Постанова

від 21.01.2019 по справі 288/1593/16-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 288/1593/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Зайченко Є.О.

Суддя-доповідач: Граб Л.С.

21 січня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 24 вересня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління державної казначейської служби України у Попільнянському районі Житомирської області, Головного управління державної казначейської служби України у Житомирській області, Державної казначейської служби України, Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області та Андрушівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання статусу інваліда під час виконання судових виконавчих листів, про погашення у першу чергу заборгованості за рішеннями судів щодо пенсійних виплат, про надання зрозумілої обґрунтованої відповіді щодо всіх виконавчих листів, про нарахування компенсаційних витрат, про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління державної казначейської служби України у Попільнянському районі Житомирської області (далі відповідач 1), Головного управління державної казначейської служби України у Житомирській області (далі відповідач 2), Державної казначейської служби України (далі відповідач 3), Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області (далі відповідач 4) та Андрушівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі відповідач 5) в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив зобов'язати відповідачів: припинити зволікання з виконання судових рішень; надати змістовну та обґрунтовану відповідь на запит від 20.06.2017; враховуючи положення частини 4 статті 3 та частини першої статті 5 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень нарахувати 3 відсотків річних від не виплаченої суми, у зв'язку з невиконанням відповідачем судового рішення на протязі більше 3 років, у тому числі стосовно вже виконаних виконавчих документів: № 2-425/05 від 08 вересня 2005 року, за яким 29 листопада 2013 року стягнуто на користь позивача матеріальну шкоду з Державного казначейства України в розмірі 12815 гривень відповідно до рішення Печерського районного суду м. Києва; №288/473/13-а від 12 липня 2013 року стягнуто 602 гривні за 2007 рік; №3798/11 від 18 жовтня 2011 року стягнуто 100 гривень за 2007 рік; №2190/11 від 04 липня 2011 року стягнуто 693 гривні за 2008 рік; відшкодувати завдану відповідачами моральну шкоду, розмір якої визначити судом.

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 24 вересня 2018 року позов задоволено частково:

-зобов'язано Управління державної казначейської служби України у Попільнянському районі Житомирської області, Головне управління державної казначейської служби України у Житомирській області, Державну казначейську службу України, дати обґрунтовану відповідь на всі питання, які порушенні у зверненні від 20 липня 2016 року ОСОБА_2;

-зобов'язано Державну казначейську службу України відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до Державної казначейської служби України до моменту виконання виконавчого листа № 2-425/05 від 08 вересня 2005 року; №288/473/13-а від 12 липня 2013 року; № 3798/11 від 18 жовтня 2011 року; №2190/11 від 04 липня 2011 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач звернувся з апеляційної скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, посить рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 24 вересня 2018 року в частині відмови в задоволенні позову, скасувати та прийняти в цій частині нову постанову про задоволення позовних вимог.

В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не враховано, що позивач вимагав зобов'язати усіх відповідачів надати зрозумілу та обгрунтовану відповідь на звернення, натомість суд задовольнив дану позовну вимогу лише щодо трьох відповідачів.

Також звертає увагу, що в письмових поясненнях та в письмовій промові в дебатах, збільшено позовні вимоги, які судом першої інстанції залишено поза увагою.

Крім того, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні позову щодо стягнення моральної шкоди.

Від представника відповідача Управління державної казначейської служби України у Попільнянському районі Житомирської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, доводи якого аналогічні тим, що викладені у запереченні на позовну заяву від 16.01.2017 та відзиві на позовну заяву від 28.03.2018.

Решта відповідачів правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, не скористались.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Від Управління державної казначейської служби України у Попільнянському районі Житомирської області та Андрушівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшли заяви про розгляд справи без участі їх представників.

У відповідності до вимог ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 04 липня 2011 року Житомирським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист 2190/11 по справі 2-а-31373/08 за постановою від 29 квітня 2009 року щодо виплати 763,53 гривень за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року включно.

29 жовтня 2012 року Житомирський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист 4497/12 в справі 2-а-31373/08 щодо стягнення 145 гривень судових витрат у 2008 році. З вини Відповідачів цей виконавчий лист було втрачено. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року дії відповідача-2 визнано незаконними. За даною постановою Позивачу видано дублікат виконавчого листа 4497/12, якого знову подано Відповідачу-1.

18 жовтня 2011 року тим же судом видано виконавчий лист 3798/11 в справі 2а-5051/07 для примусового стягнення 100,02 гривні витрат, що пов'язані з прибуттям Позивача до суду в 2007 році. Постановою Попільнянського районного суду від 13 січня 2014 року визнано протиправною відмову відповідача-1 у прийнятті до виконання виконавчого листа, а також зобов'язано знову прийняти до виконання даний виконавчий лист. Відповідачу-1 документ подано знову.

29 червня 2010 року Попільнянський районний суд видав виконавчий лист 2- 221/10 стосовно недоплаченої щомісячної державної допомоги в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за повний 2009 рік. Ухвалою районного суду від 02 серпня 2013 року за поданням державної виконавчої служби змінено спосіб і порядок виконання рішення суду, ухвалено стягнути 1240,20 гривень доплати до пенсії за повний 2009 рік, однак цей документ теж було повернуто й відмовлено позивачу в прийнятті для виконання.

В подальшому, постановою районного суду від 17 лютого 2015 року вирішено: визнати протиправною відмову відповідача-1 у прийнятті даного виконавчого листа; зобов'язано відповідача-1 знову прийняти до виконання виконавчий лист. Відповідачу-1 документ подано знову.

01 вересня 2011 року Попільнянським районним судом видано виконавчий лист 2а- 2177/11 щодо зобов'язання здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії, призначеної відповідно до статті 6 ЗУ Про соціальний захист дітей війни у розмірі встановленому статтею 28 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за період з 05 лютого 2011 року по 18 червня 2011 року.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2013 року змінено постанову Попільнянського районного суду від 23 серпня 2011 року з частині зазначення періоду проведення нарахування та виплати коштів із зазначенням, що позовні вимоги щодо нарахування та виплати коштів, передбачених статтею 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни , підлягають задоволенню за більший період - з 05 лютого по 22липня 2011 року.

29 квітня 2013 року Попільнянський районний суд видав позивачу новий виконавчий лист 2а-2177/11 щодо стягнення 990,89 гривень, замінивши раніше виданий виконавчий лист від 01 вересня 2011року. За змістом нового документа період стягнення коштів продовжено - з 05 лютого 2011 року до 22 липня 2011 року.

03 березня 2015 року, позивач звернувся до суду з позовною заявою в звязку з відмовою відповідача 1 прийняти виконавчий документ. Постановою суду відповідача- 1 також зобовязано виконати вимогу виконавчого листа 2-а-2177/11 та стягнути 990,89 гривень на користь позивача.

16 червня 2011 року Попільнянський районний суд видав виконавчий лист 2а- 58/2011, яким зобов'язано виплатити позивачу доплату до пенсії.

Додатковою постановою цього ж районного суду від 03 травня 2012 року зобов'язано нараховувати й виплачувати належну доплату з 05 лютого 2011 року та в подальшому.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду 19 червня 2012 року змінено зміст постанови районного суду, а саме-зобов'язано проводити нарахування та виплату позивачу додаткової пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком (тобто незалежно від зміни закону).

13 березня 2013 року Попільнянський районний суд видав виконавчий лист 2а- 58/2011 за рішенням суду від 03 травня 2012 року.

У цьому виконавчому документі зазначено: Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Попільнянському районі Житомирської області проводити нарахування та виплату ОСОБА_2 додаткову пенсію як дитині війни відповідно до статті 6 ЗУ Про соціальний захист дітей війни в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, згідно частини першої статті 28 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування .

12 червня 2012 року ухвалою Вищого адміністративного суду України залишено без задоволення касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Попільнянському районі Житомирської області, а судові рішення від 03 травня 2012 року та 19 квітня 2012 року залишено без змін.

З 5 лютого по 22 липня 2011 року ОСОБА_2 нараховано 990,89 гривень, однак не виплачено.

09 липня 2014 року постановою районного суду визнано протиправною бездіяльність щодо невидачі розпорядження про нарахування і виплату додаткової пенсії, зобов'язано орган пенсійного фонду видати розпорядження щодо нарахування і виплати додаткової пенсії.

08 червня 2015 року Попільнянський районний суд видав виконавчий лист 288/392/14-а за Ухвалою ЖААС від 09 листопада 2014 року, в якому зазначено: "Зобов'язати управління Пенсійного Фонду України в Попільнянському районі Житомирської області видати розпорядження щодо нарахування і виплати ОСОБА_2 додаткову пенсію в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з 23 липня 2011 року та в подальшому".

11 листопада 2015 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправним невиконання виконавчого листа 288/392/14-а від 08 червня 2015 року; визнати протиправною не видачу розпорядження щодо нарахування і виплати додатковї пенсії; зобовязати Відповідача виконати виконавчий лист; зобов'язати надати обґрунтовано відповідь на всі питання, які порушені в його зверненні від 09 червня 2015 року до районного управління Пенсійного фонду.

24 червня 2016 року Попільнянський районний суд видав виконавчий лист 288/1462/15-а за постановою від 27 квітня 2016 року в якому зазначено: "Зобовязати Андрушівське обєднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області виконати виконавчий лист 288/392/4-а щодо не видачі додаткової пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з 23 липня 2011 року та в подальшому; зобовязати Андрушівське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області дати обґрунтовану відповідь на всі питання, які порушені у зверненні від 09 червня 2015 року".

20 липня 2016 року відповідачам 1,2,3 направлено запит з вимогою обґрунтованої відповіді стосовно бездіяльності щодо стягнень за судовими рішеннями з управління Пенсійного фонду України в Попільнянському районі Житомирської області на підставі виконавчих листів: 288/473/13-а про виплату 602,5 гривень підвищення до пенсії у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни за період з 01 січня по 30 червня 2007 року.

Однак, з приводу запиту від 20 липня 2016 року відповідачі надали відповіді, які на думку позивача не можна визнати повними та обґрунтованими.

Вищезазначене слугувало підставою для звернення позивачем до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено обгрунтованості позовних вимог та не наведено підстав для їх задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи зі слідуючого.

Так, зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що судом першої інстанції зобов'язано відповідачів 1,2,3 надати позивачу обргунтовану відповідь на всі питання, які порушуються у зверненні останнього від 20.07.2016.

Водночас, ОСОБА_2 вважає, що суд першої інстанції безпідставно не задовольнив його позовну вимогу про зобов'язання і відповідачів 4,5 надати відповідь на вказане вище звернення.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України від 02.10.1992 2657-XII "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

За правилами частини першої статті 1 Закону України від 02.10.1996 393/96-ВР "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань (ст.5 Закону 393/96-ВР).

У статті 15 вказаного Закону визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що суб'єкт владних повноважень, на адресу якого надійшло належним чином оформлене звернення, за умови, що до його компетенції належить вирішення порушених у зверненнях питань, повинен у визначений законом термін розглянути звернення та повідомити особу про результати розгляду.

Із дослідженого колегією суддів звернення позивача, датованого 20.07.2016 встановлено, що останнє адресовано ДКС України, ГУ ДКС у Житомирській області та УДКС України у Попільнінському районі Житомирської області.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, за правилами КАС України, судом може бути захищено тільки те право особи, яке вже порушене рішенням чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень .

Зважаючи на те, що позивач до відділу примусового виконання рішень УДВСГУЮ у Житомирській області та Андрушівського ОУПФУ в Житомирській області з вищезазначеним запитом не звертався, то й підстави для зобов'язання відповідачів 4,5 надати обргунтовану відповідь на всі питання, які порушуються у зверненні останнього від 20.07.2016відсутні, а отже- колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Також апелянт зазначив, що судом першої інстанції залишено поза увагою його вимоги, викладені у поясненнях від 29.03.2018, а саме-про визнання протиправними дій органів ДВС та ПФУ, які полягають у тому, що ними вжиті не всі засоби стосовно виконання надісланих ОСОБА_2 виконавчих листів та зобов'язання вжити всіх передбачених законодавством заходів щодо виконання надісланих ним для виконання виконавчих листів. Крім того, в письмовій промові в судових дебатах вимагав визнати, що відповідач 4 протиправно не виконав вимоги ст.ст.11,30,89 Закону України "Про виконавче провадження", а також, що відповідач 5 протиправно не виконує вимоги судових рішень і виконавчих листів за 288/392/14-а, 288/1462/15-а, 2а-58/2011.

Надаючи правову оцінку вищезазначеному колегія суддів виходить із наступного.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом 20.12.2016 (в період дії КАС України, в редакції від 06.07.2005).

15.12.2017 набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким внесене зміни до КАС України та викладено його в новій редакції.

Підпунктом 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції від 15.12.2017) передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За правилами ч.1 ст.47 КАС України, позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Як слідує з матеріалів справи, письмові пояснення від 29.03.2018 та від 20.08.2018, в яких, зокрема, збільшено позовні вимоги, подані позивачем після закінчення підготовчого судового засідання, а тому правомірно не прийняті та не розглянуті судом першої інстанції.

Слід зазначити, що для оскарження рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень- відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, законодавцем визначено іншу процедуру звернення до суду подання заяви, в порядку ст.383 КАС України.

А тому, заявляючи позовну вимогу про визнання протиправною бездіяльності органу пенсійного фонду, яка полягає в невиконанні вимог судових рішень за 288/392/14-а, 288/1462/15-а, 2а-58/2011, позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права.

Щодо задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Положеннями статті 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У частині 1 статті 23 ЦК України зазначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2018 року у справі 127/16051/16-а (адміністративне провадження К/9901/10631/18) "у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору".

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

В обґрунтування своїх вимог щодо відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2 вказав, що протягом строку невиконання судових рішень відповідачі завдали йому моральну шкоду, яка полягає у душевних переживаннях, моральних стражданнях, хвилюванні у зв'язку з порушенням прав на власність.

Проте, апелянт не вказав ні суми відшкодування, ні яким чином присуджена сума відшкодування співвідноситься з характером порушення його прав та який ступінь вини в грошовій сумі кожного відповідача.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не було надано до суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому такої шкоди та не було доведено причинно-наслідкового зв'язку з предметом позову.

Стосовно вимоги апелянта про встановлення судом апеляційної інстанції судового контролю для кожного з відповідачів окремо, шляхом подання останніми до суду першої інстанції звіту про викнання рішення, колегія суддів звертає увагу, що питання щодо встановлення судового контролю врегульоване статтею 382 КАС України, однак приписами вказаної правової норми не передбачено встановлення такого контролю у спосіб, в який просить позивач.

Щодо невирішення судом першої інстанції питання про судові витрати додатковим судовим рішенням, колегія суддів вказує на таке.

Як з'ясовано зі змісту заяви позивача про стягнення відсотків і судових витрат від 23.01.2018, остання подана в порядку ст.143 КАС України, за правилами якої рішення щодо судових витрат, виноситься після винесення рішення по суті.

Колегія суддів вважає вищевказану апеляційну вимогу передчасною, згідно ст.293 КАС України, апеляційному перегляду підлягають прийняті судові рішення, а як вбачається з матеріалів справи, заява про стягнення судових витрат, судом першої інстанції ще не розглянута.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 5,47, 143, 205, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329,382 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 24 вересня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Граб Л.С. Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.