Рішення

від 16.01.2019 по справі 400/2760/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2019 р. № 400/2760/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Брагаря В.С., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до відповідача:Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001

про:визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.10.2018 № 00098801305, № 00098811305,

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, ФОП ОСОБА_1) звернувся до адміністративного суду з позовними вимогами до Головного управління ДФС у Миколаївській області (надалі - відповідач, Управління) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.10.2018 року № 00098801305, № 00098811305.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 08.10.2018 року № 2440/14-29-13-05/НОМЕР_1 про нереальність господарських операцій із Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрокорд" (надалі -ТОВ "Агрокорд") є безпідставними, оскільки у позивача є всі належним чином оформлені документи, що підтверджують дійсність господарських операцій з контрагентом, тому вимог податкового законодавства позивач не порушував. Вважає, що податкові повідомлення-рішення відповідачем прийняті безпідставно, тому просить суд їх скасувати.

Ухвалою суду від 12.11.2017 року відкрито провадження у справі № 400/2760/18 та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Відповідач проти позову заперечив, надав відзив, в якому вказав, що позивачем не здійснювалися господарські операції з ТОВ "Агрокорд", а отже безпідставно занижено податок на додану вартість. Стверджує, що у зв'язку з відсутністю фактичного постачання сої, а лише документального оформлення, то у ФОП ОСОБА_1 не має підстав для формування податкового кредиту з вартості сої від ТОВ "Агрокорд". Відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені правомірно і підстав для їх скасування немає.

Ухвалою від 05.12.2018 року суд закінчив підготовче провадження та призначив справу № 400/2760/18 до судового розгляду у судовому засіданні.

В судове засідання, призначене 16.01.2019 року представники сторін не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про причини неявки суд не сповістили. Заяв та клопотань до суду не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі -КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно статті 205 КАС України, суд здійснив розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Управлінням проведено позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом - постачальником ТОВ "Агрокорд" за лютий 2018 року та контрагентами покупцями, яким в подальшому були реалізовані товари (послуги), придбані у ТОВ "Агрокорд", за результатом якої складено акт від 08.10.2018 року № 2440/14-29-13-05/НОМЕР_1 (надалі - Акт перевірки).

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 29.10.2018 року № 00098801305 на суму 2 504 988, 00 грн., з яких: за основним платежем - 1 669 992, 00 грн., за штрафними санкціями - 834 996, 00 грн. та податкове повідомлення - рішення від 29.10.2018 року № 00098811305 на суму 528 591, 00 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями - рішеннями від 29.10.2018 року позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 29.10.2018 року № 00098801305 та № 00098811305, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 із змінами і доповненнями, Податковим кодексом України (надалі - ПК України).

Згідно з п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п. 200.1). При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п. 200.2). При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1 - 2 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій із ТОВ "Агрокорд" позивачем долучено до матеріалів справи первинні документи бухгалтерського обліку.

Дослідивши долучені до справи письмові докази, суд встановив наступні обставини щодо формування податкового кредиту по взаємовідносинам позивача з ТОВ "Агрокорд".

Між ТОВ "Агрокорд" (постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (покупець) 17.05.2017 укладено договір поставки № 1705/2017.

Також, між позивачем та його контрагентом-постачальником було заключено новий договір поставки від 17.07.2017 року № 1707/2017, який пролонговано відповідно до додаткової угоди від 22.01.2018 року (т. 1 арк. справи 81-85).

Згідно п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передати у власність покупцю сою врожаю 2016 року (далі "товар"), а покупець прийняти та оплатити його у кількості та строки визначені умовами даного договору.

Додатковою угодою № 1 від 22.01.2018 року, внесено зміни до п. 1.1 договору поставки від 1707/2017 від 17.07.2017 року та викладено його в новій редакції, а саме: "За цим договором постачальник зобов'язується передати у власність покупцю сою врожаю 2017 року (далі "товар"), а покупець прийняти та оплатити його у кількості та строки визначені умовами даного договору".

Судом встановлено, що при проведені перевірки позивачем надані ревізорам всі зазначені документи та податкові накладні від 06.02.2018 № 1, № 2, від 08.02.2018 № 3, № 4, № 5, від 13.02.2018 № 6, № 7, від 19.02.2018 № 8, від 20.02.2018 № 9, від 21.02.2018 № 10, від 22.02.2018 № 11, від 23.02.2018 № 12, від 24.02.2018 № 20, від 25.02.2018 № 18, № 19, від 26.02.2018 № 15, № 17, які зареєстровані в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Видаткові накладні від постачальника заповнені належним чином, кожен з документів містить усі необхідні реквізити та відомості про зміст господарської операції у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.

Податкові накладні складені відповідно до вимог ст. 201 ПК України.

Також, встановлено, що розрахунки між позивачем та ТОВ "Агрокорд" проводились у безготівковій формі (акт перевірки ст. 22-23).

Транспортування ТМЦ від ТОВ "Агрокорд" відбувалось - Київська область Обухівський район та доставлялось орендованим транспортом позивача до його складських приміщень, розташованих за адресою: Миколаївська область, Первомайський район, с. Кінецьпіль, вул. Квіткова, 110 А, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 06.02.2018 року № Ф 022, № Ф 023, № Ф 024, № Ф 025, № Ф 026, від 08.02.2018 року № Ф 027, № Ф 028, № Ф 029, № Ф 030, № Ф 031, № Ф 032, № Ф 033, № Ф 034, від 13.02.2018 року № Ф 035, № Ф 036, № Ф 037, № Ф 038, № Ф 039, № Ф 040, від 19.02.2018 року № Ф 041, № Ф 042, від 20.02.2018 року № № Ф 043, № Ф 044, № Ф 045, від 21.02.2018 року № № Ф 046, № Ф 047, № Ф 048, від 22.02.2018 року № Ф 049, № Ф 050, № Ф 051, № Ф 052, від 23.02.2018 року № № Ф 053, № Ф 054, № Ф 055, № Ф 056, від 24.02.2018 року № Ф 057, № Ф 058, № Ф 059, від 25.02.2018 року № Ф 060, № Ф 061, № Ф 062, № Ф 063, № Ф 064, від 26.02.2018 року № Ф 065, № Ф 066, № Ф 067, № Ф 068, № Ф 069.

Податковою вивчивши ТТН зроблено висновок про неможливість транспортування товару у зв'язку із значною віддаленістю між місцем завантаження та пунктом розвантаження товару.

В свою чергу, позивачем надано суду запит ФОП ОСОБА_1 та пояснення ТОВ Агрокорд про допущенні помилки при заповненні ТТН, а саме в зазначенні місця завантаження товару (т. 1 арк. справи 203-205). З наданих пояснень вбачається, що в лютому 2018 року соя, яку ТОВ "Агрокорд" реалізовував позивачу завантажувалась в декількох місцях, а саме: 06.02.2018, 08.02.2018, 13.02.2018, 22.02.2018, 23.02.2018, 25.02.2018 та 26.02.2018 в селі Липняжка Добровеличківського району Кіровоградської області, а 19.02.2018, 20.02.2018, 21.02.2018 та 24.02.2018 в селі Красна Слободка Обухівського району Київської області.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність окремих реквізитів у первинних документах є лише окремим недоліком та не може спростовувати наявності у підприємства відповідних господарських операцій. Податкове законодавство не пов'язує відсутність деяких реквізитів з правом платника податків на податкові відрахування з податку на додану вартість або формування валових витрат. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Щодо сертифікатів якості та інших документів, що підтверджують належну якість товару, які не були надані позивачем до перевірки, то такі документи не фіксують факту здійснення господарських операцій, а лише підтверджують, що товар відповідає встановленим вимогам.

Пи цьому, як вбачається зі змісту акту перевірки, то він не містить жодних посилань податкового органу про те, що податкові накладні, на підставі яких позивачем здійснено формування податкового кредиту не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим суд вважає, що позивачем як до перевірки та і при судовому розгляді справи надані докази, які в своїй сукупності підтверджують реальне вчинення господарських операцій, що в свою чергу підтверджує правомірність формування податкового кредиту за такими операціями.

Будь-які порушення щодо форми та змісту первинних документів, які підтверджують фактичне вчинення господарських операцій з постачання товару між позивачем та ТОВ "Агрокорд" в акті перевірки відсутні, зокрема будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних акт перевірки не містить. Не містяться в акті перевірки й зауваження щодо оплати товару.

Суми податку на додану вартість відповідно до вище зазначених податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту з ПДВ, що підтверджується податковими деклараціями з податку на додану вартість за вказаний період.

Водночас, суд зазначає, що нормами податкового законодавства визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Разом з цим, єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідні податкові накладні у позивача на час перевірки були наявні.

Як вбачається з акту перевірки позивачем нібито завищено податковий кредит з податку на додану вартість, обчислений з вартості документально оформленного придбання ТМЦ від ТОВ "Агрокорд", джерело походження яких перевіркою не встаневолено по ланцюгу постачання від ТОВ "ОІЛ Міраж" та від ТОВ "Компанія ВБРО".

Відповідач вказав, що не підтверджено реальність здійснення господарських операцій щодо поставки сої (832, 77 т.) від ТОВ "ОІЛ Міраж" до контрагента позивача - ТОВ "Агрокорд", оскільки: "Встановлено ризик відсутності факту (законного джерела) реального походження товару та неможливістю його руху за ланцюгом за лютий 2018 року та ймовірне здійснення нереальних господарських операцій по податковим зобов'язанням на загальну суму ПДВ 4 837 645, 9 грн.

Вказаний висновок відповідач зробив на підставі податкової інформації складеної у зв'язку з неможливістю проведення перевірки у зв'язку з відсутністю ТОВ "ОІЛ Міраж" за місцезнаходженням (Лист ОУ Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області від 27.03.2018 № 3133/7/05/-99-46-03) та на підставі зібраної податковаої інформації № 200/7/05-99-46-03 від 22.03.2018 "щодо ТОВ "ОІЛ Міраж" за звітні періоди декларування ПДВ.

Крім того, відповідач вказав, що не підтверджено факт реального здійснення господарських операцій щодо поставки сої (369, 4 т.) від ТОВ "Компанія ВБРО" до контрагента позивача - ТОВ "Агрокорд", за результатами зібраної інформації Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області.

Дослідивши акт перевірки, суд дійшов висновку, що викладені в ньому обставини порушень між учасниками попередніх ланцюгів постачань податкового законодавства сформовані не на підставі аналізу первинної документації, зауважень до змісту та оформлення документів бухгалтерського та податкового обліку, а на підставі даних що містяться в інформаційних базах даних (наявних у ДФС) по ТОВ "ОІЛ Міраж", ТОВ "Компанія ВБРО".

Надаючи оцінку використання податковим органом податкової інформації як доказу, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Відповідно до ст. 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.

Проаналізувавши, вказані вище норми права, суд зазначає, що висновки, викладені в податковій інформації, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків.

В свою чергу, відповідач в акті перевірки зазначав про не доведеність реальності придбання та використання товарів від контрагентів у межах господарської діяльності, посилаючись на те, що контрагенти контрагента позивача відсутні за своїм місцезнаходженням.

Разом з цим, відповідачем в силу ст.77 КАС України не надано жодного доказу того, що на момент видачі податкових накладних контрагент позивача не знаходився за адресою, що зазначена у податкових накладних.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Управління вказало, що вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 28.10.2018 по справі №761/36513/18 встановлено, що у лютому 2018 року, точна дата досудовим розслідуванням не встановлена, проте не пізніше 16.02.2018, невстановлені досудовим розслідуванням особи, перебуваючи у м. Києві, вирішили придбати TOB ГЕРМЕС ПОСТАВКА , з метою прикриття незаконної діяльності з переведенням безготівкових грошових коштів інших суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) у готівкові, без проведення касових операцій та відображення їх в касовій книзі для обліку операцій з готівкою у національній валюті, шляхом оформлення фіктивних правочинів (тобто правочинів, які не створюють правові наслідки) за прибутковими та видатковими операціями, з отриманням при цьому матеріальної винагороди, для чого підшукали мешканця АДРЕСА_2, якому запропонували за грошову винагороду придбати (перереєструвати) на своє ім'я суб'єкт підприємницької діяльності (юридичну особу) ТОВ ГЕРМЕС ПОСТАВКА .

Так, у березні 2018 року невстановлені досудовим розслідуванням особи відображали в податковій звітності ТОВ ГЕРМЕС ПОСТАВКА та подавали до органів ДФС України податкову звітність з розшифровкою податкового кредиту в розрізі контрагентів додатку № 5 до декларації з ПДВ, де зазначили контрагентів з реквізитами: ТОВ AH-ГРУПП (ЄДРПОУ 41212194), ТОВ КАСТОН (ЄДРПОУ 40652432), ТОВ БАРТЕЙН (ЄДРПОУ 40577649), ТОВ АГРОКОРД (ЄДРПОУ 41054162), що підтверджує факт використання ТОВ ГЕРМЕС ПОСТАВКА для прикриття їх незаконної діяльності.

Щодо вказаного вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 28.10.2018 по справі №761/36513/18 суд зазначає наступне.

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 28.10.2018 по справі №761/36513/18 безпосередньо стосується ТОВ ГЕРМЕС ПОСТАВКА , який є контрагентом ТОВ "Агрокорд".

Як вбачається з акту перевірки відповідачем проведено аналіз ланцюгу поставки ТМЦ на адресу ТОВ "Агрокорд"від ТОВ "ОІЛ Міраж" та ТОВ "Компанія ВБРО". Крім того, акт перевірки не містить посилань ревізора на котрагента ТОВ "ГЕРМЕС ПОСТАВКА".

Відповідно до ст. 61 Конституції України встановлена індивідуальна відповідальність за вчинення правопорушення, тобто платник податків відповідає лише за свої дії, а не за дії своїх контрагентів.

Суд зазначає, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Посилання Управління на наявність кримінального провадження відносно керівника та головного бухгалтера ТОВ "Агрокорд" суд до уваги взяти не може, оскільки сам факт порушення кримінального провадження без наявності обвинувального вироку суду відносно контрагенту позивача не є підставою для визнання господарських операцій позивача з даним контрагентом безтоварними та такими, що реально не відбулись.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції", статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

У пункті 38 рішення Європейського суду з прав людини від 9 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" (заява N 803/02, INTERSPLAV проти України) зазначено, що на думку суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Відповідачем не надано до суду будь - яких доказів застосування до контрагента позивача фінансових санкцій, наявності вироків судів по закінченим кримінальним справам та інших допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності безтоварності (реальності) господарських операцій або порушення публічного порядку з боку контрагентів або позивача.

Крім цього, слід зазначити, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними (недійсними) господарські угоди між двома суб'єктами господарювання з огляду на норми Закону "Про державну податкову службу" та ст.20 ПК України.

В той же час, судом встановлено (доказів про інше відповідачем суду не надано) що у позивача була відсутня, як головна мета одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди. Навпаки, судом було встановлено намір здійснювати та фактичне здійснення реальної підприємницької діяльності позивачем.

Суд також дійшов висновку, що дії позивача, як платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Відповідачем не наведено правової підстави та не надано належних доказів на підтвердження нікчемності укладеної позивачем з його контрагентом угоди.

Висновки відповідачем зроблені без дослідження усіх первинних документів та самого оспорюваного правочину.

Слід зазначити, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, надані позивачем та його контрагентом, за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.

Підстав для висновку про те, що позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в межах виконання угод, які суперечать вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому є нікчемними, судом не встановлено.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, суд приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Таким чином, з досліджених судом доказів встановлено рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, та зв'язок між фактом придбання позивачем товару, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку.

Виходячи з викладеного вбачається, що фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ Агрокорд .

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідач, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.10.2018 року № 00098801305.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.10.2018 року № 00098811305

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 8810, 00 грн.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В. С. Брагар