Постанова

від 13.06.2007 по справі 20/377-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

13 червня 2007 р.                                                                                  

№ 20/377-06 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:

                               Кравчука Г.А.

суддів:

                               Мачульського

Г.М.

                               Шаргала В.І.

 розглянувши у відкритому судовому

засіданні

касаційну скаргу

Товариства з обмеженою

відповідальністю "Авто-Бріз"

 на 

постанову

 Дніпропетровського апеляційного

господарського суду

 від 

 20.03.2007р.

у справі   господарського суду

№20/377-06  Дніпропетровської області

за позовом

Товариства з обмеженою

відповідальністю "Крохмалепродукт"

до

Товариства з обмеженою

відповідальністю "Авто-Бріз"

третя особа

Суб'єкт підприємницької

діяльності ОСОБА_1

про

стягнення збитків

за участю представників

- позивача:

не з'явився

- відповідача:

Пивовара С.В. (довіреність від

08.06.2007р.)

- третьої особи:

не з'явився, -

В С Т А Н О В

И В:

          Оскарженою постановою

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.03.2007р. (колегія

суддів у складі: головуючого -судді Пруднікова В.В., суддів Герасименко І.М.,

Ясир Л.О.) залишено без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської

області від 15.11.2006р. (суддя Пархоменко Н.В.), яким позов задоволено,

постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю

"Авто-Бріз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю

"Крохмалепродукт" 54 780 грн. збитків, 547, 80 грн. витрат по сплаті

державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення

судового процесу.

          В своїй касаційній скарзі відповідач

просить скасувати вказані судові рішення і передати справу на новий розгляд до

суду першої інстанції, посилаючись на порушення господарськими судами

попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.528,

618 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.27 Господарського процесуального кодексу

України.

У відзиві на касаційну скаргу

позивач зазначив, що саме водій ОСОБА_2 виконував функції експедитора;

посилання відповідача на ст.ст.528, 618 Цивільного кодексу України некоректне,

оскільки саме законами України встановлена пряма відповідальність перевізника

-відповідача при втраті вантажу; судові рішення господарських судів попередніх

інстанцій є законними та обґрунтованими, а відтак позивач просить касаційну скаргу

відхилити і залишити вказані судові рішення без змін.

          Позивач та третя особа не використали

наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

          Переглянувши у касаційному порядку

судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до

уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що

касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами позивач

(продавець) який за договором купівлі-продажу від 30.06.2004р., укладеним із

Товариством з обмеженою відповідальністю “Дружківська харчосмакова фабрика”

(покупець), взяв на себе обов'язок з доставки товару на склад покупця, підписав

з 3-ю особою у справі заявку-договір на організацію перевезення цього вантажу,

у якій зазначено що перевезення має здійснюватись автомобілем марки КАМАЗ

держномер НОМЕР_1, власником якого є відповідач.

04.07.06р. цей автомобіль під

управлінням водія ОСОБА_2 прибув до позивача для завантаження та здійснення

перевезення вантажу. Позивачем здійснено завантаження на поданий автомобіль

десяти тон арахісу на загальну суму 54780 грн. 00 коп., виписана

товарно-транспортна накладна в якій зазначено: власник транспортного засобу -

Товариство з обмеженою відповідальністю “Авто-Бріз”; автомобіль КАМАЗ НОМЕР_1;

прізвище водія -ОСОБА_2; кількість вантажу та його вартість; вантажоотримувач -

Товариство з обмеженою відповідальністю “Дружківська харчосмакова фабрика”. В

накладній є підпис водія в отриманні вантажу. Вантаж по зазначеній вище

товарно-транспортній накладній вантажоотримувачем товариством з обмеженою

відповідальністю “Дружківська харчосмакова фабрика” не отримано. З приводу

крадіжки товару позивач звернувся з відповідною заявою до Ц-Міського РВ КМУ

УМВС України в Дніпропетровській області.

          Місцевий господарський суд

задовольняючи позов виходив з того, що між сторонами фактично був укладений

договір перевезення вантажу, відповідач позовні вимоги не спростував, доказів,

які б свідчили про відсутність його вини у втраті вантажу не надав; вартість

вантажу підтверджується додатковою угодою НОМЕР_2 до договору НОМЕР_3 від

30.06.2004р. та товарно-транспортною накладною від 04.07.2006р., тобто заявлена

до стягнення сума 54 780 грн. підтверджується матеріалами справи, а відтак

місцевий господарський суд дійшов до висновків про наявність правових підстав

для задоволення позову.

          Апеляційний господарський суд

погодився з висновками місцевого господарського суду, зазначивши також в своїй

постанові про необґрунтованість посилань відповідача на Інструкцію "Про

порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної

документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку

транспортної роботи" через втрату нею чинності 15.05.2006р., тобто до

виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п. 1 ст. 1119

ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має

право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без

змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що рішення або постанова

господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та

процесуального права.

З матеріалів справи вбачається що

суд апеляційної інстанції в порядку ст.ст.43, 47, 43, 101

ГПК України у їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх

вимог і заперечень докази.

Згідно ст.133 Статуту

автомобільного транспорту Української РСР автотранспортні підприємства або

організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття

його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з

Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що

втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини,

яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало.

Таким чином суди дійшли вірного

висновку що відповідач має нести відповідальність за збереження вантажу з

моменту прийняття його до перевезення, оскільки ним не доведено, що втрата,

недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким він

не міг запобігти і усунення яких від нього не залежало.

Такі висновки судів ґрунтуються на

положеннях чинного законодавства і на правильній юридичній оцінці фактичних

обставин справи.

Доводи касаційної скарги не

спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

За вказаних обставин суд

апеляційної інстанції всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи

на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував

дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального

права, що регулюють їх спірні відносини, а відтак постанова суду апеляційної

інстанції є законною і обґрунтованою, а тому підстав для її скасування немає.

Керуючись ст.ст. 1115,

1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального

кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О

В И В:

          Касаційну скаргу Товариства з

обмеженою відповідальністю "Авто-Бріз" залишити без задоволення, а

постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.03.2007р.

у справі №20/377-06 Господарського суду Дніпропетровської області -без змін.

Головуючий суддя                                                                

Г.А. Кравчук

С у д д і                                                                                    

Г.М. Мачульський

                                                                                   В.І. Шаргало