Постанова

від 16.01.2019 по справі 233/841/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Київ

справа № 233/841/18

провадження № 61-43883 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А.О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В.М. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області (далі - управління Держгеокадастру),

розглянув у порядку спрощеного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 травня 2018 року у складі судді: Мартишева Т. та постанову апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Тимченко О.О., Азевич В.Б., Краснощокова Н.С.,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до управління Держгеокадастру про визнання поновленим договору оренди земельних ділянок.

Позов мотивовано тим, що між ним та Артемівською районною державною адміністрацією Донецької області (далі - Райдержадміністрація) укладено договір оренди земельних ділянок, відповідно до якого Райдержадміністрація передала йому в оренду земельні ділянки загальною площею 60,4454 га строком на 5 років. Вказаний договір оренди набрав чинності після його державної реєстрації - 10 липня 2012 року та був дійсним до 10 липня 2017 року. Позивач звертався до відповідача із клопотаннями про поновлення договору оренди землі. За наслідками розгляду останнього клопотання відповідач йому відмовив, оскільки не вбачає достатніх підстав для продовження договору оренди, посилаючись на не цільове використання земельних ділянок.

Позивач вважає, що оскільки використовує земельну ділянку після спливу строку договору оренди землі, продовжує сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою та протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення із запереченнями у поновленні договору оренди землі від орендодавця не надходило, то договір оренди землі фактично є поновленим в силу приписів ч. 6 ст. 33 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV Про оренду землі (далі - Закон № 161-XIV).

Відповідач після фактичного поновлення договору оренди землі проявляє бездіяльність щодо його оформлення, не вчиняє жодних дій щодо підписання додаткової угоди про поновлення договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах.

Просив суд визнати поновленим договір оренди від 30 травня 2012 року, укладений між позивачем та Райдержадміністрацією в частині земельних ділянок площею 20,00 га пасовищ, кадастровий номер НОМЕР_2, та площею 20,00 га пасовищ, кадастровий номер НОМЕР_1, які знаходяться на території Володимирської сільської ради Артемівського району Донецької області, за межами населених пунктів, на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 травня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2018 року, у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що однією з необхідних умов для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону № 161-XIV, є наявність такого юридичного факту як належне виконання орендарем своїх обов'язків за договором оренди, що не знайшло свого підтвердження у ході судового розгляду. Рішення про відмову у поновленні договору оренди відповідачем прийняте з урахуванням тієї обставини, що позивач не виконував належним чином умови договору оренди щодо цільового використання земельних ділянок та є обґрунтованим. Продовження позивачем користування орендованою земельною ділянкою та його повідомлення про намір реалізувати переважне право на поновлення договору оренди за наявності заперечень орендодавця не є підставою для поновлення договору оренди землі.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної оцінки тій обставині, що він використовував земельні ділянки після спливу строку договору без заперечень орендодавця та за їх цільовим призначенням - для ведення сільськогосподарської діяльності, оскільки земельні ділянки йому надавалися для ведення фермерського господарства, а не для сінокосіння і випасання.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з Констянтинівського міськрайонного суду Донецької області.

У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують з огляду на таке.

Суди встановили, що 30 травня 2012 року між ОСОБА_2 та Райдержадміністрацією був укладений договір оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства строком на 5 років в межах території Володимирської сільської ради загальною площею 60,4454 га, у тому числі: земельна ділянка № 1 площею 20,4454 га ріллі, кадастровий номер НОМЕР_3; земельна ділянка № 2 площею 20,00 га пасовищ, кадастровий номер НОМЕР_2; земельна ділянка № 3 площею 20,00 га пасовищ, кадастровий номер НОМЕР_1, які на час їх передачі в оренду знаходились у якісному стані,, про що містяться відомості у Державному земельному кадастрі.

Пунктом 2.1 договору визначена мета використання земельної ділянки - для ведення фермерського господарства, згідно п. 1 договору зазначено вид угідь як пасовища (а.с. 70-76).

29 травня 2017 року строк договору сплив.

12 червня 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся із клопотанням про поновлення зазначеного договору оренди земельних ділянок.

14 червня 2017 року управління Держгеокадастру за вих. № Б-2961/0-1722/6-17 направило позивачу лист із повідомленням, що для поновлення договору оренди позивачу необхідно було надати необхідні документи до спливу строку договору, а 14 липня 2017 року складено акт перевірки Управління з контролю за використанням та охороною земель щодо встановлення факту використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, на підставі чого відмовлено у поновленні договору оренди земельних ділянок (а.с. 95-97, 101-102). Вказаний акт підписано позивачем без зауважень, також, згідно квитанцій від 26 вересня 2017 року (а.с. 133) ним сплачено штраф та відшкодовано збитки, спричинені нецільовим використанням земельної ділянки. У своїй пояснювальній записці від 27 вересня 2017 року позивач ОСОБА_2 сам зазначив, що використовував земельні ділянки не за цільовим призначенням (а.с. 132).

11 серпня 2017 року позивач повторно направив на адресу відповідача клопотання про поновлення договору із додатками документів.

08 вересня 2017 року відповідач відмовив позивачу у поновленні договору оренди земельних ділянок за результатами розгляду поданих документів та актів перевірки Управління з контролю за використанням та охороною земель, згідно яких встановлено факт використання земельних ділянок не за цільовим призначенням , зокрема що земельні ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 площею 20,000 га пасовищ, НОМЕР_1, площею 20,0000 га пасовищ фактично використовуються під вирощування озимої пшениці, що є порушенням ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Порушень вимог діючого законодавства щодо використання земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_3, площею 20,4454 га ріллі, не виявлено та запропоновано звернутися до управління з клопотанням щодо часткового поновлення договору оренди.

27 вересня 2017 року позивач знов звернувся до відповідача із клопотанням про поновлення договору оренди земельних ділянок № 1 площею 20,4454 га ріллі, кадастровий номер НОМЕР_3; № 2 площею 20,00 га пасовищ, кадастровий номер НОМЕР_2; № 3 площею 20,00 га пасовищ, кадастровий номер НОМЕР_1 , зазначивши, що ним оплачено штраф і шкоду внаслідок використання земельних ділянок не за цільовим призначенням.

25 жовтня 2017 року відповідач відмовив ОСОБА_2 у поновленні договору оренди земельних ділянок та запропоновано йому повернути земельні ділянки за актом прийому-передачі не пізніше семи днів з дня отримання листа.

Статтею 1 Закону України Про землеустрій від 22 травня 2003 року № 858-IV визначено що цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Стаття 19 Земельного кодексу України (далі ЗК України) передбачає, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною п'ятою статті 20 ЗК України передбачено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Положення статей 31, 33-37 ЗК України визначають такі види використання земельних ділянок, як землі фермерського господарства (стаття 31); земельні ділянки особистих селянських господарств (статті 33); землі для сінокосіння та випасання худоби (стаття 34); земельні ділянки для садівництва (статті 35); земельні ділянки для городництва (стаття 36);землі несільськогосподарських виробництв для ведення підсобного господарства (стаття 37).

Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами (частина перша статті 1 Закону України Про Державний земельний кадастр ).

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України Про Державний земельний кадастр у Державному земельному кадастрі до відомостей про земельну ділянку вносяться серед інших також данні про цільове призначення, у тому числі категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель);

Виходячи з системного аналізу зазначених норм права, використання земельної ділянки за цільовим призначенням включає в себе не тільки врахування категорії земель (стаття 19 ЗК України), а й врахування виду використання земельної ділянки (статті 31, 33-37 ЗК України), які зазначається у Державному земельному кадастрі та у відповідній документації (технічній документації, проекті землеустрою, договорі оренди, сервітуту тощо) на земельну ділянку.

Вимогами ст. 20 та 34 ЗК України передбачено, що громадяни можуть орендувати земельні ділянки з цільовим призначенням для сінокосіння і випасання худоби.

Згідно із ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані, в т.ч., забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

На підставі ч. 1 ст. 24 зазначеного Закону орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Таким чином, обов'язком орендаря є використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, яке передбачено у договорі оренди земельної ділянки та визначене на підставі документації із землеустрою.

Відтак, позивач повинен був використовувати частину земельних ділянок (за кадастровим номером НОМЕР_2 площею 20,000 га пасовищ, НОМЕР_1, площею 20,0000 га пасовищ) для сільськогосподарських потреб, ведення фермерського господарства та як пасовища.

Оскільки судами встановлено, що позивач зазначені земельні ділянки використовував для засівання озимої пшениці, суди дійшли до обґрунтованого та законного висновку про порушення позивачем цільового призначення земельних ділянок при їх використання

Доводи ОСОБА_2 у касаційній скарзі про те, що він використовував земельні ділянки за їх цільовим призначенням, а саме для ведення фермерського господарства є необґрунтованими та спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи.

Посилання ОСОБА_2 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року, яким було скасовано приписи управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 14 липня 2018 року, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про те, що земельні ділянки позивач використовував не за цільовим призначенням, оскільки судові рішення ухвалені з підстав того, що у приписі не було зазначено які саме порушення у нецільовому використанні виявлені та що саме потрібно усунути ОСОБА_2 Проте сам факт використання земельних ділянок не за цільовим призначенням не спростовано.

Згідно з ч. 4 ст. 124 ЗК України , передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 15 Закону України Про оренду землі істотною умовою договору оренди землі є умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду.

Відповідно до ст. 36 Закону України Про оренду землі у разі невиконання зобов'язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.

Частини 2, 3 ст. 152 ЗК України визначають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом зазначених норм матеріального права, у тому числі щодо цільового призначення земель, позитивний обов'язок орендаря по використанню земельних ділянок за цільовим призначенням кореспондується з негативним обов'язком утриматись від використання земельної ділянки у інший ніж визначено цільовим призначенням спосіб.

У випадку порушення цього зобов'язання орендодавець має право на усунення порушень його прав шляхом припинення зобов'язання в наслідок односторонньої відмови від зобов'язань та відшкодування збитків (стаття 611 ЦК України)

Зміст статті 33 Закону України Про оренду землі надає право орендарю на поновлення договору оренду за умови належного виконання обов'язків за договором оренди або з застосуванням свого переважного права або у випадку продовження користування земельною ділянкою поза межами строку договору при відсутності заперечень орендодавця.

Відтак, орендатор за умови використання земельної ділянки відповідно до умов договору має право на поновлення договору за процедурою, передбаченої статтею 33 цього Закону, а орендодавець у свою чергу при встановленні порушень умов договору ( неналежного виконання обов'язків, зокрема щодо цільового використання земельної ділянки) має право відмовитись від договору або достроково або по закінченню строку договору.

Таким чином, суди обґрунтовано дійшли до висновку, що у зв'язку з порушенням позивачем зобов'язань щодо цільового використання земельної ділянки, відповідач мав право відмовитись від поновлення договору оренди.

Щодо поновлення договору оренди земельної ділянки з підстав частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного Кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Правові підстави поновлення договору оренди землі, крім положень статті 777 Цивільного Кодексу України, визначаються також статтею 33 Закону України Про оренду землі , яка об'єднує два випадки поновлення договору оренди землі.

Так, частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Визначальним у цьому випадку поновлення договору оренди є те, що орендатор не порушував умови договору, договір оренди земельної ділянки продовжується на той самий строк та на тих самих умовах та відсутність протягом одного місяця після закінчення строку договору заперечень орендодавця на продовження договору.

Оскільки судами встановлено, що позивач використовував земельні ділянки не за цільовим призначенням протягом строку дії договору, то суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення договору як взагалі, так і з підстав, передбачених частини шостої статті. 33 Закону України Про оренду землі .

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, постійна колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої Судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2на залишити без задоволення.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С.Ю.Мартєв

В.В. Пророк

В.М. Сімоненко