УХВАЛА
14 січня 2019 року
м. Київ
Справа № 926/616/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Сухового В.Г., Чумака Ю.Я.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Обслуговуючого кооперативу "Торговий ряд "Лілея"
на постанову Західного апеляційного господарського суду у складі Скрипчук О.С.- головуючого, Матущак О.І., Якімець Г.Г. від 14 листопада 2018 року та рішення Господарського суду Чернівецької області у складі Проскурняк О.Г. від 03 квітня 2018 року
за позовом Обслуговуючого кооперативу "Торговий ряд "Лілея"
до (1) Чернівецької міської ради; (2) Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області; (3) Виконавчого комітету Чернівецької міської ради в особі Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача : ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28
та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельна фірма "Інвест-Буд"
про визнання права власності
та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Фізичної особи-підприємця Печевистої Валентини Миколаївни
до Обслуговуючого кооперативу "Торговий ряд "Лілея"; (2) Чернівецької міської ради, (3) Виконавчого комітету Чернівецької міської ради
про визнання права власності на двоповерхову житлову будівлю
та за позовом третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору , фізичних осіб-підприємців : ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28
до (1) Чернівецької міської ради; (2) Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області; (3) Виконавчого комітету Чернівецької міської ради в особі Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради
про визнання права власності
ВСТАНОВИВ:
Обслуговуючий кооператив "Торговий ряд "Лілея" 08 грудня 2018 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14 листопада 2018 року та рішення Господарського суду Чернівецької області від 03 квітня 2018 року у даній справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги на відповідність вимогам параграфу 1 глави 2 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає таке.
За приписами пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування і яким чином воно вплинуло на прийняття цих рішень.
Так, у касаційній скарзі скаржник описує обставини даної справи, історію спірного майна та хронологію виникнення спору.
Далі скаржник цитує приписи Конституції України, Цивільного кодексу України, які стосуються захисту права власності, з чого робить висновок про незаконність оскаржуваних судових рішень. Одночасно скаржник висловлює незгоду з висновками судів, які стосуються фактичних обставин справи, посилаючись на невідповідність таких висновків зібраним у справі доказам.
На завершення, скаржник, цитуючи норми статті 270 Господарського процесуального кодексу України, якою врегульовано порядок розгляду апеляційної скарги, посилається на незаконну відмову апеляційного господарського суду у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
Розглянувши наведені скаржником доводи, що описані вище, Суд не вважає їх такими, що відповідають суті та змісту наведеного вище пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вони, по суті, зводяться до висловлення незгоди з рішеннями судів без зазначення того, які норми права судами порушено чи неправильно застосовано та суті такого порушення в контексті меж перегляду справи судом касаційної інстанції та повноважень останнього (стаття 300 ГПК України).
Такі обґрунтування є нічим іншим, як спробою переконати Суд втрутитися у фактичну складову судових рішень, ухвалених щодо скаржника судами попередніх інстанцій.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, зокрема і у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13), що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).
Не можна розглядати перегляд, як замасковану апеляцію. Відступи від цього принципу виправдані лише тоді, коли вони необхідні за обставин суттєвого та неспростовного характеру.
За приписами пункту 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Згідно з частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України такими підставами є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про застосування до поданої касаційної скарги наслідків, передбачених пунктом 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у вигляді повернення скарги без розгляду.
Окрім іншого, Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що ним у порушення вимог частини 4 статті 290 Господарського процесуального кодексу України не додано до касаційної скарги доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі або доказів, які підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Керуючись статтями 287, 290, пунктом 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Торговий ряд "Лілея" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14 листопада 2018 року та рішення Господарського суду Чернівецької області від 03 квітня 2018 року у справі № 926/616/16 разом з доданими матеріалами повернути скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Суховий В.Г.
Чумак Ю.Я.
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 14.01.2019 |
Оприлюднено | 17.01.2019 |
Номер документу | 79207511 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Міщенко І.С.
Господарське
Західний апеляційний господарський суд
Скрипчук Оксана Степанівна
Господарське
Західний апеляційний господарський суд
Скрипчук Оксана Степанівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні