Ухвала від 24.01.2019 по справі 906/117/18

УХВАЛА

24 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 906/117/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс"

на постанову Західного апеляційного господарського суду у складі Орищин Г.В. - головуючого, Галушко Н.А., Желіка М.Б. від 29 листопада 2018 року та рішення Господарського суду Львівської області у складі Стороженко О.Ф. від 08 червня 2018 року

за позовом Горинської сільської ради

до Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс"

про стягнення боргу в сумі 366 000 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Львівське комунальне підприємство "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" (26 грудня 2018 року) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 29 листопада 2018 року та рішення Господарського суду Львівської області від 08 червня 2018 року у даній справі.

Перевіривши матеріали касаційної скарги на відповідність вимогам параграфу 1 глави 2 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає таке.

За приписами пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування і яким чином воно вплинуло на прийняття цих рішень.

Так, у касаційній скарзі скаржник цитує умови укладеного між сторонами договору, описує власне тлумачення таких умов, вказує про неналежність доказів поданих позивачем, а далі зазначає про те, що висновки судів є неправильними та такими, що суперечать приписам Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що відповідно до положень частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд вважає, що подана Львівським комунальним підприємством "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" касаційна скарга по суті зводиться до висловлення незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями і фактично є спробою спрямувати Суд до необхідності надання додаткової оцінки зібраним у справі доказам та повторного тлумачення умов укладеного між сторонами договору, тобто скаржник просить Суд втрутитися у фактичну складову судових рішень, ухвалених щодо нього судами попередніх інстанцій.

Під виглядом касаційної скарги скаржником завуальовано скаргу апеляційну, адже доводи, що наведені у ній не стосуються питань права та правозастосування, хоча формально скарга і містить посилання на норми матеріального та процесуального права.

Суд дійшов висновку, що скаржник, не враховуючи вимог частини 2 статті 287, пункту 5 частини 2 статті 290, статті 300 Господарського процесуального кодексу України та принципу res judicata, просто намагається домогтися прийняття іншого рішення у справі.

Суд роз'яснює скаржнику, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, зокрема і у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13), що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).

Не можна розглядати перегляд, як замасковану апеляцію. Відступи від цього принципу виправдані лише тоді, коли вони необхідні за обставин суттєвого та неспростовного характеру.

За приписами пункту 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Згідно з частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України такими підставами є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про застосування до поданої касаційної скарги наслідків, передбачених пунктом 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у вигляді повернення скарги без розгляду.

Керуючись статтями 287, 290, пунктом 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 29 листопада 2018 року та рішення Господарського суду Львівської області від 08 червня 2018 року у справі № 906/117/18 разом з доданими матеріалами (в тому числі оригіналом платіжного доручення № 6485 від 26 грудня 2018 року про сплату судового збору) повернути скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.