Постанова

від 16.01.2019 по справі 916/1171/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/1171/18 м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №5

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів Колоколова С.І.,

ОСОБА_1

секретар судового засідання - Селиверстова М.В.

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_2, за ордером;

від відповідача-1: ОСОБА_3, за довіреністю;

від відповідача-2: не з'явився;

від третьої особи: ОСОБА_4, за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров'я України

на рішення Господарського суду Одеської області

від 13 вересня 2018 року (повний текст складено 14.09.2018р.)

по справі № 916/1171/18

за позовом Приватного підприємства «Сфінкс»

до відповідачів: 1. Державного закладу «СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ (спеціальний) САНАТОРІЙ СОНЯЧНИЙ (м. Одеса) Міністерства охорони здоров'я України»

2. Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Затока» Міністерства охорони здоров'я України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерства охорони здоров'я України

про тлумачення змісту правочину,-

суддя суду першої інстанції: ОСОБА_5

час та місце винесення рішення: 13.09.2018р., м. Одеса, проспект Шевченка, 29 Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 16.01.2019р. відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У червні 2018 року Приватне підприємство "Сфінкс" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного закладу "СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ (спеціальний) САНАТОРІЙ СОНЯЧНИЙ (м. Одеса) Міністерства охорони здоров'я України", Державного закладу "Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Затока" міністерства охорони здоров'я України про тлумачення змісту правочину, відповідно до якої позивач просить: надати офіційне тлумачення п. 2.1.6. інвестиційного договору на будівництво комплексу санаторія Сонячний , укладеного 05.11.2007 року між Приватним підприємством «Сфінкс» з одного боку та санаторій Сонячний , санаторій Затока , з іншого боку шляхом визначення строку в який ДЕРЖАВНИЙ ЗАКЛАД "СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ (СПЕЦІАЛЬНИЙ) САНАТОРІЙ СОНЯЧНИЙ (ОСОБА_6) МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ зобов'язаний передати у власність Приватного підприємства «Сфінкс» по акту приймання-передачі об'єкти нерухомого майна, розташовані в м. Одесі за адресою: Фонтанська дорога, 159, після виконання приватним підприємством «Сфінкс» своїх зобов'язань по договору, визначивши цей строк - негайно за вимогою приватного підприємства «Сфінкс» ; надати офіційне тлумачення п. 1.3., 4.5. інвестиційного договору на будівництво комплексу санаторія Сонячний , укладеного 05.11.2007 року між Приватним підприємством «Сфінкс» з одного боку та санаторій Сонячний , санаторій Затока , з іншого боку шляхом визначення, що перерахування приватним підприємством «Сфінкс» всієї суми інвестиції, визначеної п. 1.3. договору у розмірі орієнтовно 10.000.000 грн. (десять мільйонів гривень) на рахунки Міністерства охорони здоров'я України, є альтернативним і належним способом виконання приватним підприємством «Сфінкс» його зобов'язань за цим договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на існування спору щодо тлумачення сторонами умов інвестиційного договору на будівництво комплексу санаторія Сонячний , укладеного 05.11.2007 року між Приватним підприємством «Сфінкс» з одного боку та санаторієм Сонячний і санаторієм Затока , з іншого.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.07.2018 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство охорони здоров`я України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.09.2018р. у справі №916/1171/18 (суддя Волков Р.В.) позовні вимоги задоволено частково.

У вказаному рішенні суд першої інстанції встановив, що виходячи зі змісту листа Санаторія СОНЯЧНИЙ № 123 від 24.05.2018 року, є підстави вважати про наявність спору між сторонами інвестиційного договору на будівництво комплексу санаторія Сонячний щодо його змісту, а саме щодо порядку альтернативного способу виконання сторони обов'язків за договором.

Водночас, зі змісту укладеного договору вбачається, що сторони передбачили альтернативний спосіб виконання стороною обов'язків за договором, що з боку Інвестора відбувається шляхом вчинення прямого банківського переказу всієї суми інвестицій. При цьому, договором встановлено, що з боку санаторію СОНЯЧНИЙ альтернативний спосіб виконання здійснюється з урахуванням інших його положень шляхом передачі у власність ПП Сфінкс по акту приймання-передачі об'єктів нерухомого майна, розташованих в м. Одесі за адресою: Фонтанська дорога, 159, відповідний обов'язок, виходячи з його змісту, має бути здійснений за вимогою відповідної сторони договору.

Відтак, суд першої інстанції вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

При цьому, щодо застосування наслідків пропуску строків позовної давності позивачем судом зазначено, що про наявність спорів щодо тлумачення умов укладеного договору позивач дізнався лише з листа Санаторію СОНЯЧНИЙ № 123 від 24.05.2018 року. Відтак, до цього часу підстав для звернення до суду за захистом своїх законних прав і інтересів у позивача не було. Крім того, ПП Сфінкс звернулось з позовною заявою про тлумачення змісту правочину - інвестиційного договору від 05.11.2007 року, чинного на цей час і досі регулюючого виниклі між сторонами відносини. За таких обставин позивач має право звернутись з відповідною позовною вимогою протягом усього часу дії відповідних триваючих відносин між сторонами, врегульованих умовами інвестиційного договору, а відтак підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності відсутні.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Міністерство охорони здоров'я України звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій третя особа просить рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2018р. у справі №916/1171/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що згідно з п.4.5 інвестиційного договору інвестор має право здійснити на користь МОЗ України прямий банківський переказ всієї суми інвестиції, визначеної цим договором, що є альтернативним способом виконання всіх його зобов'язань за цим договором.

Крім того, апелянт вказує, що тлумачення п. 2.1.6 договору є передчасним, оскільки у відповідача не настав момент виконання його зобов'язань, так як інвестором ще не виконано свої зобов'язання.

Серед іншого, апелянт зауважує, що інвестиційний договір було укладено 05.11.2007 року, інвестор не виконав взяті на себе зобов'язання у встановлений п.5.2 строк. Отже, апелянт вважає, що позовна заява спрямована на тлумачення договору, який вже втратив чинність у зв'язку з закінчення строку його дії.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства охорони здоров'я України на рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2018р. у справі №916/1171/18, встановлено позивачу та відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 7 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження

10.12.2018р. від Міністерства охорони здоров'я України до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої третя особа просить доручити Господарському суду Київської області.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2018р. справу №916/1171/18 призначено до розгляду в режимі відеоконференції.

15.01.2019р. від Приватного підприємства «Сфінкс» до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення, якими позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги.

У судовому засіданні 16.01.2019р. представником апелянта було заявлене усне клопотання про зупинення провадження у справі №916/1171/18 до розгляду справи про визнання інвестиційного договору недійсним, яке відхилено судовою колегією як безпідставне.

Представник відповідача-2 в судове засідання 16.01.2019р. не з'явився, про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 13.12.2018р.

У судовому засіданні 16.01.2019р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги Міністерства охорони здоров'я України, заслухавши представників відповідача і третьої особи, колегія суддів встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2007 року ПП Сфінкс (інвестор), з одного боку, та санаторій Сонячний , санаторій Затока , з іншого боку, за погодженням з Міністерством охорони здоров'я уклали інвестиційний договір на будівництво комплексу санаторій Сонячний .

За положеннями п.п. 1.1., 1.3., 2.1.6., 4.5. вказаного договору інвестор за рахунок власних коштів здійснює фінансування перед проектних, проектних робіт, будівництва та введення в експлуатацію нового санаторного комплексу по вул. Приморська, 3 в смт. Затока Білгород-Дністровського району Одеської області на вільній частині земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні санаторія Затока .

Будівництво здійснюватиметься за погодженою у встановленому порядку проектно-кошторисною документацією.

По завершенню будівництва та введенню комплексу в експлуатацію він підлягає передачі інвестором на користь санаторія Сонячний по акту приймання-передачі і з цього моменту стає загальнодержавною власністю.

Інвестор за рахунок власних коштів одночасно з будівництвом нового санаторного комплексу здійснює фінансування капітального ремонту головного спального комплексу санаторія Затока та фінансування проведення робіт з благоустрою території.

Інвестору по актах приймання-передачі передаються об'єкти нерухомого майна санаторія Сонячний , розташованого за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 159 (п. 1.1.).

Вартість інвестицій за цим договором складає орієнтовно 10.000.000 грн. (п. 1.3.)

Санаторій Сонячний зобов'язується передати по акту приймання-передачі після виконання інвестором всіх своїх зобов'язань по цьому договору у власність останнього об'єкти нерухомого майна, розташовані в м. Одесі за адресою: Фонтанська дорога, 159. (п. 2.1.6.)

Інвестор має право здійснити на користь Міністерства охорони здоров'я України прямий банківський переказ всієї суми інвестиції, визначеної цим договором, що є альтернативним способом виконання всіх його зобов'язань за цим договором.(п. 4.5.)

Матеріали справи свідчать, ПП Сфінкс листом № 27/01 від 27.04.2018 року звернулось до санаторія Сонячний з вимогою повідомити реквізити, за якими згідно з п. 4.5. договору ПП Сфінкс має переказати суму інвестиції на користь Міністерства охорони здоров'я України та повідомити строк, в який після здійснення переказу інвестором санаторій Сонячний передасть за актом приймання-передачі у власність останнього об'єкти нерухомого майна розташовані в м. Одесі за адресою: Фонтанська дорога, 159.

На вказаний лист санаторій Сонячний листом № 123 від 24.05.2018 року повідомив, що зі змісту зазначеного договору не зрозуміло, в які строки повинно було здійснено альтернативне виконання договору, яким чином, та в який строк, в разі виконання пункту 4.5. договору, санаторій повинен передати майно.

Вказані обставини, зокрема, лист № 123 від 24.05.2018 року, стали підставою звернення ПП Сфінкс з відповідним позовом до господарського суду.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 1, ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Згідно з частинами 1, 2 статті 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Правила тлумачення змісту правочину визначено частиною 3 цієї норми, яка передбачає, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

За змістом частини 4 статті 213 ЦК України якщо за правилами, встановленими частиною 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частини у способи, передбачені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Тлумачення не може створювати нових умов, тільки роз'яснювати вже існуючі умови договору.

Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсним зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір.

Тобто, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.

Верховний Суд у складі ОСОБА_7 Касаційного цивільного суду в постанові від 18.04.2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що відповідно до частини першої статті 637 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Аналіз змісту договору свідчить, що правила встановленні статтею 213 ЦК України не дозволяють визначити зміст відповідної умови інвестиційного договору щодо порядку проведення розрахунку.

Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови інвестиційного договору щодо порядку проведення розрахунку, тому потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які не були індивідуально узгоджені (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір під переважним впливом однієї зі сторін (under the diminant sinfluence of the party).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що зміст листа санаторія СОНЯЧНИЙ № 123 від 24.05.2018 року дає підстави вважати про наявність спору між сторонами інвестиційного договору на будівництво комплексу санаторія Сонячний щодо його змісту, а саме щодо порядку альтернативного способу виконання сторони обов'язків за договором.

Водночас, зі змісту укладеного договору вбачається, що сторони передбачили альтернативний спосіб виконання стороною обов'язків за договором, що з боку інвестора відбувається шляхом вчинення прямого банківського переказу всієї суми інвестицій. Виходячи з положень укладеного договору, з боку санаторію СОНЯЧНИЙ альтернативний спосіб виконання здійснюється з урахуванням інших його положень, шляхом передачі у власність ПП Сфінкс по акту приймання-передачі об'єктів нерухомого майна, розташованих в м. Одесі за адресою: Фонтанська дорога, 159, при цьому, відповідний обов'язок, виходячи з його змісту, має бути здійснений за вимогою відповідної сторони договору.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що інвестиційний договір вже втратив чинність у зв'язку з закінчення строку його дії, оскільки п. 9.2 договору, зокрема, передбачено, до він діє до повного виконання всіма сторонами своїх зобов'язань. Крім того, апеляційний господарський суд зазначає, що ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", заява № 63566/00, рішення від 18.07.2006).

Таким чином, наведені Міністерством охорони здоров'я України у апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення і ухвалення нового рішення, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

Відтак, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2018р. у справі №916/1171/18 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров'я України - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2018р. у справі №916/1171/18 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови підписаний 21.01.2019р.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Колоколов С.І.

Суддя Принцевська Н.М.