Рішення

від 10.08.2006 по справі 33/83(16/165)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33/83(16/165)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.08.06р.

Справа № 33/83(16/165)

За позовом:  Українсько-Угорського товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „МАМ”, м. Дніпропетровськ

до відповідача:  відкритого акціонерного товариства „Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського”, м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області

про: стягнення 1 993 335 грн. 80 коп.

                                                                                                                                   Суддя  Разіна Т.І.

Представники:

від позивача: ген. директор Меркович В.Б. (протокол № 15 від 8\02.04.2001 р.)

від відповідача: представник Казак  Д.А. за  довіреністю № 1 від 13.07.05

в засіданні приймали участь: -

СУТЬ СПОРУ:

Українсько-Угорське товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „МАМ” звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою  про стягнення з відкритого акціонерного товариства „Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського” 1993335 грн. 80 коп. заборгованості та судові витрати по справі. Позовні вимоги позивач мотивує невиконанням відповідачем умов договору поставки № 22-1472-02 від 06.06.2002р.

Позивач подав уточнення позовних вимог за вих. №  136 від 15.06.2006р. відповідно до якого позивач уточнив, що відповідач здійснив  тільки часткову 50% передоплату в сумі 104866 грн. 80 коп. та вибрав товар на суму 208116грн. по накладній №212/2002 від 22.07.2002р. Заборгованість за вибраний товар складає 103249грн. 20коп. Товар, який являється предметом договору виготовлений по спеціальному замовленню відповідача та зберігається на складі позивача.

Позивач поніс витрати по виготовленню товару та його зберіганню, тому сума витрат за неодержану  вигоду складається з вартості невибраного та неоплаченого відповідачем товару на суму 1 378 207 грн. 20 коп. Однак,  враховуючи те, що між сторонами існує домовленість про заміну зобов'язань по договору №22-1472-02 від 06.06.2002р. на зобов'язання по договору №26-1188-02 від 26.04.2006р. на суму 327813грн. 60коп. та при умові укладення між сторонами мирової угоди, якщо відповідач вибере та оплатить товар до 31.06.2006р. вимоги позивача складаються з 158146грн. 80коп. по факту поставки товару по накладній №212/202 від 22.07.2002р., 103249грн. 20коп. 50% заборгованості по поставлений товар, індексу інфляції в сумі 43024грн., трьох процентів річних в сумі 11873грн. 66коп. та 10301грн. заборгованості за зберігання товару на складі.

Позивач згідно з уточненням просить стягнути  з відповідача 169 447 грн. 80 коп. заборгованості та збитків та судові витрати по справі в сумі 30933 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позивачем подана заява про збільшення розміру позовних вимог за вих. № 152 від 14.07.2006р.,  відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 1 378 207 грн. 20 коп.  збитків -  неотриманої вигоди.

Позивач письмово уточнив позовні вимоги в порядку ст. 22 ГПК України. В заяві за вих. № 167 від 09.08.06 просить суд стягнути з відповідача -  1). 103 249 грн. 20 коп. основного боргу; 2). 12389 грн. 90 коп. три проценти річних; 3). 44490 грн. 08 коп. інфляційних; 4). 10301 грн. за зберігання товару; 5). 1378207 грн. 20 коп. збитки; 6) судові витрати –31090 грн. 75 коп.  державного мита, а разом 1579728 грн. 13 коп.

Представник відповідача у відзиві на позов б/н без дати проти позову заперечує, мотивуючи тим, що договором №22-1472-02 від 06.06.2002р. передбачена тільки поставка продукції, а не її виготовлення та  відповідно до умов договору обов'язок позивача щодо поставки продукції виникає після здійснення відповідачем 50% передоплати. Проти нарахованих інфляційних та 3% річних заперечує.

Представник відповідача у доповненні до відзиву на позов б/н без дати посилається на пропуск позивачем строку позовної давності.

Представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі.

Представником відповідача подано додаткове доповнення до відзиву на позов.

В засіданні оголошувалась перерва згідно ст. 77 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи,  дослідивши  та оцінивши надані докази, заслухавши пояснення  представників сторін, суд

Встановив:

            06.06.2002р.    між  сторонами був  укладений  договір   № 22-1472-02  (з протоколом розбіжностей),   згідно умов  якого   постачальник (позивач по справі) зобов'язується поставити, а отримувач  (відповідач по справі) прийняти і оплатити запчастини до гідравлічних пресів.

Сторонами укладена специфікації №1 від 06.06.2002р. відповідно до якої сторони домовились про найменування продукції, ціну, кількість.

Доказів визнання договору недійсним в судовому порядку сторонами на надавались.

Цивільний кодекс України (далі ЦК України) набрав чинності з 01.01.2004р. Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України –ЦК Української РСР втратив чинність з 01.01.2004р.

Згідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовується до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до статті 245 ЦК УРСР, яка діяла на момент укладання договору то ст.  712 нині діючого Цивільного кодексу України за   договором  поставки  продавець  (постачальник),  який здійснює  підприємницьку  діяльність,  зобов'язується  передати  у встановлений   строк   (строки)  товар  у  власність  покупця  для використання його у підприємницькій діяльності або в інших  цілях, не пов'язаних з особистим,  сімейним,  домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) , а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар)  і сплатити за нього певну грошову суму.

Пункт 4.2 договору передбачає 50% передоплату та оплату 50% решти по факту поставки. Поставка протягом 3-х банківських днів після передоплати та оплата решти поставленої продукції  протягом 5-ти днів після поставки.

Відповідно до ст. 530 ЦК України  якщо  у  зобов'язанні  установлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідачем здійснена передоплата на суму 104866 грн. 80 коп., що підтверджується банківською випискою (т.1 а.с.12).

Позивачем поставлена продукція на суму 208116 грн. згідно накладної №212/2002 від 22.07.2002р.

Факт отримання продукції відповідачем не заперечується.

Доказів оплати решти поставленого товару на суму погашення  заборгованості в сумі 103249 грн. 20 коп. відповідач суду не надав.

Згідно ст.ст. 161, 162 ЦК УРСР (що діяв на момент вчинення  правочину), ст. ст. 525, 526 ЦК України, нині діючого,  одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не  допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

З 01.01.2004р. набрав чинності Господарський кодекс України (в подальшому ГК України), який відповідно до статті 1 визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські правовідносини, що виникають в процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарюванню.

Згідно Прикінцевих положень ГК України, Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цим положеннями.

Відповідно до ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного  виконання нею зобов'язання,  враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань  є  підставою  для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судом не приймається  до уваги заперечення відповідача щодо порушення позивачем строку позовної давності, в зв'язку з тим, що як встановлено постановою Вищого господарського суду України від 11.04.2006р. №16/165 (т. 2 а.с.22-26) право на звернення до суду у позивача виникло 30.07.2002р., а тому, саме з цього дня у відповідності з вимогами ст. 76 ЦК УРСР починається перебіг строку позовної давності. Позов було подано до суду 28.07.2005р., тобто в межах строку позовної давності.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На момент розгляду справи заборгованість відповідача   становить 103249 грн. 20 коп., докази   сплати заборгованості  в матеріалах справи відсутні, сторонами не подані, внаслідок чого суд вважає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи.

          Позивач наполягає на стягненні 1378750 грн. 20 коп. збитків, яка складається із 1586323 грн. 20 коп. –вартість товару згідно специфікації № 1 та 208116 грн. –сума вибраного  відповідачем  товару.

 Цивільні  обов'язки  виконуються  у  межах,   встановлених договором або актом цивільного законодавства (п.1 ст.14 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками  є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого   порушеного права (реальні збитки);   2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 220 ГК України  передбачено, що боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право  відмовитись від прийняття виконання  і вимагати відшкодування збитків.

Статтею 224 Господарського кодексу України  передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання  або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим  збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження майна, а також не одержані нею  доходи, які  управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.  

Відповідно до пункту 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

          Відповідно до п.1.1  договору від 06.06.2002р. №22-1472-02  (із внесеними протоколом розбіжностей (т.1 а.с.54)) постачальник зобов'язався виготовити і поставити, а отримувач прийняти і оплатити запчастини до гідравлічних пресів.

          Як вбачається з сертифікатів якості  виготовлювачем продукції є ВАТ „Дніпрополімермаш”, яке й надало на продукцію сертифікати  датовані 1998-1999 роками.

          З наданих позивачем деяких креслень (т.1 а.с.85-90, 92, 96, 98,99) в правому нижньому кутку мається напис  „Дніпровський металургійний комбінат”, але відсутні будь-які помітки про дати виготовлення креслень.

          Позивачем не подано доказів виготовлення продукції на особисте замовлення відповідача, а з наданих сертифікатів якості вбачається виготовлення спірної продукції на протязі 1998-1999 років, що виключає можливість виготовлення продукції за договором  06.06.2002р. №22-1472-02.

          Тому в задоволенні  1378750 грн. 20 коп.  збитків   слід відмовити.

          Позивач наполягає на стягненні інфляційних в сумі 44490 грн. 80 коп.  за період з серпня 2002 року-липень 2006 року,  три проценти річних в сумі 12389 грн. 90 коп. за період з 01.08.2002р. по 01.06.2006р.    (згідно з наданим   уточнення № 167 від 09.08.2006 року).

Відповідно до статті 214 ЦК УРСР (ст. 625 Цивільного кодексу України, нині діючого)   боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час  прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок суми інфляційних та трьох процентів річних суд приходить до висновку про задоволення інфляційних в заявленій сумі та три проценти річних в сумі 11872 грн. 24 коп.

Позивач наполягає на стягненні 10301грн.  вартості зберігання продукції на складі. В задоволенні зазначений сум  слід відмовити в зв'язку з тим, що зазначені послуги не передбачені договором від 06.06.2002р. № 22-1472-02.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 11112  ГПК України  вказівки, що містяться  у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Клопотання відповідача від 09.08.06 за вих. № 10-2/ЮР про зупинення провадження у справі суд не задовольняє, оскільки до клопотання не надано доказів про прийняття касаційної скарги Вищим господарським  судом України до  розгляду та норм ст. 79 ГПК України.

Заперечення відповідача, викладені в додатковому відзиві  спростовуються  доказами, які є в матеріалах справи.

Згідно ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати по справі покласти на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 47, 43, 44, 49, 82-85, 11112, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

Вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства „Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського” (51925, м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області, вул. Кірова, 18б; код 05393043) на користь Українсько-Угорського товариства з обмеженою відповідальністю та іноземними інвестиціями „МАМ” (49005, м. Дніпропетровськ, вул. Сімферопольська, 17; код 20044181) 103249 грн. 20 коп. основного боргу, 44490 грн. 08 коп. індексу інфляції, три проценти річних в сумі 11398 грн. 90 коп., 1601грн. 29 коп.  державного мита та  118  грн.   витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

В решті суми позову відмовити.

Суддя                                                                                                                         Т.І. Разіна