Постанова

від 23.01.2019 по справі 201/8711/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/682/19 Справа № 201/8711/17 Суддя у 1-й інстанції - Ходаківський М.П. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Екопрон-юг на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми Екопрон-Юг , ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кошляк Н.Е. про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування та поновлення запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И Л А:

19 червня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ТОВ ВКФ Екопрон-Юг , ОСОБА_3, у якому просили визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення 11 за адресою: АДРЕСА_1, укладений 01 вересня 2016 року між ТОВ ВКФ Екопрон-Юг та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кошляк Н.Е. і зареєстрований в реєстрі за № 639; скасувати запис про державну реєстрацію права власності на приміщення 11 за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1018563012000 за ОСОБА_3 та зареєструвати за ТОВ ВКФ Екопрон-Юг право власності на це приміщення; вирішити питання про стягнення судових витрат із відповідачів (том 1 а.с.2-9).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2018 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ТОВ ВКФ Екопрон-Юг , ОСОБА_3 задоволено повністю.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу приміщення 11 за адресою: АДРЕСА_1, укладений 01 вересня 2016 року між ТОВ ВКФ Екопрон-Юг та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кошляк Н.Е. і зареєстрований в реєстрі за № 639.

Скасовано запис про державну реєстрацію права власності на приміщення 11 за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1018563012000 за ОСОБА_3 та поновлено запис про державну реєстрацію права власності на приміщення 11 за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1018563012000 за ТОВ ВКФ Екопрон-Юг .

Стягнуто із ТОВ ВКФ Екопрон-Юг , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 сплачений ними судовий збір у сумі 1280 грн. пропорційно по 640 (шістсот сорок) грн. із кожного (том 2 а.с.245-251).

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ ВКФ "Екопрон Юг", звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені заяви в повному обсязі (том 3 а.с.2-8).

В порядку ст. 360 ЦПК України від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій останні, посилаючись на правомірність висновків суду першої інстанції, просили залиши рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення (том 3 а.с.38-48).

Згідно п.9 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно із редакцією статуту ТОВ ВКФ Екопрон-Юг , затвердженою загальними зборами засновників товариства протоколом № 5 від 05 серпня 2008 року та зареєстрованою 13 серпня 2008 року за номером запису 12241050002008962, учасниками товариства були: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_1 та розподіл статутного капіталу між учасниками і його склад було визначено наступним чином: ОСОБА_7 - 40%, ОСОБА_8 - 10%, ОСОБА_9 - 40%, ОСОБА_1 - 10% (п. 1.5, 7.3 статуту).

Протоколом загальних зборів учасників ТОВ ВКФ Екопрон-Юг від 16 січня 2014 року вирішено виключити зі складу учасників товариства ОСОБА_9 у зв'язку із його смертю, відмовити спадкоємцям в прийнятті до товариства та виплату їм в грошовій формі в установленому порядку частки в майні товариства, що належала спадкодавцю, примусово виключити зі складу учасників товариства ОСОБА_1 у зв'язку із систематичним невиконанням нею своїх обов'язків як учасника товариства, змінити юридичну адресу товариства (том 1 а.с. 70-73).

Відповідно до редакції статуту ТОВ ВКФ Екопрон-Юг , затвердженої протоколом загальних зборів учасників № 2 від 16 січня 2014 року та зареєстрованої 13 лютого 2014 року із номером запису 12241050007008819, учасниками товариства були ОСОБА_7 та ОСОБА_8 із визначенням часток у статутному капіталі товариства: ОСОБА_7 - 73%, ОСОБА_8 - 27% (п. 1.2, 3.3 статуту), а згідно із редакцією статуту ТОВ ВКФ Екопрон-Юг , затвердженою протоколом загальних зборів учасників № 8 від 02 лютого 2015 року та зареєстрованою із номером запису 12241050009008962, визначено аналогічний склад учасників товариства із розподілом часток учасників у статутному капіталі наступним чином: ОСОБА_7 - 90%, ОСОБА_8 - 10% (п. 1.2, 3.3 статуту).

Як убачається із матеріалів справи, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 12 серпня 2013 року видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2, як спадкоємцю після смерті ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що складається у тому числі із права на частку в статутному капіталі ТОВ ВКФ Екопрон-Юг у розмірі 40% статутного капіталу товариства (том 1 а.с. 69).

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2017 року у справі № 203/2465/16 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7, ТОВ ВКФ Екопрон-Юг про стягнення вартості частки у майні, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2017 року, стягнуто із ТОВ Екопрон-Юг на користь ОСОБА_2 вартість частки у майні товариства, що належала ОСОБА_9, у загальному розмірі 2587739,44 грн. та у цьому рішенні суд вказав, що вартість такої частки має визначатися не вартістю вкладу учасника до статутного капіталу, а вартістю частини всього майна товариства пропорційної розміру успадкованої частки у статутному капіталі цього товариства станом на дату смерті спадкодавця - учасника товариства (том 1, а.с. 74-79, том 2, а.с. 84-90).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21 липня 2016 року у справі № 904/4087/16 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ ВКФ Екопрон-Юг , залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10 січня 2017 року ,визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ ВКФ Екопрон-Юг , що оформлені протоколом № 6 від 16 січня 2014 року, визнано недійсним внесення змін та затвердження в новій редакції статуту ТОВ ВКФ Екопрон-Юг в редакції від 16 січня 2014 року. Вказаними рішеннями встановлено, що згідно із висновком експерта Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 09 грудня 2016 року № 13/1.1-474 підпис від імені ОСОБА_1 у реєстрі учасників присутніх на загальних зборах ТОВ ВКФ Екопрон-Юг від 16 січня 2014 року в графі Курант Катерина Володимирівна виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою. У матеріалах господарської справи відсутні належні докази повідомлення ОСОБА_1 про проведення загальних зборів 16 січня 2014 року та про порядок денний вказаних зборів, а її доводи щодо відсутності на зборах не спростовані. Рішення загальних зборів про виключення позивача є незаконним, необґрунтованим та таким, що порушує права позивача (том 1 а.с. 80-102).

Як вбачається із договору купівлі-продажу від 01 вересня 2016 року, укладеного між ТОВ ВКФ Екопрон-Юг та ОСОБА_3, товариством за 60000 грн. було відчужено на користь останньої приміщення 11 за адресою: АДРЕСА_1 (том 2, а.с. 2-3).

Договір укладено на підставі протоколу (рішення) загальних зборів учасників ТОВ ВКФ Екопрон-Юг № 1 від 11 серпня 2016 року, згідно із яким вирішено продати адміністративну будівлю, що належить ТОВ ВКФ Екопрон-Юг , розташовану за адресою: м. Дніпро, вул. Барикадна, 17, фізичній особі ОСОБА_3 за 200000 грн, АДРЕСА_1, фізичній особі ОСОБА_3 за 60000 грн. Рішення прийнято та підписано учасниками товариства ОСОБА_8 та ОСОБА_7 (том 2, а.с. 42-43).

Відповідно до заяви ОСОБА_7 від 01 вересня 2016 року, посвідченої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кошляк Н.Е., ним надано згоду на укладення та підписання договору купівлі його дружиною - ОСОБА_3 нежитлового приміщення 11, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, за ціною та на умовах за її розсудом, підтверджено, що гроші, які витрачаються на придбання об'єкта нерухомості, є спільною сумісною власністю, придбане нерухоме майно також буде об'єктом права спільної сумісної власності як таке, що набувається ними за час шлюбу. ОСОБА_7 у заяві стверджував, що договір купівлі-продажу, з текстом якого він ознайомлений, укладається його дружиною в інтересах сім'ї на умовах, які вони попередньо обговорили і вважають вигідними для них, укладення цього договору відповідає їхньому спільному волевиявленню (том 2, а.с. 4).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, сторони не передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином; дії сторін договору були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 та 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (ст. 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв'язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як заінтересовані особи (ст.215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила ст. 15, 16 ЦК України, а також ст. 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК України.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16.

Оскільки ТОВ ВКФ Екопрон-Юг , від імені якого діяли його учасники - ОСОБА_7 та ОСОБА_8, відчужуючи належне товариству на праві власності нерухоме майно своїй родичці - дружині та матері, були обізнані про наявність судового провадження про стягнення з товариства на користь позивачки ОСОБА_2 грошових коштів саме як компенсації частки належної її померлому чоловіку - учаснику товариства у майні відповідної юридичної особи, отже, вони передбачали негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення щодо стягнення грошових коштів і його виконання за рахунок спірного нерухомого майна.

Також відповідно до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року в аспекті конституційного звернення щодо положень ч.1 ст. 61 СК України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, нежитлове приміщення, як до його відчуження товариством на користь ОСОБА_3, як майно приватного підприємства було об'єктом також і права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_3 щодо частки в майні товариства, належної учаснику товариства ОСОБА_7, так і після його відчуження залишилось спільним майном подружжя, де змінився лише титульний власник.

Таким чином, укладення спірного договору не призвело до настання обов'язкового правового результату, яким є перехід права власності на нежитлове приміщення.

Колегія суддів відхиляє посилання в апеляційній скарзі на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2017 року, яким визнано заповіт ОСОБА_9 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом (спадкова справа № 1/2013, зареєстровані в реєстрі за № 3032) недійсним в частині: права на частку в статутному капіталі ТОВ ВКФ Екопрон-юг у розмірі 40% статутного капіталу товариства, що дорівнює 0,20 грн. та права на частку в статутному капіталі ТОВ НВК Екопрон . Рішення суду не набрало законної сили та оскаржується в апеляційному порядку.

Матеріалами справи спростовуються посилання апелянта, що з приводу приміщень відсутні спори.

Посилання апелянта, що суд не прийняв до уваги той факт, що в результаті проведення експертного дослідження по цивільній справі №203/2465/16 ц, фінансово-комерційної діяльності ТОВ ВКФ "Екопрон-Юг" встановлено, що відомості у Статуті підприємства про розмір Статутного капіталу та розподіл між учасниками внесків до Статутного капіталу, містять суперечливі відомості, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначені факти не мають значення для вирішення даної справи.

Щодо інших доводів апеляційної скарги апеляційний суд зазначає, що правильне по суті рішення суду першої інстанції не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань, а також звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, враховуючи вище наведене, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних по суті висновків суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції без змін на підставі ст. 375 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Екопрон-Юг" залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Судді: