Постанова

від 16.01.2019 по справі 571/1561/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Київ

справа № 571/1561/16-ц

провадження № 6-1837св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Рокитнівська центральна районна лікарня Рокитнівського району Рівненської області в особі головного лікаря ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 16 серпня 2017 року у складі судді Комзюк А. Ф. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 15 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Рокитнівської центральної районної лікарні Рівненської області (далі - Рокитнівська ЦРЛ Рівненської області) в особі головного лікаря

ОСОБА_2 про поновлення на роботі та зобов'язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що з 1996 року вона працює в Рокитнівській ЦРЛ Рівненської області на посаді лікаря педіатра, а у

2006 році призначена за сумісництвом на посаду лікаря ендокринолога дитячого. Неодноразово зверталась до головного лікаря з письмовою заявою про призначення її на основне місце роботи за спеціальністю ендокринолог дитячий на тимчасово вакантні 0,5 ставки. Головний лікар постійно відмовляв їй у прийнятті на вказану посаду на основне місце роботи. З лютого 2016 року сумісництво надавалось у розмірі 0,25 % посади з усним роз'ясненням, що відсутнє фінансування Рокитнівської ЦРЛ Рівненської області. За роботу за сумісництвом на посаді ендокринолога дитячого у липні та жовтні 2016 року їй не було виплачено заробітну плату за відпрацьовані дні, а також кошти за квітень і червень 2016 року за перебування у відрядженні на курсах у м. Києві та м. Рівне, які були нараховані, тоді як інші працівники отримували кошти за перебування у відрядженні.

За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд поновити її на роботі зі спеціальності Ендокринолог дитячий з 30 грудня 2016 року; надати основне місце роботи із спеціальності Ендокринолог дитячий та зобов'язати адміністрацію працевлаштувати її на наявні 0,5 посади; виплатити заробітну плату за весь період з моменту звільнення її з посади дитячого лікаря ендокринолога, а також за липень-жовтень

2016 року відповідно до відпрацьованих днів; привести до відповідальності осіб винних у безпідставному звільненні; зобов'язати головного лікаря Рокитнівської ЦРЛ Рівненської області ОСОБА_2 оголосити їй подяки із премією за бездоганну роботу та визнання адміністрацією ЦРЛ вини перед медичною громадою ЦРЛ; сприяти у написанні трудового договору із обговоренням всіх нюансів роботи і спеціальності Ендокринолог дитячий ; ознайомити її із достовірними даними із книги наказів Рокитнівської ЦРЛ Рівненської області відповідно до її заяви від 07 серпня 2017 року.

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 16 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що порушень трудового законодавства зі сторони Рокитнівської ЦРЛ Рівненської області не було допущено при звільненні ОСОБА_1 з посади ендокринолога за сумісництвом, оскільки сумісництво це не основне місце роботи позивача і звуження чи погіршення права на працю в особі ОСОБА_1 не відбулось, що вказує на відсутність підстав для поновлення останньої на суміщеній посаді дитячого лікаря ендокринолога. Інші позовні вимоги є похідними з вимогами про поновлення на посаді та не ґрунтуються на вимогах закону.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення районного суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про законність припинення адміністрацією Рокитнівської ЦРЛ Рівненської області трудових відносин з

ОСОБА_1 за сумісництвом, а тому причина відмови в укладенні трудового договору за сумісництвом є обґрунтованою. Оскільки немає підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі та зобов'язання адміністрації Рокитнівської ЦРЛ Рівненської області укласти з нею трудовий договір за сумісництвом, то місцевим судом обґрунтовано відмовлено і в задоволенні інших позовних вимог, заявлених ОСОБА_1, які є похідними, зокрема про відповідальність за моральну шкоду, про виплату заробітної плати за весь час з моменту звільнення, про сприяння в написанні трудового договору, ознайомлення з книгою наказів, зобов'язання вищестоящих інстанцій контролювати виконання трудового законодавства в Рокитнівській ЦРЛ Рівненської області.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просили скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень порушено норми матеріального та процесуального права. Суди не прийняли до уваги її вимоги про виплату їй заробітної плати за 2016 рік, не викликали свідків для надання пояснень у справі. Вважала, що закінчення строку дії трудового договору не є підставою для її звільнення відповідно до статті 49 КЗпП України.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 01 серпня 1996 року працювала в Рокитнівській ЦРЛ Рівненської області на посаді лікаря педіатра дільничного (а.с. 26).

З 01 липня 2013 року, ОСОБА_1 працює на 1,0 ставки посади лікаря педіатра дільничного амбулаторії загальної практики сімейної медицини смт Рокитне Рівненської області в порядку переводу з Рокитнівської ЦРЛ Рівненської області (а.с. 52, 210-212).

Відповідно до наказів Рокитнівської ЦРЛ Рівненської області, у період

з 03 січня 2006 року по 31 грудня 2016 року ОСОБА_1 працювала за сумісництвом на 0,5 та 0,25 ставки посади лікаря ендокринолога дитячого (а.с. 26, 178-205).

15 грудня 2016 року адміністрацією Рокитнівської ЦРЛ Рівненської області ОСОБА_1 було попереджено, що сумісництво з 01 січня 2017 року надаватись не буде у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником та у зв'язку із закінченням строку трудового договору за сумісництвом вона буде звільнена 31 грудня 2016 року.

Відповідно до акта сумісник ОСОБА_1, лікар-ендокринолог дитячий, при ознайомлені із попередженням від 15 грудня 2015 року про звільнення 31 грудня 2016 року, відмовилась письмово це засвідчити.

За змістом копії наказу № 2 Про прийняття ОСОБА_3 вбачається, що ОСОБА_3 прийнята на 0,5 ставки лікаря ендокринолога дитячого

з 03 січня 2017 року (а.с. 206).

Згідно з довідки № 203 від 15 серпня 2017 року, спеціалізацію із спеціальності Дитяча ендокринологія ОСОБА_3 отримала у 2014 році і працює на посаді лікаря ендокринолога дитячого з 03 січня 2017 року.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках, зокрема звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв'язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством.

Згідно із пунктом 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, звільнення з роботи за сумісництвом провадиться з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв'язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суди дійшли правильного висновку про те, що адміністрація Рокитнівської ЦРЛ Рівненської області не погодилась укладати новий трудовий договір з ОСОБА_1 за сумісництвом на 0,5 ставки лікаря ендокринолога дитячого, оскільки трудовий договір з нею закінчився і на постійне місце роботи в ЦРЛ, зокрема на 0,5 ставки лікаря ендокринолога дитячого, на яку претендувала ОСОБА_1, була прийнята працівник ЦРЛ лікар

ОСОБА_3, а тому причина відмови в укладенні трудового договору за сумісництвом є обґрунтованою.

Посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не виплачувалась під час сумісництва заробітна плата, відпускні кошти і кошти за перебування у відрядженні є необґрунтованими, оскільки спростовується дослідженими у справі табелями робочого часу, відомостями на виплату грошей та видатковими касовими ордерами (а.с. 56-59, 69).

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, і на законність судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій не впливають.

Отже, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 16 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 15 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта