Постанова

від 06.07.2007 по справі 7/53-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/53-07

УКРАЇНА

Харківський апеляційний господарський суд

  П О С Т А Н О В А

  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

              2 липня 2007 року                    Справа № 7/53-07

 Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:   головуючого  судді      Істоміної О.А.

                судді     Гончар Т.В.

                судді     Горбачової Л.П.

 при секретарі – Андросовій О.В.

за участю представників сторін:

кредитора:УПФУ в Недригайлівському районі  - Селегей Н.М. ( дов. № 212/02-76 від 16.01.07 р.)

боржника -  Литвиненко  В.М. (дов. № 5 від 21.02.07 р.), Торжник О.О. (дов. № 5  від 21.02.07 р.)

ліквідатора – не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу (вх. №1984С/2) ТОВ  «Недригайлівське»на постанову господарського суду Сумської області від 17.05.2007 р. по справі  №7/53-07

за заявою кредитора Управління Пенсійного фонду України в Недригайлівському районі

до ТОВ  «Недригайлівське»с.м.т. Недригайлів Недригайлівського району  Сумської області

про визнання банкрутом

встановила:

Постановою господарського суду Сумської області від 17.05.2007 р. по справі  №7/53-07 (суддя М.Б.Рижков) визнано банкрутом ТОВ  «Недригайлівське»(далі –ТОВ) на підставі ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі -Закон). Відкрито ліквідаційну процедуру  та призначено ліквідатором банкрута Воловика С.В. та покладено на нього виконання дій по ліквідації боржника відповідно до чинного законодавства. Зобов'язано ліквідатора подати до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс банкрута з доданими до нього документами, відповідно до вимог ст. 32 Закону.

Боржник, ТОВ  «Недригайлівське» не погоджуючись з даною постановою, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій порушує питання про скасування постанови господарського суду Сумської області від 17.05.2007 р. по справі  №7/53-07 та прийняття нового рішення, яким в задоволенні заяви кредитора, УПФ–відмовити, стягнути з нього витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.      

Кредитор –УПФ України в Недригайлівському районі (далі –УПФ) вважає постанову суду першої інстанції законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим в судовому засідані просив залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом Сумської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

       Як вбачається з матеріалів справи УПФ ініціювало провадження у справі про банкрутство боржника на підставі ст. 52 Закону, пославшись на те, що боржник  має перед кредитором безспірні вимоги на підставі рішень суду в розмірі  42 250,17 грн. По вищезазначеній заборгованості вживались заходи примусового стягнення. При цьому УПФ послалось на те, що керівні органи боржника –юридичної особи  відсутні за своїм місцезнаходженням, про що свідчить акт тематичної перевірки щодо знаходження субєкта підприємницької діяльності за  юридичною адресою  від 27.03.2007р.

УПФ обґрунтовувало вимоги до боржника ст. 52 Закону, в якій зазначено, що  у разі, якщо громадянин –підприємець –боржник або керівні  органи боржника –юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням,  заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції виходив з того, що керівні органи боржника –юридичної особи  відсутні за своїм місцезнаходженням, про що свідчить акт перевірки знаходження від 27.03.2007р., встановити місцезнаходження керівника підприємства неможливо, відсутні будь які інші ознаки, що свідчать про наявність підприємницької діяльності боржника, в зв'язку з чим  провадження у справі про його банкрутство повинне проводиться відповідно до ст. 52 Закону. Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку про визнання відсутнього боржника  банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатором - арбітражного керуючого Воловика С.В., якого зобов'язав виконати в повному обсязі процедуру ліквідації боржника.

З такими висновками не погоджується колегія суддів  з наступних підстав.

Приймаючи оскаржувану постанову про визнання банкрутом ТОВ,  господарський суд Сумської області не забезпечив дотримання положень Господарського процесуального кодексу України, і насамперед,  не встановив  та  не дав належну  правову оцінку  згідно з матеріальним та процесуальним законодавством обставинам.

Стаття 52 Закону передбачає особливості банкрутства відсутнього боржника.

Згідно з ч. 1 вказаної статті незалежно від розміру вимог до боржника та строку виконання зобов'язань кредитором може бути подана заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника у разі, якщо керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

Отже, за правилами цієї статті справа про банкрутство може бути порушена у разі наявності хоча б однієї з перелічених умов, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

При винесені оскаржуваної постанови суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що боржник за юридичною адресою не знаходиться.

Однак відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців відповідно до ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі –Закон № 755).

Статтею 18 цього Закону, яка визначає статус відомостей Єдиного державного реєстру,  передбачено,   що   якщо   відомості,. які   підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

А з довідки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців № 710192 (а.с. 42), на яку послалося УПФ вбачається, що запис про щорічне  підтвердження відомостей про проведення реєстраційних дій боржником відсутній.

