Рішення

від 08.01.2019 по справі 420/5690/18

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/5690/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 січня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Марина П.П.,

за участю секретаря Станкової О.Ф.

за участю сторін:

від позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю)

від відповідача - Самокиш І.В. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправною відповіді та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати відповідь Головного управління Держгеокадастру в Одеській області вих. №С-13129/0-7610/0/37-18; зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області розглянути повторно заяву про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для 01.05 індивідуального садівництва орієнтовною площею 0.1 га, яка розташована: Одеська область, Овідіопольський район, за межами села Нова Долина напроти земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, згідно графічного матеріалу та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку документації із землеустрою для безкоштовного отримання у власність ділянки землі для; 01.05 - індивідуального садівництва орієнтовною площею 0.1 га, яка розташована; Одеська область, Овідіопольський район, за межами села Нова Долина напроти земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що дії ГУ Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_3, про надання дозволу на розробку документації із землеустрою для безкоштовного отримання у приватну власність земельної ділянки для 01.05 Індивідуального садівництва орієнтовною площею 0.1 га, яка розташована: Одеська область, Овідіопольський район, за межами села Нова Долина напроти земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 є протиправними, оскільки, відповідь, якою позивачу відмовлено у задоволенні заяви не містить посилань на обставинии, прередбачені статтею 118 Земельного кодексу України, не містить вмотивованої відмови, а тому така відмова є протиправною, оскільки фактично обмежує право позивача у реалізації його власного права на отримання у власність земельної ділянки, зв'язку з чим позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Від відповідача - Головного управління Держгеокадастру в Одеської області надійшов відзив на позов (а.с.49-56), відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог, оскільки вважає, що Головне Управління Держгеокадастру в Одеській області при розгляді клопотання позивача діяло в межах і відповідно до законів України. У відзиві відповідач зазначає, що на сьогодні проходять процеси наповнення Державного земельного кадастру відомостями про земельні ділянки, виправлення помилок у Державному земельному кадастрі, це призводить до ситуації, коли на публічній кадастровій карті, відомості про земельні ділянки відсутні, і громадяни сприймають таку інформацію, що відповідні земельні ділянки перебувають у запасі, при перевірці архівних матеріалів встановлюється що земельні ділянки перебувають у власності або користуванні, а відомості про них не внесені до державного земельного кадастру (не присвоєно кадастровий номер). Також виникає ситуація, коли земельні ділянки, на які претендують громадяни і звертаються до Головного управління про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, не відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення державної власності, а належать до інших категорій земель, зокрема водного фонду (прибережні захисні смуги), лісогосподарського призначення (вкриті чагарниками), природоохоронного, чи іншого призначення. Дані про земельну ділянку, яку позивач бажає отримати у власність, не внесенні до Державного земельного кадастру, а відтак не можливо встановити належність цієї земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка не надана у власність або користування, відсутність встановлених щодо неї обмежень та інших факторів, які можуть призвести до порушення вимог земельного законодавства. Отже, Головним управлінням надана мотивована відмова у наданні дозволу Позивачу на розробку документації із землеустрою щодо отримання земельної ділянки безоплатно у власність для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,1 га за межами с. Нова Долина, напроти ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2.

Ухвалою суду від 08.11.2018 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити в повному обсязі, а представник відповідача заперечував з підстав наведених у відзиві та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 03.01.2019 року, судом, керуючись положеннями ст.250 КАС України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, заслухавши пояснення свідків, суд встановив наступні факти та обставини.

ОСОБА_3, 26.09.2018 року звернулась до Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області із заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою для безкоштовного отримання у приватну власність земельної ділянки для 01.05 Індивідуального садівництва орієнтовною площею 0.10 га, яка розташована: Одеська область, Овідіопольський район, за межами села Нова Долина напроти земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 (а.с.57), до якої додала копію паспорта, ІПН та схему розміщення земельної ділянки.

У відповідь на вказану заяву, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області 25.10.2018 року надало відповідь №С-13129/0-7610/0/37-18 (а.с.59-60) якою, по суті, відмовило позивачу у наданні такого дозволу, посилаючись на те, що дані про земельну ділянку, яку позивач бажає отримати у власність, не внесенні до Державного земельного кадастру, а відтак не можливо встановити належність цієї земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка не надана у власність або користування, відсутність встановлених щодо неї обмежень та інших факторів, які можуть призвести до порушення вимог земельного законодавства. Після проведення планових робіт по наповненню Державного земельного кадастру і визначення інформації щодо належності цієї земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка не надана у власність або користування, відсутності встановлених щодо неї обмежень та інших факторів, які можуть призвести до порушення вимог земельного законодавства, така земельна ділянка буде включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадян у межах норм безоплатної приватизації.

Також, у вказаній відповіді позивачу запропоновано визначитися з іншим місцем розташування земельної ділянки, обравши відповідну земельну ділянку у переліку, висвітленому на сайті Головного управління, та подати клопотання відповідно до вимог частини 6 статті 118 Земельного кодексу України.

Не погоджуючись з вказаною відмовою ОСОБА_3, звернулась до суду із даним позовом.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною закону. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно ч.2 ст.55 Конституції України визначають, що права і свободи громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження до суду рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

Відповідно до ст.2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, Закон України Про землеустрій визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно ч.6 ст.118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 вказаної статті встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до п."б" ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

При цьому, з огляду на зміст пп."в" ч.3 ст.116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 121 ЗК України передбачені норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.

Відповідно до п. в ч.1 ст.121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

Отже, позивач має право на безоплатне отримання у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва у розмірі не більше 0,12 гектара, однак за умови, якщо такого права вона не використала раніше.

Відповідач доказів того, що позивач використав раніше таке право до суду не надав.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначає вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Суд зазначає, що у відповіді на заяву позивача, у відповіді на відзив та під час надання пояснень у судовому засіданні, представник відповідача посилається на той факт, що на сьогодні проходять процеси наповнення Державного земельного кадастру відомостями про земельні ділянки, виправлення помилок у Державному земельному кадастрі, це призводить до ситуації, коли на публічній кадастровій карті, відомості про земельні ділянки відсутні, і громадяни сприймають таку інформацію, що відповідні земельні ділянки перебувають у запасі, при перевірці архівних матеріалів встановлюється що земельні ділянки перебувають у власності або користуванні, а відомості про них не внесені до державного земельного кадастру (не присвоєно кадастровий номер). Також виникає ситуація, коли земельні ділянки, на які претендують громадяни і звертаються до Головного управління про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, не відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення державної власності, а належать до інших категорій земель, зокрема водного фонду (прибережні захисні смуги), лісогосподарського призначення (вкриті чагарниками), природоохоронного, чи іншого призначення. Представник відповідача зазначає, що після проведення планових робіт по наповненню Державного земельного кадастру і визначення інформації щодо належності цієї земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка не надана у власність або користування, відсутності встановлених щодо неї обмежень та інших факторів, які можуть призвести до порушення вимог земельного законодавства, така земельна ділянка буде включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадян у межах норм безоплатної приватизації.

Проте, відповідачем не надано до суду жодного доказу чи пояснень на підтвердження факту проведення планових робіт по наповненню Державного земельного кадастру і визначення інформації щодо належності визначеної позивачем земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка не надана у власність або користування, відсутності встановлених щодо неї обмежень та інших факторів, які можуть призвести до порушення вимог земельного законодавства, а тому такі посилання відповідача суд вважає необґрунтованим та не приймає до уваги.

Виходячи з аналізу вказаних законодавчих положень у системному їх зв'язку, суд дійшов висновку, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року в справі №545/808/17.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи в оскаржуваній відмові ГУ Держгеокадастру в Одеській області не наведено жодної з підстав, передбачених частиною сьомою ст.118 ЗК України.

При зверненні до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою для безкоштовного отримання у приватну власність земельної ділянки для 01.05 Індивідуального садівництва орієнтовною площею 0.10 га, яка розташована: Одеська область, Овідіопольський район, за межами села Нова Долина напроти земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, позивач подав всі необхідні документи, передбачені нормами Земельного кодексу України, а тому суд приходить до висновку про протиправність рішення відповідача щодо відмови у наданні такого дозволу, яка сформульована відповідачем у відповіді №С13129/0-7610/0/37-18 від 25.10.2018 року.

З огляду на викладене, позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області вих. №С13129/0-7610/0/37-18 від 25.10.2018 року та зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути заяву про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: 01.05 - індивідуального садівництва орієнтовною площею 0.1га, яка розташована: Одеська область, Овідіопольський район, за межами села Нова Долина навпроти земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, згідно графічного є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог, в яких позивач просить зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку документації із землеустрою для безкоштовного отримання у власність ділянки землі для; 01.05 - індивідуального садівництва орієнтовною площею 0.1 га, яка розташована; Одеська область, Овідіопольський район, за межами села Нова Долина напроти земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, суд вважає, що дана частина вимог не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Вирішення питань щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою належить до виключної компетенції відповідача.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

У відповідності з Рекомендаціями №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року (надалі також "Рекомендація R (80)2") під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року №21-87а13.

Окрім того, згідно з абз.2 ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до п.1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333 Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Підпунктом 13 п.4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

З наведеного вбачається, що Головне управління Держгеокадастру в Одеській області має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: 01.05 - індивідуального садівництва орієнтовною площею 0.1га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ст.2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 року 815/3799/17.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовна вимога щодо зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку документації із землеустрою для безкоштовного отримання у власність ділянки землі для; 01.05 - індивідуального садівництва орієнтовною площею 0.1 га, яка розташована; Одеська область, Овідіопольський район, за межами села Нова Долина напроти земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, не підлягає задоволенню

При цьому суд зазначає, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнано протиправними дії відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-244, абз. 2 ч. 4 ст. 245, 246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправною відповіді та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області вих. №С13129/0-7610/0/37-18 від 25.10.2018 року.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути заяву про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: 01.05 - індивідуального садівництва орієнтовною площею 0.1 га, яка розташована: Одеська область, Овідіопольський район, за межами села Нова Долина навпроти земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, згідно графічного матеріалу.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст виготовлено та підписано суддею 08.01.2019 року

Позивач: ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, 65070, АДРЕСА_1);

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871, 65107, м.Одеса. вул.Канатна, 83).

Суддя П.П. Марин

.