Ухвала

від 12.03.2019 по справі 288/1593/16-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 березня 2019 року

Київ

справа №288/1593/16-а

адміністративне провадження №К/9901/6165/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бевзенка В.М.,

суддів - Данилевич Н.А., Шарапи В.М.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області

на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 24.09.2018

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2019

у справі № 288/1593/16-а

за позовом ОСОБА_2

до Управління державної казначейської служби України у Попільнянському районі Житомирської області,

Головного управління державної казначейської служби України у Житомирській області, Державної казначейської служби України,

Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області,

Андрушівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області

про визнання статусу інваліда під час виконання судових виконавчих листів, про погашення у першу чергу заборгованості за рішеннями судів щодо пенсійних виплат, про надання зрозумілої обґрунтованої відповіді щодо всіх виконавчих листів, про нарахування компенсаційних витрат, про стягнення моральної шкоди,

установив:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив зобов'язати відповідачів припинити зволікання з виконання судових рішень; надати змістовну та обґрунтовану відповідь на запит від 20.06.2017; враховуючи положення частини четвертої статті 3 та частини першої статті 5 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень нарахувати 3 відсотків річних від невиплаченої суми, у зв'язку з невиконанням відповідачем судового рішення на протязі більше 3 років, у тому числі стосовно вже виконаних виконавчих документів: № 2-425/05 від 08.09.2005, за яким 29.11.2013 стягнуто на користь позивача матеріальну шкоду з Державного казначейства України в розмірі 12 815, 00 грн. відповідно до рішення Печерського районного суду міста Києва; № 288/473/13-а від 12.07.2013 стягнуто 602, 00 грн. за 2007 рік; № 3798/11 від 18.10.2011 стягнуто 100, 00 грн. за 2007 рік; № 2190/11 від 04.07.2011 стягнуто 693, 00 грн. за 2008 рік; відшкодувати завдану відповідачами моральну шкоду, розмір якої визначити судом.

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 24.09.2018 у справі № 288/1593/16-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2019, позов задоволено частково. Зобов'язано Управління державної казначейської служби України у Попільнянському районі Житомирської області, Головне управління державної казначейської служби України у Житомирській області, Державну казначейську службу України, дати обґрунтовану відповідь на всі питання, які порушенні у зверненні від 20.07.2016 ОСОБА_2. Зобов'язано Державну казначейську службу України відповідно до частини першої статті 5 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до Державної казначейської служби України до моменту виконання виконавчого листа № 2-425/05 від 08.09.2005; № 288/473/13-а від 12.07.2013; № 3798/11 від 18.10.2011; №2190/11 від 04.07.2011. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головним управлінням Державної казначейської служби України у Житомирській області подано до Верховного Суду касаційну скаргу.

Частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз вказаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмета доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

Статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Враховуючи характер спірних правовідносин та предмет позову, а також приймаючи до уваги відсутність даних про те, що розгляд справи становить значний суспільний інтерес, Верховний Суд приходить до висновку про наявність законних підстав вважати дану справу такою, що є незначної складності.

Обставини, які є критерієм для віднесення вказаної справи до категорії таких, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у розумінні частин третьої та четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі не містяться.

Скаржник у касаційній скарзі не наводить підстав, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких оскаржувані судові рішення підлягають перегляду в касаційному порядку.

Отже, постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2019, ухвалена за результатами апеляційного перегляду рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 24.09.2018 у справі про зобов'язання вчинити певні дії, не підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

Керуючись статтями 248, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

1. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 24.09.2018 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2019 у справі № 288/1593/16-а відмовити.

2. Копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М. Бевзенко

Судді Н.А. Данилевич

В.М. Шарапа