Постанова

від 15.01.2019 по справі 2-4602/11

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/525/19 Справа № 2-4602/11 Суддя у 1-й інстанції - Парфьонов Д.О. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2018 року по справі за скаргою публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України Нідченка Дмитра Євгеновича, заінтересовані особи - ОСОБА_3, приватне науково-виробниче підприємство "Полімер-Акація", -

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2017 року публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - ПАТ "ПУМБ") звернулось до суду із скаргою на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України Нідченка Д.Є. (далі - ВПВР Департаменту ДВС України МЮУ), мотивуючи тим, що 16 січня 2013 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області винесено рішення про стягнення заборгованості за договором поруки та 25 лютого 2015 року на виконання рішення видано виконавчий лист, згідно з яким з ОСОБА_3 стягнуто па користь ПАТ ПУМБ заборгованість за договором поруки в загальній сумі 477.617 доларів США 88 центів, вказаний лист був повторно пред'явлений до виконання.

Вказували, що ВПВР Департаменту ДВС України МЮУ постановою від 11 квітня 2016 року було відкрито виконавче провадження за №50756538, в ході виконання якого було отримано відповідь про останнє відоме місце роботи боржника, але незважаючи на отримання цих відомостей, державним виконавцем не вживались ніякі заходи для звернення стягнення на доходи боржника.

Зазначали, що державним виконавцем тривалий час не вживалось жодних дій щодо стягнення заборгованості з боржника, лише після неодноразових звернень стягувача (під час чергових ознайомлень з матеріалами виконавчого провадження), державним виконавцем Нідченко Д.Є. 18 липня 2017 року винесена постанова про звернення стягнення на заробітну плату боржника, яка 29 липня 2017 року повернута до ВПВР Департаменту ДВС України МЮУ у зв'язку з тим, що що адресат відмовився від її одержання.

Посилаючись на те, що державним виконавцем не вжито ніяких заходів до стягнення боргу, а 29 вересня 2017 року винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, що свідчить про його бездіяльність та свідоме затягування виконання судового рішення, яке набрало законної сили, а тому просили суд визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС України МЮУ Нідченка Д.Є. при виконанні виконавчого провадження №50756538, відкритого за виконавчим листом Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області по справі №2-4602/11; визнати постанову від 29 вересня 2017 року про повернення виконавчого документу стягувану у виконавчому провадженні №50756538 неправомірною та скасувати її; зобов'язати державного виконавця відділу ПВР Департаменту ДВС України МЮУ Нідченка Д.Є. вжити належних заходів для виконання рішення і стягнення заборгованості за виконавчим листом Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області по справі №2-4602/11.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2018 року скарга ПАТ "ПУМБ" задоволена.

В апеляційній скарзі ВПВР Департаменту ДВС України МЮУ ставить питання про скасування ухвали суду та постановлення нової ухвали, якою скаргу ПАТ "ПУМБ" залишити без задоволення у повному обсязі, зазначаючи, що ухвала винесена з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що скаржником не доведено порушення його прав діями ВПВР Департаменту ДВС України МЮУ, будь-яких порушень його прав вони не допускали, а суд першої інстанції безпідставно не взяв це до уваги, крім того допустив порушення норм процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За правилами ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ст.449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Згідно частин 2,3 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Якщо оскаржуване рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Отже за змістом вказаних норм закону, обов'язковою умовою для задоволення скарги є встановлення факту порушення прав заявника.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2013 року, яке набрало законної сили ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2015 року, з ОСОБА_3 на користь ПАТ "ПУМБ" стягнута заборгованість за договором поруки в розмірі 477.617 доларів США 88 центів.

25 лютого 2015 року на виконання рішення видано виконавчий лист.

07 квітня 2016 року вказаний виконавчий лист пред'явлено на виконання до ВПВР Департаменту ДВС України МЮУ.

Постановою ВПВР Департаменту ДВС України МЮУ від 11 квітня 2016 року відкрито виконавче провадження за №50756538 (а.с.6).

Під час виконавчого провадження державним виконавцем отримано відповідь Пенсійного Фонду України від 13 квітня 2016 року з відомостями про останнє місце роботи боржника - ПП БУДПЛАСТПОЛІМЕР (а.с.7).

09 листопада 2016 року заявником ПАТ "ПУМБ" направлено клопотання про звернення стягнення на заробітну плату боржника, яке отримано ВПВР ДДВС 14 листопада 2016 року (а.с.8).

18 липня 2017 року державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС України МЮУ Нідченко Д.Є. винесена постанова про звернення стягнення на заробітну плату боржника (а.с.9-10).

Постанова про звернення стягнення на заробітну плату боржника направлена для виконання на місце роботи боржника та 29 липня 2017 року повернута до ВПВР Департаменту ДВС України МЮУ у зв'язку з відмовою адресата від отримання кореспонденції (а.с.11).

29 вересня 2017 року державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС України МЮУ Нідченком Д.Є. винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, на підставі того, що у боржника відсутнє майно, а заходи щодо його розшуку виявилися безрезультатними (а.с.12-13) яка отримана заявником 17 жовтня 2017 року (а.с.12).

Задовольняючи скаргу ПАТ "ПУМБ" суд першої інстанції виходив з того, що бездіяльністю державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС України МЮУ порушуються вимоги закону та права скаржника.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладається на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Стаття 7 Закону України Про державну виконавчу службу встановлює обов'язок державного виконавця сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України.

Частина 1 ст.6 Закону України Про виконавче провадження зобов'язує державного виконавця використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно ст.1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 3 Закону України Про виконавче провадження визначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов'язаний: 1)здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2)надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3)розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4)заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5)роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.

Матеріалами справи підтверджується факт того, що дії у виконавчому провадженні проводились з порушенням вимог законодавства.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що державний виконавець має право вчиняти ряд дій направлених на виконання рішення не можуть слугувати підставою для скасування ухвали суду оскільки на законодавчому рівні визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Колегія суддів звертає увагу на те, що дійсно виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.

Втім звертає увагу на те, що у разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу (п.14 ч.3 ст.18 Закону України Про виконавче провадження .)

Колегія суддів наголошує на тому, що частиною 8 ст.48 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у десятиденний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Однак, будь-які відомості щодо проведення державним виконавцем таких перевірок з періодичністю, відповідно до вимог ч.8 ст.48 Закону України Про виконавче провадження , в матеріалах справи відсутні.

Окрім того, відповідно до абз.2 п.1 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція), виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.

Доводи апеляційної скарги стосовно порушень судом першої інстанції норм процесуального права не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги, які ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав для задоволення скарги, не заслуговують на увагу та спростовуються вищенаведеними обставинами справи і положеннями законодавства.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України ,№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Агрокомплекс проти України від 06 жовтня 2011 року міститься висновок, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для законного сподівання на виплату такої заборгованості і становить майно цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа Юрій Миколайович Іванов проти України , рішення від 15 жовтня 2009 року).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу ( Бурдов проти Росії , Горнсбі проти Греції ).

У своєму рішенні у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини зазначив, що передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Тобто, практика Європейського суду з прав людини переконливо свідчить про те, що невід'ємною умовою забезпечення права на суд є виконання судового рішення.

З урахування наведеного , колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а тому не має підстав для її задоволення.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Макаров М.О.