Рішення

від 18.01.2019 по справі 310/7200/18

БЕРДЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 310/7200/18

2/310/267/19

РІШЕННЯ

Іменем України

18 січня 2019 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Черткової Н.І.,

за участю секретаря судового засідання - Димової Л.В.,

представника позивача за первісним позовом- ОСОБА_13.,

представника відповідача за первісним позовом- ОСОБА_14.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фермерського господарства Марія , третя особа: виконавчий комітет Бердянської міської ради про визнання договору про встановлення емфітевзису недійсним та визнання припиненим права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб та за зустрічним позовом фермерського господарства Марія до ОСОБА_1, третя особа: виконавчий комітет Бердянської міської ради про визнання правочину дійсним та визнання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах, визначених договором про встановлення емфітевзису,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду до фермерського господарства Марія , третя особа: виконавчий комітет Бердянської міської ради про визнання договору про встановлення емфітевзису недійсним та визнання припиненим права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Позов мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у м.Бердянську Запорізької області помер її батько ОСОБА_2

Позивач є єдиним спадкоємцем померлого батька- ОСОБА_12., який був власником земельної ділянки, площею 9,2545 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованоъ на території ДП №38; п.457, КСП ім.Кірова, Берестівської сільської ради Бердянського району Запорізької області.

Позивач зазначив, що 18.07.2018 року в шестимісячний термін він звернувся до приватного нотаріуса Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Градової В.Г. з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану земельну ділянку, після чого зазначеним нотаріусом була відкрита спадкова справа. 23.07.2018 року на підставі запиту нотаріуса та заяви позивача, він отримав витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за №НВ-23044468372018 із якого довідалася, що ОСОБА_4 за два місяці до своєї смерті, коли він тяжко хворів, 15.12.2017 року передав на 100 (сто) років право користування своєю вищезазначеною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), яке було зареєстровано виконавчим комітетом Бердянської міської ради в той же день 15.12.2017 року за реєстраційним номером №24009067. Підставою для виникнення цього емфітевтичного права зазначено - договір про встановлення емфітевзису, серія та номер: б/н, виданий 15.12.2017 року, видавник: ОСОБА_2, Фермерське господарство Марія .

За текстом договору про встановлення емфітевзису, який був укладений у м.Бердянську 15.12.2017 року ОСОБА_2 іменований в подальшому - власник земельної ділянки , з одного боку та ФГ Марія , місцезнаходження якого: АДРЕСА_1, в особі тимчасово виконуючого обов'язки голови Линника Г.М.

Відповідно до діючого законодавства позивач прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4, а саме до неї перейшло право власності на зазначену земельну ділянку, але, відповідно до п.6.2 тексту договору, позивач та його нащадки будуть позбавлені права користуватися земельною ділянкою більше 99 років, з чим позивач повністю не згоден.

Позивач вважає, що договір про встановлення емфітевзису від 15.12.2017 року є незаконним, а тому недійсним на момент його державної реєстрації.

Представник фермерського господарства Марія -Линник Г.М. звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа: виконавчий комітет Бердянської міської ради про визнання правочину дійсним та визнання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах, визначених договором про встановлення емфітевзису, де зазначив, що ОСОБА_6 посилається на ту обставину, що вона є єдиною спадкоємицею свого померлого батька ОСОБА_2.

Тобто, звертаючись до суду із відповідним первісним позовом без оформлення у встановленому законодавством порядку права власності на спадкове майно (отримання у встановленому законодавством порядку свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку площею 9,2545 га кадастровий номер НОМЕР_2), ОСОБА_7 фактично намагається захистити своє право розпорядження земельною ділянкою, оскільки, оспорюваний нею правочин не веде до позбавлення її такої складової права власності, як володіння .

Укладаючи договір про встановлення емфітевзису, ОСОБА_4 вчинив дію, направлену на розпорядження земельною ділянкою шляхом передання її в користування іншій особі на певних умовах.

Позивач за зустрічним позовом вказав, що ОСОБА_6 заперечує право ФГ Марія на користування земельною ділянкою, площею 9,2545 га кадастровий номер НОМЕР_2, оскільки ухиляється від його нотаріального посвідчення, як спадкоємиця прав та обов'язків ОСОБА_4

15.12.2017 року між ФГ Марія та ОСОБА_2 було укладено договір емфітевзису щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 9,2545 га кадастровий номер НОМЕР_2, державна реєстрація якого у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права була проведена виконавчим комітетом Бердянської міської ради 15.12.2017 року, а, оскільки, ще за життя ОСОБА_4 було втрачено правовстановлюючі документи на дану земельну ділянку (державний акт), то внесення ним же (24.11.2017 р.) інформації про право власності на дану земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно здійснювалось державним реєстратором виконавчого комітету Бердянської міської ради Михалакій Р.Я. на підставі виданої 13.11.2017 р. міжрайонним управлінням у Бердянському районі та м. Бердянськ головного управління Дердгеокадастру у Запорізькій області його копії з урахуванням певної процедури.

Той факт, що запис від 24.11.2017 р. про право власності ОСОБА_4 на вищезазначену земельну ділянку вносився до державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором третьої особи саме на підставі не оригіналу, а копії державного акту (копії правовстановлюючого документу), безпосередньо вбачається з долученої до первісного позову позивачем Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об 'єктів нерухомого майна щодо об 'єкта нерухомого майна.

Тобто, у спадкодавця позивача за первісним позовом - ОСОБА_4 на час підписання договору був відсутній оригінал правовстановлюючого документа на вказану земельну ділянку.

Після укладення договору та проведення його державної реєстрації 15.12.2017 p., наприкінці лютого 2018 р. з метою виконання його умов визначених п. 4.1. (щодо його нотаріального посвідчення з метою виникнення у ФГ Марія певного права), позивач за зустрічним позовом разом із іншою його стороною - ОСОБА_4, звернулись до приватного нотаріуса Коновалової О.В., яка оглянувши договір та документи, що посвідчують право на земельну ділянку (а саме копію державного акту) , надані ОСОБА_4 повідомила, що за причин законодавчої неврегульованості питань щодо нотаріального посвідчення деяких договорів, в неї відсутній необхідний обсяг повноважень щодо нотаріального посвідчення наданого їй правочину на підставі не оригіналу, а копії державного акту на право власності на землю.

З метою можливості його нотаріального посвідчення нотаріус запропонувала трохи почекати, та повідомила, що відповідні зміни до нормативно - правових актів з питань діяльності нотаріату вже готуються та будуть прийняті найближчим часом, що надасть їй змогу виконати відповідну нотаріальну дію. ОСОБА_4 майже через тиждень раптово помер ( ІНФОРМАЦІЯ_5)

Право ОСОБА_4 на земельну ділянку свого часу було посвідчено відповідно до вимог раніше діючого законодавства - державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 виданого Бердянською районною державною адміністрацією Запорізької області 13.12.2005 p., зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010526500115.

Отже, так як державну реєстрацію права власності на земельну ділянку у 2005 р. було проведено із виданим спадкодавцем документом, що посвідчує право, то для нотаріального посвідчення договору, нотаріусу необхідно було надати оригінал цього державного акту.

До 28.08.2018 р. порядок не містив умов, щодо можливості нотаріального посвідчення правочинів щодо земельної ділянки на підставі копії правовстановлюючих документів на такі земельні ділянки, а лише з 28.08.2018 р. пункт 3 Глави 7 розділу І Порядку в редакції Змін від 27.08.2018 р. був викладений в редакції, яка надавала законодавчу можливість нотаріусам та сторонам договорів щодо користування земельними ділянками, можливість нотаріально посвідчувати їх, на підставі не оригіналів державних актів, а саме їх копій виданих уповноваженими органами.

Позивач за зустрічним позовом вказав, що не весь правочин, а лише пункт 4.1. договору суперечив законодавству на час його укладення, про що сторони не знали та не могли знати включаючи до нього дану умову.

Договір укладений між ФГ Марія та ОСОБА_4 не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, що виключає посилання позивача за первісним позовом на положення ч. 4 ст. 203 ЦК України, в частині встановленої законом його обов'язкової нотаріальної форми.

В судовому засіданні представник позивача підтримав основний позов та не визнав зустрічний позов з підстав, викладених в позові та відзиві на зустрічний позов.

Представник відповідача в судовому засіданні основний позов не визнав та підтримав зустрічний позов з підстав, зазначених в зустрічному позові та у відзиві на основний позов.

Представник третьої особи - виконавчого комітету Бердянської міської ради в судове засідання не з явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, заслухав сторони, дослідивши письмові матеріали, вважає основний позов підлягаючим задоволенню, зустрічний позов не підлягаючим задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 13.12.2005 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 010526500115, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 9,2545 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована на території ДП № 38; п.457, КСП ім. Кірова, Берестівської сільської ради Бердянського району Запорізької області.

Згідно договору про встановлення емфітевзису, укладеного 15.12.2017 року між ОСОБА_2 і Фермерським господарством Марія власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення передає емфітевту право володіння та право цільового користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб

(емфітевтичне право), площею 9,2545 гектарів, що розташована за адресою: Запорізька область, Бердянський район, Берестівська сільська рада, ДП № 38, п.457, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2, зберігаючи за собою право розпорядження нею, який був зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.12.2017 року під номером 24009067.

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3.

Після його смерті його донька - позивач по справі - ОСОБА_1 звернулася з відповідною заявою до приватного нотаріуса Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Градової В.Г. у строк передбачений законом про прийняття спадщини за заповітом.

В своїй заяві нотаріусу зазначила, що до складу спадкової маси входить: земельна ділянка та все інше майно.

В процесі виконання нотаріальних дій, а саме надсилання відповідних запитів нотаріусів, було з ясовано, що спадкодавець за життя уклав договір емфітевзису, надав належну йому на праві власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення у чуже користування, а саме фермерському господарству Марія строком на 100 років.

Відповідно до ч.5 т. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку про прийняття спадщини.

Положеннями ч.1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Проаналізувавши вищезазначені положення закону, які регулюють спадкові правовідносини, суд дійшов висновку, що по-перше, ОСОБА_1, як спадкоємиця за заповітом прийняла спадщину у вигляді земельної ділянки, по-друге, як слід, відноситься до кола осіб, які мають право оскаржувати договори, укладені спадкодавцем - її батьком за життя, як спадкоємиця, яка прийняла спадщину та є власником земельної ділянки.

Відповідно до п.1 пп.1.1 договору емфітевзису, який був укладений у м. Бердянську 15.12.2017 року між ОСОБА_2 та фермерським господарством Марія власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення передає емфітевту право володіння та право цільового користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право), площею 9,2545 гектарів, що розташована за адресою: Запорізька область, Бердянський район, Берестівська сільська рада, ДП № 38, п.457, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2.

П 1.2 вищезазначеного договору передбачає, що у емфітевта виникає право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, а саме: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зокрема, емфітевтові надається право сіяти та збирати сільськогосподарську продукцію, вирощену на земельній ділянці;б 2. Вид емфітевзису; Сторони домовились, що емфітевтичне право за цим договором встановлюється на 100 років. Передача емфітевтичного права відбувається за 50 000 гривень, які емфітевт сплачує на користь власника земельної ділянки за весь строк користування земельною ділянкою. Розділом 4 даного договору регламентовано виникнення емфітевтичного права, припинення емфітевтичного права.

Так, відповідно до п.п.4.1 договору передбачено, що право користування земельною ділянкою ( емфітевтичне право) виникає у емфітевта з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Судом встановлено, і цього не заперечували сторони, що подальшого нотаріального посвідчення договору не відбулося, хоча сторони зобов язалися його посвідчити нотаріально.

Відповідно до ч.1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Приписами ч.1 ст. 209 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину (сторонами) вимог, які встановлені частинами - першою, третьою, п ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Тобто, судом встановлена законна підстава, передбачена ЦК для визнання правочину - договору емфітевзису від 15.12.2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та фермерським господарством Марія недійсним, це те, що зміст оспорюваного договору суперечить ч.1 ст.209 ЦК України, а саме, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Домовленість сторін про нотаріальне посвідчення вищезазначеного договору передбачена п.п.4.1, зміст договору свідчить про те, що нотаріальне посвідчення договору не відбулося, тобто, судом встановлена підстава, передбачена ч.1 ст. 203, ст. 215 ЦК України для визнання правочину недійсним.

Тому позовні вимоги про визнання договору про встановлення емфітевзису від 15.12.2017 року недійсним є законними і обгрунтованими.

Як слід, підлягають задоволенню і похідні від основних вимоги про визнання припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, площею 9,2545 гектарів, що розташована за адресою: Запорізька область, Берестівська сільська рада, ДП № 38, п.457, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2, встановленого договором про встановлення емфітевзису від 15.12.2017 року.

Відповідно до ч.2 ст. 412 ЦК України право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

Оскільки, договір, внаслідок якого у відповідача виникло право користування чужою земельною ділянкою, визнається судом недійсним, як слід, це право припиняється.

Суд вважає, що заслуговують на увагу доводи представника позивача про те, що нотаріальне посвідчення договору не відбулося навмисно, оскільки оригінал правовстановлюючого документу - державного акту на землю не був відсутній у ОСОБА_2, він був наданий для огляду в ході судового розгляду.

Оскільки останні роки ОСОБА_2 зловживав спиртними напоями і при нотаріальному посвідченні оспорюваного договору нотаріус обов язково б роз яснила ОСОБА_2, що земельна ділянка, яку він передав всього за 50 000 тисяч гривень на 100 років має велику вартість і оплата всього 500 гривень за рік за користування 9, 2545 гектарів сільськогосподарських земель дуже мала і його обманюють в оплаті.

Так, відповідно до відомостей з інформаційної довідки міськрайонного управління Держгеокадастру у Бердянському районі та м. Бердянську від 20.08.2018 року за вих. № 0-8-0.171-1316-18 грошова оцінка земель сільськогосподарських угідь по колишньому КСП ім. Кірова Берестівської сільської ради Бердянського району станом на 01.07.1995 року становить: рілля - 4203 ,00 гривень.

Те, що ОСОБА_2 звертався до міськрайонного управління Держгеокадастру у Запорізькій області і 08.11.2017 року отримав копію державного акту на землю не свідчить про відсутність у нього оригіналу цього документу.

Крім того, якщо сторони договору вже тоді були обізнані про відсутність у ОСОБА_2 оригіналу державного акту на землю, нічого не заважало ним не включати у договір емфітевзису, який вони укладали пізніше - 15.12.2017 року пункт про нотаріальне посвідчення договору.

Подача відповідачем зустрічного позову про визнання договору емфітевзису від 15.12.2017 року дійсним, підтверджує той факт, що сам відповідач не вважає, що договір був укладений відповідно до вимог закону.

Підставою зустрічного позову зазначена ст. 220 ЦК України.

Положеннями ч.2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Судом не встановлено, що ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ухилявся від нотаріального посвідчення договору внаслідок відсутності у нього оригіналу правовстановлюючого документу - державного акту на землю від 13.12.2005 року, оскільки оригінал цього документу наданий судові позивачем його донькою, яка знайшла його після смерті батька в документах останнього.

Крім, того спірний договір був укладений 15.12.2017 року, а помер ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4, і виходячи із доказів, наданих відповідачем, ОСОБА_2 вже у листопаді 2017 року звертався до відповідних державних органів з заявою про видачу копії державного акту і на момент укладання спірного договору - 15.12.2017 року і ОСОБА_2, і фермерське господарство Марія були обізнані про те, що у ОСОБА_2 відсутній оригінал державного акту на землю, але включили до тексту письмового договору пункт про його нотаріальне посвідчення.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9

Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними вирішуючи спір про визнання правочинів недійсними вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частина другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов язків для сторін .

Але суд вважає за необхідне зазначити те, що в день укладення договору емфітевзису від 15.12.2017 року відбулася і його державна реєстрація.

При здійсненні державної реєстрації уповноважений орган державної влади не перевіряє законність чи незаконність правочину, який реєструє.

Тому доводи відповідача про те, що відбулася вже державна реєстрація правочину, що само по собі, вже свідчить про його дійсність, суд до уваги не бере.

Судом не встановлено законних підстав для визнання договору емфітевзису від 15.12.2017 року дійсним, суд дійшов цього висновку, врахувавши положення ст. 220 ЦК України і приписи п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9

Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Позовну заяву ОСОБА_1 до фермерського господарства Марія , третя особа: виконавчий комітет Бердянської міської ради про визнання договору про встановлення емфітевзису недійсним та визнання припиненим права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір про встановлення емфітевзису, який був укладений у м. Бердянську 15.12.2017 року між ОСОБА_2, іменованим в подальшому - власник земельної ділянки з одного боку та фермерським господарством Марія , місцезнаходження якого: АДРЕСА_2, в особі тимчасово виконуючого обов'язки голови Линника Григорія Миколайовича, який діє на підставі статуту та наказу №7 від 12.05.2016 року, іменоване в подальшому - емфітевт .

Визнати припиненим право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право), площею 9,2545 гектарів, що розташована за адресою: Запорізька область, Бердянський район, Берестівська сільська рада, ДП №38, п.457, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2, встановленого договором про встановлення емфітевзису від 15.12.2017 року, укладеним між ОСОБА_2 та Фермерським господарством Марія .

Стягнути з фермерського господарства Марія на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1409,60 грн.

В задоволенні зустрічної позовної заяви фермерського господарства Марія до ОСОБА_1, третя особа: виконавчий комітет Бердянської міської ради про визнання правочину дійсним та визнання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах, визначених договором про встановлення емфітевзису, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 ЦПК України рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу. Якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Позивач за первісним позовом: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, р.н.к.п.п.о. НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3.

Відповідач за первісним позовом: фермерське господарство Марія вул. Миру, буд. 262

с. Берестове, Бердянського району, Запорізької області, код ЄДРПОУ 31080793.

Третя особа: виконавчий комітет Бердянської міської ради, пл. Єдності, 2 м. Бердянськ Запорізька область 71118.

Повний текст рішення суду виготовлено 28 січня 2019 року.

Суддя Бердянського міськрайонного суду

Запорізької області Н. І. Черткова