Постанова

від 23.01.2019 по справі 826/9385/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/9385/17 Суддя першої інстанції: Качур І.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києва на прийняте у порядку письмового провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Норма Плюс до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Норма Плюс (далі - Позивач, ТОВ Норма Плюс ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.05.2017 року №0020951404 та №0021211404.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2018 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що надані Позивачем первинні документи підтверджують реальність здійснення господарських операцій, а показання ОСОБА_1 в якості свідка у кримінальному провадженні не можуть бути доказом безтоварності укладеного договору з огляду на відсутність належних і допустимих доказів набрання у такому кримінальному провадження законної сили рішенням. Крім того, суд звернув увагу, що на спростування матеріалів кримінального провадження ТОВ Норма Плюс було надано нотаріально завірену заяву ОСОБА_1 щодо її участі у господарській діяльності ТОВ Старр Пром . Також суд зауважив, що кримінальне провадження щодо згаданого підприємства закрито у зв'язку з відсутністю складу злочину. Окремо зазначив, що відсутність товарно-транспортних накладних не є доказом безтоварності господарських операцій, адже передача товару не здійснювалася за участі перевізника, а контролюючим органом залишено поза увагою принцип персональної відповідальності.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що судом було залишено поза увагою факт ненадання Позивачем товарно-транспортних накладних чи інших документів, що підтверджують транспортування товару. Крім того, зауважує, що до перевірки ТОВ Норма Плюс не було надано банківські виписки, а відтак не підтверджено факт оплати господарських зобов'язань, як і подальшого розрахунку Позивача з новим кредитором - ТОВ Елегія . Стверджує, що відомості, викладені у нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_1 спростовуються матеріалами кримінального провадження, а відтак заперечення особи в участі у господарській діяльності ТОВ Старр Пром свідчить про відсутність легального статусу підприємства і, як наслідок, неможливість формування даних податкового обліку за наслідками відносин з ним. Також звертає увагу на помилковості посилання суду першої інстанції лише на частину рішення Європейського суду з прав людини у справі Булвес проти Болгарії , оскільки у даній справі було наголошено й на обов'язку платника податків бути обачливим про виборі контрагента.

Після усунення визначених в ухвалі від 19.11.2018 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018 року було відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23.01.2019 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ Норма Плюс просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що реальність господарських операцій підтверджується наявними у матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а факт оплати - банківськими виписками. Крім того, стверджує, що оскільки товар за укладеним з ТОВ Милтон договором поставлявся ТОВ Норма Плюс кур'єром, то складення товарно-транспортних накладних не передбачалося. Також наголошує на безпідставності посилання Апелянта на матеріали кримінального провадження, оскільки вирок суду у ньому відсутній.

У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, та просив вимоги скарги задовольнити повністю. Крім того, зазначив, що у суді першої інстанції контролюючим органом було заявлено клопотання про виклик світка - ОСОБА_1, однак у задоволенні такого клопотання було відповідно. Також підкреслив, що у матеріалах справи відсутні докази закриття кримінального провадження та документів на підтвердження поставки товару.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з викладених у відзиві підстав. Крім іншого, зауважив, що судом першої інстанції було задоволено клопотання Відповідача про виклик свідка, однак, у зв'язку з неможливістю забезпечити його явку, ГУ ДФС у м. Києві у наступному судовому засіданні відмовилося від свого клопотання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що у березні - квітні 2017 року працівниками ГУ ДФС у м. Києві на підставі пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України, наказу від 22.03.2017 року №2088 (а.с. 187) та направлення від 23.03.2017 року №222/26-15-14-04-04 (а.с. 188) проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Норма Плюс з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Старр Пром за період з 01.09.2016 року по 30.09.2016 року.

У ході перевірки встановлено порушення ТОВ Норма Плюс вимог:

- п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 137.1 ст. 137 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток за 2016 рік на суму 676 810,00 грн.;

- п. п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення податку на додану вартість, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 ПК України на момент подання податкової декларації (рядок 19 - рядок 19.1), яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, всього в сумі 752 012,00 грн. за вересень 2016 року.

Результати перевірки зафіксовані в акті від 12.04.2017 року №157/26-15-14-04-04-32917708 (а.с. 24-37), висновки якого за наслідками розгляду заперечень ТОВ Норма Плюс від 21.04.2017 року №61 (а.с. 38-49) та доповненням до них від 28.04.2017 року №63 (а.с. 50-56) залишені без змін, про що Позивача повідомлено листом ГУ ДФС у м. Києві від 04.05.2017 року №11224/10/26-15-14-04-04-14 (а.с. 57-61).

На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 11.05.2017 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- форми В4 №0020951404, яким Позивачу зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість за вересень 2016 року на суму 752 012,00 грн. (а.с. 21);

- форми Р №0021211404, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 1 015 215,00 грн., у тому числі за основним платежем - 676 810,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 338 405,00 грн. (а.с. 22-23).

За наслідками адміністративного оскарження рішенням ДФС України від 14.07.2017 року №15285/6/99-99-11-01-02-25 (а.с. 73-76) скаргу ТОВ Норма Плюс від 19.05.2017 року №74 (а.с. 62-72) було залишено без задоволення, а згадані податкові повідомлення-рішення - без змін.

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваних індивідуальних актів, суд першої інстанції встановив таке.

Між ТОВ Милтон , у подальшому перейменоване на ТОВ Старр Пром (Продавець) та ТОВ Норма Плюс (Покупець) укладено договір купівлі-продажу від 03.08.2016 року №7 (далі - Договір, а.с. 99), за умовами якого Продавець зобов'язується поставити матеріали та обладнання згідно із специфікацією, що є невід'ємною частиною Договору, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах даного Договору.

Зі змісту п. п. 3.2, 3.3 Договору вбачається, що дата поставки визначається датою передачі товару Покупцю за видатковою накладною, яка посвідчує момент переходу права власності на товар.

До вказаного Договору було складено специфікацію (а.с. 100).

Факт виконання зобов'язань за вказаним правочином, на переконання суду першої інстанції, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: видаткових накладних (а.с. 101-107), податкових накладних (а.с. 108-122), банківських виписок (а.с. 123-132).

Крім того, судом першої інстанції зі змісту акту перевірки встановлено, що ТОВ Норма Плюс було надано до перевірки копію листа-повідомлення від 09.02.2017 року №15, згідно якого борг в сумі 1 927 345,66 грн., що виник на підставі Договору, за договором уступки вимоги (цесії) №7 від 03.02.2017 року відступлено ТОВ Елегія (новий кредитор). Сплата грошових зобов'язань за даним договором, як зазначено судом першої інстанції, підтверджується копіями банківських виписок (а.с. 133-135).

Крім іншого, Окружний адміністративний суд міста Києва зауважив, що подальше використання придбаних у ТОВ Старр Пром товарів у власній господарській діяльності ТОВ Норма Плюс підтверджується наявними у матеріалах справи копію договору від 24.06.2016 року №1606000760, укладеного між ПАТ Укртрансгаз (Замовник) і ТОВ Норма Плюс (Підрядник), а також складених на його виконання первинних документів (а.с. 136-147).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що підстав для визнання безтоварними господарських операцій ТОВ Будлекс з ТОВ Старр Пром немає. При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента, що, на його переконання, свідчить про відсутність перешкод для формування даних податкового обліку за наслідками відносин з ТОВ Старр Пром .

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети. Водночас, доказів на підтвердження даних обставин Відповідачем надано не було.

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій між контрагентами, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши наявні матеріалах справи документи, судова колегія вважає, що останні містять всі обов'язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Поряд з цим, Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства.

При цьому посилання Апелянта на матеріали кримінального провадження №32016270000000061, у рамках якого ОСОБА_1 надані пояснення та показання щодо заперечення участі у господарській діяльності ТОВ Милтон (ТОВ Старр Пром ) (а.с. 173-185), судовою колегією оцінюється критично, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Водночас, жодного з документів, передбачених ч. 6 ст. 78 КАС України, щодо згаданого кримінального провадження, ГУ ДФС у м. Києві надано не було. Крім того, на Відповідачем не доведено, що ОСОБА_1, який у періоді, що перевірявся, значився директором ТОВ Милтон , заперечується участь у господарській діяльності підприємства, у той час як ТОВ Норма Плюс надано нотаріально засвідчену копію пояснень останньої, в яких зазначено, що з вона брала участь у господарській діяльності ТОВ Милтон , а також не брала участі у жодній слідчій дії у межах кримінального провадження №32016270000000061 (а.с. 90). Крім іншого, з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що постановою старшого слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 17.05.2017 року закрито кримінальне провадження №42017101010000064 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, щодо заниження, зокрема, ТОВ Норма Плюс податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість (а.с. 91-96), чим спростовується посилання Апелянта на відсутність таких документів у матеріалах справи.

Твердження Апелянта про те, що Позивачем не було доведено під час перевірки факту здійснення розрахунків за Договором, судовою колегією оцінюється критично, оскільки як вбачається зі змісту акту від 12.04.2017 року №157/26-15-14-04-04-32917708, до перевірки ТОВ Норма Плюс були надані платіжні доручення про сплату коштів за договором купівлі-продажу та договором цесії. При цьому судова колегія вважає за необхідне зауважити, що на жодні недоліки згаданих платіжних доручень у ході перевірки контролюючим органом вказано не було. Викладене, на переконання суду апеляційної інстанції, спростовує посилання ГУ ДФС у м. Києві про відсутність доказів здійснення оплати поставленого за Договором товару. Крім іншого, у матеріалах справи наявні копії банківських виписок (а.с. 123-135), зі змісту яких вбачається як факт перерахування коштів за договором купівлі-продажу на рахунок ТОВ Милтон , так і у подальшому на рахунок ТОВ Елегія за договором цесії.

Позиція податкового органу щодо відсутності товарно-транспортних накладних в якості підстави для висновку про безтоварність господарських операцій є, на думку судової колегії, помилковим, оскільки товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення.

Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 13.11.2018 року у справі № 822/6312/15.

При цьому, як зазначив суд першої інстанції, у своїх поясненнях представник ТОВ Норма Плюс вказав, що передача товару за Договором не здійснювалася через перевізника, обладнання отримувалося безпосередньо від Продавця на підставі видаткових накладних.

Крім того, судовою колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність економічної мети укладення з ТОВ Милтон Договору з огляду на необхідність виконання ТОВ Норма Плюс зобов'язань як підрядника за договором від 24.06.2016 року №1606000760, укладеним з ПАТ Укртрансгаз (замовник) (а.с. 136-142).

Як вже було зазначено вище, згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

При цьому суд апеляційної інстанції погоджується з посиланням Окружного адміністративного суду міста Києва на те, що приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі Булвес проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив:

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 .

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постанові від 11.12.2007 року у справі № 21-1376во06, де зазначив, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

З огляду на викладене посилання Апелянта на можливе порушення контрагентом Позивача - ТОВ Старр Пром податкової дисципліни в якості підстави для відмови у задоволенні позовних вимог є, на переконання судової колегії, помилковими.

З урахуванням наведеного судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції про відсутність правових підстав визнання безтоварними господарських операцій Позивача зі згаданим контрагентом, у зв'язку з чим, зважаючи на помилковість висновків контролюючого органу про допущення ТОВ Норма Плюс необачності при виборі контрагента, вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписи п. 135.1 ст. 135 ПК України визначають, що базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

За правилами п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.3 ст. 200 ПК України визначено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

З наведеного вбачається, що в силу положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не дають право на формування податкового кредиту операції, не підтверджені належним чином оформленими документами. При цьому, як було зазначено раніше, встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано Відповідачем, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ Милтон було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішенья у Відповідача не було.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді Л.В. Губська

О.В. Епель

Повний текст постанови складено 23 січня 2019 року.