Ухвала

від 17.09.2019 по справі 2-4602/11

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

Справа № 2-4602/11

Провадження № 4-с/185/42/19

17 вересня 2019 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Шаповалової І.С.,

з участю:

секретаря судового засідання Красуцького Б.В.,

представника скаржника - адвоката Григоренко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Новокодацького відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, на дії державного виконавця Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області , -

В С Т А Н О В И В :

Адвокат Григоренко В.О. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області зі скаргою на дії державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (Новокодацького відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області) Єремеєвої Олени Олександрівни, державного виконавця відділу Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Преображенської Катерини Олександрівни, а також просив скасувати постанову старшого державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (Новокодацького відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області) Єремеєвої Олени Олександрівни про арешт майна боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні №48971574 від 08 жовтня 2015 року та постанову державного виконавця відділу Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Преображенської Катерини Олександрівни про арешт майна боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні №52670638 від 04 жовтня 2016 року.

Вказані постанови боржнику ОСОБА_1 належним чином не надсилалась і про арешт свого майна він дізнався в сервісному центрі МВС з відповіді на адвокатський запит.

У судовому засіданні адвокат Григоренко В.О. підтримав скаргу за підстав, викладених в ній, додатково акцентувавши на тому, що положення Закону України Про виконавче провадження , якими регулюється накладення арешту в рамках виконавчого провадження, є неузгодженими між собою, окрім цього обидві постанови накладені в межах двох різних виконавчих проваджень, але з примусового виконання одного і того ж судового рішення - рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2011 року (справа № 2-4602/11) за позовом публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль`до Братішкіна Федора Олександровича про дострокове розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості, яким з ОСОБА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль стягнуто заборгованість за кредитним договором № 014/135787/3161/73 від 31 серпня 2007 року у сумі 376 498,04 (триста сімдесят шість тисяч чотириста дев`яносто вісім ) гривні 04 копійок та судові витрати у справі у розмірі 1820 грн. 00 коп.

В своїх відзивах державні виконавці Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (Новокодацького відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області) Єремеєва Олена Олександрівнаи та відділу Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Преображенська Катерина Олександрівна, надали суду пояснення, в яких вказали про відсутність підстав для зняття арешту з майна боржника, підтвердили правомірність вчинення такої виконавчої дії, пояснивши це тим, що на час накладення арешту існував борг та проводились виконавчі дії. Підстав для зняття арешту з майна після завершення виконавчого провадження - не має.

Суд, заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, встановив обґрунтованість скарги за таких підстав.

Згідно із статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За приписами частини першої, другої статті 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2011 року (справа № 2-4602/11) за позовом публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль до ОСОБА_1 про дострокове розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості, яким з ОСОБА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль стягнуто заборгованість за кредитним договором № 014/135787/3161/73 від 31 серпня 2007 року у сумі 376 498,04 (триста сімдесят шість тисяч чотириста дев`яносто вісім ) гривні 04 копійок та судові витрати у справі у розмірі 1820 грн. 00 коп., Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області було видано виконавчий лист від 27 квітня 2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання цього виконавчого листа старшим державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (Новокодацького відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області) Єремеєвою Оленою Олександрівною було відкрито виконавче провадження 08 жовтня 2015 року №48971574 та складено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні №48971574 від 08 жовтня 2015 року (а.с. 61-66).

Виконавче провадження №48971574 було закрито на підставі п.5.ч.1 ст.47 Закону України Про виконавче провадження в зв`язку з поверненням виконавчого документу стягувачу.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вищевказаного виконавчого листа державним виконавцем відділу Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Преображенською Катериною Олександрівною 04 жовтня 2016 року відкрито виконавче провадження №52670638 та складено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні №52670638 від 04 жовтня 2016 року (а.с. 97-99).

Виконавче провадження №52670638 було закрито на підставі п.5.ч.1 ст.47 Закону України Про виконавче провадження в зв`язку з поверненням виконавчого документу стягувачу.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами ч. 1 ст. 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно зі ч. 1 ст. 5 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керується принципом верховенства права та діє виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 36 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" рішення, дії чи бездіяльність приватного виконавця можуть бути оскаржені у порядку, встановленому законом. Вказані положення також кореспондуються із ч. 1 ст. 74 Закону України Про виконавче провадження .

Права та обов`язки виконавця визначені в статті 18 Закону України Про виконавче провадження , за приписами якої виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснювати, зокрема заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. В тому числі, виконавець зобов`язаний накладати арешт на кошти та інші цінності боржника.

Підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону).

Статтею 10 Закону України Про виконавче провадження передбачено заходи примусового виконання рішень.

Відповідно до ч. 2,4 ст. 13 Закону України Про виконавче провадження , в редакції Закону 1404-VIII, яка була чинною на час постановлення постанови про накладення арешту (далі - Закон 1404-VIII), арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону. Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п`ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.

Згідно із ч.ч. 1, 2, 3 ст. 56 Закону 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Порядок зняття арешту з майна боржника визначається ст. 59 Закону України Про виконавче провадження та підставами для цього є, зокрема: 1) набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника (ч.ч. 2, 5 Закону); 2) за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого Законом (ч. 3 ст. 59 Закону); 3) з підстав, передбачених ч. 4 ст. 59 Закону, якими є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

На підставі наведених вище норм матеріального права, які регулюють правові підстави накладення та існування арешту у виконавчому провадженні, арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та в розмірі суми стягнення та інших витрат у виконавчому провадженні. Процесуальний порядок арешту майна полягає у виявленні майна, його описі, та передачі його на реалізацію. Для виявлення майна державний виконавець оглядає усі зайняті боржником приміщення у присутності понятих. Опис майна проводиться у присутності боржника або будь-якого повнолітнього члена його сім`ї і двох понятих. Майно описується в такій кількості та такої якості, які забезпечують виконання судового рішення. Опису підлягає усе майно, яке може бути стягнено відповідно до законодавства.

Суд враховує, що виконавчий лист на виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2011 року (справа № 2-4602/11) за позовом публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль`до Братішкіна Федора Олександровича про дострокове розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості, яким з ОСОБА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль стягнуто заборгованість за кредитним договором № 014/135787/3161/73 від 31 серпня 2007 року у сумі 376 498,04 (триста сімдесят шість тисяч чотириста дев`яносто вісім ) гривні 04 копійок та судові витрати у справі у розмірі 1820 грн. 00 коп. після повернення його стягувачеві востаннє 24 листопада 2017 року і більше на виконання не надходив.

Наявність арешту на майно скаржника за відсутності правових підстав для цього порушує його права. Підстав для продовження обтяження на майно суд не вбачає, а тому право скаржника підлягає судовому захисту у заявлений ним спосіб.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі Вендітеллі проти Італії суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань.

Також, Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

За таких обставин вбачається порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини, зокрема втручання органу державної виконавчої служби в право особи на мирне володіння майном, яке за наявності вказаних обставин не є виправданим, так як здійснено з порушенням принципів пропорційності, справедливої рівноваги між інтересами держави та боржника, так як в даному випадку останній несе надмірний тягар внаслідок таких неправомірних дій органу державної виконавчої служби. При цьому, жодного суспільного інтересу внаслідок застосування арешту майна не задоволено, оскільки боржник не вчиняє жодних дій, які б вказували на ухилення ним від виконання рішення суду.

За таких підстав, скарга ОСОБА_1 є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

На підставі викладеного вище, керуючись статтями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини, 19, 33 Конституції України, Законом України Про державну виконавчу службу , Законом України Про виконавче провадження , статтями 258-261, 353, 354, 447-453, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України,

Керуючись ст.259 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Новокодацького відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, на дії державного виконавця Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області - задовольнити.

Визнати дії старшого державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (Новокодацького відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області) Єремеєвої Олени Олександрівни -неправомірними.

Постанову старшого державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (Новокодацького відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області) Єремеєвої Олени Олександрівни про арешт майна боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні №48971574 від 08 жовтня 2015 року -скасувати.

Визнати дії державного виконавця відділу Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Преображенської Катерини Олександрівни - неправомірними.

Постанову державного виконавця відділу Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Преображенської Катерини Олександрівни про арешт майна боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні №52670638 від 04 жовтня 2016 року - скасувати.

Ухвалу може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року) : до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до ч.1 ст. 296 ЦПК України : апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя І.С.Шаповалова