Тобто поза увагою місцевого господарського суду залишилося  наступне. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Проте суд першої інстанції на вказані норми чинного законодавства увагу не звернув і не дав цьому відповідної правової оцінки.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, крім того звертає увагу суду на те, що остання реєстраційна картка була подана боржником у кінці травня 2006 р., про що свідчить штамп і печатка державного реєстратора на примірнику Статуту боржника, зареєстрованого 31.05.06 р. за № 16181050001000045 (Статут доданий до апеляційної скарги). Надати даний документ суду першої інстанції у встановленому законодавством порядку боржник був позбавлений можливості внаслідок отримання ухвали про порушення провадження у справі і призначення заяви до розгляду лише в день слухання справи –17.05.07 р.

Таким чином суд не дослідив, що відповідно до п. 7 ст. 19 Закону № 755, зважаючи, що остання реєстраційна дія щодо ТОВ проведена державним реєстратором 31.05.06 р., то ТОВ зобов'язане подати державному реєстратору реєстраційну картку про підтвердження відомостей не пізніше тринадцяти місяців, тобто не пізніше 30.06.07 р. Боржник, відповідно до приписів вищезазначеної норми Закону № 755, подав державному реєстратору реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу ( форма  №6 ), що підтверджується описом документів, який надається юридичною особою державному реєстратору для проведення реєстраційної дії і копію якого отримав  06.06.2007р.  Копію опису від 06.06.07р. боржник надав суду апеляційної інстанції для залучення до матеріалів справи,  оскільки не мав можливості надати суду першої інстанції враховуючи, що строк подання реєстраційної  картки становив 30.06.2007р., а оскаржувана постанова прийнята  судом 17.05.07р.

Виходячи з вимог ч.2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Зважаючи на вищенаведені норми права, акт тематичної перевірки від 27.03.07р. необгрунтовано прийнятий судом  першої інстанції як належний доказ відсутності керівних органів боржника за його місцезнаходженням. А довідка з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб –підприємців свідчить, що станом на 14.03.07р. відсутній запис щодо щорічного підтвердження відомостей про юридичну особу.     

Аналіз вищевикладених фактів та обставин, а також вище приведених положень відповідних норм законів у їх системному зв'язку приводить до висновку про те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини,  що мають значення для справи і дійшов необґрунтованого висновку про відсутність керівних органів боржника за його місцезнаходженням.

Разом з тим боржник в судове засідання апеляційної інстанції з'явився, ухвалу  про прийняття апеляційної скарги до провадження і  призначення судового засідання отримав, що теж спростовує факт його відсутності за юридичною адресою.

Крім того суд першої інстанції в оскаржуваній постанові дійшов передчасного висновку, що відсутні будь які інші ознаки, що свідчать про наявність підприємницької діяльності боржника.

Слід зазначити, що боржник був позбавлений можливості довести факт здійснення ним підприємницької діяльності, оскільки отримав ухвалу суду  про призначення справи до розгляду  в день судового засідання –17.05.07 р., що підтверджується  копією листа Центрального  відділення зв'язку № 2 в с.м.т  Недригайлів від 22.05.07 р. Крім того, докази належного повідомлення сторони про порушення справи про банкрутство в матеріалах справи відсутні (повідомлення про вручення поштового відправлення).

Тобто господарський суд Сумської області 17.05.07 р. розглянув справу без участі боржника, тим самим позбавив його прав, передбачених ст.22 ГПК України на участь в господарському засіданні, подання доказів, надання усних і письмових пояснень, наведенні своїх доводів і міркувань, заперечень проти доводів кредитора, а також порушив принципи змагальності, передбачені ст.4-3 ГПК України, не створивши необхідних боржнику умов для встановлення  фактичних обставин справи.

Згідно частини 3 ст. 4-3 ГПК України господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Конституційне право на судовий захист передбачає, як невід'ємну частину такого захисту, можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Відповідно до ч. 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.

Колегія суддів зазначає, що провадження у справі про банкрутсво регулюється не лише Законом, а й Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативними актами (п. 1 ст. 5 Закону).

У випадку непідтвердження обставин, які дозволять віднести боржника до відсутнього, провадження у справі підлягає пипиненню відповідно до п. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки у боржника немає ознак відсутнього.

Оскільки на момент прийняття оскаржуваної постанови наявність таких ознак не підтверджена, то провадження по справі підлягає припиненню.

З підстав, передбачених п.1 ст. 80 ГПК України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги підлягає поверненню.  

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 80 п. 1, ст. 91, 99, 101, 102, ст. 103 п. 3, ст. 104 п.1, 4 ч.1 та  п.2 ч.3,  ст, 105, 106 ГПК України,

постановила:

              Апеляційну скаргу ТОВ  «Недригайлівське»задовольнити.

         Постанову господарського суду Сумської області від 17.05.2007 р. по справі  №7/53-07   скасувати.

         Провадження у справі №7/53-07   припинити.

         Повернути ТОВ  «Недригайлівське»  витрати  по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги в розмірі 42,50 грн.  та видати довідку.

          Головуючий суддя                                                    Істоміна О.А.

                                Суддя                                          Гончар Т.В.

                                                                                      Горбачова Л.П.