Постанова

від 16.01.2019 по справі 823/692/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 823/692/17

Провадження № 11-1131апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б. ,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Приватного підприємства Колос Чигиринщини (далі - ПП Колос Чигиринщини ) до державного реєстратора Чигиринського районного управління юстиції Черкаської області (далі - Чигиринське РУЮ) Грицаєнко Оксани Анатоліївни, Чигиринської районної державної адміністрації Черкаської області (далі - Чигиринська РДА), треті особи: ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Нібулон (далі - ТОВ СП Нібулон ), Чигиринська міська рада Черкаської області, про визнання протиправним та скасування рішення

за касаційною скаргою ТОВ СП Нібулон на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року (суддя Рідзель О. А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2017 року(судді Парінов А. Б., Беспалов О. О., Губська О. А.),

УСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року ПП Колос Чигиринщини звернулося до суду з позовом до державного реєстратора Чигиринського РУЮ Грицаєнко О. А. , Чигиринської РДА, треті особи: ОСОБА_4, ТОВ СП Нібулон , Чигиринська міська рада Черкаської області, про визнання протиправним та скасування рішення, в якому просило суд скасувати рішення державного реєстратора Чигиринського РУЮ Грицаєнко О. А. від 26 лютого 2016 року про проведення державної реєстрації права оренди належної ОСОБА_4 земельної ділянки площею 1,8966 га з кадастровим номером НОМЕР_1 за ТОВ СП Нібулон на підставі договору оренди землі від 24 березня 2010 року та договору про внесення змін до договору оренди землі від 1 червня 2016 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги,ПП Колос Чигиринщини послалося на те, що державний реєстратор, ухвалюючи оскаржуване рішення, здійснив реєстрацію права оренди земельної ділянки, щодо якої вже було зареєстровано право оренди за іншим суб'єктом, право землекористування якого не було припинено.

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 22 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2017 року, позов задовольнив.

У ході розгляду справи суди встановили таке.

ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 1,8966 га з кадастровим номером НОМЕР_1 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданий відділом Держкомзему у Чигиринському районі Черкаської області).

26 травня 2011 року ОСОБА_4 та ПП Колос Чигиринщини уклали договір оренди землі № 161 строком на 5 років, який зареєстрований у відділі Держкомзему у Чигиринському районі Черкаської області 4 серпня 2011 року.

27 травня 2016 року ці ж сторони уклали договір оренди землі № 119, за умовами якого земельну ділянку передано в оренду строком на 10 років.

У грудні 2016 року з метою державної реєстрації права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 27 травня 2016 року позивач подав документи до державного реєстратора прав на нерухоме майно.

8 грудня 2016 року державний реєстратор прав на нерухоме майно - приватний нотаріус Плаха Т. І. прийняла рішення № 32800964 про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень, обґрунтоване наявністю суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, оскільки заявлене право вже зареєстровано за іншим орендарем (ТОВ СП Нібулон ) та термін дії зареєстрованого договору оренди не закінчився.

ОСОБА_4 та ТОВ СП Нібулон уклали договір оренди землі від 24 березня 2010 року та договір про внесення змін до договору оренди землі від 1 червня 2016 року.

Державний реєстратор Чигиринського РУЮ Грицаєнко О. А. на підставі вказаних договорів провела державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 1,8966 га з кадастровим номером НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4, за ТОВ СП Нібулон .

Посилаючись на те, що у спірних правовідносинах відбулась подвійна реєстрація права оренди на ту саму земельну ділянку, ПП Колос Чигиринщини звернулося з цим позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення державного реєстратора прийняте без дотримання вимог Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (чинного на час виникнення спірних правовідносин) щодо перевірки вже зареєстрованих речових прав, що призвело до подвійної державної реєстрації права оренди на ту ж саму земельну ділянку.

ТОВ СП Нібулон подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2017 року і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційну скаргу ТОВ СП Нібулон обґрунтовує, зокрема, тим, що між ним та ОСОБА_4 укладено договір оренди згаданої вище земельної ділянки ще 24 березня 2010 року (тобто до укладення договору оренди з позивачем), що не був зареєстрований з вини відділу Держкомзему у Чигиринському районі Черкаської області, який не виконав постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 6 червня 2011 року у справі № 2а-4126/11/1470 про зобов'язання здійснити державну реєстрацію вказаного договору. Отже, на думку скаржника, саме за ТОВ СП Нібулон зазначеною постановою суду було встановлено пріоритет щодо офіційного визнання та підтвердження державою факту набуття цим товариством права оренди земельної ділянки.

Крім того, скаржник послався на те, що спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер і їх не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

У запереченнях на касаційну скаргу ПП Колос Чигиринщини зазначає про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень матеріального та процесуального права при розгляді цієї справи, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги ТОВ СП Нібулон , а рішення судів попередніх інстанцій - залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) межах наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, ВеликаПалата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

Вимогами у цій справі є визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки, що пов'язане з порушенням права позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою відповідач зареєстрував аналогічне право на ту саму земельну ділянку.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС (уредакції, чинній на час подання позову та ухвалення оскаржуваних судових рішень ) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС у відповідній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас помилковим є застосування статті 17 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВеликоїПалати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Визнання протиправним і скасування рішення щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди та відсутністю такого права у ТОВ СП Нібулон і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та ТОВ СП Нібулон щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про скасування рішення щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Велика Палата Верховного Суду також вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, вчинених за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявлено, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, і вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Зазначене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постановах від 4 вересня та 28 листопада 2018 року ( № 823/2042/16, 823/1508/16 відповідно),за яким спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.

Відповідно до статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 КАС, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті стаття 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2017 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ Про судовий збір у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Керуючись статтями 243, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Нібулон задовольнити частково.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2017 року скасувати.

3. Провадження у справі за позовом Приватного підприємства Колос Чигиринщини до державного реєстратора Чигиринського районного управління юстиції Черкаської області Грицаєнко Оксани Анатоліївни, Чигиринської районної державної адміністрації Черкаської області, треті особи: ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Нібулон , Чигиринська міська рада Черкаської області, про визнання протиправним та скасування рішення - закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко С. В. БакулінаЛ. І. Рогач В. В. БританчукО. М. Ситнік Д. А. ГудимаІ. В. Саприкіна В. І. ДанішевськаО. С. Ткачук О. Р. КібенкоВ. Ю. Уркевич В. С. КнязєвО. Г. Яновська Л. М. Лобойко