Ухвала

від 18.01.2019 по справі 360/3949/18

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

12.2

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

18 січня 2019 року СєвєродонецькСправа № 360/3949/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Новопсковського районного відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції,-

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Новопсковського районного відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії (далі - відповідач, Новопсковський РУ ГУМВС України у Луганській області) про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 04.10.2014 по 31.12.2014 в сумі 8719,62 грн.

Від представника відповідача надійшло клопотання про залишення адміністративного позву без розгляду з наступних підстав.

Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Спір щодо виплати винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції відноситься до спору щодо проходження позивачем публічної служби. Позивач звільнений з ОВС 06.11.2015, остаточний розрахунок за час проходження служби у Новопсковському РВ ГУМВС України у Луганській області з ним був проведений у квітні 2016 року, до суду звернувся лише 29.11.2018 відповідно до ухвали суду від 19.12.2018. Тобто з часу коли позивачу було відомо про порушення своїх прав минуло більше двох років.

Представник відповідача також зазначив, що, якщо винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції не є щомісячною, у зв'язку з чим не має постійного характеру, а тому не може бути складовою грошового забезпечення. Виплати, про стягнення яких просить позивач, носять періодичний характер, і про порушення своїх прав позивач був обізнаний безпосередньо після отримання винагороди за кожен конкретний часовий, період відповідного місяця відповідного року. Тобто позивач, отримуючи грошові кошти, знав про їх розмір, а відтак довідався про існування дій, що порушують його інтереси.

Таким чином вимога про стягнення винагороди може бути розглянута в межах місячного строку, так як пов'язана з проходженням публічної служби.

Просить залишити без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до Новопсковського РВ ГУМВС у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції у зв'язку з пропуском строків звернення до суду.

Розглянувши клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, перевіривши матеріали справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення цього клопотання з наступних підстав.

Відповідно до частин третьої та п'ятої статі 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з вимогами статті 2 Закону України "Про оплату праці" в структуру заробітної плати входять:

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Таким чином, винагорода за участь в АТО, яка має виплачуватися за весь період безпосередньої участі в АТО, та є винагородою, що має постійний характер, входить до структури заробітної плати, і відповідно, є її складовою.

Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.

Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Аналіз частини п'ятої статі 122 КАС України свідчить про те, що цією нормою визначений місячний строк звернення до суду стосовно трьох стадій, пов'язаних з публічною службою:

1) прийняття на публічну службу;

2) проходження публічної служби;

3) звільнення з публічної служби.

По даній справі позивач вважає, що його права порушені стосовно грошової винагороди (оплати праці) за періоди, коли він проходив публічну службу. Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї.

Частиною п'ятою статі 122 КАС України не визначений місячний строк звернення до адміністративного суду відносно спорів стосовно грошової винагороди або оплати праці за проходження публічної служби.

Сама процедура проходження публічної служби, в даному випадку - служби в органах Національної поліції, має широкий характер та включає багато процедур, таких як: призначення на посади, переміщення і просування по службі, атестація, відпустки, умови звільнення зі служби, особливості проходження служби окремими категоріями осіб начальницького складу, питання соціального захисту тощо.

Натомість, питання грошової винагороди або оплати праці (рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків) врегульоване спеціальними законами: Законом України "Про оплату праці", Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами та судовими рішеннями.

Зазначене свідчить про те, що при даних спірних правовідносинах норми Закону України "Про оплату праці", Кодексу законів про працю України, а також інших підзаконних нормативних актів та судові рішення з питань оплати праці є спеціальними порівняно з нормами КАС України. Тому в даному випадку повинні застосовуватися положення спеціальних норм в частині можливості звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З огляду на наведене, під час розгляду справ про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (зокрема, винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, яка є складовою грошового забезпечення) повинні застосовуватися положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не частини п'ятої статті 122 КАС України, тобто строки звернення до суду у цій категорії справ не застосовуються.

З урахуванням вищевикладеного, відсутні законодавчо визначені обмеження відносно строків звернення до суду осіб, які проходили публічну службу, стосовно питання стягнення винагороди за її проходження. Вказана обставина виключає можливість застосування до даних спірних правовідносин прецедентної практики Європейського суду з прав людини у справах Стаббігс та інші проти Великобританії , Девеер проти Бельгії , на яку посилався представник відповідача у клопотанні про залишення позову без розгляду.

У зв'язку з чим, суд вважає за необхідне застосувати частину другу статті 233 КЗпП України по даній справі, тобто позивач не обмежений строком зверненням з даним адміністративним позовом.

У зв'язку з викладеним, судом встановлено, що клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника Новопсковського районного відділу ГУМВС України у Луганській області про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до Новопсковського районного відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції - відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.В. Борзаниця