Постанова

від 15.01.2019 по справі 810/3476/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 810/3476/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Лисенко В.І. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідраком-Україна" до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Гідраком-Україна звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Київській області в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.06.2018 №0019061414.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ Гідраком-Україна , відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є юридичною особою з 17.05.2011 року.

Видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво інших гумових виробів (основний), код КВЕД 22.29; виробництво інших виробів із пластмас, код КВЕД 24.20; виробництво труб, порожнистих профілів і фітингів зі сталі, код КВЕД 25.62.; механічне оброблення металевих виробів, код КВЕД 45.31.

Починаючи з 18.05.2011 року ТОВ Гідраком-Україна , як платник податків перебуває на обліку у Києво-Святошинській ОДПІ Головного управління ДФС у Київській області, є платником ПДВ з 25.04.2012 року.

Посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Гідраком-Україна , з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Бромелінг (далі по тексту - контрагент позивача) за період - з 01.09.2016 року по 30.09.2016 року.

Перевірка проводилась з 25.05.2018 року по 01.06.2016 року, на підставі направлення від 25.05.2018 № 1651 виданого Головним управлінням ДФС у Київській області.

За результатами вказаної перевірки, контролюючим органом складено акт перевірки від 08.06.2018 року № 472/10-36-14-14/37606365, яким встановлено порушення позивачем пункту 44.1 , 44.3 ст. 44 , п. 198.1 , 198.3 , 198.6 ст. 198 , п. 200.1 , 200.2 ст. 200 Податкового кодексу , що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 74 631,00 грн.

До зазначеного висновку контролюючий орган дійшов у зв'язку із тим, що відповідно до інформації, яка знаходиться в ІС Податковий блок встановлено, що ТОВ Гідраком-Україна подавав останню звітність за жовтень 2016 року, інформації щодо наявності основних засобів звіт не подавався, кількість працюючих - 1 особа, відсутній кваліфікований персонал, незначний штат працюючих, свідоцтво платника ПДВ анульовано, що вказує на відсутність основних фондів, та унеможливлює здійснення господарських операцій з ТОВ Гідраком-Україна .

На підставі акта перевірки від 08.06.2018 року №472/10-36-14-14/37606365, відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення №0019061414 від 22.06.2018 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 74 631 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 18 658 грн. (далі по тексту - оскаржуване ППР).

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення необґрунтованим, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що безспірність, фактичність та дійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ Бромелінг , підтверджується достатньою, достовірною та належною доказовою базою, наявною в матеріалах справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ Гідраком-Україна (Замовник) та ТОВ Бромелінг (Виконавець) укладено договір на виконання робіт від 21.09.2016 року №19/10, у відповідності до якого, Виконавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором та за завданням Замовника виконати роботи, передбачені п. 1.2 Договору, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити ці роботи (а.с.20-23).

Згідно із пунктом 2.1 вказаного Договору, Виконавець виконує наступні роботи: послуги напилення; термічна обробка стальних виробів; гальванічна обробка стальних виробів; токарні роботи; зварювальні роботи; фрезувальні роботи; відновлення поверхні деталей; шліфувальні, поліровочні роботи; піскоструйні роботи та інше.

Пунктом 3.3. вищезазначеного договору передбачено, що забір товарно-матеріальних цінностей для виконання робіт та доставка після проведених робіт на склад Замовника, зазначений в договорі, здійснюється без додаткових оплат, витрати за доставку несе Виконавець. Склад замовника: Київська область, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 4-Б.

На виконання умов Договору від 21.09.2016 року № 19/10 ТОВ Бромелінг протягом вересня 2016 року надало позивачу наступні послуги:

- з термічної на гальванічної обробці стальних виробів, токарні послуги на суму 215 064, 00 грн., що підтверджується актом надання послуг від 30.09.2016 №155 (а.с.24);

- шліфувальні, полірувальні роботи на суму 100 488, 00 грн., що підтверджується актом надання послуг від 29.09.2016 № 156 (а.с.25);

- зварювальні, фрезувальні роботи на суму 132 234,00 грн., що підтверджується актом надання послуг від 29.09.2016 № 157 (а.с.26).

Всього у вересні було надано послуг на загальну суму 347 298 грн. з ПДВ.

Розрахунок за поставлений товар був здійснений у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями від 27.10.2016 № 548 на суму 396 290, 61 грн. (а.с.32) та від 12.10.2016 року № 512 на суму 51495,39 (а.с.31).

За результатами здійснення вищезазначених господарських операції, ТОВ Гідраком-Україна було сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних виписаних ТОВ Бромелінг та зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних від 29.09.2016 № 9192863542 та № 9192863615 (а.с.28-29), а також від 30.09.2016 №9192863537 (а.с.27).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України).

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Відповідно до п. 198.1 , 198.2 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулась раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податі у товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, ін. документами передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу .

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV визначено, що його дія поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності.

Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документи; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Разом з тим, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, наявність належно оформлених первинних бухгалтерських документів не є безумовною підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаного товару (послуг).

Тобто, відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Між тим, наявність видаткових накладних, актів приймання-передачі, дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано показники податкової звітності.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується дослідженими належним чином оформленими первинними документами, які містяться в матеріалах справи, досліджені колегією суддів апеляційної інстанції та повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Не заслуговують на увагу суду посилання податкового органу на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до витрат.

Разом з тим, податкове законодавство не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податку на прибуток, як наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак фіктивності контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що не прийняття відповідачем до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку податкового органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до витрат.

При цьому, наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагента позивача ґрунтується на тому, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень стосовно контрагента, а тому доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Крім того, податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що наведені обставини свідчать, що відповідач формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем податкових зобов'язань, а висновки, викладені в акті перевірки не ґрунтуються на дослідженні правочинів, які укладалися позивачем та його контрагентом.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції зазначає про необхідність дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом .

Так, наведені податковим органом аргументи не є належними та допустимими доказами в розумінні адміністративного судочинства, та за своєю суттю є лише припущеннями.

Крім того, представником позивача, у судовому засіданні суду першої інстанції, надані первинні документи щодо здійснення аналогічних господарських операцій з ТОВ Бромелінг у інший податковий період - жовтень 2016 року на суму 312 240,00 грн. Вказаний період контролюючим органом не перевірявся та аналогічні за своїм змістом господарські операції і первинні документи з тим же контрагентом, контролюючий орган не ставив під сумнів.

Як вбачається з доводів апеляційної скарги, відповідач наполягав на тому, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні, а тому, на думку представника податкового органу, це підтверджує відсутність переміщення товару та ставить під сумнів товарність господарської операції.

Як зазначено позивачем, згідно умов договору, деталі забиралися на шліфування контрагентом самостійно. З огляду на те, що деталі (гільза, шток, гайка, ніпель та інш.) мали невелику вагу, тобто, не габаритні, вони не потребували для перевезення великого транспорту.

При цьому, вироби з металу передавалися відповідно до актів приймання-передач виробів з металу від 21.09.2016 та їх повернення відбулося відповідно до акта від 30.09.2016, оскільки переміщення виробів з металу відбувалося для власних потреб без зміни власника вказаних виробів, а відтак положення наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 до таких правовідносин не застосовуються.

Як вбачається з пунктів 1, 3, 10 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.01.1997 № 363, обов'язкове оформлення товарно-транспортної накладної передбачене саме для надавання послуг із перевезення на договірних умовах, а не під час перевезення для власних потреб, тому що не відбувається зміни власника вантажу, не проводиться списання вказаного вантажу у вантажовідправника та оприбуткування у вантажоодержувача.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в ухвалі від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а, зокрема, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а тому доводи відповідача щодо її відсутності, є необґрунтованими.

У рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), зазначено, що перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що справедливий баланс не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Крім того, суд зазначає, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податків, право на формування витрат та податкового кредиту не можуть ставитьсь у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Законодавством України не передбачено відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у своїх рішеннях від 17.01.2018 року у справі № 2а-9880/12/1370 (К/9901/605/18), від 16.01.2018 року № 820/4648/13-а (К/9901/873/18) від 17.04.2018 року справа № 808/1543/17.

У ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, а представником відповідача не надано заперечень з приводу того, що на час укладання та виконання правочину контрагент позивача був зареєстрованою юридичною особою та був платником податку на додану вартість. Крім того, в акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ Бромелінг були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що податковим органом не доведена правомірність та обґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення від 22.06.2018 №0019061414, з урахуванням вимог чинного законодавства України, а тому воно підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі Гірвісаарі проти Фінляндії - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) .

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Кузьменко В.В.

Повний текст постанови виготовлено 21.01.2019.