Постанова

від 17.01.2019 по справі 613/353/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 січня 2019 року

м. Київ

справа № 613/353/16-ц

провадження № 61-32930св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - Аграрно-рибогосподарський виробничий кооператив Богодухівський рибгосп ,

представник відповідача - Черпанов Юрій Васильович, Векленко Віталій Іванович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Аграрно-рибогосподарського виробничого кооперативу Богодухівський рибгосп на рішення апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2017 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Швецової Л. А.,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом доАграрно-рибогосподарського виробничого кооперативу Богодухівський рибгосп (далі - АРВК Богодухівський рибгосп ), вимоги якого уточнила під час розгляду справи та просила: визнати її звільнення з посади директора АРВК Богодухівський рибгосп незаконним; поновити її на роботі на посаді директора вказаного кооперативу; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та компенсації в загальному розмірі 43 402,24 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 1300 грн та моральну шкоду у розмірі 43402, 24 грн.

Позов мотивовано тим, що позивач була незаконно звільнена з роботи з посади директора АРВК Богодухівський рибгосп , оскільки якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Крім того, після звільнення з роботи, позивачу було відмовлено у видачі трудової книжки, не проведено остаточного розрахунку по заробітній платі, не сплачено компенсацію за невикористану відпустку, не сплачено вихідної допомоги за умовами контракту.

Позивач отримала трудову книжку листом лише 15 грудня 2015 року, а тому днем звільнення вважається день видачі трудової книжки. Вважає, що вказані обставини є підставою для поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, витрат на правову допомогу та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 26 грудня 2016 року у складі судді Кузіної Н. П. позов задоволено частково.

Стягнуто з АРВК Богодухівський рибгосп на користь позивача 13 300 грн заборгованості по заробітній платі та 1 300 грн витрат на правову допомогу.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що про порушене право позивач знала в листопаді 2014 року, разом з тим, звернулась до суду з позовом 29 березня 2016 року, тобто з пропуском строку, визначеного законом для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі і доказів поважності причин пропуску такого строку суду не надала.

Задовольняючи позов в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, суд першої інстанції вважав його доведеним лише в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 13 300 грн.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2017 року апеляційну скаргу позивача задоволено частково. Рішення суду першої інстанції змінено в частині відмови в позові про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнуто з АРВК Богодухівський рибгосп на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 47 350,56 грн.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що з наказом про звільнення позивач була ознайомлена 25 жовтня 2014 року, з позовом про поновлення на роботі звернулася лише в березні 2016 року, тобто з пропуском встановленого статтею 233 КЗпП Українистроку. Доказів поважності пропуску цього строку матеріали справи не містять. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення з АРВК Богодухівський рибгосп на користь позивача 13 300 грн заборгованості по заробітній платі та врахував, що рішення суду у цій частині АРВК Богодухівський рибгосп не оскаржив.

Крім того, апеляційний суд виходив з того, що оскільки з позивачем не проведено остаточного розрахунку, з АРВК Богодухівський рибгосп на його користь підлягає також стягненню середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 47 350,56 грн (552 робочих дні (12 - жовтень 2014 року, 23 - листопад 2014 року, 20 - грудень 2014 року, 250 - 2015 рік, 247 - 2016 рік) х 85,78 грн (середньоденна заробітна плата).

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, АРВК Богодухівський рибгосп , не погоджуючись з рішенням апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення місцевого суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що розрахунок ОСОБА_4 не був проведений з вини АРВК Богодухівський рибгосп , оскільки така невиплата відбулась з вини працівника, а не роботодавця. Апеляційний суд не врахував, що рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу ухвалюється при поновленні незаконно звільненого працівника на роботі. В даному випаду у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі відмовлено і рішення суду першої інстанції у цій частині залишено апеляційним судом без змін.

Крім того, апеляційним судом не враховано, що в період з 06 січня 2016 року по 07 червня 2016 року ОСОБА_4 перебувала на обліку в районному центрі зайнятості, а з 08 червня 2017 року офіційно працевлаштована. Саме позивач умисно сприяла затягуванню вирішення питання про отримання нею зарплати, тому роботодавець не має нести відповідальності за такі дії працівника й формі стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів .

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

31 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У відзиві на касаційну скаргу представник позивача не погодився з доводами відповідача та просив залишити ухвалене апеляційним судом рішення без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тому саме у цій частині переглядається колегією суддів в касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості.

В іншій частині, зокрема, в частині відмови у задоволенні позову про поновлення на роботі, судові рішення сторонами не оскаржуються, у зв'язку з чим, Верховний Суд не вдається до оцінки їх правильності і обґрунтованості у неоскарженій частині.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до статті 116 КЗпП України , при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За змістом частини першою статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу , при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу змісту наведених норм можна дійти висновку, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановивши, що повний розрахунок відповідачем в день звільнення ОСОБА_4 проведено не було, суд апеляційної інстанції, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку. При цьому, проведений судом розрахунок середнього заробітку узгоджується та відповідає положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року.

При цьому, помилкове посилання апеляційним судом на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні не призвело до неправильного вирішення спору у цій частині, оскільки судом правильно застосовано саме положення статті 117 КЗпП України щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні та стягнуто з відповідача саме середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що, зокрема, вбачається із змісту мотивувальної частини ухваленого ним рішення.

За наведених обставин вбачаються необґрунтованими посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу при тому, що у задоволенні позову про поновлення на роботі відмовлено. В даному випадку, апеляційним судом правильно застосовано положення статті 116, 117 КЗпП України щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.

Інші доводи касаційної скарги, в тому числі, що в період з 06 січня 2016 року по 07 червня 2016 року ОСОБА_4 перебувала на обліку в районному центрі зайнятості, а з 08 червня 2017 року офіційно працевлаштована, що саме позивач умисно сприяла затягуванню вирішення питання про отримання нею зарплати, тому роботодавець не має нести відповідальності за такі дії працівника, не спростовують обґрунтованість висновків апеляційного суду про установлений і доведений факт затримки відповідачем розрахунку при звільненні позивача і наявність у зв'язку з цим підстав для покладення на нього відповідальності за приписами статті 117 КЗпП України .

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Аграрно-рибогосподарського виробничого кооперативу Богодухівський рибгосп залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська