Рішення

від 10.01.2019 по справі 0840/4075/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 січня 2019 року Справа № 0840/4075/18 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Лазаренка М.С.,

за участю секретаря судового засідання Дєткова Р.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1)

до Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя (69104, м. Запоріжжя, вул. Комарова, буд. 11; код ЄДРПОУ 35888544),

Міністра соціальної політики України Реви Андрія Олексійовича (01601, м. Київ, вул.. Еспланадна, 8/10)

про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

28 вересня 2018 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя (далі - відповідач 1), Міністра соціальної політики України Реви Андрія Олексійовича (далі - відповідач 2), в якому позивач просить суд:

визнати дії Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя щодо відмови в реєстрації позивача безробітним з 15.03.2018 протиправними;

зобов'язати Південний районний центр зайнятості м. Запоріжжя зареєструвати позивача безробітним з 15.03.2018;

визнати протиправною бездіяльність Міністра соціальної політики України Реви Андрія Олексійовича по розгляду письмового звернення та наданню письмової відповіді на звернення.

Ухвалою суду від 03 жовтня 2018 року залишено позовну заяву без руху та надано десятиденний строк для усунення її недоліків. 17 жовтня 2018 року позивачем через канцелярію суду надано документи на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою суду від 13 листопада 2018 року відкладено підготовче судове засідання на 28 листопада 2018 року.

Ухвалою суду від 28 листопада 2018 року відкладено підготовче судове засідання на 18 грудня 2018 року.

18.12.2018 під час підготовчого судового засідання судом ухвалено закрити підготовче судове засідання та призначити справу до судового розгляду по суті на 10 січня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що через відсутність роботи, заробітку та інших передбачених законодавством доходів, як джерел існування, він звернувся до Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя для сприяння у працевлаштуванні та реєстрації як безробітного. Зазначає, що згідно статті 14 Закону України Про зайнятість населення він відноситься до категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, бо до настання права на пенсію за віком залишилось 8 років. Вказує, що листом від 26 березня 2018 року № 368/2018 Південний районний центр зайнятості м. Запоріжжя відмовив йому в статусі безробітного у зв'язку з тим, що він є засновником приватного підприємства, а тому належить до категорії зайнятого населення. Вважаючи дії районного центру зайнятості протиправними позивач звернувся до Міністра соціальної політики України Реви Андрія Олексійовича з проханням надати відповідні роз'яснення, захистити свої права та здійснити контроль за додержанням законодавства Південним районним центром зайнятості м. Запоріжжя, але на момент подачі цього позову до суду відповіді він не отримав. Вважає дії відповідача-1 та бездіяльність відповідача-2 протиправними та просить позовні вимоги задовольнити.

В судовому засідання позивач підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві та у відповіді на відзив, відповідно до якого зазначено, що Мінсоцполітики не було направлено позивачу дві довіреності на представника Міністра та Міністерства, чим порушено вимоги статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України щодо оформлення відзиву, а також унеможливлює перевірити повноваження представників відповідача-2. Крім того, вказує на те, що доданий до відзиву лист Мінсоцполітики від 13 квітня 2018 року № 288/0/97-18/311 не зареєстрований, а перенаправлення звернення позивача за належністю передано до структурного підрозділу Мінсоцполітики, а саме Державної служби зайнятості, що є недопустимим. У зв'язку з наведеним просить виключити з числа доказів лист від 13 квітня 2018 року № 299/0/97-18/311 та вирішити справу на підставі інших доказів, наявних у матеріалах справи.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

13 листопада 2018 року від відповідача-2 до суду надійшов відзив на адміністративний позов (вх. № 36470), в якому заперечує проти позовних вимог з тієї підстави, що питання викладені у зверненні ОСОБА_1 виходять за межі повноважень Міністерства соціальної політики (далі - Мінсоцполітики), а відтак до Державної служби зайнятості з повідомленням позивача було направлено лист від 13 квітня 2018 року за № 299/0/97-18/331. Зазначає, що звернення позивача було перенаправлено у відповідності до статті 7 Закону України Про звернення громадян в термін не більше п'яти днів, тобто без порушення вимог чинного законодавства України. З огляду на зазначене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі за безпідставністю.

11 грудня 2018 року від відповідача-2 до суду надійшли заперечення щодо відповіді на відзив, в яких зазначено, що до відзиву надаються докази, які підтверджують об ставники, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а тому незрозуміло, які обставини підтверджують копії довіреностей. Зазначає, що відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України повноваження представників перевіряє виключно суд, а не позивач. Вказує, що твердження позивача щодо незареєстрованого листа від 13 квітня 2018 року № 299/0/97-18/311 є хибним, адже реєстраційний номер проставлений в нижній частини листа. Крім того, зазначено про те, що Державна служба зайнятості (Центральний апарат) не входить до структури Мінсоцполітики. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Позивач під час розгляду справи у судовому засіданні повідомив, що ним надано всі необхідні документи для вирішення спору по суті.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.

15 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя із заявою для сприяння йому у працевлаштуванні та реєстрації його як безробітного.

Листом від 26 березня 2018 року № 368/2018 Південний районний центр зайнятості м. Запоріжжя надав відповідь, де зазначив, що оскільки заявник є засновником приватного підприємства, то він відноситься до категорії зайнятого населення.

З огляду на це, позивач 04 квітня 2018 року звернувся до Міністра соціальної політики України Реви Андрія Олексійовича із проханням надати роз'яснення відносно дій районного центру зайнятості, захистити свої права та здійснити контроль за додержанням законодавства відповідачем-1.

Але й на час звернення до суду відповіді він не отримав, у зв'язку із чим вважає бездіяльність відповідача-2 протиправною в порушенні статті 19 Закону України Про звернення громадян та в порушенні його права на одержання письмової відповіді відповідно до статті 18 цього ж Закону.

Вважаючи дії відповідача-1 та бездіяльність відповідача-2 позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.

Відповідно до позовної заяви та листа міністру соціальної політики України Реви А.О. позивач вважає, що оскільки він не має ніяких доходів від засновництва Приватного підприємства Інтелпол , тому це не вважається підприємницькою діяльністю та не позбавляє його права на реєстрацію його, як безробітного та отримання відповідних пільг.

Суд не погоджується з даним твердженням позивача з наступних підстав.

Згідно пункту 7 статті 1 Закону України Про зайнятість населення , зайнятість - це не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї якій здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарюванням, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.

Згідно частини 3 статті 3 Закону України Про зайнятість населення зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин, що регламентуються трудовими договорами (контрактами), провадження підприємницької та інших видів діяльності, не заборонених законом.

Частина 1 статті 4 Закону України Про зайнятість населення передбачає, що до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 43 Закону України Про зайнятість населення статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугою років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 43 Закону України Про зайнятість населення статус безробітного надається зазначених у частині 1 цієї статті особам зі їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно частини 1 статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи.

Частиною 3 статті 128 Господарського кодексу України передбачено, що громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність:

- безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;

- із залученням або без залучення найманої праці;

- самостійно або спільно з іншими особами.

За приписами частини 4 статті 128 Господарського кодексу України, в України, громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов'язки, визначені укладеним за його часті договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.

Відповідно до статті 63 Господарського кодексу України, в України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду діють унітарні та корпоративні підприємства, які можуть утворюватись як засновником, так і засновниками відповідно.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, неподілений на частки, паї, затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Отже, заснування приватною особою унітарного (приватного) підприємства є господарською діяльністю, яка розглядається як підприємницька діяльність цієї особи.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1, на час звернення до відповідача-1, був зазначений як засновник Приватного підприємства Інтелпол (код ЄДРПОУ 30693687).

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 12 вересня 2018 року позивачем надано до Південного районного центру зайнятості заяву - повідомлення про те, що він на теперішній час не є засновником Приватного підприємства Інтелпол (код ЄДРПОУ 30693687).

З огляду на зазначене, ОСОБА_1 на час звернення до Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя належав до категорії зайнятого населення, як засновник Приватного підприємства Інтелпол , а відповідно не мав право на отримання статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю.

Щодо визнання бездіяльності відповідача-2 протиправною суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що лист Мінсоцполітики від 13 квітня 2018 року за № 299/0/97-18/311 (який позивач просить виключити з числа доказів з підстав відсутності на ньому реєстрійного номеру), є зареєстрованим. Реєстраційний штамп проставлений в нижній частині листа.

Згідно пункту 1 розділу ІІ Положення про державну службу зайнятості, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 16 грудня 2016 року № 1543, затвердженого в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2016 року за № 1723/29853 (далі - Положення № 1543) відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2014 року № 90 Деякі питання державного управління у сфері зайнятості населення до внесення змін до Законів України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та Про зайнятість населення Служба продовжує виконувати завдання і функції у сфері зайнятості населення, трудової міграції та соціального захисту від безробіття, а також функції виконавчої дирекції Фонду, визначені Законами України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та Про зайнятість населення .

Відповідно до підпункту 13 пункту 9 Положення № 1543 голова Центрального апарату Служби вживає заходів заохочення і накладає стягнення на працівників Центрального апарату Служби, директорів і заступників директорів регіональних центрів зайнятості, керівників навчальних закладів і підпорядкованих Службі юридичних осіб, утворених Центральним апаратом Служби, затверджує примірне положення про преміювання працівників державної служби зайнятості.

Підпунктом 7 пункту 8 Положення 1543 директор регіонального центру зайнятості вживає заходів заохочення та накладає стягнення на працівників регіонального центру (крім заступників директора), підпорядкованих йому базових центрів зайнятості на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також на працівників філій регіонального та базових центрів зайнятості.

Частиною 3 статті 7 Закону України Про звернення громадян передбачено, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Звернення позивача отримано Мінсоцполітики 10 квітня 2018 року та зареєстровано на № Ш-8341/0/4-18 та, оскільки питання викладені в ньому виходили на межі повноважень Мінсоцполітики, було перенаправлено до Державної служби зайнятості з повідомленням позивача (лист від 13 квітня 2018 року № 299/0/97-18/311).

Суд зазначає, що відповідно до пункту 6 розділу І Положення № 1543 Центральний апарат Служби, регіональні та базові центри зайнятості є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та банківських установах, кутові штампи та печатки із зображенням Державного Герба України, своїм найменуванням та кодом за ЄДРПОУ, інші печатки та штампи (за наявності).

Згідно пункту 1 Розділу І Положення № 1543 Державна служба зайнятості є централізованою системою державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством соціальної політики України.

Пунктом 1 розділу ІІІ Положення № 1543 передбачено, що Центральний апарат Служби є головною державною установою у централізованій системі державних установ Служби.

З огляду не зазначене, судом не приймається до уваги твердження позивача про належність Державної служби зайнятості України до структури Міністерства соціальної політики України, а як наслідок і вимоги, викладена у відповіді за відзив, щодо виключення із числа доказів лист від 13 квітня 2018 року за № 299/0/97-18/311.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначено у частині 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, сплачений при зверненні до суду з даним позовом судовий збір не підлягає поверненню позивачу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 77, 132, 139, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) до Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя (69104, м. Запоріжжя, вул. Комарова, буд. 11; код ЄДРПОУ 35888544), Міністра соціальної політики України Реви Андрія Олексійовича (01601, м. Київ, вул.. Еспланадна, 8/10) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення,а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 11 січня 2019 року.

Суддя М.С. Лазаренко