Ухвала

від 17.02.2020 по справі 2-4602/11

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 2-4602/11

провадження 2-зз/201/15/20

УХВАЛА

17 лютого 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі - Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро заяву ОСОБА_1 про скасування ухвал суду по цивільних справах за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебували вище вказані цивільні справи.

По справах постановлялися різні судові рішення.

ОСОБА_1 10 лютого 2020 року звернувся до суду з заявою про скасування ухвал суду про забезпечення позову по цивільній справі № 2-927 від 05 лютого 2010 року та № 2-5477 від 23 червня 2009 року.

Учасники справи та заявник, у судове засідання не з`явилися, про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили.

З урахувань зазначеного суд вважає можливим розглядати питання про скасування заходів забезпечення позову за відсутності цих осіб.

Частиною 1 стаття 158 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Згідно ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Частиною 8 статті 158 ЦПК України визначено, що якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Перевіривши матеріали справ і заяви та оцінивши обставини справ, а також надані та добуті докази, суд вважає, що заява не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що у цивільній справі 412/3832/2012 (колишній номер 2-9270/10, 2-4602/11), за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, ухвалою судді Жовтневого районного суду від 05 лютого 2010 року було вжито заходи забезпечення цього позову, а у цивільній справі № 2-1923/10 (колишній номер 2-5477/09), за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ухвалою судді Жовтневого районного суду від 23 червня 2009 року було вжито заходи забезпечення цього позову.

Вище вказані судові рішення у встановленому законом порядку набрали законної сили.

Також судом встановлено, що заявник у встановленому законом порядку та спосіб не звертався до суду по вказаних справах по кожній окремо з відповідною заявою про скасування заходів забезпечення позову, що було вжито судом.

Судом встановлено, що заявнику звернувся до суду з вище вказаною заявою та просить суд скасувати ухвали суду, але нормами чинного ЦПК України визначено, що перевірка законності і обґрунтованості судових рішень віднесено до компетенції апеляційної інстанції у цивільних справах, а саме апеляційного суду, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом , крім того слід звернути увагу, що згідно норм ЦПК України відповідний суд має право за визначених цим Кодексом підстав скасувати заходи забезпечення позову, а не скасувати ухвалу суду, як зазначено у заяві, оскільки останній не наділений вище вказаними повноваженнями, але статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також судом встановлено, що ухвалою суду від 18 січня 2010 року позовну заяву Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишено без розгляду, а заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 23 червня 2009 року - скасовано. Зазначене судове рішення у встановленому законом порядку набрало законної сили, а тому з урахуванням вище наведеного заходи забезпечення позову, які було вжито судом, були скасовані і на даний час по справі № 2-1923/10 (колишній номер 2-5477/09) відсутні будь-які вжиті судом заходи забезпечення позову, в зв`язку з чим у суду відсутня можливість та передбачені законом підстави щоб скасувати заходи забезпечені позову, які вже було скасовано.

Судом установлено, що по справі № 412/3832/2012 (колишній номер 2-9270/10, 2-4602/11) за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, ухвалено рішення суду від 21 червня 2011 року, яким позов задоволено частково. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2012 року, з врахуванням виправлених описок ухвалою суду від 1січня 2013 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Зазначене рішення суду у встановленому законом порядку набрало законної сили.

Також, слід зазначити, що заходи забезпечення позову по вище вказаній справі були вжиті саме з метою виконання рішення суду, однак в заяві не було вказано та на підтвердження не надано належних та допустимих доказів, що рішення виконано добровільно чи в примусовому порядку чи інше, тобто з урахуванням зазначеного існує обов`язок боржника, так як він не був припиненим чи добровільно виконаний боржником чи іншою особою, а тому заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення, в зв`язку з чим не може суд прийняти до уваги наполягання заявника на його заяві, оскільки останнє спростовуються вищенаведеним, не ґрунтуються на фактичних даних та об`єктивно нічим не підтверджено, в зв`язку з чим відсутні передбачені законом підстави для скасування заходів забезпечення позову.

За таких обставин та з урахуванням всебічного дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, суд приходить до висновку, що заява не обґрунтована, не підтверджена, безпідставна і не ґрунтується на вимогах закону, передбачених законом підстав для задоволення заяви немає, а тому суд вважає за необхідне в її задоволенні відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦПК України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158, 258, 259, 260, 261, 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування ухвал суду по цивільних справах за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Ухвала набрала законної сили 17 лютого 2020 року.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя О.А. Антонюк