступного.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації, голови яких при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня (ч.ч.1, 5, 7 ст. 118 Конституції України). Місцеві державні адміністрації та їх голови при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Кабінетом Міністрів України та підзвітні і підконтрольні йому (ч.2 ст.30 Закону України Про місцеві державні адміністрації ).

Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують, зокрема, виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня (п.1 ч.5 Закону України Про місцеві державні адміністрації ).

Відповідно до п.п.1, 3 ч.1 ст. 16 цього Закону місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за збереженням і раціональним використанням державного майна, використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Отже, Кабінет Міністрів України як власник спірної ділянки мав об'єктивну можливість та був зобов'язаний проконтролювати та довідатися про подальшу долю державної земельної ділянки, щодо якої надано згоду на вилучення з користування, тобто дізнатися про оспорюване розпорядження Києво-Святошинської РДА № 660 з часу його прийняття у лютому 2010 року, оскільки можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Разом із тим, держава здійснює повноваження власника землі через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин.

Обов'язок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів покладено на Державну інспекцію з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи, зокрема, шляхом проведення перевірок, розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель (ст. 9 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель ). Згідно ст. 2 цього Закону основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Таким чином, державі в особі Кабінету Міністрів України та утвореним державою органам та установам, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності виключно в межах закону, а також за наявності спеціально створеного державного органу з контролю за додержанням органами державної влади земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення, тобто з лютого 2010 року.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відведення частини спірної земельної ділянки у приватну власність зі зміною цільового призначення відбулося на підставі розпорядження державного органу виконавчої влади - Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області за № 333 від 23.03.2012 року, яким затверджувався проект землеустрою з урахуванням висновків комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою у Києво-Святошинському районі. Відповідно до п. 5 розпорядження № 333 на управління Держкомзему у Києво-Святошинському районі покладено обов'язок внести відповідні зміни в земельно-облікові документи, що було зроблено з огляду на державну реєстрацію та видачу трьом громадянам державних актів на право власності на землю з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Тобто, подальше виконання оскаржуваного розпорядження № 333 від 23.03.2012 року відбувалося за участю державних органів виконавчої влади, які мали можливість виявлення та запобігання відповідним порушенням.

Позовні вимоги заступника прокурора Київської області обґрунтовуються порушенням права власності держави на землю з боку органів державної влади, і водночас саме держава відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти й несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею (державою) незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Судом обґрунтовано відхилено доводи першого заступника прокурора Київської області про поважність причин пропуску строку позовної давності з тих підстав, що про порушення земельного законодавства прокурору стало відомо лише у 2016 році за результатами опрацювання інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання Укрдержліспроект від 30.11.2016 року та Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 30.11.2016 року, виходячи з наступного.

З ухвали Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 р. у справі 757/6049/17-к (оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень) вбачається, що за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Києво-Святошинської районної державної адміністрації, зокрема, щодо прийняття головою Києво-Святошинської районної державної адміністрації розпоряджень № 660 від 09.02.2010 року, № 333 від 23.03.2012 року, Слідчим управлінням прокуратури Київської області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014110200000022 від 26.06.2014 року (т.1 а.с. 226-228).

Статтею 36-1 Закону України Про прокуратуру в редакції від 01.05.2014 року, статтею 23 Закону України Про прокуратуру від 04.10.2014 року № 1697-VII та частиною другою статті 45 ЦПК України в редакції, чинній з 2014 року та на час звернення прокурора із позовом, передбачено право прокурора у разі порушення інтересів держави та з метою представництва інтересів держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо. Частиною першою статті 46 ЦПК України передбачалося, що органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Враховуючи викладене, висновок суду про те, що прокурору стало відомо про порушення, стосовно яких і було подано позов, в червні 2014 року є законним та обґрунтованим.

Зважаючи на те, що на час звернення до суду з даним позовом 05 грудня 2017 року, як для прокурора, так і для державного органу, в інтересах якого подано позов, - Кабінету Міністрів України, спливла визначена ст. 257 ЦК України позовна давність, про застосування якої в своїх заявах, зроблених до ухвалення рішення, просили представники відповідачів, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.

Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що до його позову строки позовної давності не застосовуються на підставі ч. 2 ст. 1 ЦК України є безпідставними, оскільки спірні правовідносини не засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні ані сторін правовідносин, ані держави стосовно сторін. Крім того, посилання апелянта на те, що в даній справі він виступає не на рівних засадах з іншими учасниками справи і позов ним подано для відновлення законності, в тому числі через протиправні дії посадових осіб відповідних державних органів, порушують принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, встановлений ст. 6 ЦПК України та ст.129 Конституції України. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 46 ЦПК України в чинній на час подання позову редакції, а також, відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України в діючій редакції органи та інші особи, зокрема прокурор, які звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Необгрунтованими є і доводи апеляційної скарги про те, що Кабінет Міністрів України не брав участі у спірних правовідносинах, тому про відповідні порушення йому стало відомо з часу отримання позовної заяви, оскільки такі доводи спростовуються представницьким (від Кабінету Міністрів України) складом, повноваженнями та обов'язками наглядової ради Національного аграрного університету, обов'язком щорічної звітності університету перед Кабінетом Міністрів України, а також повноваженнями та обов'язками останнього, в тому числі щодо здійснення цих повноважень та обов'язків контролю через спеціальні утворені органи державної виконавчої влади, а також з огляду на встановлену Конституцією України відповідальність держави за свою діяльність.

Інших доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга першого заступника прокурора Київської області не містить.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги першого заступника прокурора Київської області - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області - залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 червня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: