Постанова

від 22.01.2019 по справі 826/2219/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2019 року

Київ

справа №826/2219/13-а

адміністративне провадження №К/9901/3177/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засідання Лисенко О.М.

за участю представника відповідача Гайдая В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2013 (суддя - Шрамко Ю.Т.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2013 (головуючий суддя - Чаку Є.В., судді: Файдюк В.В., Старова Н.Е.) у справі №826/2219/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю І2Р до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю І2Р звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.11.2012 №000588227 та №000587227.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2013, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві звернулась з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2013 у справі №826/2219/13-а, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 129 Конституції України, пункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пункту 9.1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статтей 7, 9, 11, 69, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, доводи Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві зводяться до того, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною скасування правомірно прийнятих податкових повідомлень-рішень. При цьому, відповідач посилається на безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом договірних відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Єврограндбуд та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Тодос з огляду на фіктивність укладених правочинів та безтоварний характер проведених операцій, тобто таких, які спрямовані на надання податкової вигоди з метою несплати податків до бюджетів. На думку відповідача, судами попередніх інстанцій помилково не враховано вирок Святошинського районного суду міста Києва від 25.10.2012 у справі №2608/15013/12, яким ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні злочинів за фактом фіктивного підприємництва передбачених частиною третьою статті 27, частиною другою статті 28, частиною першою та другою статті 205 Кримінального кодексу України (незаконна реєстрація ряду суб'єктів підприємницької діяльності на фізичних осіб за грошову винагороду, серед яких є Товариство з обмеженою відповідальністю Єврограндбуд та Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Тодос ). Судами також не враховано, що протоколами допиту свідків ОСОБА_5, який був засновником Товариства з обмеженою відповідальністю Єврограндбуд та ОСОБА_6, яка була засновником Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Тодос встановлено, що вказані суб'єкти господарювання були зареєстровані на прохання ОСОБА_4 за грошову винагороду з метою незаконної господарської діяльності для формування фіктивних показників податкової звітності, що свідчить про відсутність реальності проведених господарських операцій між вказаними контрагентами та позивачем. А тому прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, на думку суб'єкта владних повноважень, є правомірним, підстави для їх скасування - відсутні.

Натомість, Товариство з обмеженою відповідальністю І2Р у запереченні на касаційну скаргу зазначає, що твердження податкового органу про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю Єврограндбуд та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Тодос з огляду на штучність формування показників податкової звітності є необґрунтованими та безпідставними, оскільки належними первинними документами підтверджено рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання останнім реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами. Також позивач зазначає, що відповідачем не доведено наявність складу порушення позивачем вимог податкового законодавства; не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано доказів, які б свідчили про правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. Позивач також зазначає, що порушення кримінальної справи відносно контрагентів позивача не є доказом вини Товариства з обмеженою відповідальністю І2Р та не може слугувати підставою для визнання первинних документів такими, що оформленні з порушенням вимог податкового законодавства. До того ж, позивач зазначає, що в порушення вимог пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України суб'єкт владних повноважень приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення від 06.11.2012 №000588227 та №000587227 вийшов за межі своїх повноважень, оскільки висновки викладені в акті перевірки від 23.10.2012 №6921/22-7/36980087 про порушення платником вимог податкового законодавства до набрання законної сили відповідним рішенням суду у кримінальній справі, можуть бути оцінені як докази виключно в рамках розслідування такої кримінальної справи, і не можуть бути підставою для прийняття податного повідомлення-рішення про визначення платникові податків розрахованого за результатами такої перевірки грошового зобов'язання. А тому, позивач просить відмовити Державній податковій інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві у задоволенні касаційної скарги, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2013 залишити без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.01.2014 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві у справі №826/2219/13-а.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.

Ухвалою Верховного Суду від 07.12.2018 справу №826/2219/13-а матеріали адміністративної справи №826/2219/13-а прийнято до провадження судді та призначено вказану справу до касаційного розгляду у судовому засіданні.

Касаційний розгляд справи здійснюється у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін в поряду спрощеного позовного провадження у відповідності до положень статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, заслухавши пояснення представника відповідача, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі направлення від 10.10.2012 №1528/22-07 та наказу від 05.10.2012 виданого Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві згідно підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.1 статі 82 Податкового кодексу України у зв'язку із надходженням до органу доходів і зборів постанови старшого слідчого СВ Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби майора податкової міліції Гришина О.М. від 16.07.2012 по кримінальній справі №78-00174 та постанови старшого слідчого з особливо важливих справ СУ Державної податкової служби у Житомирській області капітана податкової міліції Сидоржевського О.М. від 14.09.2012 по кримінальній справі №079001/12 посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю І2Р з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Агросвіт 3000 , Товариством з обмеженою відповідальністю Площа Європи , Товариством з обмеженою відповідальністю Кітіллар , Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Тодос за період з 01.01.2010 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт складено від 23.10.2012 №6921/22-7/36980087.

У вказаному акті перевірки контролюючим органом встановлено, що позивача не здійснював фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю Площа Європи , Товариством з обмеженою відповідальністю ТД Агросвіт 3000 та Товариством з обмеженою відповідальністю Кітіллар .

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 547037,00грн.; пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 322564,00грн.

На підставі висновків викладених у вказаному акті перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.11.2012 №000587227, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 547037,00грн.; №000588227, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 388914,00грн., з яких 322564,00грн. за основним платежем та 66350,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Фактичною підставою для визначення позивачу грошових зобов'язань став висновок контролюючого органу про безпідставність формування останнім валових витрат та податкового кредиту за результатом взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Єврограндбуд та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Тодос з огляду на фіктивність укладених правочинів та безтоварний характер проведених господарських операцій, тобто таких, які спрямовані на надання податкової вигоди з метою несплати податків до бюджетів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків. На думку відповідача, єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством позивача незаконної податкової вигоди.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний адміністративний суд, виходив з того, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю І2Р належними первинними документами підтверджено рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання останнім реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами. Вирок Святошинського районного суду міста Києва від 25.10.2012, яким ОСОБА_4 визнано винним в скоєнні злочинів, передбачених частиною третьою 3 статті 27, частиною другою статті 28, частиною першою та другою статті 205 Кримінального кодексу України, відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки серед юридичних осіб по яких судом встановлено фіктивність господарської діяльності, позивач не значиться. Суди першої та апеляційної інстанцій спростували доводи суб'єкта владних повноважень щодо неправомірності формування Товариством з обмеженою відповідальністю І2Р показників податкового обліку з порушенням норм податкового законодавства.

Проте, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалено без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

При цьому, відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Втім, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Єврограндбуд та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Тодос , з огляду на доводи відповідача, що зазначені підприємства створені без наміру здійснювати господарську діяльність, видані позивачу податкові накладні, які стали підставою для формування валових витрат та податкового кредиту, виписані від імені осіб, які приймали участь у створенні вказаних суб'єктів господарювання за грошову винагороду, а тому не можуть вважатись належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів (робіт/послуг).

Наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.

Наявність судового рішення, прийнятого за результатами розгляду кримінальної справи про злочин, предметом якої є податки, збори, а саме - вироку Святошинського районного суду міста Києва від 25.10.2012 у справі №2608/15013/12, яким встановлено, що ОСОБА_4 з метою прикриття незаконної діяльності здійснював реєстрацію ряду суб'єктів підприємницької діяльності на фізичних особі за грошову винагороду, серед яких є Товариство з обмеженою відповідальністю Єврограндбуд (директор ОСОБА_5) та Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Тодос (директор ОСОБА_6), та провів з їх допомогою фіктивні господарські операції. Вказані дії зазначеної особи кваліфіковані за частиною третьою 3 статті 27, частиною другою статті 28, частиною першою та другою статті 205 Кримінального кодексу України, як фіктивне підприємництво, що ставить під сумнів реальність господарських операцій між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю Єврограндбуд та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Тодос , та, як наслідок, потребує ретельного та всебічного дослідження обставин, які підтверджують або спростовують факт самого здійснення таких операцій.

Разом з цим, обставини щодо реальності господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами судами не були перевірені належним чином.

Слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з вищезазначеними контрагентами судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладених в акті перевірки або підтверджених іншими доказами.

До того ж, вирішуючи даний спір по суті, суди першої та апеляційної інстанції не врахували, що відповідно до приписів пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) у разі, якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність перевірки податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Вказаною нормою передбачено, що матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Таким чином, матеріали перевірки та висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, що призначена відповідно до кримінально-процесуального закону, до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, можуть бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи і не можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення платникові податків розрахованого за результатами такої перевірки грошового зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, перевірка позивача проводилася відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) на підставі постанови старшого слідчого СВ Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби майора податкової міліції Гришина О.М. від 16.07.2012 та постанови старшого слідчого з особливо важливих справ СУ Державної податкової служби у Житомирській області капітана податкової міліції Сидоржевського О.М. від 14.09.2012.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій зазначені обставини залишені поза увагою, належної правової оцінки їм надано не було. Так, для правильного вирішення справи та з'ясування наявності/відсутності у податкового органу підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення судам необхідно було перевірити в рамках якої кримінальної справи призначалася перевірка позивача та чи набрало законної сили рішення суду у відповідній справі на момент прийняття спірного рішення.

Необхідним для правильного вирішення справи є перевірка обставин щодо набрання законної сили рішенням суду у відповідній кримінальній справі на момент прийняття спірних рішень відповідно до вимог пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент спірних правовідносин).

Тільки у випадку встановлення факту набрання законної сили рішенням у кримінальній справі, в рамках якої призначалася перевірка позивача, перевірці підлягають висновки акту перевірки щодо допущених позивачем правопорушень.

Таким чином, судами попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлено неповно, не досліджено комплекс доказів, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2013 у справі №826/2219/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду