Постанова

від 21.01.2019 по справі 902/794/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 902/794/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

учасники справи:

заступник прокурора Вінницької області

позивач - Липовецька міська рада

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Дружба"

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду у складі Павлюк І.Ю. - головуючий, Демидюк О.О., Миханюк М.В. від 07 травня 2018 року та рішення Господарського суду Вінницької області у складі Колбасова Ф.Ф. від 05 березня 2018 року

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2017 року заступник прокурора Вінницької області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Липовецької міської ради (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба" (далі - СТОВ "Дружба", відповідач) про стягнення 490 088,69 грн. збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

2. Позовна заява мотивована тим, що відповідач у 2006-2007 роках зареєстрував право власності на нерухоме майно за адресою: м. Липовець, вул. Чкалова (Липова), 31, проте у період з 01.05.2014 по 01.05.2017 в порушення вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України використовував земельну ділянку площею 3,2893 га під нерухомим майном без оформлення правовстановлюючих документів, чим заподіяв позивачу збитки у формі упущеної вигоди, яка становить недоотриману орендну плату за використання земельної ділянки та підлягає відшкодуванню на підставі статей 22, 1166 Цивільного кодексу України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3 . На підставі рішення Господарського суду Вінницької області від 22.08.2006 у справі № 5/318-06 відповідач є власником майнового комплексу загальною площею 3228,9 кв.м., який складається з адмінприміщення, трансформаторної, котельні з прибудовою, кузні, столярного цеху з прибудовою, профілакторію, автозаправної, гаражів, криниці, посту заміни масла, огорожі по вул. Чкалова, 31 у м. Липовець. Державна реєстрація права власності на вказане майно за відповідачем проведена 11.09.2006. Також за рішенням Третейського суду при Товарній біржі "Капітал" від 24.01.2007 відповідач 24.01.2007 здійснив державну реєстрацію права власності на приміщення столової площею 212,5 кв.м. за цією ж адресою.

4. Попереднім власником вказаного нерухомого майна було ВАТ "Липовецьке АТП 10544", яким на підставі державного акта на право постійного користування землею від 09.04.1996 №16 було оформлено право постійного користування земельною ділянкою площею 3,47 га по вул. Чкалова, 31 у м. Липовець.

4.1. Рішенням Липовецької міської ради від 12.07.2007 №199 вилучено у ВАТ "Липовецьке АТП 10544" земельну ділянку площею 3,47 га по вул. Чкалова, 31 у м. Липовець у зв'язку з ліквідацією підприємства та продажем майнового комплексу на користь СТОВ "Дружба", а державний акт від 09.04.1996 №16 визнано недійсним.

5. У подальшому рішенням Липовецької міської ради від 12.01.2012 №259 СТОВ "Дружба" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 3,2893 га по вул. Чкалова, 31 у м. Липовець на підставі права власності на об'єкти нерухомого майна від 11.09.2006 №65. Одночасно надано СТОВ "Дружба" дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 3,16 га на умовах оренди для обслуговування придбаного майна та одночасно зобов'язано директора СТОВ "Дружба" в двохмісячний термін укласти договір на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок з землевпорядною організацією. У вказаному рішенні встановлено строк його дійсності протягом одного року.

6. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру станом на 21.07.2017 земельна ділянка по вул. Чкалова, 31 у м. Липовець площею 3,2893 га з кадастровим номером 0522210100:01:001:2433 належить до комунальної власності, державна реєстрація земельної ділянки проведена 10.04.2013.

7 . У зв'язку з тим, що відповідачем так і не було оформлено в установленому порядку право користування земельною ділянкою під нерухомим майном, на підставі акту комісії з визначення розміру збитків від 06.06.2017 обчислено розмір заподіяних відповідачем збитків за користування земельною ділянкою площею 3,2893 без правовстановлюючих документів у розмірі орендної плати за землю за період з 01.05.2014 по 01.05.2017 в сумі 490 088, 69 грн. (з урахуванням сплачених відповідачем сум земельного податку за вказаний період).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

8. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 05 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07 травня 2018 року, позов задоволений повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 490 088, 69 грн. збитків у вигляді неодержаних доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

9. Суди виходили з того, що відповідач, набувши права власності на нерухомість по вул. Чкалова, 31 у м. Липовець, у період з 01.05.2014 по 01.05.2017, не зважаючи на отримання відповідного дозволу на розробку документації з землеустрою та неодноразові звернення позивача, умисно не вчиняв дій з оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою під нерухомістю та не сплачував за таке користування плату за землю у встановленому законодавством розмірі (розмірі орендної плати). Унаслідок такої протиправної бездіяльності відповідача територіальній громаді в особі позивача було завдано збитків, які становлять суму не отриманого доходу - орендної плати за користування землею.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Доводи відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

11 . З набуттям права власності на нерухоме майно відповідач натомість не набув права користування земельною ділянкою під ним, яка знаходилась у постійному користуванні попереднього власника майна - ВАТ "Липовецьке АТП 10544", оскільки чинне станом на 2006-2007 роки законодавство, зокрема стаття 120 Земельного кодексу України, врегульовувало перехід до нового власника майна лише права оренди земельної ділянки під нерухомістю, а не права постійного користування.

11.1 . Таким чином, у даному випадку має місце самовільне зайняття відповідачем спірної земельної ділянки, що кваліфікується як адміністративне правопорушення, за вчинення якого посадові особи відповідача до відповідальності у встановленому порядку на притягувались, а тому вина відповідача не доведена, а факт протиправної поведінки не встановлено.

12 . Неправильна кваліфікація спірних правовідносин призвела до неправильного обчислення позивачем розміру збитків, які у випадку самовільного зайняття земельної ділянки обчислюються за Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженою постановою КМУ від 25.07.2007 №963. Отже, покладені в основу спірних судових рішень акти визначення розміру збитків, складені на підставі Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМУ від 19.04.1993 № 284, є неналежними та недопустимими доказами в розумінні статей 76, 77, 78 ГПК України.

13 . Судами не враховано, що неоформлення відповідачем права користування земельною ділянкою відбулося з вини саме позивача, який розпоряджається вільною від нерухомого майна частиною спірної земельної ділянки в інтересах інших осіб та ухиляється від укладення з відповідачем договору оренди.

14. Судами при вирішенні спору безпідставно враховано висновки Верховного Суду (постанова від 13.03.2018 у справі № 920/984/15) та Верховного Суду України (постанови від 07.10.2015 у справах № 916/3371/14, №3-741гс15, від 17.02.2016 у справі №3-1160г15, від 18.05.2016 у справі №3-194гс16, від 09.11.2016 у справі №922/210/15), які стосуються інших правовідносин, не тотожних спірним.

15 . Судом апеляційної інстанції порушено статті 207, 270 ГПК України, оскільки не розглянуто під час судового засідання, в якому прийнято спірну постанову, клопотання відповідача про встановлення меж дослідження обставин та доказів.

16 . З огляду на імперативні приписи частини 1 статті 298 ГПК України щодо строку для зміни, доповнення касаційної скарги, Верховний Суд не приймає та не розглядає подані відповідачем 16.07.2018 доповнення до касаційної скарги.

Позиція інших учасників справи

17 . Позивач у відзиві на касаційну скаргу вказує на безпідставність доводів відповідача, оскільки: (1) наявність факту розміщення на земельній ділянці зареєстрованої за відповідачем нерухомості виключає кваліфікацію користування землею як її самовільне зайняття; (2) судом апеляційної інстанції не порушено норми процесуального права, оскільки в тексті постанови враховано всі письмові заяви сторін по суті справи та не допущено виходу за межі доводів апеляційної скарги.

18. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу посилається на (1) відсутність доказів самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки, а натомість доведення наявними у справі доказами факту заподіяння та розміру заподіяних позивачу збитків внаслідок використання відповідачем спірної земельної ділянки без правовстановлюючих документів та невиконання ним обов'язку з оформлення права користування земельною ділянкою; (2) не допущення судом апеляційної інстанції порушень норм процесуального права, оскільки в тексті постанови враховано всі письмові заяви сторін по суті справи.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

19. Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні. За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

20. Статтею 206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

21. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

22 . Враховуючи, що, як встановлено судами, рішенням позивача від 12.01.2012 №259 СТОВ "Дружба" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 3,2893 га, а також встановлено річний строк для оформлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, однак право користування земельною ділянкою відповідачем не оформлено відповідно до вимог закону, суди попередніх інстанцій дійшли юридично обґрунтованого висновку про порушення останнім наведених норм законодавства з огляду на неоформлення ним права користування земельною ділянкою.

23. Задовольняючи позовні вимоги у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що заявлена до стягнення сума є збитками у зв'язку з використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

24. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

25. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

26. За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

27. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України. Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

28 . Водночас предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

29 . Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

30. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

31. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

32 . За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

33. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

34. Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені, без належних на те правових підстав.

35 . Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).

36 . За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди. При цьому згідно зі статтею 125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

37. Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

38. З огляду на викладене Суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства про відшкодування шкоди (збитків), оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.

39. Водночас, збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Втім на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, а саме таких складових як: шкода, протиправна поведінка її заподіювача, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вина, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

40. У даній справі суди встановили, що відповідач, як власник об'єктів нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені, за відсутності оформленого відповідно до вимог чинного законодавства права користування цією земельною ділянкою, не сплачуючи орендну плату. Отже, відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тобто орендну плату, тому зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

41. Разом з цим суди, задовольняючи позовні вимоги в цій справі про стягнення збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, які полягають у неотриманні доходу у вигляді орендної плати, дослідили надані докази, зокрема акт з визначення розміру збитків від 06.06.2017, перевірили розрахунок та дійшли висновку про його обґрунтованість.

42. Враховуючи, що судами досліджені надані учасниками справи докази, надано їм належну оцінку, однак помилково застосовано до спірних правовідносин норми, які регулюють стягнення збитків у вигляді неодержаної орендної плати за земельну ділянку у вказаний період, Суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача відповідної суми коштів як безпідставно отриманого майна з мотивів, викладених у цій постанові.

43 . Враховуючи здійснену Судом вище правову кваліфікацію спірних правовідносин, доводи касаційної скарги в пунктах 11-13 Постанови до уваги не приймаються, як помилкові та такі, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. При цьому Верховний Суд наголошує, що наявність на земельній ділянці зареєстрованого у встановленому порядку за особою нерухомого майна виключає кваліфікацію користування землею під цим майном як правопорушення у вигляді самовільного зайняття земельної ділянки.

44. З огляду на положення пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та висловлений Великою Палатою Верховного Суду правовий висновок щодо кваліфікації правовідносин з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди як кондикційних (пункт 38 Постанови), Суд не приймає до уваги доводи касаційної скарги в пункті 14 Постанови.

45. Також у силу приписів частини 2 статті 311 ГПК України не можуть бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції доводи касаційної скарги в пункті 15 Постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

46. Враховуючи, що всі істотні обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені, однак спірні правовідносини кваліфіковані помилково, що не призвело до безпідставного стягнення з відповідача грошових коштів, Суд вважає за необхідне змінити мотивувальну частину прийнятих у справі судових рішень, а також змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції, виклавши пункт другий резолютивної частини рішення в іншій редакції, виключивши з нього посилання на правову природу коштів, що підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1 . Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба" задовольнити частково.

2 . Рішення Господарського суду Вінницької області від 05 березня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07 травня 2018 року у справі № 902/794/17 змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції даної постанови та виклавши пункт другий резолютивної частини рішення Господарського суду Вінницької області від 05 березня 2018 року в наступній редакції: стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба" (код 30803655, вул. Першого Травня, 6 с. Улянівка Липовецького району Вінницької області) на користь Липовецької міської ради (код 04325957), на рахунок № 33219812700274, код 37336986, отримувач: УК у Ливецькому районі (м. Липовець) 18010600, ГУДКСУ у Вінницькій області, МФО 802015, 490 088,69 грн .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.