Постанова

від 23.01.2019 по справі 709/1374/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/66/19Головуючий по 1 інстанції Кваша І.М. Категорія: 311000000 Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року

м.Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Пономаренка В.В., Сіренка Ю.В.

секретар: Попова М.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_5,

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Надія ,

особа, яка подала апеляційну скаргу - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Надія ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Надія на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 27 вересня 2018 року у складі судді Кваші І.М., :

в с т а н о в и в :

У липні 2018 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до СТОВ Надія про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та зобов'язання внести запис до трудової книжки.

В обґрунтування позову зазначив, що згідно наказу № 47к від 10 червня 2009 року його було прийнято на роботу в СТОВ Надія завідуючим зерноскладом. Відповідно до наказу № 19 від 11 травня 2010 року його було переведено на посаду бригадира тракторної бригади.

29 березня 2018 року позивача було звільнено з посади бригадира тракторної бригади СТОВ Надія за власним бажанням. В день звільнення його не було ознайомлено з наказом про звільнення, не повідомлено про нараховані суми при звільненні, а також до трудової книжки не внесено запис про звільнення. Станом на день звільнення трудова книжка знаходилася у нього, оскільки незадовго до звільнення з відома керівництва СТОВ "Надія" брав її для отримання консультації в місцевому органі Пенсійного фонду України стосовно перерахування пенсії за віком і не встиг повернути на підприємство. Звертався до директора про внесення відповідного запису про звільнення, однак йому в цьому було відмовлено. В день звільнення йому не було виплачено всіх сум, що належали йому від підприємства.

4 квітня 2018 року на картковий рахунок в установі банку відповідачем було перераховано 10 357 грн. Проте, з такою сумою в якості остаточного розрахунку не згідний, оскільки за шість років мав невикористану відпустку. Вважає, що йому, на день звільнення, не виплачено заробітну плату за період з 4 березня 2018 року по 29 березня 2018 року в сумі 2590 грн. 47 коп.

15 травня 2018 року позивач повторно звернувся до директора СТОВ Надія з письмовою заявою про внесення до трудової книжки запису про звільнення, ознайомлення з наказом про звільнення та надання довідки про середню заробітну плату і розрахунку коштів, належних йому при звільненні. Однак, ця заява СТОВ відповідачем не прийнята.

В ході судового розгляду позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з СТОВ Надія невиплачену заробітну плату за період з 4 по 29 березня 2018 року в сумі 2 933 грн. 35 коп., середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 29 березня по 4 вересня 2018 року у розмірі 18 462 грн. 85 коп. та зобов'язати СТОВ Надія внести до трудової книжки запис про його звільнення з роботи 29 березня 2018 року за власним бажанням.

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 27 вересня 2018 року позов задоволено.

Рішення мотивоване наявністю підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача внести до трудової книжки ОСОБА_5 запис про його звільнення з роботи 29 березня 2018 року за власним бажанням, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

У листопаді 2018 року СТОВ Надія подала на вказане рішення апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 27 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована, зокрема, тим, що судом не встановлено, якими доказами підтверджується пояснення позивача, що перерахована йому 04.04.2018 року сума 10 357 грн. є виплатою компенсації з невикористаної відпустки за шість останніх років.

Скаржник вказує, що нарахуванням сум, які підлягають сплаті при звільненні позивача займалась його дружина ОСОБА_6, яка 16.04.2018 року була звільнена за п.3 ст.40 КЗпП України. Нею особисто була нарахована позивачу сума в розмірі 12 676 грн. (за мінусом податків сума до виплати становила 10 357 грн.). Чому саме цю суму дружина позивача нарахувала до виплати невідомо, також не відомо за яку кількість днів невикористаної відпустки нарахована була вказана сума.

Також скаржник не погоджується з доводами позивача, що останній не ходив у відпустку останні шість років, в підтвердження чого надав копії книг нарахування заробітної плати та відомостей на виплату заробітної плати СТОВ Надія за деякі місяці 2012, 2014, 2016, 2018 років.

При звільненні позивач повинен був отримати компенсацію за невикористану відпустку за період з 09.12.2017 по 29.03.2018 року та заробітну плату за 20 днів, що становить близько 3600 грн. Відповідачем було виплачено позивачу 10 357 грн., що свідчить про переплату належних позивачу сум при звільненні.

Також скаржник не погоджується з висновком суду, в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання СТОВ Надія внести до трудової книжки ОСОБА_5 запис про звільнення його з роботи. Зазначає, що в день звільнення позивача його трудова книжка знаходилась у нього і для внесення відповідного запису відповідачу не надавалась. Посилання позивача на те, що він звертався із заявою до директора для внесення в неї запису про звільнення є безпідставними.

Крім того, позивачем були пропущені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, в зв'язку із чим скаржник просить застосувати позову давність.

Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7 скерувала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки зазначені у ній доводи є безпідставними та необґрунтованими.

Заслухавши учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до залишення без задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 з 10 червня 2009 року прийнятий на роботу в СТОВ Надія завідуючим зерноскладом.

11 травня 2010 року позивача згідно наказу № 19 від 11 травня 2010 року переведено на посаду бригадира тракторної бригади в тому ж товаристві, що стверджується копією трудової книжки позивача (а.с. 6).

Згідно позовної заяви та пояснень в судовому засіданні, 29 березня 2018 року позивачем було подано заяву про звільнення його із займаної посади за власним бажанням. Цю заяву ним особисто було передано директору товариства, зауважень від керівника висловлено не було. Після цього позивач на роботу не виходив.

4 квітня 2018 року на картковий рахунок позивача востаннє надійшла заробітна плата у розмірі 10357 грн. (копія виписки по картковому рахунку, а.с. 7). З того часу заробітну плату ОСОБА_5 виплачувати припинили.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, що днем звільнення позивача є 29 березня 2018 року, що також визнається відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

З огляду на норму вказаної статті, колегія суддів вважає вірним висновок суду щодо визнання правомірною вимогу позивача про зобов'язання відповідача внести до трудової книжки ОСОБА_5 запис про його звільнення з роботи 29 березня 2018 року за власним бажанням.

Звернувшись до суду з даним позовом, ОСОБА_5 також посилався на те, що при звільненні з ним не було проведено остаточного розрахунку відповідно до статті 116 КЗпП України, зокрема не виплачено заробітну плату з 4 по 29 березня 2018 року, що в свою чергу є підставою для нарахування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що йому належать від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За змістом статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З аналізу змісту наведених норм можна дійти висновку, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

У справі, що переглядається, суд встановивши, що 29 березня 2018 року ОСОБА_5 було звільнено із займаної посади, а також, що всі належні звільненому працівникові суми не були виплачені в день звільнення, як не виплачені вони і на день ухвалення рішення, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої заробітної плати за період з 4 по 29 березня 2018 року та середнього заробітку за час затримки розрахунку в межах заявлених вимог за період з 29 березня по 4 вересня 2018 року.

Позивачем був наданий розрахунок про обчислення розміру невиплаченої заробітної плати за відповідний період та середнього заробітку за весь час затримки, в якому використана формула, за якою обрахуванню підлягає період затримки розрахунку за робочі, дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100.

Вказаний розрахунок судом визнаний належним, з чим погоджується і колегія суддів.

В апеляційній скарзі скаржник не заперечує про невиплату заробітної плати позивачу за вказаний період, проте, заперечує проти її розміру. Разом із тим, скаржником не спростовується розрахунок, що зроблений відповідачем.

Оскільки скаржником не спростовуються доводи позивача, що за 20 відпрацьованих ним днів у березні 2018 року йому не виплачено заробітну плату, тому затримка виплати заробітної плати, про яку заявляє позивач, має місце.

Скаржником також додаються копії книг нарахувань заробітної плати та відомостей на виплату заробітної плати СТОВ Надія за деякі місяці 2012, 2014, 2016, 2018 років на доказ того, що ОСОБА_5 перебував у відпустках та спростування доводів позивача, що виплачена йому відповідачем сума у розмірі 10 357 грн. є компенсацією за невикористану відпустку. Вказані доводи скаржника колегією суддів оцінюються критично, оскільки окрім копій документів про нарахування та сплату заробітної плати, інших доказів на підтвердження перебування ОСОБА_5 у відпустках не надано (заяви про надання відпусток, накази про надання відпусток). Крім того, нарахування та виплата ОСОБА_5 компенсації за невикористану відпустку при звільненні не є предметом позову у даній справі.

Вимога та посилання скаржника, як на підставу для скасування рішення суду про застосування до даних правовідносин строку позовної давності задоволенню на підлягають, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач із заявою про застосування позовної давності до суду першої інстанції не звертався.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обгрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Надія залишити без задоволення.

Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 27 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Надія про стягнення заборгованості із заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку та зобов'язання внести запис до трудової книжки - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 24 січня 2019 року.

Судді: Н.І.Гончар

В.В.Пономаренко

Ю.В.Сіренко