Постанова

від 14.01.2019 по справі 41/26

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2019 р. Справа№ 41/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2018

у справі №41/26 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал

до Житлово-будівельного кооперативу Зварювальник-2

про стягнення 330 990,23 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2010 року Відкрите акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал , яке було перейменовано на Публічне акціонерне товариство АК Київводоканал , а в подальшому змінило тип товариства та найменування на Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал (надалі - ПрАТ АК Київводоканал , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу Зварювальник-2 (надалі - ЖБК Зварювальник-2 , відповідач) про стягнення 330 990,23 грн, з яких 277 608,52 грн основного боргу та 53 381,71 грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором на послуги водопостачання та водовідведення №9399/4-13 від 15.05.2001 щодо повної, своєчасної та систематичної оплати спожитих ним послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2010 зупинено провадження у справі № 41/26 до вирішення іншої пов'язаної з нею справи № 8/131.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2018 поновлено провадження у справі № 41/26, розгляд справи призначено на 20.07.2018.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 у справі №41/26 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ЖБК Зварювальник-2 на користь ПрАТ АК Київводоканал 4 104,36 грн основного боргу, 3 183,96 грн інфляційних нарахувань, 5,19 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення та 72,88 грн державного мита, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд виходив з того, що матеріали справи не містять первинних документів, що підтверджують споживання відповідачем гарячої води; умовами договору не регулюється питання постачання позивачем відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води, а також не встановлено обов'язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води; доказів укладення між сторонами додаткової угоди про постачання питної води, що йде на підігрів, суду не надано; матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів (бойлерів), на які постачалась питна вода для підігріву; позивач належними та допустимими доказами не довів суду факт споживання відповідачем питної води для підігріву по коду 3-50514 та наявності в останнього заборгованості станом на 01.11.2006 у розмірі 13 111,84 грн, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з останнього 64 455,53 грн боргу та нарахованих на нього інфляційних втрат.

Водночас, судом було здійснено перерахунок вартості наданих послуг за кодом 3-514 за період з січня 2007 року по жовтень 2009 року за тарифами, визначеними Розпорядженням Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення № 1680 від 28.08.2002, з урахуванням доказів оплати за договором у спірний період та встановлено, що заборгованість відповідача з оплати послуг водопостачання та водовідведення холодної води на момент звернення з позовом до суду становила 4 104,36 грн, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для її стягнення з відповідача разом із нарахованими на неї інфляційними втратами.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ПрАТ АК Київводоканал звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та постановити нове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач вказував на те, що розпорядження Київської міської державної адміністрації (виконавчого органу Київської міської ради) щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги, прийняті в межах повноважень, державній реєстрації в спірний період не підлягали, а тому відсутність реєстрації нормативно-правових актів в органах Міністерства юстиції України не може бути підставою для визнання розпоряджень нечинними та такими, що не підлягають застосуванню; на момент поновлення провадження у справі у матеріалах справи були наявні копії маршрутних листів, які є первинними документами, що підтверджують обсяги та факт надання послуг, в тому числі питної води для виготовлення гарячої; судом не було надано оцінки поданим позивачем доказам.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ АК Київводоканал на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 у справі №41/26, призначено до розгляду на 17.12.2018, встановлено ЖБК Зварювальник-2 строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2018, у порядку ст. 216 ГПК України, у розгляді справи № 41/26 було оголошено перерву до 14.01.2019.

У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Керівник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 15.05.2001 Державне комунальне об'єднання Київводоканал , правонаступником якого є ПрАТ АК Київводоканал (у тексті договору - постачальник) та ЖБК Зварювальник-2 (у тексті договору - абонент) було укладено Договір на послуги водопостачання та водовідведення № 9399/4-13 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та прийняття від абонента каналізаційних стоків, а абонент зобов'язався розраховуватися за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65 (надалі - Правила №65).

За умовами п. 2.1. договору постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 Вода питна та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин.

Згідно з п. 2.2. договору абонент, зокрема, сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що абонент в кінці кожного кварталу направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останній місяць для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту.

Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників з водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника (п.п. 3.1., 3.3. договору).

Відповідно до п. 3.4. договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

Пунктом 3.7. договору сторони погодили, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п. 7.1. договору).

З матеріалів справи вбачається, що для обліку послуг з холодного водопостачання та водовідведення за вказаним договором позивачем було відкрито відповідачеві код 3-514, а з метою обліку послуг з постачання води, яка йде на підігрів та стоків води, що йде на підігрів - код 3-50514.

За даними ПрАТ АК Київводоканал на момент звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача за договором становила 277 608,52 грн, яка виникла за спожиті у період з листопада 2006 року по жовтень 2009 року послуги з постачання води та приймання стічних вод.

При цьому, позивач стверджував, що на виконання умов договору він надав відповідачеві послуги з водопостачання та водовідведення у спірний період на загальну суму 398 854,65 грн, а саме:

- за кодом 3-514 - на суму 298 695,12 грн (з урахуванням знижки 5,5% - 12 683,35 грн, а перерахунок - 11 617,30 грн), з яких сплачено 120 403,30 грн, а розмір заборгованості становить 153 991,33 грн; також позивачем по зазначеному коду вказано заборгованість у сумі 59 161,66 грн, яка обліковувалась станом на 01.11.2006;

- за кодом 3-50514 - на суму 100 159,53 грн (з урахуванням знижки 5,5 % - 4 698,56 грн), з яких сплачено 39 250,31 грн (з урахуванням перерахунку на -4 866,97 ), а розмір заборгованості становить 51 343,70 грн; також позивачем по зазначеному коду вказано заборгованість у сумі 13 111,84 грн, яка обліковувалась станом на 01.11.2006.

Посилаючись на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором в частині оплати наданих послуг з 01.11.2006 по 01.11.2009, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з ЖБК Зварювальник-2 277 608,52 грн основного боргу та 53 381,71 грн інфляційних втрат.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказував на безпідставність нарахування заборгованості з постачання води, що йде на підігрів, а отже, і нарахування інфляційних втрат, у зв'язку з простроченням її оплати. Крім того, відповідач наголошував на тому, що позивачем при нарахуванні наданих послуг з водопостачання та водовідведення застосовувались тарифи, які не зареєстровані в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апелянта вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Місцевий господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору правильно зазначив, що такий за своєю правовою природою є договором надання послуг, за умовами якого, відповідно до статті 901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 16 Закону України Про житлово-комунальні послуги встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 N 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

У Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Закон України Про питну воду та питне водопостачання визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.

У статті 1 вказаного Закону визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Відповідно до статті 19 Закону України Про питну воду та питне водопостачання послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Таким чином, стаття 19 Закону України Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як встановлено судом першої інстанції, ПрАТ АК Київводоканал є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води; централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом; вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству.

Вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 № 400.

Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 вказаних ДСанПіН 2.2.4-171-10, вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода) - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води.

Судом першої інстанції встановлено, що у заявлений до стягнення період з листопада 2006 року по 17 жовтня 2008 року були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженні наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 № 65, які регулюють порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

При цьому, у період з 18 жовтня 2008 року по жовтень 2009 року були чинні Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190.

Пунктом 12.17 Правил № 65 передбачено, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Відповідно до підпункту б пункту 12.3 Правил № 65 житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов'язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Таким чином, до моменту набрання чинності Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 №190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинні проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Разом з тим, як правильно встановлено місцевим господарським судом, матеріали справи не містять первинних документів споживання відповідачем гарячої води, зокрема, копій маршрутних листів, актів про зняття показань з водолічильників).

Посилання апелянта на наявні у матеріалах справи копії маршрутних листів, які є первинними документами, що підтверджують обсяги та факт надання послуг, в тому числі питної води для виготовлення гарячої, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що надані позивачем маршрутні листи (а.с. 17-23, т. 2) свідчать про надання відповідачеві послуг саме з холодного водопостачання (ХВС), в той час як іншим абонентам, зазначеним у вказаних листах надавалися послуги як з холодного, так і з гарячого водопостачання (ХВ+ГВ).

Пунктом 12.2. Правил № 65 передбачено, що для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти (крім громадян) подають до Водоканалу заяву та розрахунок-заяву на потрібну кількість води для кожного вводу, акт меж обслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості. Без оформлення підприємств, а також громадян у водоканалі як абонентів, водокористування ними вважається самовільним. Водоканал має право застосовувати до них заходи впливу, передбачені правилами.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що умовами укладеного між сторонами договору не регулюється питання постачання позивачем відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води і вказаний договір не передбачає обов'язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за кодом 3-50514.

Докази укладення між сторонами додаткової угоди про постачання питної води, що йде на підігрів, у матеріалах справи також відсутні.

Згідно з п. 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопо стачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Мініс терства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008, суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, враховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Тобто, за змістом наведеного пункту Правил № 190, розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися балансоутримувачем бойлеру.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, останні не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів (бойлерів), на які постачалась питна вода для підігріву.

Крім того, в пункті 3.1. договору зазначено, що кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником.

Проте, позивачем не надано доказів в підтвердження реєстрації ПрАТ АК Київводоканал водолічильників ЖБК Зварювальник-2 .

Також у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач у відповідності до вимог п. 12.2 Правил № 65 звертався до позивача із заявою про присвоєння йому коду для обліку споживання води, яка йде на підігрів.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Водночас, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, що підтверджують факт споживання відповідачем питної води для підігріву по коду 3-50514.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують наявність у відповідача заборгованості станом на 01.11.2006 у розмірі 13 111,84 грн.

Враховуючи, що позивачем не доведено споживання відповідачем питної води для підігріву (код 3-50514), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з ЖБК Зварювальник-2 заборгованості у сумі 64 455,53 грн, а відтак, і нарахованих на вказану суму інфляційних втрат у сумі 18 322,32 грн.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення заборгованість за надані відповідачеві послуги з водопостачання та водовідведення холодної води за кодом 3-514 у розмірі 153 991,33 грн.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснювалось виставлення рахунків відповідачеві за період з січня 2007 року по жовтень 2009 року з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 № 1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007, № 1127 від 28.08.2007, № 516 від 29.04.2009 та № 980 від 31.08.2009.

За змістом підпункту 2 пункту а частини першої статті 28 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Відповідно до ст.ст.14, 16 Закону України Про столицю України - місто-герой Київ однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м. Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у рішенні №21-рп/2003 від 25.12.2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Водночас, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України Про місцеві державні адміністрації голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Згідно зі ст. 1 Указу Президента України Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади №493/92 від 03.10.1992 нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Відповідно до п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №731 від 28.12.1992, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

У абз. 2 п. 15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права в контексті встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у разі, якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, зокрема, щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Аналогічний правова позиція щодо застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, викладена у постановах Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №21-246а11 та від 02.12.2014 у справі №21-470а14.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007, № 1127 від 28.08.2007, №516 від 29.04.2009 та № 980 від 31.08.2009 не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровані за ними, а отже, не набрали чинності у встановленому законом порядку.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо незастосування тарифів, які затверджені Розпорядженням від 15.12.2006 № 1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007, № 1127 від 28.08.2007, № 516 від 29.04.2009 та № 980 від 31.08.2009, а доводи апелянта в цій частині вважає безпідставними, оскільки вказані розпорядження не зареєстровані в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України.

Водночас, у період з січня 2007 по квітень 2008 року були чинними тарифи, затверджені Розпорядженням Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення №1680 від 28.08.2002 (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за №66/449), яке втратило чинність на підставі Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації №578 від 18.04.2008.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у період з травня 2008 року по жовтень 2009 року (до затвердження тарифів Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ВАТ АК Київводоканал № 58 від 20.01.2011 та Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ПАТ АК Київводоканал №82 від 10.02.2012) підлягають застосуванню тарифи на водопостачання та водовідведення, затверджені Розпорядженням Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення № 1680 від 28.08.2002 .

