Постанова

від 08.01.2019 по справі 916/2927/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 916/2927/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Кушніра І. В., Пількова К. М.,

здійснив розгляд у письмовому провадженні касаційної скарги Громадської організації "Маяк" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.07.2018 (головуючий - Колоколов С. І., судді: Разюк Г. П., Савицький Я. Ф.) у справі

за позовом Фонтанської сільської ради Лиманського району Одеської області

до Громадської організації "Маяк"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт"

про стягнення 624631,68грн. збитків

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У листопаді 2017 року Фонтанська сільська рада Лиманського району Одеської області (далі - Фонтанська сільрада, позивач) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Громадської організації "Маяк" (далі - ГО "Маяк", Об'єднання, відповідач) про стягнення 624631,68грн. збитків, заподіяних внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, з посиланням на статтю 156 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статтю 288 Податкового кодексу України (далі - ПК країни), статті 22, 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та положення Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993 (далі - Порядок №284).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що починаючи з 2015 року земельна ділянка комунальної власності територіальної громади села Фонтанка загальною площею 0,9386га (далі - спірна земельна ділянка) використовується ГО "Маяк" для розміщення об'єктів бази відпочинку без відповідних правовстановлюючих документів, внаслідок чого у вересні 2017 року комісією по визначенню розміру збитків, спричинених в результаті використання спірної земельної ділянки без правовстановлюючих документів, створеною Лиманською районною державною адміністрацією (далі - Лиманська РДА), у відповідності до Порядку №284 визначено розмір збитків, завданих відповідачем у зв'язку із самовільним використання земельної ділянки за період з 2015-2017 роки.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.03.2018 (суддя Рога Н. В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Рішення мотивоване посиланнями на статтю 156 ЗК України, статті 22, 1166 ЦК України, статті 193, 283, 224, 225 ГК України та статті 13, 73, 74, 78, 86, 91 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), виходячи з яких місцевий суд дійшов висновку про недоведеність належними і допустимими доказами обставин використання ГО "Маяк" спірної земельної ділянки в період 2015-2017рр., оскільки позивачем надано ксерокопії актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства, що складалися відділом Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області та Державною інспекцією сільського господарства в Одеській області у 2011 і 2013 роках відповідно, а рішенням Фонтанської сільради №622-УІІ від 21.06.2017, яке використане для розрахунку суми збитків, ставки земельного податку встановлені з 01.01.2018, у той час як збитки нараховані за період з 2015-2017рр.

5. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.07.2018 рішення скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.

6. Постанова мотивована статтями 51, 120, 125, 126, 152, 156, 157, 206 ЗК України, статтями 287, 288 ПК України, статтями 22, 377, 1166 ЦК України, статтями 224, 225 ГК України, статтею 18 Закону України "Про оцінку земель", статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пунктами 1, 3, 5 Порядку №284, та статтями 269, 282 ГПК України, з урахуванням яких апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на доведеність завдання позивачу збитків внаслідок бездіяльності відповідача у вчиненні передбачених законодавством заходів зі своєчасного оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому нерухоме майно (база відпочинку "Маяк"), оскільки листування з приводу оформлення права користування земельною ділянкою не може вважатися належними заходами, спрямованими на своєчасне оформлення правовстановлюючих документів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, ГО "Маяк" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить зазначену постанову скасувати і залишити в силі рішення від 29.03.2018.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції статей 156, 157 ЗК України, статей 22, 1166 ЦК України, статей 224, 225 ГК України, пункту 3 Порядку №284 та статей 80, 86, 269, 282 ГПК України, наголошуючи на тому, що: 1) з порушенням встановленого порядку подання доказів позивачем було подано до суду першої інстанції додаткові докази (рішення Виконавчого комітету Фонтанської сільради від 15.12.2017 №272 "Про затвердження акту визначення розміру збитків, заподіяних внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів", листи Відділу у Лиманському районі Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області від 06.09.2017, від 14.09.2017 та від 29.01.2018, технічний звіт з кадастрової зйомки земельної ділянки Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" (далі - ДП "Одеський МТП", Порт) для розміщення бази відпочинку "Маяк" за адресою: Одеська обл., Комінтернівський (Лиманський) р-н, с. Фонтанка, вул. Лесі Українки, 20, виконаний Товариством з обмеженою відповідальністю "Інагро Комінтернівське"), які апеляційний суд не мав права приймати до уваги як недопустимі і недостовірні докази; 2) судом апеляційної інстанції не враховано того, що подані Фонтанською сільрадою акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства складалися компетентними державними органами у 2011, 2013 і 2017 роках, тоді як предметом позову є стягнення збитків за період використання відповідачем земельної ділянки у 2015, 2016 та 2017 роках, в зв'язку з чим будь-яких належних доказів на підтвердження факту використання відповідачем спірної земельної ділянки саме у 2015-2016рр. позивачем не надано та матеріали справи не містять; 3) не заслуговують на увагу висновки апеляційного суду щодо застосування рішення Фонтанської сільради №622-УІІ від 21.06.2017 "Про встановлення ставок земельного податку на території Фонтанської сільської ради Лиманського району Одеської області" для розрахунку суми збитків за період 2015-2017рр., позаяк цим рішенням встановлено ставки земельного податку починаючи з 01.01.2018, тобто не за спірний період; 4) судами залишено поза увагою відсутність державної реєстрації договору про встановлення сервітуту від 15.03.2005, укладеного між ГО "Маяк" і Портом; 5) позивачем не доведено наявність у діях Об'єднання всіх 4 елементів складу цивільного правопорушення, які можуть бути підставою для покладання на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

9. ДП "Одеський МТП" у відзиві на касаційну скаргу просить її задовольнити з мотивів, у ній викладених.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10. Рішенням Фонтанської сільради від 16.10.1996 №25 було надано у постійне користування ДП "Одеський МТП" земельну ділянку площею 2га, що розташована за адресою: Одеська обл., Комінтернівський (Лиманський) р-н, с. Фонтанка, вул. Лесі Українки, 20, на підставі чого оформлено Державний акт на право постійного користування землею серії ОД 13-26 від 23.10.1996 для розміщення бази відпочинку "Маяк".

11. Рішенням виконкому Фонтанської сільської ради №19 від 27.02.2001 було вирішено дозакріпити земельну ділянку у розмірі 0,14га за базою відпочинку "Маяк" ДП "Одеський МТП" у зв'язку з активізацією зсувних процесів.

12. 15.03.2005 між ДП "Одеський МТП" (власник) та ГО "Маяк" (Сервітуарій) було укладено договір про встановлення сервітуту, за умовами пунктів 1.1, 1.2, 3.2 якого власник надає Сервітуарію право обмеженого користування на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Одеська обл., Комінтернівський (Лиманський) р-н, с. Фонтанка, та розташоване на земельній ділянці, відведеній Порту відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ОД 13-26, а Сервітуарій зобов'язується оплачувати всі встановлені державою збори та платежі за користування земельною ділянкою в розмірах, передбачених нормативно-правовими актами. Метою цього Договору є забезпечення Сервітуарію можливості експлуатації, що знаходиться на об'єкті сервітуту нерухомого майна, що належить Сервітуарію. Сервітут є постійним та безстроковим.

13. У 2011 та 2013 роках відділом Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області та Державною інспекцією сільського господарства в Одеській області складалися акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства (від 29.07.2011, від 29.09.2011, від 04.01.2013, від 06.03.2013), на підставі яких відповідачу видано приписи від 29.07.2011, від 21.09.2011, від 04.01.2013, від 06.03.2013), якими ГО "Маяк" було зобов'язано усунути недоліки порушення норм земельного законодавства, а саме використання земельної ділянки без належно оформлених документів.

14. 19.02.2014 ГО "Маяк" звернулося до позивача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,16га в оренду для обслуговування бази відпочинку на території Фонтанської сільради, проте рішенням Фонтанської сільради від 14.03.2014 №798-УІ у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено з тих підстав, що частина вказаної земельної ділянки відноситься до земель водного фонду та не відноситься до земель комунальної власності територіальної громади с. Фонтанка, а також з огляду на відсутність встановлення прибережної захисної смуги уздовж урізу води Чорного моря.

15. За результатами перевірки щодо самовільного зайняття ГО "Маяк" земельної ділянки, проведеної за заявою Фонтанської сільради від 21.03.2017, Головне Управління Держгеокадастру в Одеської області (далі - Управління) листом від 24.04.2017 №18-15-0.14-4519/2-17 повідомило позивача про те, що земельна ділянка площею 0,9386га використовується ГО "Маяк" без належним чином оформлених правовстановлюючих документів, що є порушенням статей 125, 126 ЗК України. 14.04.2017 Управлінням видано припис про усунення ГО "Маяк" виявлених порушень земельного законодавства.

16. 12.06.2017 Фонтанською сільрадою направлено на адресу ГО "Маяк" лист №02-24-695, у якому просила у строк до 19.06.2017 надати завірену копію технічного паспорту на об'єкти нерухомості бази від 08.07.2004, копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.04.2005, копію договору сервітуту, укладеного між ДП "Одеський МТП" та ГО "Маяк", а також інформацію про суму коштів, яку ГО "Маяк" сплачує за користування земельної ділянки на території Фонтанської сільради та розмір земельної ділянки, за яку здійснюється сплата коштів.

17. 14.09.2017 Фонтанська сільрада направила на адресу ГО "Маяк" претензію №02-21-1119 про сплату збитків, спричинених в результаті використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, відповідно до якого зазначила, що з урахуванням приписів пункту 288.5.1 статті 288 ПК України необхідно у 20-тиденний строк з дня одержання претензії відшкодувати збитки, заподіяні територіальній громаді села Фонтанка у розмірі 624631,68 грн. внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

18. Зазначену претензію голова ГО "Маяк" отримав 19.09.2017, але залишив її без задоволення.

19. Рішенням виконкому Фонтанської сільради №272 від 15.12.2017 затверджено акт визначення розміру збитків, заподіяних внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів у сумі 624631,68 грн.

Позиція Верховного Суду

20. Здійснивши розгляд касаційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

21. Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

22. Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

23. Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

24. З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

25. Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

26. За змістом вказаних положень Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

27. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

28. Натомість предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

29. Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

30. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

31. За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

32. Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина 2 статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини 1 статті 141 цього Кодексу).

33. Частиною 1 статті 93 та статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 цього Кодексу).

34. Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

35. Відтак колегія суддів вважає, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

36. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі свідоцтва про право власності серії САА №416731 від 22.04.2005 ГО "Маяк" є власником нерухомого майна (будівель та споруд бази відпочинку "Маяк"), розміщеного на земельній ділянці площею 2га, яка належить ДП "Одеський МТП" на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ОД 13-26 від 23.10.1996, та фактично використовується Об'єднанням на умовах договору про встановлення сервітуту від 15.03.2005, доказів державної реєстрації якого (права земельного сервітуту), як того вимагає частина 2 статті 100 ЗК України, матеріали справи не містять та учасниками справи не надано. При цьому судами помилково зазначено про реєстрацію 16.12.2014 договору сервітуту від 15.03.2005, оскільки з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 17.03.2017 (а.с.26-27 том 1) вбачається, що 16.12.2014 зареєстровано право ДП "Одеський МТП" на постійне користування земельною ділянкою площею 2га, розташованою за адресою: Одеська обл., Лиманський р-н, с. Фонтанка, вул. Лесі Українки, 20, після реєстрації 04.12.2014 права державної власності на цю земельну ділянку за Лиманською РДА.

37. За таких обставин Верховний Суд погоджується з твердженням відповідача про відсутність державної реєстрації договору про встановлення сервітуту від 15.03.2005, укладеного між ГО "Маяк" і Портом.

38. З огляду на викладене ГО "Маяк" як фактичний користувач спірної земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц та від 20.11.2017 у справі №922/3412/17).

39. У зв'язку з цим, касаційна інстанція також вважає такими, що не мають істотного значення для правильного вирішення спору посилання скаржника на недоведеність у діях Об'єднання всіх 4 елементів складу цивільного правопорушення, які можуть бути підставою для покладання на ГО "Маяк" відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

40. Згідно зі статтею 90 Водного кодексу України та статтею 62 ЗК України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить в зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих заходів з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією. У тимчасове користування земельні ділянки прибережної захисної смуги можуть надаватися за погодженням з постійними землекористувачами для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

41. Частиною 3 статті 122 ЗК України визначено, що районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини 7 цієї статті.

42. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

43. Згідно з частиною 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

44. Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

45. З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

46. В порушення вимог статей 79, 86, 236, 269, 282 ГПК України судом апеляційної інстанції під час розгляду справи не спростовано доводи відповідача про те, що подані Фонтанською сільрадою акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства складалися компетентними державними органами у 2011, 2013 і 2017 роках, тоді як предметом позову є стягнення коштів за період використання відповідачем земельної ділянки у 2015, 2016 та 2017 роках, в зв'язку з чим будь-яких належних доказів, зокрема, актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства чи актів обстеження земельної ділянки, складених на підтвердження факту використання відповідачем спірної земельної ділянки саме у 2015-2016рр., позивачем не надано та матеріали справи не містять. Крім того, судами помилково залишено поза увагою, що наявні у справі копії актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 29.07.2011, від 29.09.2011, від 04.01.2013, від 06.03.2013, а також видані на їх підставі приписи від 29.07.2011, від 21.09.2011, від 04.01.2013, від 06.03.2013, стосуються обставин використання відповідачем без правовстановлюючих документів земельної ділянки площею приблизно 2га, яку не слід ототожнювати зі спірною земельною ділянкою площею 0,9386га, про яку йдеться у листі Головного Управління Держгеокадастру в Одеської області від 24.04.2017 №18-15-0.14-4519/2-17.

47. Колегія суддів зауважує на передчасному застосуванні апеляційним судом до спірних правовідносин рішення Фонтанської сільради №622-УІІ від 21.06.2017 "Про встановлення ставок земельного податку на території Фонтанської сільської ради Лиманського району Одеської області" при здійсненні розрахунку суми збитків за період 2015-2017рр., оскільки цим рішенням встановлено ставки земельного податку, які підлягають застосуванню з 01.01.2018, тобто поза межами спірного періоду нарахування збитків. Наведені обставини не виключають невірність та необґрунтованість розрахунку розміру позовних вимог, наданого позивачем.

48. Разом з тим Верховний Суд відхиляє недоречні аргументи скаржника про те, що з порушенням встановленого порядку подання доказів позивачем було подано до суду першої інстанції додаткові докази (рішення виконкому Фонтанської сільради від 15.12.2017 №272 "Про затвердження акту визначення розміру збитків, заподіяних внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів", листи Відділу у Лиманському районі Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області від 06.09.2017, від 14.09.2017 та від 29.01.2018, технічний звіт з кадастрової зйомки земельної ділянки Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" (далі - ДП "Одеський МТП", Порт) для розміщення бази відпочинку "Маяк" за адресою: Одеська обл., Комінтернівський (Лиманський) р-н, с. Фонтанка, вул. Лесі Українки, 20, виконаний Товариством з обмеженою відповідальністю "Інагро Комінтернівське"), які апеляційний суд нібито не мав права приймати до уваги як недопустимі і недостовірні докази, оскільки, по-перше, вказані заперечення відповідача зводяться передусім до переоцінки доказів, тоді як згідно з частиною 2 статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. По-друге, враховуючи приписи статей 90, 177, 185 ГПК України, колегія суддів зазначає, що позивач надавав вказані вище докази вчасно, тобто у строк, встановлений судом першої інстанції, та до закриття підготовчого провадження у справі.

49. Враховуючи положення статті 90 Водного кодексу України та статей 62, 122 ЗК України, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки рішенню Фонтанської сільради від 14.03.2014 №798-УІ, зі змісту якого вбачається, що підставами для відмови у задоволенні клопотання ГО "Маяк" про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,16га в оренду для обслуговування бази відпочинку на території Фонтанської сільради визначено обставини входження частини земельної ділянки до земель водного фонду та її невіднесеності до земель комунальної власності територіальної громади с. Фонтанка, а також відсутність встановлення на даний час прибережної захисної смуги уздовж урізу води Чорного моря. Адже, наведені обставини в разі їх достеменного встановлення не виключають того, що Фонтанська сільрада у спірних земельних правовідносинах не є розпорядником спірної земельної ділянки, а відтак, не є належним позивачем.

50. Отже, висновок апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову повністю є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

51. Разом з тим, рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі також не може бути залишено в силі з огляду на таке.

52. Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.

53. Відповідно до пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (в редакції, чинній упродовж 2015-2016рр.) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки і не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

54. В свою чергу згідно з пунктом 288.5.1 статті 288 ПК України (в редакції, чинній з 01.01.2017 по 31.12.2017) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

55. Отже, у період з 2015 по 2016 рік граничний (мінімальний) розмір орендної плати у 3 відсотка від нормативної грошової оцінки землі чітко встановлювався в силу прямих вказівок закону, як наслідок, не потребував додаткового регулювання рішеннями органів місцевого самоврядування про встановлення ставок земельного податку і орендної плати. Натомість у 2017 році річний розмір орендної плати не міг бути меншим розміру земельного податку, тобто прив'язувався до останнього (земельного податку), який, в свою чергу мав встановлюватися для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території, що неможливо визначити без відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

56. Наведеним спростовується помилкове посилання суду першої інстанції в обґрунтування підстав відмови у позові на те, що рішенням Фонтанської сільради №622-УІІ від 21.06.2017, яке використане для розрахунку позивачем суми збитків, ставки земельного податку встановлені з 01.01.2018, у той час як збитки нараховані за попередній період - протягом 2015-2017рр.

57. Зважаючи на те, що спірний період, за який заявлено позовні вимоги, охоплює 2015, 2016 та 2017 роки, а з матеріалів справи не вбачається прийняття Фонтанською сільрадою рішення про встановлення ставок земельного податку на 2017 рік, колегія суддів вважає, що не розмежувавши норми пункту 288.5.1 статті 288 ПК України у відповідних редакціях, які підлягають застосуванню при обчисленні розміру недоотриманих доходів у вигляді орендної плати у відповідний період, суди першої та апеляційної інстанцій передчасно дійшли суперечливих висновків щодо наявності підстав для відмови в позові повністю чи задоволення позову повністю відповідно.

58. Разом з тим, касаційна інстанція не має права здійснити перевірку доводів відзиву третьої особи щодо суперечливого розрахунку позивачем розміру збитків і неможливості здійснити перевірку обґрунтованості розміру позовних вимог, оскільки достовірне з'ясування цих фактичних обставин виходить за межі повноважень касаційної інстанції та має бути проведено в ході нового розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

59. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

60. За наведених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 74, 76, 86, 269 ГПК України щодо всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

61. Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданих сторонами з урахуванням фактичних і правових підстав позову і заперечень на них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасних протилежних висновків щодо наявності та відсутності підстав для задоволення позовних вимог повністю, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з порушенням норм процесуального права.

62. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

63. Оскільки передбачені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

64. З огляду на викладене колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Щодо судових витрат

65. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, з урахуванням статті 129 ГПК України, розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Громадської організації "Маяк" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 29.03.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.07.2018 у справі №916/2927/17 скасувати.

Справу №916/2927/17 передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю. Я. Чумак

Судді І. В. Кушнір

К. М. Пільков