Постанова

від 15.01.2019 по справі 826/2689/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/2689/15 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.

за участю секретаря Антоненко К.М

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року

у справі №826/2689/15 (розглянуту у відкритому судовому засіданні)

за позовом Дочірнього підприємства Таркетт УА

до відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю Епіцентр К , Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2015 року Дочірнє підприємство Таркетт УА (далі - позивач або підприємство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - податковий орган або відповідач у справі) у якому просив:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 24 вересня 2014 року № 133026552209 видане Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оспорюване податкове повідомлення - рішення ґрунтується на необґрунтованих висновках, які містяться у Акті перевірки, не ґрунтуються на даних первинної документації позивача, а отже рішення від 24 вересня 2014 року №133026552209 є протиправним та підлягає скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року, у задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства Таркетт УА відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 13 березня 2018 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд в постанові від 13 березня 2018 року звернув увагу на те, що в матеріалах справи є наявними первинні документи а саме, акт перевірки у висновках якого наведений склад податкового правопорушення за десять звітних податкових періодів з податку на додану вартість з визначенням норм Податкового Кодексу України, які податковий орган вважає порушеними, акти виконаних робіт (надання послуг), калькуляція бонусу, двадцять п'ять податкових накладних, звіт про просування товарів (торгової марки). Суди попередніх інстанцій не оцінили зібрані по справі докази, не встановили та не дослідили склад податкового правопорушення. Посилання на відсутність первинних документів спростовується інформацією наведеною у акті перевірки та долученими документами до матеріалів справи.

За наслідками нового розгляду справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року позов Дочірнього підприємства Таркетт УА задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 24 вересня 2014 року №133026552209 видане Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що позивачем як під час перевірки так і до матеріалів справи не надавалось ані копії основного Договору поставки від 01.04.2010 № 1802/90/10, ані будь-яких первинних документів на виконання договірних зобов'язань.

Позивачем було подано відзив (заперечення) на апеляційну скаргу в якому зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби було подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що апеляційна скарга є обґрунтованою та просить її задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права.

Представник позивача, вимоги та доводи апеляційної скарги заперечував та просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на її необґрунтованість та безпідставність, а додаткове рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Представник третьої особи Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Третя особа ТОВ Епіцентр К у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи була належним чином сповіщена про причини неявки суду не повідомлено.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції згідно із підпунктом 75.1.2. пункту 75.1. статті 75 статті 77 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року та наказу ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 09 липня 2014 року № 2052, та відповідно до плану - графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, відповідачем проведена планова виїзна перевірка ДП Таркетт УА (скорочене найменування - ДП Таркетт УА ) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

За наслідком проведеної перевірки відповідачем складено акт Про результати планової виїзної перевірки ДП Таркетт УА , код ЄДРПОУ 24254372 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2013 року (надалі по тексту також - Акт перевірки).

В ході перевірки відповідачем встановлені порушення пункту 185.1 статті 185, абзацу а) пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, ДП Таркетт УА занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на суму 5 665 032 грн.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем 24 вересня 2014 року прийнято податкове повідомлення - рішення №133026552209, згідно якого позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: з податку на додану вартість, за основним платежем: 5 665 032,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 1 416 258,00 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням №133026552209, позивач звернувся з позовом до суду за захистом порушених прав.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наявними в матеріалах справи первинними документами, зокрема: податковими накладними, актами виконаних робіт, звітами по організації просування товарів підтверджується фактичне здійснення господарських операцій позивача з ТОВ Епіцентр К , а тому застосування до підприємства оскаржуваного податкового повідомленням-рішенням додатковим тягарем у вигляді збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 7 081 290,00 грн., в тому числі за основним платежем - 5 665 032,00 грн. і штрафними санкціями - 1 416 258,00 грн. є протиправним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: - ведення обліку платників податків; - інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; - перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо отримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно з підпунктами 21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. пункту 21.1. статті 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до підпункту 20.1.4. пункту 20.1. статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з положеннями статті 75 Податкового кодексу контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану - графіка перевірок.

Як встановлено судом першої інстанції, податковим органом проведена планова виїзна перевірка ДП Таркетт УА з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

Актом перевірки зафіксовано, що позивач у періоді що перевірявся, серед іншого, мав господарські правовідносини з ТОВ Епіцентр К (32490244).

В ході перевірки податковим органом встановлено, що на виконання укладеного 01 квітня 2010 року з ТОВ Епіцентр К Договору №1802/90/10, позивач здійснював поставку товарів (виробів) підлогового покриття (паркет, лінолеум, ламінат) відповідно до Специфікацій. Умови оплати за поставлений товар передбачені відповідними пунктами Договору.

З матеріалів справи вбачається, що в ході перевірки встановлено укладання Додаткових Договорів (Додатковий договір №1; Угода про внесення змін до Додаткового договору №1; Додатковий договір №5) про порядок нарахування та виплати премій (бонусів) до Договору поставки від 01.04.2010 №1802/90/10.

Так, предметом Додаткових договорів є встановлення для Покупця наступних видів та розмірів премії (бонусі), зокрема: - квартальна премія; - річна премія; - організаційна премія.

Пункт 1.2 Додаткової угоди передбачає, що нарахування та виплата премії (бонусу) здійснюється за підсумками діяльності Покупця із реалізації та оплати вартості Товару та/або закупівлі (замовлення) Товару згідно з умовами Договору поставки.

Позивачем на підтвердження здійснення господарських правовідносин з ТОВ Епіцентр К до суду подані копії Додаткового договору №1 про порядок нарахування та виплати премій (бонусів) до Договору поставки №1802/90/10 від 01.04.2010; Угоди про внесення змін до Додаткового договору №1 про порядок нарахування та виплати премій (бонусів) до Договору поставки №1802/90/10; Додаткового договору №5 про порядок нарахування та виплати премій (бонусів) до Договору поставки №1802/90/10.

Згідно з підпунктом 14.1.108 Податкового кодексу України (в редакції чинної на час виникнення спірних правовідносин), маркетингові послуги (маркетинг) це послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції(робіт, послуг) до споживача та після продажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків.

Сплата мотиваційних виплат (премій, бонусів, інших заохочень) на користь третіх осіб (організацій), котрі купляють товари у постачальника та здійснюють їх збут (дистриб'ютори), які і винагородою за досягнення певних економічних показників третіми особами (дистриб'юторами) у межах своєї основної діяльності та сприяють пожвавленню збуту товарів постачальника, стимулюють просування товарів у каналах дистрибуції.

Оскільки мотиваційні та стимулюючі виплати (премії, бонуси, інші заохочення), які сплачуються офіційним дистриб'ютором (постачальником продукції (робіт, послуг)), зокрема, за точність закупівельних прогнозів, виконання узгодженого плану закупівель, дотримання асортименту товарів, дотримання рекомендованих цін, досягнення певних обсягів постачання товарів та відсутність на дату здійснення виплати постачальником винагороди простроченої заборгованості покупця спрямовуються на стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), такі витрати відносяться до маркетингових послуг.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 14.1. статті 185 Податкового кодексу України, постачання послуг - це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав щодо таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Таким чином, під час надання продавцем винагороди (бонусу) покупцю у зв'язку з дотриманням асортименту товарів, рекомендованих цін, досягненням певних обсягів постачання товарів, придбаних у такого продавця, об'єктом оподаткування ПДВ є маркетингові послуги, які надаються покупцем, а мотиваційні та стимулюючі виплати, у свою чергу, є компенсацією вартості таких послуг.

У покупця виникають податкові зобов'язання з ПДВ за отримання мотиваційних виплат (бонусів) від продавця у зв'язку з дотриманням асортименту товарів, рекомендованих цін, досягненням певних обсягів постачання товарів, придбаних у такого продавця, на суму отриманих мотиваційних виплат (бонусів).

Згідно норм пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, якою передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року та встановлено судом першої інстанції, податковим органом під час проведення перевірки встановлено, що первинними документами з надання продавцем винагороди (бонусу) покупцю у зв'язку з досягненням певних обсягів і постачання товарів, дотримання політики цін, були акти про нарахування та виплату бонусів за відповідні звітні періоди, оформлені на виконання умов Додаткових договорів до Договору поставки, виписки банку, дані яких зафіксовані в регістрах бухгалтерського обліку та відображені Товариством з обмеженою відповідальністю Епіцентр К в податковій звітності з податку на прибуток підприємства як доходи від надання послуг.

Дати складання Актів про нарахування та виплату бонусів за відповідні звітні періоди та дати отримання коштів (виплата бонусів) на рахунок в банку згідно банківських виписок ідентичні, тобто події згідно норм пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України співпадають у часі, зокрема: надання послуг (досягнення певних обсягів постачання товарів, дотримання політики цін, тощо) та отримання винагороди (бонусу) від ДП Таркетт УА .

Порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг регулюється статтею 188 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Колегія суддів звертає увагу, що факт надання послуг підтверджується Договором поставки від 01.04.2010 № 1802/90/10 укладений між ТОВ Епіцентр К та Дочірнім підприємством Таркетт УА та Актами виконання робіт (надання послуг), Додатковими договорами поставки (т. 3 а.с. 148-230).

Крім того, суд зазначає бухгалтерською довідкою ТОВ Епіцентр К від 12.10.2017 № 1354/16, наявною в матеріалах справи, підтверджено той факт, що ТОВ Епіцентр К відобразив податкові зобов'язання за операціями з Дочірнім підприємством Таркетт УА згідно податкових накладних за період з 19.10.2012 по 20.12.2013 (т. 2 а.с. 150-152).

Розмір мотиваційних та стимулюючих виплат (бонусів), які сплачуються офіційним дистриб'ютором (постачальником продукції (робіт, послуг)), за виконання узгодженого плану закупівель, дотримання асортименту товарів, рекомендованих цін, досягненням певних обсягів постачання товарів, тощо зазначено в Додаткових договорах до Договору поставки.

Таким чином, наведенні вище обставини, підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами, зокрема: податковими накладними, актами виконаних робіт, звітами по організації просування товарів.

Колегія суддів звертає увагу на Узагальнюючу податкову консультацію щодо віднесення витрат на оплату маркетингових та рекламних послуг до складу витрат, яка затверджена Наказом Державної податкової служби України 15.02.2012 №123, яка роз'яснює, що відповідно до п.п. 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.2 ст.138 Кодексу визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Абзацом г) п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Кодексу передбачено, що до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, включаються витрати на збут, зокрема витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

У разі якщо маркетингові та рекламні послуги придбаваються у нерезидента, витрати на такі послуги враховуються при визначенні податкових зобов'язань з урахуванням обмежень, встановлених п.п. 139.1.13 п.139.1 ст.139 Кодексу.

Відповідно до ст.1 Закону України Про рекламу реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Зазначений Закон поділяє рекламу на внутрішню, зовнішню, на транспорті, визначає заходи рекламного характеру, спеціальні виставкові заходи.

Згідно з п.п.14.1.108 п.14.1 ст.14 Кодексу маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків.

До маркетингових послуг належать, у тому числі послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Мерчандайзинг (англ. (merchandising) походить від англійського merchandise - товари, сприяння продажу будь-якого товару) - один із видів маркетингу, що сприяє інтенсивному просуванню товарів у роздрібній торгівлі без активної участі спеціального персоналу - вдале розміщення товарів у торговому залі, оригінальне оформлення прилавків та вітрин, організація презентацій з роздачею сувенірів, наданням знижок та пільг.

Рекламні та маркетингові послуги можуть, зокрема, оплачуватись та проводитись за ініціативи власника торговельної марки, виробника продукції, дистриб'ютора, торговельної мережі. При цьому витрати на маркетингові та рекламні послуги несе безпосередньо замовник цих послуг.

Методом просування товарів постачальника на ринку є сплата мотиваційних виплат (премій, бонусів, інших заохочень) на користь третіх осіб (організацій, які придбавають товари у постачальника та здійснюють їх збут (дистриб'ютори).

Такі виплати є винагородою за досягнення певних економічних показників третіми особами (дистриб'юторами) у межах своєї основної діяльності. Досягнення таких показників обґрунтовано сприяє пожвавленню збуту товарів постачальника, стимулює просування товарів у каналах дистрибуції. Такі мотиваційні виплати включаються до витрат на збут.

Мотиваційні виплати можуть включати таке: премія (бонус) за дострокову сплату дебіторської заборгованості, за виконання плану закупівель товарів постачальника, за точність закупівельних прогнозів, за дотримання певного асортименту товарів при закупівлі.

Оскільки мотиваційні виплати спрямовуються на стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), такі витрати можуть бути віднесені до маркетингових послуг.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності застосування до позивача оскаржуваного податкового повідомленням-рішення додатковим тягарем у вигляді збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 7 081 290,00 грн., в тому числі за основним платежем - 5 665 032,00 грн. і штрафними санкціями - 1 416 258,00 грн.

Разом з тим, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, що позивачем як під час перевірки так і до матеріалів справи не надано копії основного Договору поставки від 01.04.2010 № 1802/90/10, чи будь-яких первинних документів на виконання договірних зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом під час проведення перевірки листом від 21.08.014 № 40356/10/26-55-22-05/0 витребувано у підприємства копії первинних документів, що підтверджують взаємовідносини позивача з ТОВ Епіцентр К в межах Додаткового договору від 28.06.2012 № 1 за період з 28.06.2012 по 31.12.2013.

Натомість, позивач листом від 01.09.2014 № 238/14 повідомив контролюючий орган, що запитувані документи вже були надані посадовим особам податкового органу в повному обсязі.

Крім того, слід зазначити, що в Акті перевірки перелік не наданих під час перевірки документів відсутній, що свідчить про надання всіх необхідних документів позивачем.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення .

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: Ю.А. Ісаєнко

І.О. Лічевецький

Повний текст постанови виготовлено 17 січня 2019 року.