Так, згідно зі ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Частиною 4 вказаної статті унормовано, що якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Як було зазначено вище, у період з травня 2008 року по жовтень 2009 року, у визначеному чинним законодавством порядку, тарифів на водопостачання та водовідведення затверджено не було, що фактично вказує на наявність підстав для застосування для визначення ціни товару за спірним правочином приписів ч. 4 ст. 632 ЦК України.

Частиною 3 ст. 32 Закону України Про питну воду та питне водопостачання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено, що тарифи на надання послуг з питного водопостачання розраховуються на підставі галузевих нормативів витрат і повинні повністю відшкодовувати експлуатаційні витрати та забезпечувати надійну роботу об'єктів централізованого питного водопостачання і водовідведення.

У спірний період тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення формувалися у відповідності до вимог встановлених Постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення № 959 від 12.07.2006.

Пунктом 4 вказаного Порядку визначено, що формування тарифів підприємствами здійснюється відповідно до річних планів виробництва і надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення і економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних і галузевих нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та цін у планованому періоді, встановлених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції.

При цьому, судом правильно враховано, що Розпорядження Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення № 1680 від 28.08.2002 втратило чинність на підставі Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №578 від 18.04.2008, проте, інші тарифи, які б було затверджено Київською міською державною адміністрацією, які б набули чинності у відповідності до вимог чинного законодавства, та були б чинними у період з травня 2008 року по жовтень 2009 року відсутні. Крім того, вказане розпорядження не було визнано у передбаченому чинним законодавством порядку незаконним.

Доказів наявності підстав для розрахунку вартості спожитих відповідачем послуг з водопостачання та водовідведення за іншим тарифом, який було б визначено, як такий, що сформований відповідно до економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та цін у планованому періоді, визначених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції, позивачем надано не було.

Враховуючи викладене, з урахуванням приписів ст. 632 ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення суми заборгованості відповідача саме виходячи з тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, які було визначено Розпорядженням Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення № 1680 від 28.08.2002 .

Так, вказаним актом передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,43 грн (без ПДВ) за 1 м 3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 грн (без ПДВ) за 1 м 3 наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

Здійснивши перерахунок вартості наданих послуг за кодом 3-514 за період з січня 2007 року по жовтень 2009 року за тарифами, встановленими Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002, з урахуванням здійснених оплат, місцевий господарський суд правильно встановив, що на момент звернення з позовом до суду заборгованість ЖБК Зварювальник-2 перед ПрАТ АК Київводоканал за надані послуги холодного водопостачання та водовідведення (код 3-514) становила 4 104,36 грн, які підлягають стягненню.

При цьому, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів, що підтверджують наявність у відповідача заборгованості станом на 01.11.2006 у розмірі 59 161,66 грн, судом правомірно встановлено відсутність підстав для їх стягнення з ЖБК Зварювальник-2 .

Крім того, у зв'язку з простроченням оплати наданих позивачем послуг по коду 3-514 позивач просив стягнути з відповідача 35 059,40 грн інфляційних втрат.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що несплата заборгованості за укладеним сторонами договором є порушенням грошового зобов'язання, а тому наявні підстави для застосування встановленої статтею 625 ЦК України відповідальності у вигляді стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат на заборгованість по коду 3-514, з урахуванням умов договору, порядку розрахунків встановленого в договорі та з урахуванням здійсненого перерахунку вартості наданих послуг у відповідності до Розпорядження № 1680 від 28.08.2002, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 3 183,96 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Враховуючи викладені обставини справи та вимоги законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а саме, стягнення з ЖБК Зварювальник-2 на користь ПрАТ АК Київводоканал 4 104,36 грн основного боргу, 3 183,96 грн інфляційних нарахувань. В іншій частині позову необхідно відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Разом з тим, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи учасників справи не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 01.10.2018 у справі №41/26 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ПрАТ АК Київводоканал - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 у справі №41/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 у справі №41/26 залишити без змін.

3. Матеріали справи №41/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 18.01.2019.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська