Постанова

від 21.08.2019 по справі 310/7200/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 310/7200/18-ц

провадження № 61-10415св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - Фермерське господарство Марія ,

третя особа - Виконавчий комітет Бердянської міської ради Запорізької області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Фермерського господарства Марія на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року у складі судді Черткової Н. І., постанову Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фермерського господарства Марія (далі - ФГ Марія ), третя особа: Виконавчий комітет Бердянської міської ради про визнання договору про встановлення емфітевзису недійсним та визнання припиненим права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Позовна заява мотивована тим, що позивач є єдиним спадкоємцем після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька - ОСОБА_2 , який був власником земельної ділянки, площею 9,2545 га, розташованої на території ДП № НОМЕР_1 ; п.457, КСП ім.Кірова, Берестівської сільської ради Бердянського району Запорізької області.

23 липня 2018 року на підставі запиту нотаріуса та заяви позивача ОСОБА_1 отримала витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, із якого довідалася, що ОСОБА_3 за два місяці до своєї смерті - 15 грудня 2017 року передав ФГ Марія на 100 років право користування своєю зазначеною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), яке було зареєстровано виконавчим комітетом Бердянської міської ради 15 грудня 2017 року. Підставою для виникнення цього емфітевтичного права зазначено - договір про встановлення емфітевзису виданий 15 грудня 2017 року.

Позивач зазначає, що позивач прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 , і саме до неї перейшло право власності на вказану земельну ділянку. Але, відповідно до пункту 6.2 тексту договору, позивач та його нащадки будуть позбавлені права користуватися земельною ділянкою більше 99 років, з чим позивач повністю не згодна.

Позивач вважає, що договір про встановлення емфітевзису від 15 грудня 2017 року є незаконним, а тому недійсним на момент його державної реєстрації.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір емфітевзису, укладений у м. Бердянську 15 грудня 2017 року між ОСОБА_4 та ФГ Марія ; визнати припиненим право користування відповідача земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, площею 9,2545 га, розташованою на території ДП № 38, п.457, КСП ім. Кірова Берестівської сільської ради Бердянського району Запорізької області, встановленого договором про встановлення емфітевзису від 15 грудня 2017 року, укладеним між ОСОБА_4 та ФГ Марія .

У жовтні 2018 року ФГ Марія звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Виконавчий комітет Бердянської міської ради про визнання правочину дійсним та визнання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах, визначених договором про встановлення емфітевзису.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що укладаючи договір про встановлення емфітевзису, ОСОБА_3 вчинив дію, направлену на розпорядження земельною ділянкою шляхом передання її в користування іншій особі на певних умовах.

Позивач за зустрічним позовом вказав, що ОСОБА_5 заперечує право ФГ Марія на користування земельною ділянкою, площею 9,2545 га, оскільки ухиляється від його нотаріального посвідчення, як спадкоємиця прав та обов`язків ОСОБА_2

15 грудні 2017 року між ФГ Марія та ОСОБА_4 укладено договір емфітевзису щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 9,2545 га, державна реєстрація якого у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права була проведена виконавчим комітетом Бердянської міської ради 15 грудня 2017 року.

Зазначає, що, у спадкодавця позивача за первісним позовом - ОСОБА_2 на час підписання договору був відсутній оригінал правовстановлюючого документа на вказану земельну ділянку.

Після укладення договору та проведення його державної реєстрації 15 грудня 2017 року, у лютому 2018 року з метою виконання його умов визначених пунктом 4.1. (щодо його нотаріального посвідчення з метою виникнення у ФГ Марія певного права), позивач за зустрічним позовом разом із іншою його стороною - ОСОБА_6 , звернулись до приватного нотаріуса Коновалової О. В., яка оглянувши договір та документи, що посвідчують право на земельну ділянку (а саме копію державного акту), надані ОСОБА_6 повідомила, що за причин законодавчої неврегульованості питань щодо нотаріального посвідчення деяких договорів, в неї відсутній необхідний обсяг повноважень щодо нотаріального посвідчення наданого їй правочину на підставі не оригіналу, а копії державного акту на право власності на землю.

З метою можливості його нотаріального посвідчення нотаріус запропонувала трохи почекати, та повідомила, що відповідні зміни до нормативно - правових актів з питань діяльності нотаріату вже готуються та будуть прийняті найближчим часом, що надасть їй змогу виконати відповідну нотаріальну дію. Проте, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 pоку.

Право ОСОБА_2 на земельну ділянку посвідчено відповідно до вимог раніше діючого законодавства - державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЗП в„– 172404 , виданого Бердянською районною державною адміністрацією Запорізької області 13 грудня 2005 pоку, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Отже, так як державну реєстрацію права власності на земельну ділянку у 2005 року було проведено із виданим спадкодавцем документом, що посвідчує право, то для нотаріального посвідчення договору, нотаріусу необхідно було надати оригінал цього державного акту.

Позивач зазначає, що до 28 серпня 2018 року порядок не містив умов, щодо можливості нотаріального посвідчення правочинів щодо земельної ділянки на підставі копії правовстановлюючих документів на такі земельні ділянки, а лише з 28 серпня 2018 року пункт 3 Глави 7 розділу І Порядку в редакції зі змінами від 27 серпня 2018 року викладений в редакції, яка надавала законодавчу можливість нотаріусам та сторонам договорів щодо користування земельними ділянками, можливість нотаріально посвідчувати їх, на підставі не оригіналів державних актів, а саме їх копій виданих уповноваженими органами.

Договір укладений між ФГ Марія та ОСОБА_6 не підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню.

З ОСОБА_4 розрахунок за укладеним 15 грудня 2017 року договором емфітевзису ФГ Марія було проведено у повному обсязі.

Враховуючи зазначене ФГ Марія просило визнати дійсним договір емфітевзису, укладений 15 грудня 2017 року між ОСОБА_4 та ФГ Марія зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухому майно виконавчим комітетом Бердянської міської ради 15 грудня 2017 року; визнати за ФГ Марія право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах, визначених договором про встановлення емфітевзису, укладеному 15 грудня 2017 року між ОСОБА_4 та ФГ Марія , зареєстрованому у Державному реєстрі речових прав на нерухому майно виконавчим комітетом Бердянської міської ради 15 грудня 2017 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року первісний позов задоволено.

Визнано недійсним договір про встановлення емфітевзису, укладений у м. Бердянську 15 грудня 2017 року між ОСОБА_4 , іменованим в подальшому - власник земельної ділянки та ФГ Марія в особі тимчасово виконуючого обов`язки голови Линника Г. М., який діє на підставі статуту та наказу № 7 від 12 травня 2016 року, іменоване в подальшому - емфітевт .

Визнано припиненим право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право), площею 9,2545 га, що розташована за адресою: Запорізька область, Бердянський район, Берестівська сільська рада, ДП № НОМЕР_1 , п. 457, встановлене договором про встановлення емфітевзису від 15 грудня 2017 року, укладеним між ОСОБА_4 та ФГ Марія .

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 як спадкоємиця за заповітом прийняла спадщину у вигляді земельної ділянки і відноситься до кола осіб, які мають право оскаржувати договори, укладені спадкодавцем - її батьком за життя, як спадкоємиця, яка прийняла спадщину та є власником земельної ділянки.

Оскільки, домовленість сторін про нотаріальне посвідчення оскаржуваного договору передбачена пунктом 4.1 та зміст договору свідчить про те, що нотаріальне посвідчення договору не відбулося, місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених частиною першою статей 203, 215 ЦК України для визнання правочину недійсним.

У зв`язку із цим, задовольнив вимоги про визнання припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, встановленого договором про встановлення емфітевзису від 15 грудня 2017 року.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимогах, місцевий суд виходив з того, що договір емфітевзису, укладений 15 грудня 2017 року між ОСОБА_4 та ФГ Марія , зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухому майно виконавчим комітетом Бердянської міської ради 15 грудня 2017 року не може бути визнаний судом дійсним із підстав, передбачених статтею 220 ЦК України, оскільки наявність таких підстав не доведена.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, виходив з того, що первісні позовні вимоги є належним чином обґрунтованими, оскільки, відповідно до пункту 4.1 договору передбачено, що право користування земельною ділянкою (емфітевтичне право) виникає у емфітевта з моменту нотаріального посвідчення цього договору, проте нотаріального посвідчення договору не відбулося.

Позивач за зустрічним позовом - ФГ Марія не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження безповоротного ухилення ОСОБА_4 від нотаріального посвідчення правочину та втрати стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин, тому відсутні правові підстави для визнання договору емфітевзису від 15 грудня 2017 року дійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ФГ Марія , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували всі фактичні обставини, що мають значення для справи, не дослідили і не надали належної правової оцінки доказам у справі. Вказує, що правом вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою наділені лише власники, землекористувачі та особи, які мають інші речові права на земельну ділянку. На думку заявника, суди попередніх інстанцій, при вирішенні цієї справи не визначили характер спірних правовідносин, а саме: наявність чи відсутність на час подання позову та вирішення спору у ОСОБА_1 всіх складових права власності (права володіння, користування та розпорядження) на земельну ділянку; складову права власності, яка наявна у ОСОБА_1 порушена з боку ФГ Марія ; спосіб захисту порушеного права обраний ОСОБА_1 .

Судами залишено поза увагою, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку успадкованого права власності не оформлювала, тому вона набула лише право володіння, яке жодним чином не порушено наявністю договору емфітевзису.

Крім того, суди, відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимогах, не дослідили та не надали оцінку тим обставинам, що на час виникнення правовідносин та до 28 серпня 2018 року (на час, після смерті спадкодавця), законодавством, яке регулює нотаріальну діяльність не було передбачено право нотаріусів вчиняти нотаріальну дію щодо посвідчення правочинів стосовно земельних ділянок на підставі копії державного акту.

Отже, передбачена пунктом 4.1 договору умова про те, що право користування земельною ділянкою (емфітевтичне право) виникає у емфітевта з моменту нотаріального посвідчення, не могла бути реалізована за життя ОСОБА_4 з підстав відсутності нормативно - правового регулювання діяльності нотаріусів щодо вчинення нотаріальної дії на підставі копії державного акта.

Крім того, ФГ Марія зазначає, що Договір, укладений між ФГ Марія та ОСОБА_6 , не підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Право користування вказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ФГ Марія (емфітевт) зареєстроване у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 грудня 2017 року у відповідності до діючого законодавства.

З ОСОБА_4 розрахунок за укладеним 15 грудня 2017 року договором емфітевзису ФГ Марія було проведено у повному обсязі.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, висловлену при розгляді справи № 6-164цс12 від 23 січня 2013 року, зазначає, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Отже, позивач за первісним позовом має право звернення до суду з таким позовом ще до отримання свідоцтва про право на спадщину.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

17 липня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 13 грудня 2005 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі, ОСОБА_4 був власником земельної ділянки, площею 9,2545 га, яка розташована на території ДП № 38; п.457, КСП ім. Кірова, Берестівської сільської ради Бердянського району Запорізької області.

Згідно із договором про встановлення емфітевзису, укладеного 15 грудня 2017 року між ОСОБА_4 і ФГ Марія , власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення передав на 100 років емфітевту право володіння та право цільового користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право), площею 9,2545 га. Право користування вказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ФГ Марія (емфітевт) зареєстроване у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 грудня 2017 року.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_4 його донька - позивач за первісним позовом ОСОБА_1 звернулася з відповідною заявою до приватного нотаріуса Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Градової В. Г. у строк передбачений законом про прийняття спадщини.

Передача емфітевтичного права відбувається за 50 000 грн, які емфітевт сплачує на користь власника земельної ділянки за весь строк користування земельною ділянкою (пункт 3.1).

Установлено, що ОСОБА_4 зазначену суму коштів отримав.

Відповідно до пункту 4.1 договору передбачено, що право користування земельною ділянкою (емфітевтичне право) виникає у емфітевта з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Установлено і цього не заперечували сторони, що подальшого нотаріального посвідчення договору не відбулося.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Встановлено, що після смерті ОСОБА_4 його донька - ОСОБА_1 у встановленому законом порядку прийняла спадщину, а тому вона є належним позивачем у справі.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України , якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Згідно з частиною першою та п`ятою статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу .

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором і для земельних ділянок державної або комунальної власності не може перевищувати 50 років (частина перша статті 408 ЦК України).

Вказана норма кореспондується з приписами частини четвертої статті 102 1 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного правочину), яка обмежувала строк користування лише земельною ділянкою державної або комунальної власності.

При цьому жодних обмежень строку користування земельною ділянкою приватної власності для сільськогосподарських потреб закон на час укладання між ОСОБА_4 і ФГ Марія договору про встановлення емфітевзису не передбачав.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України визначено свободу договору, а саме: відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частини першої статті 628 ЦК України ).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частиною першою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Частиною другою статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Право емфітевзису частиною першою статті 395 ЦК України віднесено до речового права на чуже майно. Це означає, що для його виникнення потрібно не лише укласти відповідний договір, а й зареєструвати це право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Саме з моменту такої реєстрації власник земельної ділянки вважатиметься таким, що передав право емфітевзису емфітевтові, а емфітевт - його набув.

Встановлено, що в силу закону договір емфітевзису обов`язковому нотаріальному посвідченню не підлягає.

Але пунктом 4.1 оспорюваного Договору про встановлення емфітевзису встановлено, що право користування земельною ділянкою (емфітевтичне право) згідно з цим договором виникає у Емфітевта з моменту нотаріального посвідчення такого договору. Таким чином, сторони пов`язали нотаріальне посвідчення укладеного Договору виключно з подальшою реалізацією права виникнення емфітевтичного права у Емфітевта, визначивши його значення при вирішенні питання про можливість реєстрації уповноваженим державним реєстратором у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права користування спірною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ФГ Марія .

Встановлено, що договір про встановлення емфітевзису нотаріально не посвідчувався.

Разом із тим встановлено, що право користування спірною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ФГ Марія (емфітевт) зареєстроване у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 грудня 2017 року державним реєстратором виконавчого комітету Бердянської міської ради Кобець О.Є.

Дії вказаного державного реєстратора з приводу реєстрації у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права користування ФГ Марія земельною ділянкою на підставі оспорюваного договору про встановлення емфітевзису в судовому порядку не оскаржувались, запис у реєстрі щодо наявності у відповідача такого права не скасовано.

Отже, у відповідності до приписів статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з 15 грудня 2017 року у ФГ Марія згідно Договору про встановлення емфітевзису від 15 грудня 2017 року виникло право користування спірною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), що належала на праві приватної власності ОСОБА_4 .

На цей час законні підстави для припинення вказаного права відсутні, як і відсутні підстави для визнання договору недійсним у відповідності до частини першої статті 215 ЦК України.

Крім зазначеного вище, як на підстави своїх позовних вимог в частині визнання договору недійсним позивачка посилається на вчинення цього правочину її батьком під впливом обману, а також під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення.

У відповідності до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша стаття 229 ЦК України).

Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

З аналізу вказаної норми слід дійти висновку, що правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України .

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Таким чином, обравши спосіб захисту своїх прав шляхом визнання договору недійсним з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України , позивач зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту введення її батька в оману відповідачем при укладенні спірного договору, передбачені статтями 229, 230 ЦК України правові підстави для визнання недійсним договору відсутні.

Матеріали справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини не дають підстав вважати, що дії відповідача за первісним позовом при укладанні спірного договору суперечили волевиявленню позивача, а також про наявність у таких діях умислу з боку ФГ Марія , який був спрямований на введення споживача в оману.

Не надано позивачем доказів і щодо того, що її батько при вчиненні оспорюваного правочину помилився щодо обставин, які мають істотне значення, а, відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На вказане суди попередніх інстанцій належної уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ФГ Марія про визнання договору про встановлення емфітевзису недійсним та визнання припиненим права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення первісних позовних вимогах з наведених у них підстав ґрунтуються на неправильному застосуванні вищенаведених норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та не відповідає встановленим обставинам справи.

Разом із тим, Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що не підлягає задоволенню зустрічний позов ФГ Марія до ОСОБА_1 про визнання правочину дійсним та визнання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах, визначених договором про встановлення емфітевзису, оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження доводів своїх позовних вимог позивач за зустрічним позовом не надав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині первісних позовних вимогах підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні первісних позовних вимог з наведених вище підстав. В частині відмови у задоволенні зустрічного позову рішення місцевого та апеляційного судів слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання апеляційної та касаційної скарг ФГ Марія сплатило 18 826,50 грн (8 068,50 + 10 758).

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення судів підлягають скасуванню в частині первісних позовних вимог, отже ФГ Марія має право на відшкодування 4 933,60 грн (2114,40 + 2819,20), сплачених за розгляд апеляційної та касаційної скарг в частині оскарження, саме первісних позовних вимог.

Керуючись статтями 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства Марія задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року, постанову Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Фермерського господарства Марія , третя особа: Виконавчий комітет Бердянської міської ради про визнання недійсним договору про встановлення емфітевзису та визнання припиненим права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фермерського господарства Марія , третя особа: Виконавчий комітет Бердянської міської ради про визнання недійсним договору про встановлення емфітевзису та визнання припиненим права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб відмовити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року, постанову Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року в частині вирішених зустрічних позовних вимог Фермерського господарства Марія до ОСОБА_1 , третя особа: Виконавчий комітет Бердянської міської ради про визнання правочину дійсним та визнання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах, визначених договором про встановлення емфітевзису залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства Марія 4 933,60 грн (чотири тисячі дев`ятсот тридцять три) грн 60 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун