Постанова

від 16.01.2019 по справі 391/671/17

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Кропивницький

справа № 391/671/17

провадження № 22-ц/4809/238/19

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С.М., суддів: Карпенка О.Л., Кіселика С.А.,

секретар судового засідання Кравченко Я.С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_4, який представляє інтереси ОСОБА_1, на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 09 жовтня 2018 року у складі судді Мумиги І.М. за позовом адвоката ОСОБА_4, який представляє інтереси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання права на земельну частку,-

УСТАНОВИВ:

12.10.2017 року адвокат ОСОБА_4, який представляє інтереси ОСОБА_2 та ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, з урахуванням уточнень та доповнень, про визнання факту прийняття спадщини ОСОБА_5 та ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом видане 10 жовтня 2002 року державним нотаріусом Компаніївської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за №1046 на ім'я ОСОБА_3 на 1/3 частину земельної частки (паю), що знаходиться в колективній власності колективної-дольової спілки селянських господарств ім. Петровського в селі Наглядовка Компаніївського району Кіровоградської області розміром 10,9 га умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї земельної ділянки в натурі на місцевості та належного спадкодавцеві ОСОБА_6 на підставі сертифікату НОМЕР_1, виданого Компаніївською райдержадміністрацією 01.03.1999 року по р. 435; визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку від 31.08.2005 року серія НОМЕР_2 виданого на ім'я ОСОБА_3 загальною площею 8,04 га, яка розташована на території Петрівської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області; визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/3 частину земельної частки (паю), що знаходиться в колективній власності колективної-дольової спілки селянських господарств ім. Петровського в с. Наглядовка Компаніївського району Кіровоградської області розміром 10,9 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї земельної ділянки в натурі на місцевості та належали спадкодавцеві ОСОБА_6 на підставі сертифікату НОМЕР_1, виданого Компаніївською райдержадміністрацією 01.03.1999 року по р. 435.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6, а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5. Після їхньої смерті спадкоємцями першої черги були їхні діти: ОСОБА_1; ОСОБА_8 - рідний батько позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відповідач у даній справі.

ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_4, після його смерті спадщину прийняла його донька ОСОБА_2

Після смерті батьків: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відкрилась спадщина, яка складається із земельних паїв в с. Наглядовка Компаніївського району Кіровоградської області, загальною площею по 8,3 га.

Діти всі разом поховали батьків та поставили пам'ятники. На дні народження ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. В. Северинка всіма спадкоємцями було вирішено, що земельними паями, в тому числі успадкованими, загалом близько 100 га, буде користуватися відповідач, інші мають йому допомагати, проте, спадщину приймають усі.

У 2017 році позивачам стало відомо, що відповідач в 2013 році оформив на себе спадщину на земельні паї, яка залишилась після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 03.05.2018 року залишено без розгляду вимоги позовної заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом видане на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку в с. Наглядівка Компаніївського району Кіровоградської області, яка залишилася після смерті ОСОБА_5.

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 09 жовтня 2018 року позов задоволено частково.

Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_5 та ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2.

В іншій частині позову відмовлено в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції вважав доведеними позовні вимоги щодо встановлення факту прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 її дітьми ОСОБА_1 та ОСОБА_5, рішення суду в цій частині не оскаржується учасниками справи.

Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 10 жовтня 2002 року державним нотаріусом Компаніївської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 1046 на ім'я ОСОБА_3 на земельну частку (пай), що знаходиться в колективній власності колективної - дольової спілки селянських господарств ім. Петровського в с. Наглядовка Компаніївського району Кіровоградської області, розміром 10,9 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї земельної ділянки в натурі на місцевості та належного спадкодавцеві ОСОБА_6 на підставі сертифікату НОМЕР_1, виданого Компанїївською райдержадміністрацією 01.03.1999 року по р. 435; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку від 31 серпня 2005 року, серії НОМЕР_3, виданого на ім'я ОСОБА_3, загальною площею 8,04 га, яка розташована на території Петрівської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області; визнання за ОСОБА_1 права на 1/2 частину земельної частки (паю), розміром 5.45 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї земельної ділянки в натурі на місцевості, що знаходиться в колективній власності колективної-дольової спілки селянських господарств ім. Петровського в с. Наглядовка Компаніївського району Кіровоградської області та належного спадкодавцеві ОСОБА_6 на підставі сертифікату НОМЕР_1, виданого Компаніївською райдержадміністрацією 01.03.1999 року по р. 435, яка розташована на території Петрівської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, суд зазначив про сплив позовної давності.

В апеляційній скарзі адвокатом ОСОБА_4, який представляє інтереси ОСОБА_1, ставиться питання про скасування судового рішення в частини відмови у задоволенні вищезазначених позовних вимог, з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалення нового рішення, яким вимоги в цій частині задовольнити повністю.

Зазначено, що суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Звернуто увагу, що відповідач ОСОБА_3 заяву про прийняття спадщини подав через 6 років після смерті матері, а саме: 10.10.2002 року, та на підставі цієї заяви отримав свідоцтво про право на спадщину, а в подальшому оформив своє право власності та одержав державний акт про право власності на спірну земельну ділянку, які оспорюються.

Про існування виданого на ім'я відповідача свідоцтва про право на спадщину від 10.10.2002 року позивачу стало відомо лише в 2017 році, а державного акту - під час судового розгляду даної цивільної справи.

Судом першої інстанції не дано оцінки тому факту, що постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо оформлення спадкових прав на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 отримала лише 29.03.2018 року, що має значення для обчислення строку позовної давності.

На думку ОСОБА_1 та її представника суд невірно визначив початок позовної давності і дійшов помилкового висновку про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності.

Крім того, в апеляційній скарзі зазначено, що сертифікат на право на земельну частку (пай) на ім'я спадкодавця був датований 01.03.1999 року, хочаОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто за 3 роки до видачі сертифікатаНОМЕР_4 від 01.03.1999 року, що не було враховано нотаріусом при видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину на ім'я відповідача.

Тому, на підставі системного аналізу положень статей 548, 549 ЦК УРСР та п. 113 Інструкції, за якими фактом вступу у володіння чи управління спадковим майном шляхом наявності на руках у спадкоємця сертифікату можливо лише тоді, коли цей сертифікат було видано за життя спадкодавця, а не після його смерті.

Таким чином, нотаріус помилково та невірно встановила факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_6 та оскільки, це свідоцтво видано ОСОБА_3 на всю земельну ділянку з порушенням закону, то таке свідоцтво про право на спадщину має бути визнано недійним, оскільки воно порушує право інших осіб на спірну земельну ділянку, а саме право ОСОБА_1 на вказаний пай.

Вказує, що суд помилково вважав, що позивачем оскаржується вказаний сертифікат НОМЕР_4 від 01.03.1999 року, хоча вимоги про його оскарження не заявлено. Зі змісту цього сертифіката він був виданий 01.03.1999 року саме померлій вже на той момент ОСОБА_6, вона його особисто отримати не могла. Отже, вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 10.10.2002 року та державного акту на земельну ділянку знаходяться в межах закону.

Крім того зазначала, що ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 22.02.2018 року доповнену позовну заяву залишено без руху.

Вважає, що вказана ухвала не відповідає вимогам закону. Суд помилково вважав, що розгляду підлягають вимоги двох позовних заяв одночасно (первісної і доповненої).

Позивач вважає, що не зобов'язаний зазначати посилання на відповідні статті закону при зверненні до суду з позовом. Крім того, відсутність у позовній заяві посилання на норми права не є підставою для відмови у прийнятті заяви чи залишені її без руху.

Судом не взято до уваги роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, згідно яких відповідачами за такими категоріями справ у спадкових спорах мають бути спадкоємці. Помилково не враховано, що оскаржувані документи видані саме на ім'я ОСОБА_3, їх скасування або визнання недійсним вплине та права і обов'язки відповідача. Інші вимоги позову також стосуються безпосередньо відповідача, оскільки випливають із спадкових правовідносин.

Зазначаючи про недоплату судового збору у вказаній ухвалі, суд послався на ст. 6 ЗУ Про судовий збір . Проте, в порушення ч. 2 ст. 185 ЦПК України не зазначив конкретні суму, яку необхідно сплатити (доплатити).

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись відповідно до вимог ст.ст. 128-131 ЦПК України.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_4, який підтримав доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема висновком експерта (ч. 1, п. 2 ч.2 ст. 76 ЦПК).

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6, що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 17 травня 2017 року (а.с.7 т.1), після її смерті відкрилась спадщина в тому числі на спірну земельну ділянку - земельну частку (пай), що знаходиться на території Петрівської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області і перебуває у колективній власності КДССГ ім. Петровського, розміром 10,9 га в умовних кадастрових гектарах без визначення цієї частки в натурі, право на яку було встановлене за померлою на підставі сертифікату серії НОМЕР_1, виданого Компаніївською райдержадміністрацією 01 березня 1999 року по р. 435 (а.с.87 т. 1), і не оспорюється сторонами.

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 були: її чоловік ОСОБА_5, який на час її смерті проживав разом з нею в с. Наглядівка Компаніївського району Кіровоградської області і помер ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 75, 238 т. 1), син - ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.8 т. 1), син ОСОБА_3 (а.с. 77 т. 1) - відповідач у даній справі і дочка ОСОБА_1 (а.с. 9, 104 т. 1) - позивач у даній справі, син ОСОБА_9 (а.с.76 т. 1).

Згідно відповіді Компаніївської державної нотаріальної контори головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області № 932/01-16 від 28.10.2017 року після смерті ОСОБА_5 заведена спадкова справа № 129/1998 та після смерті ОСОБА_6 заведена спадкова справа № 213, видано свідоцтва про право на спадщину 10.10.2002 року (а.с.36 т. 1).

Згідно матеріалів спадкової справи № 213 від 10 жовтня 2002 року до майна померлої ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, із заявою про прийняття спадщини звернувся її спадкоємець син ОСОБА_3, якому 10 жовтня 202 року було видане свідоцтво на спадкове майно, що складається з права на земельну частку (пай), що знаходиться в колективній власності колективно-дольової спілки селянських господарств ім. Петровського розміром 10,0 га без визначення меж цієї частки в натурі на місцевості та належного спадкодавцеві на підставі сертифіката серії НОМЕР_1, виданого Компаніївською райдержадміністрацією 01.03.1999 року по р. 435 (а.с.83-88 т. 1).

В подальшому на вказану земельну частку (пай), яка була виділена в натурі, площею 8,04 га (ділянка НОМЕР_6), оформлене право власності на ім'я ОСОБА_3, про що Компаніївською районною державною адміністрацією видано державний акт на право власності на земельну ділянку, серія НОМЕР_3 (а.с. 203 т. 1).

Як вбачається із нотаріально посвідченої заяви позивача ОСОБА_1 від 07 лютого 2002 року, остання повідомила Державну нотаріальну контору Петрівського району Кіровоградської області про те, що їй як спадкоємцю за законом роз'яснено ст. 550 ЦК України, вона не буде звертатися до суду з позовом за продовженням строку на прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 та батька ОСОБА_5, і не заперечує, щоб свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) було видане її брату - сину померлих ОСОБА_3 (а.с.237 т. 1).

За матеріалами спадкової справи № 129 від 23.12.1998 року, після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_8, із заявами про прийняття спадщини звернулись його сини: ОСОБА_3 та ОСОБА_9, на їхнє ім'я, зокрема, 11 жовтня 2002 року було видане свідоцтво про право на спадщину, що складається з права на земельну частку (пай), що знаходиться в колективній власності колективно-дольової спілки селянських господарств ім. Петровського розміром 10,9 га без визначення меж цієї частки в натурі на місцевості та належного спадкодавцеві на підставі сертифіката серії НОМЕР_7, виданого Компаніївською райдерадміністрацією 05.03.1997 року по р. 412. ОСОБА_1 подала нотаріально посвідчену заяву від 22.12.1998 року про те, що вона відмовляється від належної їй частки у спадщині, що залишилась після смерті ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_9 (а.с.72-82 т. 1).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.05.2017 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 87168917 від 16.05.2017 року, спадкоємцем майна ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, є його дочка - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме спадщина, на яку видане свідоцтво складається з земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_8, площею 2,5000 га, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Великосеверинівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області (а.с.91-92 т. 1).

Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_6 відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто під час дії ЦК УРСР, то положення саме цього Кодексу підлягають застосуванню при вирішенні питання про спадкування майна померлої.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкування здійснюється за законом і за заповітом. Спадкування за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно зі статями 525, 526 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження майна або його основної частини.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого (частина перша статті 529 ЦК УРСР).

Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно з положеннями статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.

Статтею 553 ЦК УРСР передбачено, що спадкоємець за законом може відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.

Згідно ст.ст. 560, 561 ЦК УРСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Аналогічні норми містять ст.ст. 1296, 1298 ЦК України (2003 року).

Відповідно до ст. 1300 ЦК України за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.

На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.

У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Згідно ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 71 ЦК УРСР (чинного на час видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно зі статтею 74 ЦК УРСР вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.

У статті 76 ЦК УРСР визначено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (стаття 80 ЦК УРСР).

Відповідно до ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно з пунктом 6 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила про позовну давність, визначені ЦК України.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні частини вимог у зв'язку зі спливом позовної давності, обгрунтовано врахував ту обставину, що ОСОБА_1 07.02.2002 року склала і посвідчила нотаріально заяву про відсутність у неї заперечень щодо видачі свідоцтва про прийняття спадщини за законом на право на земельну частку (пай) після смерті матері ОСОБА_6 і батька ОСОБА_5 - її брату і сину померлих ОСОБА_3

Тобто з вказаної дати у ОСОБА_1, яка була обізнана щодо своїх прав на спадкове майно, в тому числі майнові права на земельну частку (пай), що належали спадкодавцям на час смерті, виникло право на позов.

Питання поновлення строку позовної давності судом не вирішувалося, оскільки воно позивачем не ставилося та доказів поважності причин пропуску вказаного строку суду не надано.

Посилання позивача ОСОБА_1 на те, що строк позовної давності необхідно рахувати з 2017 року, коли вона дізналась про наявність у відповідача державного акта про право власності на спірну земельну ділянку, права на яку успадковані після смерті ОСОБА_6 або з дати, коли їй постановою державного нотаріуса від 29.03.2018 року було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину (а.с.183 т.1), є безпідставним, оскільки матеріали справи містять відомості про її обізнаність щодо обставин оформлення успадкованих після смерті батьків прав на земельну частку (пай) ще з 2002 року.

Крім того, суттєве значення має ще й та обставина, що ОСОБА_1 у грудні 1998 року відмовилась від свої частки у спадщині після смерті ОСОБА_5, який також фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Наведене дає підстави для висновку, що позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позов про про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 10 жовтня 2002 року державним нотаріусом Компаніївської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 1046 на ім'я ОСОБА_3 на земельну частку (пай), що знаходиться в колективній власності колективної - дольової спілки селянських господарств ім. Петровського в с. Наглядовка Компаніївського району Кіровоградської області, розміром 10,9 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї земельної ділянки в натурі на місцевості та належного спадкодавцеві ОСОБА_6 на підставі сертифікату НОМЕР_1, виданого Компанїївською райдержадміністрацією 01.03.1999 року по р. 435; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку від 31 серпня 2005 року, серії НОМЕР_3, виданого на ім'я ОСОБА_3, загальною площею 8,04 га, яка розташована на території Петрівської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1\2 частину спірної земельної ділянки не підлягає задоволенню внаслідок спливу позовної давності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, які знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскарженого судового рішення.

Безпідставними є також доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали від 22.02.2018 року, якою доповнену позовну заяву залишено без руху.

Вказана ухвала суду відповідає вимогам ст.ст. 185, 259, 260 ЦПК України, є законною і обгрунтованою, викладені в ній вимоги щодо необхідності визначення і сплати позивачем судового збору грунтуються на нормах Закону України "Про судовий збір" та належно мотивовані.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_4, який представляє інтереси ОСОБА_1, залишити без задоволення.

Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 09 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.М. Єгорова

Судді: О.Л. Карпенко

С.А. Кіселик