Постанова

від 15.01.2019 по справі 927/76/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 927/76/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк",

представник позивача - Малєєва О.М. (довіреність № 4440-К-Щ від 12.10.2018) в режимі відеоконференції,

відповідач-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина",

представник відповідача-1 - Дереча В.О. (договір про надання юридичних та консультативних послуг № 01-03-16 від 01.03.2016, ордер КС № 439738 від 15.01.2019),

відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліга ІІ",

представник відповідача-2 - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу

Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на рішення господарського суду Чернігівської області

від 23.04.2018

у складі судді: Книш Н.Ю.,

та постанову Київського апеляційного господарського суду

від 11.09.2018

у складі колегії суддів: Отрюха Б.В. (головуючий), Тищенко А.І., Гончарова С.А.,

у справі за позовом

Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк",

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина",

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга ІІ"

про визнання дійсним права,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга ІІ" про:

1) визнання за ПАТ КБ "Приватбанк" права зворотної вимоги до боржника ТОВ "ПК "Пожмашина", зокрема, отримати відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою Банком за гарантією №G0616/4484/2, виданою на підставі генеральної угоди №G0616/4484 від 14.06.2016 за вимогою Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 27.04.2017 за вих. №01-6420/08;

2) про визнання за ПАТ КБ "Приватбанк" дійсними усі права згідно договору іпотеки №G0616/4484/DZ укладеним між ним та ТОВ "Ліга ІІ", яким забезпечуються виконання зобов'язань ТОВ "ПК "Пожмашина", що випливають з Генеральної угоди №G0616/4484 про надання банківських гарантій від 14.06.2016 року, зокрема, визнати дійсними права ПАТ КБ "Приватбанк" задовольнити за рахунок предмету іпотеки вимоги, що можуть виникнути в разі неналежного виконання зобов'язань ТОВ "ПК "Пожмашина" за гарантією №G0616/4484/2, пов'язаних зі сплати коштів на вимогу Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 27.04.2017 за вих. №01-6420/08.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 23.04.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 у справі № 927/76/18, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Приймаючи такі рішення, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано жодних доказів та не доведено в установленому законом порядку вчинення відповідачами дій або безповоротне ухилення від вчинення відповідачами дій, які б свідчили про порушення прав та інтересів позивача за наслідками виконання останнім гарантії № G0616/4484/2, виданою Банком на підставі генеральної угоди № G0616/4484 від 14.06.2016 за вимогою Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 27.04.2017 за вих. № 01-6420/08; заявлені позовні вимоги про визнання за позивачем дійсними усі права згідно договору іпотеки спрямовані на захист прав позивача, що можуть бути порушені відповідачами в майбутньому, що прямо суперечить засадам господарського судочинства. За висновками судів, сам факт невизнання відповідачами поданого позивачем позову не може бути доказом порушення прав позивача на зворотну вимогу до боржника з огляду на відсутність фактичної сплати позивачем коштів за спірною гарантією та звернення до відповідачів з вимогою відшкодувати Банку витрати, пов'язані зі сплатою позивачем за гарантією. Позовні вимоги про визнання права зворотної вимоги до боржника ТОВ "ПК "ПОЖМАШИНА", у спосіб визначений позивачем, не можуть бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки ці вимоги є нічим іншим як встановлення факту, що має юридичне значення і цей факт може встановлюватись господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Чернігівської області від 23.04.2018 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 у справі № 927/76/18, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" звернулось з касаційною скаргою, в якій просило їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій ст.ст. 4, 50, 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ст.ст. 15, 16, 20 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 55, 124, 129, 130 Конституції України.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 927/76/18 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Білоус В.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 19.11.2018 у справі № 927/76/18 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", датою проведення судового засідання визначено 15.01.2019. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 25.12.2018. Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

У зв'язку з відпусткою судді Білоуса В.В. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 927/76/18 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 27.12.2018 задоволено клопотання скаржника про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та доручено Центральному апеляційному господарському суду забезпечити проведення відеоконференції.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина" просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові акти - без змін, оскільки останні прийнятті при всебічному і повному з'ясуванні всіх фактичних обставин справи та при об'єктивній оцінці доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліга ІІ" у відзиві на касаційну скаргу просило оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи останньої ґрунтуються на припущеннях скаржника та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, які вірно встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

В судовому засіданні 15.01.2019 представник скаржника в режимі відеоконференції підтримав вимоги касаційної скарги, представник відповідача-1 - заперечував проти її задоволення. Відповідач-2 явку повноважного представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду касаційної скарги повідомлений належним чином.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача-1, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 14.06.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина" (клієнт) укладено Генеральну угоду № G0616/4484 про надання банківських гарантій, згідно з якою сторони погодили, що позивач зобов'язався надати гарантію, за якою останній гарантує перед бенефіціаром - Державною службою України з надзвичайних ситуацій виконання клієнтом своїх зобов'язань відповідно до проекту договору про закупівлю на постачання "Автоцистерни пожежної АЦ- 4-60(5309)-505М", що має бути укладено між Державною службою України з надзвичайних ситуацій (бенефіціаром) та ТОВ "Промислова компанія "Пожмашина" (в редакції додаткової угоди № G0616/4484/2 від 18.08.2016). Строк дії гарантії - до 03.05.2017 включно.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "ПК "Пожмашина", що випливають з вищезазначеної Генеральної угоди, 14.06.2016 між сторонами укладений договір іпотеки № G0616/4484/DZ.

19.08.2016 між Державною службою України з надзвичайних ситуацій (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина" (постачальник) укладений договір про закупівлю "Автомобілів спеціальної призначеності", код 29.10.5, згідно з ДК 016:2010, "Мототранспортні засоби спеціального призначення. Пожежно-рятувальні автомобілі для пожежогасіння і проведення рятувальних робіт", код 34144000-8, згідно з ДК 021:2015 - за державні кошти № 21-5/5 (далі - договір), у відповідності до умов якого постачальник зобов'язався поставити у власність замовнику автоцистерну пожежну АЦ-4-60(5309)-505М (далі - продукція) у кількості та комплектності згідно з специфікацією (додаток 1), що є невід'ємною частиною договору, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити продукцію на умовах договору.

19.08.2016 позивачем видано гарантію за умовами якої зобов'язується безвідклично та безумовно виплатити Державній службі України з надзвичайних ситуацій суму в українських гривнях, що не перевищує 6 000 000, 00 грн, у випадку невиконання ТОВ "Промислова компанія "Пожмашина" обов'язків за договором, строк виконання яких згідно умов договору настав до 01.04.2017 включно, що передбачено тендерною документацією про проведення відкритих торгів на закупівлю ДК016:2010 код 29.10.5 автомобілі спеціальної призначеності ДК 021:2015 код 34144000-8 Мототранспортні засоби спеціального призначення Пожежно-рятувальні автомобілі для пожежогасіння і проведення рятувальних робіт, затверджених протоколом від 13.05.2016 № 3.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.04.2017 позивач отримав від бенефіціара вимогу (вих. № 01-6420/08 від 27.04.2017) про сплату коштів за гарантією в розмірі 6 000 000, 00 грн.

За наслідками розгляду вищезазначеної вимоги, банк дійшов висновку про можливе її задоволення про що повідомив ТОВ "ПК "Пожмашина" (лист № Е.35.0.0.0/4-127 від 23.05.2017) та отримав відповідь (лист № 493 від 08.11.2017), що правовідносини між ТОВ "ПК "Пожмашина" та ПАТ "КБ "Приватбанк" за Генеральною угодою G0616/4484 від 14.06.2016 є припиненими. Здійснення будь-яких виплат Державній службі України з надзвичайних ситуацій за банківськими гарантіями, виданими згідно Генеральної угоди G0616/4484 від 14.06.2016 ПАТ "КБ "Приватбанк" не створюватиме для ТОВ "ПК "Пожмашина" правових наслідків у вигляді обов'язку відшкодувати банку витрат, пов'язаних з виплатою гарантій, а відповідно банк самостійно нестиме ризик настання збитків.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладено в абзаці 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено ст. 16 ЦК України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів судом. При цьому, визначений вказаними статтями перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним, і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком у названих статтях, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.

При цьому, особа, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту, повинна дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява № 38722/02).

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Поряд з цим, позивачем не доведено які саме його права та законні інтереси, в даному випадку порушені, оскільки як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, в матеріалах справи відсутні докази фактичної сплати позивачем коштів за спірною гарантією а також докази вчинення відповідачами дій або безповоротне ухилення від вчинення ними дій, які б свідчили про порушення прав та інтересів позивача за наслідками виконання останнім гарантії.

Колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимога позивача про визнання за ним дійсними усіх прав згідно договору іпотеки спрямована на захист прав позивача, які можуть бути порушені відповідачами в майбутньому.

При цьому, заявлена позивачем вимога про визнання права зворотної вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина" за своєю суттю є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення.

Встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

Зважаючи на викладене, судова колегія погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, саме з наведених підстав.

Посилання скаржника, що суди повинні були залучити до участі у справі Державної служби України з надзвичайних ситуацій не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки із встановлених судами обставин справи не вбачається, що рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду заявлених позивачем позовних вимог, впливає на права, інтереси та (або) обов'язки зазначеної особи. При цьому, скаржником протилежного не доведено.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та залишення рішення господарського суду Чернігівської області від 23.04.2018 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 у справі № 927/76/18 без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 23.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 у справі № 927/76/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Г.Пєсков