Постанова

від 10.01.2019 по справі 594/1054/17

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 594/1054/17Головуючий у 1-й інстанції Зушман Г.І. Провадження № 22-ц/817/27/19 Доповідач - Сташків Б.І. Категорія - 21

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2019 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Сташків Б.І.

суддів - Костів О. З., Парандюк Т. С.,

за участю секретаря - Сович Н.А.

та сторін - представника позивача адвоката ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу № 594/1054/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_5 на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 25 вересня 2018 рок, ухваленого суддею Зушман Г.І., повне рішення складено 01 жовтня 2018 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визнання права на ? частину збудованої в шлюбі, але не прийнятої в експлуатацію будівлі гаражу та за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування та застосування наслідків його недійсності,-

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права співзабудовника на ? частину збудованої в шлюбі з відповідачем ОСОБА_3, але не прийнятої в експлуатацію будівлі гаражу.

В обґрунтуванні позовних вимог ОСОБА_6 зазначила, що під час шлюбу з ОСОБА_3 в 2005 році було побудовано гараж, після чого за її погодженням відповідач звернувся до виконкому Борщівської міської ради із заявою про надання дозволу на приведення до вимог проектної документації побудованого гаражу в АДРЕСА_1 на виділеній земельній ділянці, згідно проектної документації по відведенню земельної ділянки та впорядкуванню самовільно побудованих гаражів та господарських будівель з коригуванням границі закріпленої земельної ділянки за будинком № АДРЕСА_1.

Позивач зазначала, що після розірвання шлюбу з відповідачем ОСОБА_3, спірним гаражем продовжили користуватися вона та її син, повернувшись із закордону в 2015 році додому, виявила, що на дверях спірного гаражу змінений навісний замок, а відповідач повідомив її, що він являється власником гаража, а тому вона немає права на користування гаражем.

Позивач ОСОБА_6 вважає, що будівництво гаражу є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому просила визнати за нею, як за співзабудовником, право на 1/2 частину збудованої нею у шлюбі із відповідачем ОСОБА_3, але не прийнятої в експлуатацію, будівлі гаражу по АДРЕСА_1

У січні 2018 року ОСОБА_6 звернулася із позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування та застосування наслідків його недійсності, обґрунтовуючи вказані позовні вимоги тим, що ОСОБА_6 є співвласником гаражу з ОСОБА_3, однак відповідач розпорядився спірним гаражем без її згоди, чим порушив її права.

Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 25 вересня 2018 року позовні вимоги задоволено.

Визнано за ОСОБА_6, право забудовника на 1/2 частину незавершеного будівництва будівлі гаражу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Визнано недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_3, та ОСОБА_5, посвідчений 30 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Борщівського районного нотаріального округу ОСОБА_8, реєстровий номер 1768, серія та номер: НМТ № 992850, НМТ № 992851, предметом дарування якого є земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_4, загальною площею 0,0099 га, та незавершений будівництвом гараж, 46 % готовності, загальною площею 53,92 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1

Застосовану правові наслідки недійсності правочину та повернути сторони в попередній стан, а саме:

-скасовано реєстрацію 17 жовтня 2017 року Управлінням архітектурно-будівельної інспекції в Тернопільській області повідомлення ОСОБА_3, про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), ТП 061172901549;

-скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_5, на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_5, площею 0,0099 га для будівництва індивідуальних гаражів, за адресою: АДРЕСА_1, номер запису: 23090035 від 30 жовтня 2017 року, здійснений приватним нотаріусом Борщівського районного нотаріального округу Тернопільської області ОСОБА_7 на підставі договору дарування від 30 жовтня 2017 року, реєстровий номер 1768;

-скасовано реєстрацію 20 листопада 2017 року Управлінням архітектурно-будівельної інспекції в Тернопільській області повідомлення ОСОБА_5, жительки АДРЕСА_1, про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), ТП 071173240169;

-скасовано реєстрацію 14 грудня 2017 року Управлінням архітектурно-будівельної інспекції в Тернопільській області Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками (СС1), серія та номер: ТП 141173480663, поданої ОСОБА_5,

-скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_5, на будівлю, гараж, загальною площею 53,7 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, номер запису: 24270417 від 26 грудня 2017 року, здійснений за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 39074851 від 02 січня 2018 року, ОСОБА_13, комунальне підприємство Реєстрація об'єктів нерухомості Малоходачківської сільської ради Тернопільської області на підставі рішення Борщівської міської ради від 25 липня 2016 року №243 та декларації про готовність об'єкта до експлуатації ТП 141173480663 від 14 грудня 2017 року.

Заходи забезпечення позову, вжиті до подання позовної заяви на підставі ухвали Борщівського районного суду Тернопільської області від 15 січня 2018 року (справа №594/33/18) у виді накладення арешту на нерухоме майно - гараж, загальною площею 53,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_5, та заборони ОСОБА_5, вчиняти дії по добудові, переплануванню та перебудові, розпорядженню об'єктом нерухомості - гаражем, загальною площею 53,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1,продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання рішенням законної сили.

Стягнуто з ОСОБА_3, в користь ОСОБА_6 понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 1344,80 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5, в користь ОСОБА_6 понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 704,80 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, від ОСОБА_3 та ОСОБА_5 поступила апеляційна скарга, в якій вони посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 25 вересня 2018 року скасувати та закрити провадження у справі. Заходи забезпечення, вжиті до подання позовної заяви на підставі ухвали Борщівського районного суду Тернопільської області від 15 січня 2018 року у виді накладення арешту на нерухоме майно гараж, загальною площею 53,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_5, та заборони ОСОБА_5, вчиняти дії по добудові, переплануванню та перебудові, розпорядженню об'єктом нерухомості - гаражем, загальною площею 53,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 скасувати. Судові витрати на сплату судового збору в сумі 3 074 грн. 41коп. покласти на позивача ОСОБА_6

У доводах апеляційної скарги відповідачі зазначають, що суд першої інстанції в частині вирішення позовних вимог позивача про скасування реєстрації вийшов за межі своїх повноважень, порушивши предметну та суб'єктну юрисдикцію, об'єднавши в одне провадження вимоги , які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, чим порушив норми ст. 20 ЦПК України. Вважають, що такі вимоги слід розглядати на підставі КАС України, в порядку адміністративного судочинства.

Окрім того, в апеляційній скарзі, апелянти посилають на те, що після розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 позивач не пред'являла претензій, щодо спільного сумісного нерухомого майна. Майно, яке набуте подружжям під час шлюбу, а саме квартира АДРЕСА_1, залишилася у власності позивача.

Також, апелянти зазначають, що судом першої інстанції не встановлено той факт, що будівництво спірного гаражу здійснено у відповідності до робочого проекту Будівництво гаража для легкового автомобіля на АДРЕСА_1 розробленого в 2017 році Тернопільським обласним комунальним підприємством МІСТОБУДТБЕЛЬШІК ((код згідно з ЄДРПОУ 31384039) експертиза робочого проекту проведена Приватним підприємством ТЕРНОБУДТЕХЕКСПЕРТ (код ЄДРПОУ 35308234) ЕКСПЕРТНИЙ Звіт№277/10-17 від 13 жовтня 2017року), а не у відповідності до будівельного паспорту №14575 на будівництво гаражу у АДРЕСА_1, виданого у 2005 році Борщівським районним комунальним підприємством АРХБУДПРОЕКТ , що свідчить про неповноту встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи .

Крім того, скаржники вважають, що суд першої інстанції помилково посилався лише на матеріали, які випливають з вищезазначеного будівельного паспорта розробленого БР КП АРХБУДПРОЕКТ , при цьому не взявши до уваги проектну документацію розробника проекту будівництва гаражу - ТО КП Містобудівельник , оскільки будівельний паспорт розроблений БР КП АРХБУДПРОЕКТ підтверджує лише збір документів, які б дозволяли будівництво гаражу, але які не були використані подружжям, натомість використовувалася проектна документація ТО КП Містобудівельник .

Також, ОСОБА_3, ОСОБА_5 не погоджуються з висновками суду першої інстанції про те, що спірне приміщення гаражу збудоване за час шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_3 за спільні кошти подружжя та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки жодних платіжних документів, які б свідчили про співучасть позивача ОСОБА_6, перебуваючи у шлюбі з відповідачем, в будівництві спірного майна не надано. Скаржники зазначають, що об'єкт гаражу, як випливає з Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками (CCI) зареєстровану Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Тернопільській області від 14.12.2017року прийнято в експлуатацію через 9 років після розірвання шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_3, а тому вважають, що зібрання подружжям та наявність попередньої дозвільної документації, не свідчить про завершеність будівництвом спірного гаражу та його готовність до експлуатації, а тому не може свідчити не про спільну сумісну власність на будівлю гаражу, а лише на спільну сумісну власність на дозвільну документацію.

Окрім того, у доводах апеляційної скарги скаржники вказують, що суд першої інстанції при розгляді даної справи помилково не взяв до уваги, законність виникнення прав на земельну ділянку лише у ОСОБА_9 з моменту їх державної реєстрації від 27.03.2017року, відповідно до рішення №125 Борщівської міської ради Тернопільської області від 07.03.2017р. Про затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельної ділянки ОСОБА_3. , вважають що у ОСОБА_6 таких прав не виникало, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, щодо спільних сумісних прав на гараж.

Також, апелянти заперечують, щодо позовних вимог про визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_3, та ОСОБА_10, оскільки 30 жовтня 2017 року, тобто на момент укладення договору Дарування ОСОБА_3 володів належним йому майном (гаражем та незавершеним будівництвом) одноособово у розмірі частки 1/1 та мав право розпоряджатися ним на власний розсуд.

ОСОБА_3, ОСОБА_5, в апеляційній скарзі вказують про те, що суд першої інстанції повинен був встановити самочинність будівництва, оскільки земельна ділянка для забудови не була відведена, і у власність в період шлюбу подружжю не була передавалася.

На апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 від представника ОСОБА_6 -ОСОБА_2 поступив відзив, в якому представник позивача зазначає, що ОСОБА_6 не погоджується з доводами апеляційної скарги , вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованими.

Зокрема, представник позивача вказує про безпідставність посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, оскільки як зазначає,в даному випадку виник спір з приводу майна подружжя, виходячи з того, що ОСОБА_3 відчужив майно подружжя,порушивши право позивача, а ОСОБА_5 оформила право власності на таке майно, як нібито змінене після придбання.

Також, сторона позивача зазначає, що суд першої інстанції скасовуючи реєстрацію 17 жовтня 2017 року повідомлення ОСОБА_3 про початок виконання будівельних робіт, реєстрацію 20 листопада 2017 року, повідомлення ОСОБА_5, про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт та реєстрацію Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, діяв з урахуванням положень п.п.2,4 ч.2 ст.16 ЦПК України, з метою застосування реституції, а також відновлення становища, що існувало до порушення відповідачем прав позивача внаслідок укладання спірного договору дарування.

Крім того, в поданому відзиві представник позивача вказує,що саме за згодою позивача - ОСОБА_3, звернувся із заявою до виконкому Борщівської міської ради від 18 серпня 2005 року № 3904 . за яким ОСОБА_3,як одному із подружжя було надано дозвіл на проведення до вимог проектної документації побудованого гаражу.

Також, представник позивача зазначає, що матеріалами справи підтверджено факт, що гаражі та господарські будівлі біля житлового будинку АДРЕСА_1, в тому числі і спірний гараж були збудовані до 2005 року, і що саме на спірний гараж Борщівською міською радою було погоджено виділення в 2005 році земельної ділянки № 10 і така в 2017 році була передана у власність ОСОБА_3

Представник позивача вказує,що саме державна реєстрація відповідачем ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку на якій розміщений спірний об'кт нерухомості, дає підставу вважати , що спірна будівля з врахуванням попереднього за 2005 рік висновку відділу містобудування, архітектури та житлово- комунального господарства Борщівської райдержадміністрації та рішення виконкому Борщівської міської ради від 18 серпня 2005 року № 304 , є об'ктом незавершеного будівництва.

Сторона позивача вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини справи та прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_6

У судове засідання відповідач ОСОБА_5 не з'явилася, проте про розгляд цивільної справи повідомлена належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_11 у судовому засіданні підтримала подану апеляційну скаргу, просила її задовольнити, посилаючись на доводи викладені в ній.

Представник позивача ОСОБА_6- адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечила, просила її залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3, ОСОБА_5 підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовільняючи позов ОСОБА_6 про визнання права забудівника на 1/2 частину незавершеного будівництва будівлі гаражу, суд першої інстанції виходив з того, що спірна будівля збудована в установленому законом порядку відповідно до будівельно- технічних норм, збудований в 2005році під час перебування сторін у шлюбі і є об'єктом спільної сумісної власності.

Суд першої інстанції задовільняючи, також позов ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування незавершеного будівництва гаражу та застосування наслідків його недійсності виходив з того, що спірний гараж є об'єктом спільної власності, а тому вважав, що оскаржуваний договір дарування укладений неправомірно без згоди позивача.

Однак, колегія суддів з такими висновками суду не може погодитися, оскільки такі висновки не ґрунтуються на вимогах закону та зібраних по справі доказах.

Відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивачка набула права власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Відповідно до статті 376 ЦК України, самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Вимоги особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно, або заінтересованої особи, що не пов'язані з правом власності на ці будівлі, зокрема про визнання права на матеріали, одержані при їх знесенні, підлягають розгляду судами на загальних підставах.

Відповідно до частини 3 статті 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

При вирішенні спорів про визнання права власності на об'єкти самочинного будівництва на підставі ч. 3 ст. 376 ЦК України судам потрібно з'ясовувати правовий режим земельної ділянки, на якій збудовано житловий будинок, будівлю, споруди.

Частиною 6 ст.118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_6 04 березня 1989 року уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_3, а шлюб між сторонами було розірвано 02 грудня 2008 року (а.с.10 т.1).

Із пояснення позивача і допитаних свідків вбачаться, що в 2005 році був збудований гараж по АДРЕСА_1. Однак в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про виділення земельної ділянки під будівництво гаражу, проектно технічна документація, технічні умови, тощо. А, рішення виконавчого комітету Борщівської міської ради від 18серпня 2005року №304 про надання дозволу ОСОБА_3 на проведення до вимог проектної документації побудованого гаражу в АДРЕСА_1 свідчить саме про те, що будівництво спірного гаражу було розпочато самочинно (а.с.12, т.1).

Цим рішенням виконавчого комітету Борщівської районної ради надавалася можливість забудівнику ОСОБА_3 отримати дозвіл на розробку проекту із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки під будівництво гаражу, яким він на той час не скористався, а тому висновки суду про те, що будівництво гаражу не є самочинним не ґрунтується на матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Виходячи із викладеного, можна зробити висновок, що поки ці вимоги закону не були усунуті, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі цього будівництва. А, тому вимоги особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно, або заінтересованої особи, що не пов'язані з правом власності на ці будівлі, мають право на визнання права на матеріали, позови яких можуть підлягати розгляду судами на загальних підставах.

Згідно із частиною п'ятою статті 376 ЦК України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки, суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Предметами права власності може бути лише майно, яке складається з речей (стаття 179 ЦК України) , сукупності речей та майнових прав (стаття 190 цього Кодексу) .

Право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить тільки власникові (стаття 317ЦК України) .

До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням 40-ої сесії Борщівської міської ради шостого скликання від 05 червня 2015 року № 1468, ОСОБА_3, за його заявою надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 0,0099 га в АДРЕСА_1, в тому числі: для будівництва індивідуального гаража 0,0099 га за рахунок земель не наданих у власність або постійне користування в межах населеного пункту (землі зайняті поточним будівництвом) (а.с.13 т.1).

Рішенням виконавчого комітету Борщівської міської ради від 25 липня 2016 року №243 присвоєно окремий номер земельній ділянці та індивідуальному гаражу по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3 (а.с.143 т.1).

Рішенням Борщівської міської ради від 07 березня 2017 року №125 затверджено проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_3 безоплатно у власність земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_4) площею 0,0099 га по АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального за рахунок земель, не наданих у власність або постійне користування в межах населеного пункту(а.с.189 т.1).

В своїх поясненнях ОСОБА_3 посилається на те,що саме з прийняттям цих рішень виконавчого комітету і розпочалося будівництво гаражу, готовність станом на день складання договору дарування 30 жовтня 2017 року становила 46%.

За інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 20 серпня 2017 року за ОСОБА_3, 22 березня 2017 року зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0099 га, цільове призначення - для будівництва індивідуальних гаражів, що знаходиться по АДРЕСА_1 кадастровий номер: НОМЕР_4, номер запису № 19658306 (а.с.14 т.1).

Відповідно до статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 534 та іншими нормативними актами Кабінету Міністрів України та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації, право власності на це новостворене нерухоме майно, як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

З матеріалів справи вбачається, що на земельній ділянці, яка належить на праві власності ОСОБА_3 на якій здійснюється будівництво гаражу, готовність станом на жовтень 2017 року становила 46%. Це підтверджується звітом про готовність майна від 02 грудня 2016 року (а.с.191, т.1); витягом з державного реєстру речових права на нерухоме майно від 30 жовтня 2017 року (а.с.85,т.1); договором дарування від 30 жовтня 2017 року(а.с.186,т.1) .

Аналіз ст. 331 ЦК України дозволяє умовно розділити вказаний проміжок часу на декілька етапів створення нерухомості. При цьому, для кожного з етапів характерним є свій об'єкт зі своїм правовим режимом.

Перша - початок будівництва і друга - закінчення будівництва (створення майна). На першому етапі мають місце такі речі, як матеріали, обладнання у рухомому стані, тобто коли вони ще не використані у будівництві, а тільки призначені для цього. На останньому етапі з'являється новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо).

У проміжок між першим і останнім етапами з'являється особливий об'єкт з певним правовим режимом. Як зазначається у ч. 3 ст. 331 ЦК України, з початку і до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Саме таким поняттям у законодавстві визначається об'єкт до моменту реєстрації права власності на нього.

Таким чином, до моменту завершення будівництва, прийняття до експлуатації та державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі такого будівництва, тобто сукупністю речей, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Така позиція закладена у постанові судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 18 листопада 2015 року за № 6-388цс15; від 24 січня 2017 року №815/6165/14.

Відповідно до ч. 3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 ЗК України.

Відповідно до ст.125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до пункту 812 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, для державної реєстрації права власності на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельної ділянки у власність із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передання її у власність чи надання у постійне користування.

Державний реєстратор не може вважатися таким, що порушує права третіх осіб, якщо правомірно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і вносить запис про таку реєстрацію на підставі чинного та не скасованого рішення відповідного суб'єкта, який здійснює публічно-владні управлінські функції.

У пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ"( зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року 32) судам роз'яснено, що відповідно до положень статей 81,116 ЗК України, окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно Договору дарування від 30 жовтня 2017 року ОСОБА_3 передав безоплатно у власність(подарував) ОСОБА_5.(дочці), а та прийняла у власність належну ОСОБА_3 на праві приватної власності земельну ділянку, на якій розташований незавершений будівництвом гараж, що знаходиться по АДРЕСА_1

20 листопада 2017 року Управлінням архітектурно-будівельної інспекції в Тернопільській області зареєстровано повідомлення ОСОБА_5 про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), ТП 071173240169 (а.с.202 т.1).

14 грудня 2017 року Управлінням архітектурно-будівельної інспекції в Тернопільській області проведено реєстрацію Декларації про готовність до експлуатації обєкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до обєктів з незначними наслідками (СС1), серія та номер: ТП 141173480663, подану ОСОБА_5, жителькою АДРЕСА_1 (а.с.201-204 т.1).

Державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на будівлю, гараж, загальною площею 53,7 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, здійснено 26 грудня 2017 року, номер запису: 24270417, за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 39074851 від 02 січня 2018 року, ОСОБА_13, комунальне підприємство Реєстрація об'єктів нерухомості Малоходачківської сільської ради Тернопільської області на підставі рішення Борщівської міської ради від 25 липня 2016 року №243 та декларації про готовність об'єкта до експлуатації ТП 141173480663 від 14 грудня 2017 року (а.с.123 т.1).

Таким чином, ОСОБА_5 набула право власності на земельну ділянку та незавершене будівництвом гараж готовністю 46% в установленому законом порядку, оскільки батько ОСОБА_3 одержав її в приватну власність шляхом приватизації, незавершене будівництво гаражу не визнано об'єктом спільної власності, а тому згоди позивачки на укладення договору дарування не потрібна була. ОСОБА_5 своїми силами та засобами завершила будівництво гаражу, отримавши 26 грудня 2017 року Державну реєстрацію права власності на спірний гараж.

Оскільки, позивачка не є власником земельної ділянки, вона не виготовляла проектної документації на будівництво гаражу, не отримувала дозвіл на виконання будівельних робіт, не проводила його будівництво , а гараж уже зданий в експлуатацію третьою особою, тому судова колегія вважає, що немає підстав до задоволення позову про визнання права забудівника на 1/2 частину незавершеного будівництва.

Така позиція закріплена у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року за №727/2831/16-ц.

Суд першої інстанції, також прийшов до висновку, що позивачка ОСОБА_6 не пропустила строк звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки про порушення права на спірний гараж вона дізналася в 2015 році коли приїхала із заробітків за кордону.

Однак, такі висновки не ґрунтуються на матеріалах справи.

Згідно ч.1 ст.261, ч.4 ст.267 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на призначення позовної давності, пов'язуючи його із необхідністю забезпечити правову визначеність. Як зазначає ЄСПЛ, строки позовної давності слугують декільком важливим цілям, зокрема вони забезпечують правову визначеність і остаточність, захищають потенційних відповідачів від задавнених вимог, яким було б важко протистояти, і запобігають несправедливості, що могла б виникати, якби суди мусили ухвалювати рішення стосовно подій, які мали місце в далекому минулому, і на підставі доказів, які вже могли б стати ненадійними й неповними з плином часу(Stubbings and Others v.The United Kingdom 22083/93).

Як вбачається із матеріалів справи, позивачка ОСОБА_6 у позовній заяві і в судовому засіданні просила визнати її співзабудівником на 1/2 частину незавершеного будівництвом будівлі гаражу, збудованого ще у 2005 році, посилалася на те, що вони в цей час користувалися гаражем, а шлюб вони розірвали у грудні 2008 року. Судова колегія вважає, що саме в цей період часу у позивачки виникло право на узаконення самочинної будівлі гаражу і визнання за нею право на частину будівлі.

Однак, виходячи з аналізу норм ст.ст.261,267 ЦПК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. У разі коли право чи інтерес особи не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, а якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення, оскільки відмова в позові за безпідставністю вимоги не може поєднуватися із пропуском строків давності, адже вона є наслідком відсутності суб'єктивного права у позивача або факту його порушення чи оспорювання.

Розглядаючи дану справу, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог ОСОБА_6 про визнання її співзабудівником на 1/2 частину незавершеного будівництвом будівлі гаражу, а тому строк позовної давності не може застосовуватися до даних правовідносин.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_6 г про скасування реєстрації, суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, порушивши предметну та суб'єктну юрисдикцію, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими та безпідставними, оскільки з характеру спірних правовідносин у справі вбачається, що виник спір про про право, а саме з приводу майна подружжя, що відповідає вимогам ст. 19 ЦПК України та розглядається за правилами цивільного судочинства.

Враховуючи вищенаведені обставин, доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи в зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи, знайшли своє підтвердження.

Визнання позивачкою співзабудівником на 1/2 частину незавершеного будівництва будівлі гаражу не є належним способом захисту порушених прав. Належним та ефективним способом захисту є визнання права власності на матеріали понесені на самочинне незавершене будівництво гаражу та понесені грошові витрати на його будівництво.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (ст.376 ЦПК України).

На підставі викладеного вище, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового про відмову задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визнання права на ? частину збудованої в шлюбі, але не прийнятої в експлуатацію будівлі гаражу та про відмову у задоволенні позовних вимогах ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування та застосування наслідків його недійсності.

На підставі ст. 141 ЦПК України, виходячи із понесених судових витрат у суді апеляційної інстанції, на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_6 слід стягнути 3074 грн. коп. судового збору.

Керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_5- задовольнити.

Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 25 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_6 (проживає за адресою: АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_3 (проживає за адресою:АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_3) про визнання права на ? частину збудованої в шлюбі, але не прийнятої в експлуатацію будівлі гаражу - відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_6 (проживає за адресою: АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_3 (проживає за адресою:АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_3), ОСОБА_5 (проживає за адресою:АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2)про визнання недійсним договору дарування та застосування наслідків його недійсності - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6 (проживає за адресою: АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (проживає за адресою: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_3) судовий збір у розмірі 3074 грн. 40 коп.

Постанова Тернопільського апеляційного суду набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

День складання повного тексту постанови - 15 січня 2019 року.

Головуючий: Сташків Б.І.

Костів О.З.

Судді: Парандюк Т.С.