Рішення

від 27.12.2018 по справі 440/3653/18

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2018 року м. ПолтаваСправа № 440/3653/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Канигіної Т.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Скорика С.В.,

представника позивача - Плескача В.Ю.,

представника відповідача - Кінаш Л.О.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом

позивача Споживчого товариства "Бахмут" до відповідача Державної фіскальної служби України про скасування індивідуальної податкової консультації

В С Т А Н О В И В:

18.10.2018 Споживче товариство "БАХМУТ" (надалі - СТ "БАХМУТ") звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України про скасування індивідуальної податкової консультації Державної фіскальної служби України від 17.08.2018 № 3582/6/99-99-12-02-03-15/ІПК.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржена податкова консультація не містить конкретних відповідей на перше питання, відповіді на друге та третє питання суперечить законодавству. Крім того, за доводами позивача, спірна консультація суперечить рішенню суду в справі № 816/909/18, на виконання якої вона прийнята.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 440/3653/18, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на 14.11.2018.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2018 за клопотанням відповідача розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

14.11.2018 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого визначено, що контролюючим органом надано повну відповідь на питання заявника щодо оподаткування /а.с. 54-57/.

Ухвалою суду від 14.11.2018 відкладено підготовче засідання на 05.12.2018.

15.11.2018 до суду надійшла відповідь на відзив на позов, у якому позивач зазначає про уникнення відповідачем у спірній консультації від будь-якої конкретики. За доводами позивача, щодо третього питання рішенням суду у справі № 816/909/18 надано оцінку, всупереч якому викладено відповідь у спірній консультації. Товариством зазначено про наявність судової практики у спірних питаннях /а.с. 64-67/.

22.11.2018 до суду надійшли заперечення відповідача, у яких останній наполягає на тому, що індивідуальна податкова консультація є обґрунтованою та не суперечить нормам Податкового кодексу України, правам та інтересам платника, містить висновки з питань практичного використання норм податкового законодавства /а.с. 76-77/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.12.2018 закрито підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.12.12018.

20.12.2018 оголошено перерву в розгляді справи по суті до 27.12.2018.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала, просила суд відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 11.01.2018 СТ "Бахмут" звернулося до ДФС про надання письмової індивідуальної консультації з наступних питань:

1. Щодо зворотної дії у часі рішень органів місцевого самоврядування про встановлення ставок податків і зборів, а саме:

- якщо орган місцевого самоврядування приймає рішення про встановлення чи зміну ставок місцевих податків, у якому зазначає про надання йому зворотної сили в часі (дата набрання чинності рішення передує даті його прийняття/опублікування), то чи зобов'язаний платник податку сплачувати податки з урахуванням зворотної дії рішення в часі?

- чи може бути притягнуто платника податку до відповідальності за Податковим кодексом, якщо він буде сплачувати податки за новими ставками з дати опублікування рішення органу самоврядування, а не з дати вказаної в рішенні (якщо ця дата буде передувати даті опублікування)?

2. Щодо застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а саме:

- чи повинно СТ "БАХМУТ" сплачувати податок на нерухомість за своє нерухоме майно (склади), що розташоване за адресою: м. Полтава, вул. Квітки Цісик, 11, за умови здачі цієї нерухомості в оренду?

3. Щодо справляння податку на доходи фізичних осіб і військового збору, а саме:

- якщо підприємство виплачує працівнику суму витрат, здійснених ним при здійсненні трудових обов'язків на користь підприємства (зокрема, купівля канцелярії, палива чи конвертів), - чи оподатковують ці суми ПДФО, військовим збором і єдиним соціальним внеском?

- чи відображаються вищевказані виплати в звіті 1-ДФ і звіті з ЄСВ? /а.с. 15-18/.

23.02.2018 ДФС України надала позивачу податкову консультацію № 765/6/99-99-12-02-03-15/ІПК /а.с. 26-27/.

Позивач, не погодившись з індивідуальною податковою консультацією від 23.02.2018 № 765/6/99-99-12-02-03-15/ІПК, звернувся до суду з позовом.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.05.2018 у справі № 816/909/18, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 12.07.2018, позов СТ "БАХМУТ" до ДФС України про скасування індивідуальної податкової консультації задоволено повністю: визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію ДФС України № 765/6/99-99-12-02-03-15/ІПК від 23.02.2018 /а.с. 28-33/.

На виконання вказаного рішення суду відповідачем надано податкову консультацію від 17.08.2018 № 3582/6/99-99-12-02-03-15/ІПК /а.с. 34-36/.

Не погодившись з даною індивідуальною податковою консультацією, позивач оскаржив її в адміністративному порядку, за результатами якого остання залишена без змін /а.с. 37-40/.

Не погодившись з індивідуальною податковою консультацією від 17.08.2018 № 3582/6/99-99-12-02-03-15/ІПК, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Підпунктом 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що індивідуальна податкова консультація - роз'яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

За приписами пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Згідно з пунктом 52.3 статті 52 Податкового кодексу України індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов'язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

Таким чином, обов'язковими складовими письмової податкової консультації є :

- опис питань, що порушуються платником податків;

- обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків;

- висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 826/2032/16.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача, суд зазначає, що в ході судового розгляду справи не знайшли свого підтвердження посилання позивача на відсутність реєстрації спірної податкової реєстрації, оскільки судом встановлено, що остання наявна в Єдиному реєстру індивідуальних податкових консультацій та є загальнодоступною за посиланням https://cabinet.sfs.gov.ua/registers/ipk.

При цьому, суд зауважує, що спірна податкова консультація винесена на виконання рішення суду в справі № 816/909/18.

Так, положеннями пункту 53.2 статті 53 Податкового кодексу України визначено, що платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов'язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію .

Так, відповідно до постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 у справі № 819/909/18 стосовно першого питання заявника щодо обов'язку сплати податків з урахування зворотної дії у часі рішень органів місцевого самоврядування про встановлення ставок податків і зборів та підстав притягнення до відповідальності у випадку сплати податків з дати опублікування рішення податковим органом не надано обґрунтованої відповіді на поставлені питання, не роз'яснено чи зобов'язаний платник податку сплачувати податку, та чи є підстави притягнення до відповідальності у випадку сплати податку за новою ставкою з дати опублікування рішення органу місцевого самоврядування, а лише зазначено про визнання незаконними в судовому порядку актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування у випадку їх невідповідності Конституції або законам України.

Надаючи відповідь на вказане питання у податковій консультації від 17.08.2018 № 3582/6/99-99-12-02-03-15/ІПК, контролюючий орган, розширивши опис самого питання та нормативного обґрунтування, обмежився констатацією наступних тез:

- оскільки рішення Полтавської міської ради не оскаржено у судовому порядку, то воно є обов'язковим до виконання;

- платники податків самостійно обчислюють податкові зобов'язання з місцевих податків;

- невиконання платниками податкових вимог тягне за собою відповідальність, передбачену Податковим кодексом України.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що всупереч висновкам судів, викладених у рішеннях у справі № 816/909/18, податкова консультація від 17.08.2018 № 3582/6/99-99-12-02-03-15/ІПК не містить відповіді на поставлене у зверненні платника податків питання щодо застосування податкового законодавства стосовно того, чи зобов'язаний платник податку сплачувати податку, та чи є підстави притягнення до відповідальності у випадку сплати податку за новою ставкою з дати опублікування рішення органу місцевого самоврядування. Відсутність такої відповіді свідчить про незаконність консультації та наявність підстав для її скасування.

З приводу другого питання (щодо застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України на об'єкти нерухомості, належні позивачу) позивач зазначив, що СТ "Бахмут" є власником нежитлової нерухомості. Згідно з документами на право власності і витягом з технічного паспорту нерухомі будівлі відносяться до складів і складів з навісами. При цьому склади, які названі просто як "склад" - це капітальні будівлі з дахом, а "склад з навісом" - це капітальна будівля з дахом та рампою, вхід над якою обладнано навісом. Ці склади здаються в оренду третім особам для ведення там підприємницької діяльності. Орендарі в цих приміщеннях здійснюють як торгівельну, так і виробничу діяльність (виробництво металевих і дерев'яних конструкцій). У зв'язку з цим позивач просив надати консультацію з таких питань:

- чи є СТ "Бахмут" промисловим підприємством у розумінні пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, а нерухомість даного підприємства будівлею промисловості у контексті цього ж пункту?

- чи повинне СТ "Бахмут" сплачувати податок на нерухомість за вказану у запиті нерухомість за умови здачі цієї нерухомості в оренду?

У спірній податковій консультації відповідачем зазначено наступне.

Згідно з реєстраційними даними ДФС основним видом господарської діяльності товариства є: "Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна" (код 68.20 КВЕД). Крім цього Товариство також здійснює діяльність за кодами: 77.11 "Надання в оренду автомобілів і легкових транспортних засобів", 10.13 "Виробництво м'ясних продуктів", 77.33 "Надання в оренду офісних машин і устаткування, у тому числі комп'ютерів", 81.10 "Комплексне обслуговування об'єктів", 16.10 "Лісопильне та стругальне виробництво", 77.12 "Надання в оренду вантажних автомобілів", 25.99 "Виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у.", 77.39 "Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у.".

У Статуті товариства, який додано до звернення, зазначено 100 видів господарської діяльності.

Пунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України з об'єктів оподаткування виключені будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Приналежність платників податку до промислових підприємств визначається за здійсненням процесу промислового виробництва - процесу перероблення, який використовують для виготовлення нової продукції, оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і, який класифікують у секціях В "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", С "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", Е "Водопостачання, каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".

З метою уніфікації об'єктів нерухомості Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації розроблено та затверджено наказом від 17.08.2000 № 507 Державний класифікатор будівель та споруд ДК О 18-200 (далі - Класифікатор), який містить Методику класифікації будівель за головною класифікаційною ознакою.

З огляду на те, що основним видом господарської діяльності товариства є "Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна" (код 68.20 КВЕД), то на приналежні йому об'єкти нерухомості не розповсюджується дія пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Надаючи оцінку такій відповіді, суд наголошує на її змістовності та обґрунтованості застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, указаних у зверненні платника податків, висновків з питань практичного використання норм податкового законодавства у контексті фактичних обставин, указаних у звернені платника, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Пунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Як зазначив Верховний Суд, зокрема у постанові від 15.05.2018 у справі № №806/2461/17: буквальний аналіз пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств ". При цьому законодавець використав прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

За положеннями підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").

Згідно з пунктом 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".

Промисловість у розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

З огляду на наведені положення Верховний Суд дійшов висновку, що застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

При цьому, суд зазначає, що промислове виробництво - це діяльність, результатом якої є створення предметів матеріального світу або енергетичних ресурсів.

Свою приналежність до промисловості позивач визначає посиланням на дану кваліфікуючу ознаку в тексті Статуту, зазначивши, що на орендованих площах відбуваються певні виробничі процеси за безпосередньої участі орендарів.

У пункті 2.3 Статуту СТ "Бахмут" зазначено, що Споживче товариство є промисловим підприємством, предметом діяльності якого є виробництво продукції, надання робіт і виконання послуг. У цьому ж пункті наведено приблизний, але не вичерпний перелік видів діяльності, які має право здійснювати товариство, до яких також включено види діяльності, передбачені відповідними КВЕД, цивільним і господарським законодавством /а.с. 18-21/.

Пояснень разом з належними та достатніми доказами на їх підтвердження здійснення СТ "Бахмут" на даний час виробничої діяльності суду надано не було.

Крім того, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності СТ "Бахмут" є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Відповідно до Методологічних положень щодо визначення основного виду економічної діяльності підприємства, затверджених наказом Держкомстату від 14.12.2006 №607, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів та послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічна діяльність характеризується витратами на виробництво, процесом виробництва та випуском продукції (товарів та послуг).

У зв'язку з тим, що підприємство може здійснювати не один, а декілька видів економічної діяльності різного характеру, для їх класифікації (групування) визначаються основний, другорядний та допоміжний види економічної діяльності.

Основний вид економічної діяльності (далі - ОВД) - вид діяльності підприємства, на який припадає найбільший внесок у валову додану вартість. При цьому ОВД необов'язково має частку 50 або більше відсотків у валовій доданій вартості. На практиці, через складність розрахунку на рівні підприємства показника валової доданої вартості за видами економічної діяльності, для визначення ОВД застосовують показники: обсяг реалізованої продукції (товарів та послуг). Цей показник є найбільш універсальним для різних видів економічної діяльності; середньорічна чисельність працівників.

Суд зазначає, що позивачем поставлено питання в зверненні на отримання податкової консультації таким чином: чи повинно СТ "БАХМУТ" сплачувати податок на нерухомість за своє нерухоме майно (склади), що розташоване за адресою: м. Полтава, вул. Квітки Цісик, 11, за умови здачі цієї нерухомості в оренду?

У судовому засіданні представником позивача підтверджено, що вказана нерухомість не використовується позивачем у власній промисловій діяльності, лише надається в оренду орендарям (підприємствам і фізичним особам-підприємцям) для ведення там підприємницької діяльності (як торгової, так і виробничої діяльності).

Отже, з огляду на встановлені обставини у їх сукупності є правомірним висновок відповідача, викладений у спірній податковій консультації, щодо відсутності підстав для застосування передбаченої пунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України податкової преференції для промислових підприємств у частині оподаткування виробничих корпусів, цехів та складів позивача за умови здачі цієї нерухомості в оренду.

У частині третього питання суд наголошує, що рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 816/909/18 надано чітке та однозначне тлумачення стосовно роз'яснення питання оподаткування у випадку, коли підприємство виплачує працівнику суму витрат, здійснених ним при здійсненні трудових обов'язків на користь підприємства (зокрема, купівля канцелярії, палива чи конвертів) чи оподатковують ці суми ПДФО, військовим збором і єдиним соціальним внеском.

Так, суди не погодилися із таким висновком контролюючого органу з наступних підстав.

Справляння податку на доходи фізичних осіб врегульовано главою 4 Податкового кодексу України.

Так, статтею 163 Податкового кодексу України визначено об'єкт оподаткування.

Згідно з пунктами 163.1.1, 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Статтею 164 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

При цьому загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід , який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Отже, визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, у тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 826/2226/15.

Суди першої та апеляційної інстанцій у справі № 816/909/18 зазначили, що при виплаті працівнику суми витрат, здійснених ним при виконанні трудових обов'язків на підприємстві (зокрема, купівля канцелярії, палива чи конвертів), такий працівник не отримує доходу, а тому об'єкт оподаткування з податку на доходи фізичних осіб відсутній.

Та обставина, що в результаті надання особі оплачених благ у певній мірі задовольняються і особисті потреби такої особи, не є достатньою для висновку про належність таких благ до додаткового блага.

Отже, додаткове благо, пов'язане із виробничими силами і яке не має економічну мету в якості задоволення особистих потреб фізичної особи, а по суті є витратами на утримання підприємства (зокрема, витрати на оплату послуг зв'язку), не підпадає під оподаткування податком з доходів фізичних осіб, військовим збором та на нього не нараховується єдиний соціальний внесок.

За таких обставин, відповідач, надаючи відповідь на третє питання в оскарженій податковій консультації від 17.08.2018 № 3582/6/99-99-12-02-03-15/ІПК, не врахував висновків судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 816/909/18.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, перевіряючи правомірність оскарженої податкової консультації, як акта індивідуальної дії відповідно до приписів статті 53 Податкового кодексу України, зважаючи на відсутність встановлення вимогами Податкового кодексу України можливості часткового скасування податкової консультації та обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, суд, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною та скасувати оскаржену податкову консультацію ДФС України від 17.08.2018 № 3582/6/99-99-12-02-03-15/ІПК.

Стосовно клопотання позивача постановити окрему ухвалу суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Отже, з аналізу вказаної норми вбачається, що винесення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду.

Водночас під час розгляду цієї адміністративної справи не виявлено порушення закону вказаними позивачем особами, тому відсутні підстави для постановлення окремої ухвали.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, враховуючи задоволення позову, на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати, сплачені позивачем за подання цього позову.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Споживчого товариства "БАХМУТ" (вул. Квітки Цісик, буд. 11, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 41368867) до Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 39292197) про скасування індивідуальної податкової консультації задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України від 17.08.2018 № 3582/6/99-99-12-02-03-15/ІПК.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 39292197) на користь Споживчого товариства "БАХМУТ" (вул. Квітки Цісик, буд. 11, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 41368867) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1762,00 грн (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Повний текст рішення складено 08.01.2019.

Суддя Т.С. Канигіна