Ухвала

від 10.01.2019 по справі 272/1322/17

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №272/1322/17 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Категорія ч.3 ст.286 КК Доповідач ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2019 року Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретар ОСОБА_5 ,

за участю: прокурора ОСОБА_6 ,

представників потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,

захисника ОСОБА_14 ,

обвинуваченого ОСОБА_15

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі матеріали кримінального провадження №273/1322/17 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_15 та діючого в його інтересах захисника ОСОБА_14 на вирок Андрушівського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2018 року відносно

ОСОБА_15 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, -

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_15 просить скасувати вирок суду першої інстанції, як незаконний, та призначити новий судовий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. При цьому, зазначає те, що досудове розслідування та судовий розгляд проведено з явно упередженим ухилом по відношенню до нього. Слідством та судом першої інстанції не викликано та не допитано ряд свідків, а саме механіка, який знаючи про несправність автомобіля, змусив його виїхати, свідка ОСОБА_16 - на момент ДТП пасажира. Належно не оцінено судом і журнал обліку випуску та впуску автомобілів з 16.10.2017 по 23.10.2017, та відповідних роздруківок телефонних дзвінків за той же період. Крім того, звертає увагу на те, що звільнений з роботи 22.10.2017, хоча на момент вчинення ДТП перебував на робочому маршруті, що підтверджено і свідком ОСОБА_17 .

Адвокат ОСОБА_14 , не оспорюючи фактичні обставини у справі, просить змінити вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання обвинуваченому та призначити більш м`яке покарання. Звертає увагу на те, що його підзахисний активно сприяв розкриттю правопорушення, в суді першої інстанції визнав свою вину та щиро розкаявся, визнав цивільні позови, є особою не судимою в силу ст.89 КК України. Посилаючись на зазначені пом`якшуючі обставин та відсутність обтяжуючих, звертає увагу на положення ст.69 -1 КК України, та вважає, що його підзахисному слід призначити покарання у виді позбавлення волі на строк від 6 до 8 років.

Згідно вироку Андрушівського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2018 року, ОСОБА_15 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України та призначено покарання у вигляді 10 років позбавлення волі з позбавленням права керування усіма транспортними засобами строком на 3 роки.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_15 до набрання вироком законної сили залишено без змін.

Строк відбування покарання засудженому обраховано з часу затримання, а саме з 23 жовтня 2017 року.

Стягнуто з ОСОБА_15 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертизи технічного стану транспортного засобу № 3/1048 від 21.11.2017 Житомирським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України 989 грн. 60 коп.; за проведення експертизи технічного стану транспортного засобу № 3/1049 від 22.11.2017 Житомирським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України 989 грн. 60 коп.; за проведення транспортно-трасологічної експертизи №3/1050 від 23.11.2017 Житомирським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України 989 грн. 60 коп.; за проведення експертизи механізму та обставин дорожньо-транспортної пригоди №3/1162 від 24.11.2017 Житомирським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України 989 грн.60 коп., а всього3958 грн. 40 коп.

Стягнуто з ОСОБА_15 на користь ОСОБА_9 5 000 грн. - витрат за надання адвокатом правової допомоги.

Стягнуто з Національної Акціонерної Страхової Компанії «ОРАНТА» на користь ОСОБА_9 страхове відшкодування на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в розмірі 241 161 грн. 70 коп.

Стягнуто з Національної Акціонерної Страхової Компанії «ОРАНТА» на користь держави судовий збір в розмірі 3617 грн.40 коп.

Стягнуто з ТОВ «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС» на користь ОСОБА_9 на відшкодування моральної шкоди в розмірі 600 000 грн.

Стягнуто з ТОВ «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС» на користь держави судовий збір в розмірі 9000 грн.

В задоволенні цивільного позову ОСОБА_9 до ТОВ «ПЕРСОНАЛ ПРЕМІУМ» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

В задоволенні цивільного позову ОСОБА_9 до «ПЕРСОНАЛ ПЛЮ.» про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 10 130 грн. за організацію та проведення поминальних обідів ОСОБА_18 та ОСОБА_19 відмовлено.

Питання про речові докази вирішено у відповідності до вимог ст.100 КПК України.

Відповідно до вироку суду першої інстанції, 23 жовтня 2017 року, близько 11 години 30 хвилин, ОСОБА_15 , в порушення вимог п. 2.9 «б» Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, перебуваючи у стані стомлення, керував технічно справним вантажним малотоннажним фургоном «АС АС-G 3302 АХХ-1» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 належить фермерському господарству «Кегичівське», перевозячи пасажира ОСОБА_20 та вантаж (хліб).Керуючи у вказаний день та час зазначеним транспортним засобом, рухаючись ним по правій смузі руху проїзної частини автодороги сполученням «Житомир Сквира» в напрямку м. Житомира, на 47 км + 100 м вказаної автодороги поблизу с.Яроповичі Андрушівського району Житомирської області, обвинувачений під час руху поза межами населеного пункту по прямій горизонтальній асфальтованій ділянці дороги, в задовільних умовах дорожнього руху, в світлу пору доби, в умовах достатньої видимості по дорозі, що має по одній смузі руху в кожному напрямку, які розділені між собою переривчастою лінією горизонтальної дорожньої розмітки 1.5 Правил дорожнього руху України, в порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 «б», 10.1 та 11.3 цих же Правил, проявив безпечність і неуважність до дорожньої обстановки та її змін, невірно оцінив дорожню обстановку, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, безпричинно виїхав на смугу зустрічного для себе руху, де передньою частиною керованого ним транспортного засобу скоїв зіткнення з передньою частиною автомобіля «ВАЗ210994» реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_21 , який, перевозячи пасажирів ОСОБА_18 та малолітніх ОСОБА_19 і ОСОБА_13 , рухався в зустрічному напрямку до смт. Попільня Житомирської області та не мав технічної можливості своїми односторонніми діями уникнути зіткнення транспортних засобів. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди спричинено смерть водія автомобіля «ВАЗ210994» ОСОБА_21 і його пасажирів ОСОБА_18 та малолітнього ОСОБА_19 та заподіяно тяжкі тілесні ушкодження малолітньому пасажиру цього ж автомобіля ОСОБА_13 . Порушення водієм ОСОБА_15 вимог пунктів 1.5, 2.3 «б», 2.9 «б», 10.1 та 11.3 Правил дорожнього руху України знаходиться в прямому причинному зв`язку із створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної події та її наслідками.

В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_15 свої апеляційні вимоги змінив та просив вирок суду першої інстанції змінити з підстав викладених в апеляційній скарзі свого захисника адвоката ОСОБА_14 .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника, які просили задовольнити апеляційну скаргу захисника за наведених у ній мотивів, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, а також вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.

За результатами апеляційного розгляду провадження встановлено те, що судовий розгляд у цьому провадженні проведено з додержанням вимог кримінального процесуального закону, висновки суду про винність ОСОБА_15 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого за ч.3 ст.286 КК України, відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджені належно перевіреними та викладеними у вироку доказами.

Так, суд першої інстанції, обґрунтовано взяв до уваги як доказ вини ОСОБА_15 наступні докази, а саме; пояснення самого обвинуваченого ОСОБА_15 , який і в апеляційному суді підтвердив всі обставини виникнення ДТП зазначені в обвинувальному акті, повністю визнавши свою вину у вчиненому; висновок експерта №1048 від 21.11.2017року; висновок експерта №1050 від 23.11.2017року; висновок експерта №1162 від 24.11.2017року; висновок експерта № 445/8 від 7 березня 2018 року; висновок експерта № 961 від 23 жовтня 2017 року; висновок експерта №448 від 8.11.2017 2017 року; тощо.

При цьому, як вбачається з висновку експерта № 1048 від 21.11.2017, автомобіль АС АС-G 3302 АХХ-1 р.н. НОМЕР_1 на момент зіткнення перебував у технічно справному стані, а саме :на момент ДТП, гальмова система автомобіля «АС АС-О 3302 АХХ- 1» реєстраційний номер НОМЕР_1 знаходилась в технічно працездатному стані; на момент ДТП, рульове керування автомобіля «АС АС-О 3302 АХХ-1» реєстраційний номер НОМЕР_1 знаходилось в технічно працездатному стані; на момент ДТП, ходова частина автомобіля «АС АС-О 3302 АХХ-1» реєстраційний номер НОМЕР_1 знаходилось в технічно працездатному стані.

Як вважає апеляційній суд, вищезазначеним висновком обґрунтовано спростовуються апеляційні посилання обвинуваченого, викладені в його скарзі щодо технічної несправності автомобіля як на момент ДТП, так і на момент його виїзду в рейс.

Спростовуються матеріалами провадження й апеляційні доводи обвинуваченого щодо не виклику для дачі показань ряду свідків, оскільки в судовому засіданні 11.07.2018 в суді першої інстанції, при визначенні судом порядку розгляду провадження та відповідно дослідження доказів, сам обвинувачений не заявив жодного клопотання щодо допиту як свідків зазначених в обвинувальному акті, та і додаткових свідків, а саме, свідка ОСОБА_22 , на показання якого він посилається в апеляційній скарзі. (т.5 а.п84-88).

Є безпідставними і апеляційні доводи обвинуваченого щодо примусу з боку механіка підприємства на виїзд в рейс, оскільки жодних переконливих доказів цього, тобто будь-яких заяв чи клопотань з цього приводу, з боку обвинуваченого в матеріалах провадження не виявлено, а навпаки згідно до журналу медичних оглядів 20.10.2017 року о 22 год 10 хв. ОСОБА_15 оглядався лікарем та ніяких порушень його стану здоров`я, які б перешкоджали йому у виконанні обов`язків водія виявлено не було, знову ж таки за відсутності з боку останнього відповідних заяв. (т.5 а.п.36-38)

Зважує апеляційний суд і на те, що «Журнал перевірки технічного стану транспортних засобів перед виїздом», згідно з актом списання від 14.11.2017 втрачений (т.5 а.п.35), при тому, що данні цього журналу не можуть безумовно спростувати всі інші докази винності обвинуваченого у вчиненому ДТП.

Апеляційний суд вважає, що наводячи надумані апеляційні доводи обвинувачений фактично намагається уникнути відповідальності за вчинене.

Суд першої інстанції дав правильну юридичну оцінку діям обвинуваченого ОСОБА_15 , кваліфікувавши їх за ч.3 ст.286 КК України - як необережні дії, що виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили загибель кількох осіб, а саме ОСОБА_21 , ОСОБА_18 , малолітнього ОСОБА_19 та заподіяли тяжкі тілесні ушкодження малолітньому ОСОБА_13 .

Що стосується призначеного обвинуваченому покарання обвинуваченому то, апеляційний суд зазначає наступне.

Як передбачено ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Згідно з вимогами ст.50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню нею нових злочинів.

Відповідно до ч.2 ст.65 КК України, призначаючи покарання, суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому ОСОБА_15 покарання дотримався вище наведених вимог закону.

Апеляційні ж доводи захисника щодо безпідставного призначення судом першої інстанції обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі у максимальному розмірі санкції ч.3 ст.286 КК України, є безпідставними та необґрунтованими.

Нормами ч.1 ст.69-1 КК України, якою закон регламентує призначення покарання за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачено те, що за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Вимогами ч.1, 2 ст.66 КК України визначене, що при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, визнаються: з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.

Разом з цим, як встановлено суді апеляційної інстанції, обвинувачений хоча й активно сприяв розкриттю злочину, однак, як вірно встановив суд першої інстанції - щиро не покаявся, та й не вчинив жодних добровільних спроб на відшкодування завданої його злочинними діями збитку або усунення заподіяної шкоди потерпілим на момент розгляду провадження апеляційним судом.

Як вважає апеляційний суд, вище наведені обставини виключають будь-які обґрунтовані підстави при призначенні обвинуваченому покарання із застосуванням норм ст.69-1 КК України.

При цьому, як вважає апеляційний суд, призначаючи обвинуваченому покарання за ч.3 ст.286 КК України, суд першої інстанції належно врахував ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, яке є тяжким, у відповідності до норм ст.12 КК України, та його тяжкі наслідки.

Викладені в апеляційній скарзі захисника доводи на пом`якшення покарання, а так само і докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, щодо особи обвинуваченого ОСОБА_15 , зокрема те, що він посередньо характеризується за місцем проживання, активно сприяв розкриттю правопорушення, що є обставиною пом`якшуючою покарання, за відсутності обтяжуючих обставин, достатньо були враховані судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання, за належним врахуванням думки потерпілих, котрі наполягали на призначенні суворого покарання обвинуваченому.

З урахуванням наведеного, призначене обвинуваченому ОСОБА_23 основного покарання у виді 10 років позбавлення волі, з врахуванням санкції ч.3 ст.286 КК України, за мірою та розміром (хоча який і є максимально можливим) є необхідним й достатнім покаранням для його виправлення та попередження вчинення нових правопорушень, що на переконання апеляційного суду відповідає справедливості і меті покарання.

Апеляційні доводи захисника про невиправдану суворість призначеного покарання є необґрунтованими. Ухвалений судом першої інстанції вирок в частині призначення обвинуваченому покарання є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Керуючись ст.ст.404, 407, 409, 412 КПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_15 та діючого в його інтересах захисника ОСОБА_14 залишити без задоволення, а вирок Андрушівського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2018 року відносно ОСОБА_15 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення та може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, протягом того ж часу з моменту отримання копії ухвали.

Судді :