Постанова

від 22.01.2019 по справі 641/8415/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 січня 2019 року

м. Харків

справа № 641/8415/17

провадження № 22-ц/818/130/19

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - Маміної О.В.,

суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря - Сізонової О.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - Публічне акціонерне товариство Полтава-Банк , ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю фірми Велан , Товариство з обмеженою відповідальністю Охорона Аріан Плюс

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Полтава-Банк , ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю фірми Велан , Товариства з обмеженою відповідальністю Охорона Аріан Плюс про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права, спростування недостовірної інформації, стягнення недоплаченої надбавки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2018 року, постановлене під головуванням судді Фанда О.А. в залі суду в місті Харкові (повний текст судового рішення складено 31 серпня 2018 року), -

в с т а н о в и в :

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Полтава-Банк , ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю фірми Велан , Товариства з обмеженою відповідальністю Охорона Аріан Плюс про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права, спростування недостовірної інформації, стягнення недоплаченої надбавки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зобов'язання вчинити певні дії.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2018 року позовні вимоги залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що інформація, викладена у скаргах ОСОБА_3, ОСОБА_4 є недостовірною. Вказані скарги ОСОБА_3 ОСОБА_4 не повинні були бути прийняті судом, оскільки з 05 по 08 квітня 2016 року позивачка перебувала на лікарняному, з 25 липня 2016 року по 08 серпня 2016 року - у відпустці, викладена у скаргах інформація є недостовірною та такою, що зачіпає честь, гідність та ділову репутацію. Крім того зазначає, що Положення про виплату надбавок працівникам ПАТ Полтава - банк не діяло у період, протягом якого вона перебувала у трудових відносинах з Банком. Положення спірного документа мають дискримінаційний характер. Єдиним діючим, на той час, був наказ № 391 від 20 лютого 2012 року. А тому у ПАТ Полтава-Банк не було підстав для позбавлення її надбавки в розмірі 30% до заробітної плати за квітень, травень, червень 2016 року.

05 листопада 2018 року представником АТ Полтава-банк - ОСОБА_2 надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2018 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Доводи ОСОБА_1 зводяться до переоцінки доказів досліджених під час розгляду іншої цивільної справи за її позовом до ПАТ Полтава-Банк .

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Судом встановлено, що відповідно до наказу ПАТ Полтава-Банк № 2146 від 2 липня 2014 року ОСОБА_1 працювала на посаді касира відділення № 1 ПАТ Полтава-Банк в м. Харкові.

16 листопада 2016 року наказом № 4283 ОСОБА_1 звільнено за угодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Трудова книжка ОСОБА_1 направлена на її адресу за її заявою в день звільнення. Вказані обставини позивачем не заперечуються.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був не роботі наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи пор день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведене відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а в разі його відсутності з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до змісту статті 2 Закону України Про оплату праці у структуру заробітної плати входить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно положень Закону України Про оплату праці надбавка є одним із видів додаткової заробітної плати і не відноситься до основної заробітної плати, не носить обов'язкового характеру і виплачується за особливі у мови праці або за трудові успіхи чи винахідливість працівника.

Таким чином, додаткові складові (премії, надбавки тощо) не відносяться до структури основної заробітної плати, не є гарантованими і мають індивідуальний характер, нарахування та виплата яких не є обов'язковим і може встановлюватися рішенням керівника відповідного структурного підрозділу.

У п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат.

Отже, при вирішенні спорів про виплату премій необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами.

На підприємствах можуть затверджуватися положення про преміювання.

Частина третя статті 97 КЗпП України зобов'язує власника встановлювати конкретні розміри премій з урахуванням вимог колективного договору, зміст якого повинен відповідати законодавству та угодам.

Разом з тим, діюче законодавство наділяє власника повноваженнями самостійно вирішувати питання щодо збільшення, зменшення розміру премій, які виплачуються конкретним працівникам, повного або часткового позбавлення конкретного працівника премій, якщо інше не передбачено положенням про преміювання (колективним договором).

Як свідчать матеріали справи, наказом Голови правління ПАТ Полтава-Банк від 20 лютого 2012 року з 01 лютого 2012 року була введена система виплати щомісячних надбавок співробітників регіональних управлінь ПАТ Полтава-банк (крім технічних працівників, інспекторів охорони, водіїв) за наступні показники: виконання плану прибутку 15% (виплата надбавки по даному показнику здійснювалась при умові виходу на прибуткову роботу та отримання прибутку згідно з планом); виконання плану по відкриттю поточних рахунків юридичним особам та фізичним особам-підприємцям 5 %; зменшення суми простроченої заборгованості в цілому по кредитам фізичних та юридичних осіб, відсоткам та комісіям в звітному місяці в порівнянні з минулим (при умові збереження рівня заборгованості нижче рівня станом на 01.01.2012) без врахування простроченої заборгованості, яка обліковується на 8 класі та без врахування суми зменшення заборгованості за рахунок переводу заставного майна на основні засоби (для регіональних управлінь, які мають прострочену заборгованість) 10%; виконання плану по емісії пластикових карт (для регіональних управлінь, які мають прострочену заборгованість) 10%. Загальна величина надбавки складає 30%.

Протоколом № 81 від 30 квітня 2015 року правління ПАТ Полтава-Банк затверджено в новій редакції Положення про виплату надбавок працівникам ПАТ Полтава-Банк . (п. 35 Протоколу). Зазначений протокол зареєстрований в журналі реєстрації протоколів правління ПАТ Полтава-Банк за 2015 рік. (а.с. 215-217 том 4).

Таким чином Положення було введено в дію наказом від 20 лютого 2012 році, тобто, діяло раніше, і на даний час є чинним в новій редакції, яка була затверджена протоколом № 81 засідання правління ПАТ Полтава-Банк від 30 квітня 2015 року. Зі змісту протоколу вбачається, що на засіданні члени правління постановили затвердити в новій редакції Положення по банку, в тому числі Положення про виплату надбавок працівникам.

Змістом наказу № 391 від 20 лютого 2012 року визначено, що надбавка нараховується від суми посадових окладів згідно штатного розкладу, з правом розподілу суми керуючим відділення між працівниками відділення.

Згідно з пунктом 3.9. Положення про виплату набавок працівникам ПАТ Полтава -банк керівнику, його заступникам, керівникам відділів надається право позбавляти підлеглих надбавок частково або повністю у разі порушення трудової, виробничої дисципліни, внутрішнього розпорядку.

Відповідно до п. 3.7 Положення працівникам, які відпрацювали неповний місяць в тому числі у зв'язку з лікарняним, відпусткою, виплата надбавок за відповідний місяць не здійснюється.

Пунктом 6.1.2 Положення визначено, що щомісячна надбавка не виплачується працівникам банку у разі невиконання або неналежного виконання працівником посадових обов'язків, зокрема, у разі подання клієнтом банку скарги на конкретного працівника, відділ або відділення банку.

08 квітня 2016 року на ім'я управляючого ХРУ ПАТ Полтава-банк Сиденко Г.І. була подана доповідна записка бухгалтера ТОВ фірма Велан ОСОБА_3 щодо порушень посадових обов'язків ОСОБА_1 (а.с.189 т.1).

25 липня 2016 року на ім'я управляючого ХРУ ПАТ Полтава-банк Сиденко Г.І. клієнтом Банку - директором ТОВ Охорона Аріан Плюс ОСОБА_4 також була подана доповідна про недоліки в роботі ОСОБА_1 (а.с.193 т.1).

Встановлено, що згідно листка непрацездатності Серії АГР № 462788 ОСОБА_1 в період з 05.04.2016 року по 08.04.2016 року знаходилась на лікарняному. З 16.05.2016 року по 26.05.2016 року ОСОБА_1 знаходилась у відпустці згідно наказу № 1575 від 12.05.2016 року. З 01.06.2016 року по 21.06.2016 року згідно листка непрацездатності серії АБЦ № 895755 ОСОБА_1 знаходилась на лікарняному.

Таким чином, керуючись п. п. 3.7, 6.1.2 Положення про виплату надбавок за квітень, травень, червень 2016 року, працівнику ОСОБА_1 надбавка не виплачувалась. Крім того у квітні 2016 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

ОСОБА_1 не заперечувала, та як особисто зазначила в апеляційній скарзі, наказом № 391 від 20 лютого 2012 року встановлено систему надбавок, Положення про виплату надбавок затверджене протоколом правління ПАТ Полтава банк від 30 квітня 2015 року, а також зазначила, що наказ № 391 від 20 лютого 2012 року було скасовано у 2017 році наказом № 641. Тому доводи апеляційної скарги про те, що Положення не було введено в дію відповідним наказом, є необґрунтованими.

Посилання на те, що Положення, яке було затверджене у 2015 році, було введене в дію наказом від 2012 року зі значним розривом у часі, є безпідставними.

Відносно звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів за ознаками кримінального правопорушення службовими особами ПАТ Полтава-банк та відкриття кримінального провадження за фактом підроблення Положення, то факту підроблення документів працівниками ПАТ Полтава - банк на даний час не доведено та відповідними рішеннями згідно вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України цих обставин не встановлено.

При цьому апелянт посилається на те, що в журналі обліку та реєстрації наказів ПАТ Полтава - банк за 2015-2016 роки відсутні відомості про введення в дію Положення. Поряд із цим зазначає, тим самим не спростовує, а підтверджує, що воно було введено в дію наказом у 2012 році, на що особисто посилається в апеляційній скарзі, а у 2015 року затверджене протоколом в новій редакції.

Належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги про визнання Положення про виплату набавок працівникам ПАТ Полтава-Банк недіючим у 2015 - 2016 роках позивачкою не надано. Судом не встановлено підстав вважати Положення неналежним, недопустимими чи недостовірним доказом у справі. Положення також не було визнано недійсним, тому підстав для визнання його не діючим 2015-2016 роках суд не вбачає.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги про те, що Положення про виплату надбавок працівникам ПАТ Полтава - банк не діяло у період, протягом якого вона перебувала у трудових відносинах з банком, Положення спірного документа мають дискримінаційний характер, вказаний доказ не можна вважати достовірним, належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 77-79 ЦПК України, положення не затверджене наказом та не введено в дію у встановленому законом порядку, не надано підтвердження введення в дію Положення - відповідного наказу, є помилковими та судом не приймаються.

Крім того рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року у справі № 641/9871/17-ц в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ Полтава банк про скасування наказів про оголошення доган, визнання наказу про звільнення недійсним, зміну формулювання причин звільнення та внесення виправлень у трудову книжку, стягнення вихідної допомоги, стягнення недоплаченої надбавки до заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08 серпня 2017 року, яка набрала законної сили, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року залишено без змін. (а.с. 182-185 том 1).

Скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 також були предметом розгляду у справі № 641/9871/17-ц. Ухвалою апеляційного суду встановлено обставини допущення порушень посадових обов'язків ОСОБА_7

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 були виплачені усі належні до виплати суми у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України. А тому вимоги про стягнення недоплаченої надбавки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають. Безпідставність цих вимог також було встановлено в рамках цивільної справи № 641/9871/17-ц.

Частиною 3 ст. 32 КЗпП України передбачено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 6 листопада 1992 року № 9 установлено, що зміною в організації виробництва і праці визнається раціоналізація робочих місць, уведення нових форм організації праці, у т. ч. перехід на бригадну або на індивідуальну форму, впровадження передових методів, технологій тощо.

Введення в дію та затвердження положення про виплату надбавок працівникам не є зміною істотних умов праці в розумінні положень КЗпП України, тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона не була повідомлена про введення в дію Положення яке встановлює нову оплату праці, є помилковими та не ґрунтуються на вимогам закону.

Стосовно вимог про захист честі гідності та ділової репутації, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як свідчать матеріали справи, згідно доповідної записки бухгалтера ВАТ фірми Велан ОСОБА_3 від 08 квітня 2016 року ОСОБА_1 зарахувала на рахунок не усі надані їй для цього кошти (а.с. 189 том 1).

25 липня 2016 року директор ВАТ Охорона Аріон Алекс ОСОБА_4 звернувся до керуючої ХРУ Полтава - банк з листом про недоліки роботи касира ОСОБА_1 (а.с. 193 том 1).

Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. (стаття 34).

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, гідність та честь фізичної особи є недоторканими і фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до частини першої статі 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сімї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

За змістом статей 94, 277 ЦК України, частини четвертої статті 32 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з ч. 4 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України Про інформацію ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лінгенс проти Австрії зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи судам роз'яснено, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.

Обставини, зазначені у заявах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо порушень, допущених ОСОБА_1 при здійсненні посадових обов'язків, вказані особи підтвердили при допиті їх в якості свідків при розгляді матеріалів кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 щодо вчинення кримінального правопорушення службовими особами ПАТ Полтава-банк (а.с.38-42 т.1).

Доказів на спростування вищезазначених обставин матеріали справи не містять.

Зазначені заяви не містять образливих висловів щодо позивачки.

Разом з тим колегія суддів зазначає, що будь-яка особа - споживач послуг Банку, має право звернутись до керівництва установи із заявою або скаргою в разі надання, на їх думку, послуг неналежної якості.

З урахуванням вищезазначеного, суд доходить висновку, що інформація, викладена в скаргах ОСОБА_3, ОСОБА_4, мала інформативний характер для керівництва ПАТ Полтава-Банк стосовно викладених у них обставин, а саме щодо порушень посадових обов'язків ОСОБА_1, і за своїм змістом є оціночними судженнями, які є вираженням суб'єктивної думки щодо зазначених в них обставин. При цьому інформація не поширювалась та не розповсюджувалась в розумінні статті 277 ЦК України.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про наявність підстав для визнання інформації недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права, та її спростування, - є необґрунтованими.

У зв'язку із чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права, спростування недостовірної інформації.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: С.С. Кругова

Н.П. Пилипчук

Повне судове рішення виготовлено 24 січня 2019 року.