Постанова

від 21.01.2019 по справі 910/1972/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2019 р. Справа№ 910/1972/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Смірнової Л.Г.

Дідиченко М.А.

при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,

за участю представників:

від позивача - Булгаров О.О., адвокат, довіреність № б/н від 25.03.18;

від відповідача - Кириленко О.П., адвокат, ордер №031517 від 03.12.18,

розглянувши апеляційну скаргу акціонерного товариства Державне акціонерне товариство Чорноморнафтогаз на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 у справі №910/1972/18 (суддя Головіна К.І., повний текст складено - 10.10.2018) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Южфлотсервіс до акціонерного товариства Державне акціонерне товариство Чорноморнафтогаз про стягнення 892 068, 53 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Южфлотсервіс звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до акціонерного товариства Державне акціонерне товариство Чорноморнафтогаз про стягнення 892 068,53 грн., з яких - 810 612,00 грн. інфляційних втрат та 81 456,53 грн. 3% річних за невиконання зобов'язання по сплаті заборгованості стягнутої рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.08.2013 у справі №901/2026/13.

Позивач в обґрунтування своїх вимог, посилається на те, що рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим у справі №901/2026/13 про стягнення боргу відповідачем не виконано, що і послугувало зверненню з позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 у справі №910/1972/18 позовні вимоги про стягнення матеріальних втрат у сумі 892 068,53 грн. задоволено частково; вирішено стягнути з акціонерного товариства Державне акціонерне товариство Чорноморнафтогаз на користь товариства з обмеженою відповідальністю Южфлотсервіс інфляційну складову боргу у сумі 428 309,54 грн., 3% річних у сумі 53 142,77 грн. та судовий збір у сумі 7 221,79 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у разі коли судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних.

При цьому, часткове задоволення позову мотивовано тим, що позивачем при здійсненні розрахунків неправильно застосовано положення ст. 625 Цивільного кодексу України у частині нарахування матеріальних втрат на суму 3% річних та суми судового збору, які було вирішено стягнути рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.08.2013 у справі №901/2026/13, а також невірно зазначено період, за який нараховуються суми 3% річних та інфляційних втрат.

Не погодившись, з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач зазначає про відсутність підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки рішення Господарського суду АРК від 08.08.2013 у справі №901/2026/13 про стягнення 602 464,74 грн. могло бути виконано повністю або частково. На думку скаржника, стягнення 3% річних та інфляційних втрат є необґрунтованими, внаслідок відсутності у суду даних залишку невиконаного грошового зобов'язання з урахуванням примусово стягнутих коштів, необхідних для розрахунку ціни позову. Крім того, за твердженнями апелянта судом не було досліджено фактичні обставини, які стосуються незаконного заволодіння майном і документацією акціонерного товариства Державне акціонерне товариство Чорноморнафтогаз на підставі постанови незаконної Верховної Ради АРК від 17.03.2014 №1758-6/14 для подальшої передачі на баланс незаконно утвореного згідно із законодавством Російської Федерації підприємства з однойменною назвою. Також, апелянт вважає, що Господарський суд міста Києва неправомірно посилався у оскаржуваному рішенні на договір поставки від 14.11.2012 №1263, оскільки в матеріалах справи №910/1972/18 такий договір відсутній.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

У судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю Южфлотсервіс (постачальник) та публічним акціонерним товариством Державним акціонерним товариством Чорноморнафтогаз (покупець) 14.11.2012 був укладений договір поставки №1263 (далі - договір поставки), за умовами якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у визначений строк у власність покупця товар згідно специфікації №1 до договору, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити його на умовах, визначених договором (п. 1.1 договору).

На виконання умов вказаного договору, постачальник передав у власність, а покупець одержав товар на суму 709 398,00 грн. Натомість покупцем було здійснено часткову оплату товару - на суму 120 000,00 грн.

Отже, у публічного акціонерного товариства Чорноморнафтогаз перед товариством з обмеженою відповідальністю Южфлотсервіс виникла заборгованість у сумі 589 398,00 грн., у зв'язку з чим товариство з обмеженою відповідальністю Южфлотсервіс звернулось з позовом до Господарського суду Автономної Республіки Крим про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 593 786,00 грн., з яких - 589 398,00 грн. основного боргу, 3 134,29 грн. пені, 1 253,71 грн. 3% річних, внаслідок неналежного виконання договору поставки за період з 04.06.2013 по 17.06.2013.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.08.2013 у справі №901/2026/13 позов задоволено частково; вирішено стягнути з публічного акціонерного товариства Державне акціонерне товариство Чорноморнафтогаз на користь товариства з обмеженою відповідальністю Южфлотсервіс 589 398,00 грн. основного боргу, 1 253,71 грн. 3% річних та 11 813,03 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

На виконання вказаного рішення суду було видано два накази від 22.08.2013 (а.с. 16-17).

Старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Володькіним С.А. 07.10.2013 винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень №40037113 та №40037145 з примусового виконання наказів №901/2026/13, виданих Господарським судом Автономної Республіки Крим 22.08.2013 (а.с. 18-19).

Враховуючи неналежне виконання відповідачем договору поставки та рішення суду, товариство з обмеженою відповідальністю Южфлотсервіс звернулося до суду з даним позовом про стягнення з акціонерного товариства Державне акціонерне товариство Чорноморнафтогаз інфляційної складової боргу у сумі 810 612,00 грн. та 3% річних у сумі 53 614,76 грн., нарахованих за період з 19.08.2013 по 19.02.2018.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Внаслідок укладення договору поставки №1263 від 14.11.2012 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідачем зобов'язання з оплати товару за вказаним договором виконувалось неналежним чином, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовними заявами про стягнення з акціонерного товариства Державне акціонерне товариство Чорноморнафтогаз грошових коштів.

Як вже раніше зазначалось, рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.08.2013 у справі №901/2026/13 було встановлено наявну заборгованість відповідача перед позивачем за поставку товару по договору №1263 від 14.11.2012.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, вказаним рішенням суду, яке набрало законної сили, було встановлено факт поставки позивачем товару за договором поставки №1263 від 14.11.2012 та факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем.

Твердження апелянта, що обставини встановлені рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим у справі №901/2026/13 не мають преюдиційного значення для справи №910/1972/18 є безпідставними, з огляду на наступне.

Преюдиційність - це прийняття без доказування та перевірки фактів, які були встановленні процедурно іншим судом в іншій справі.

Правова природа преюдиційності рішення полягає в обов'язку суду, який розглядає справу, визнати такими, що не потребують доказування, обставини, встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили. Це виключає необхідність повторного доказування фактів, встановлених рішенням суду, а іншій стороні не дає права спростовувати ці факти іншими засобами доказування.

Отже, з огляду на приписи ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, ані Господарський суд міста Києва, ані апеляційний господарський суд не можуть ставити під сумнів рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.08.2013 у справі №901/2026/13, яке набрало законної сили.

Викладеним також спростовуються доводи скаржника, що Господарський суд міста Києва неправомірно посилався в оскаржуваному рішенні на відсутній у справі договір поставки від 14.11.2012 №1263, так як факт наявності договірних зобов'язань за вказаним договором теж встановлено рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.08.2013 у справі №901/2026/13.

Крім того, слід зазначити, що на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2018, позивачем надіслано на адресу суду копії витребуваних документів, серед яких, зокрема, наявна копія договору поставки №1263 від 14.11.2012 та документи на підтвердження здійснення поставки.

Згідно п. 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох відсотків річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

Колегія суддів погоджується із частковим задоволенням судом першої інстанції вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних, у зв'язку з невірним розрахунком позивача та визначенням періоду такого нарахування.

При здійсненні нарахування 3% річних та інфляційних втрат позивачем до складу основної суми заборгованості, стягнутої рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.08.2013 у справі №901/2026/13, було включено 3% річних та судовий збір, й на вказану суму було здійснено розрахунок 3% річних та інфляційних, що є неприпустимим відповідно до вимог чинного законодавства України, оскільки 3% річних та судовий збір не є основним боргом відповідача, на який відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України можуть нараховуватися 3% річних та інфляційні.

Так, 3% річних не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, обов'язок сплатити суму 3% річних за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин ст. 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, судовий збір також не є заборгованістю, оскільки включається до складу судових витрат.

Таким чином, нарахування 3% річних та інфляційних слід здійснювати лише на суму основної заборгованості відповідача.

Щодо заявленого представником відповідача в суді першої інстанції клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності до суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем за період з 19.08.2013 по 19.02.2015, колегія суддів зазначає наступне.

Главою 19 Цивільного кодексу України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Згідно положень ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч.ч. 2, 3 ст. 264 Цивільного кодексу України).

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17 та викладеної у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2018 у справі №908/1394/17, вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, то кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до моменту фактичного виконання зобов'язання, що обмежується 3 роками, які передували подачі позову (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.11.2018 у справі №918/117/18).

З огляду на викладені вище норми, при розрахунку періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат, слід обмежуватися 3 роками, які передували подачі позову.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом у даній справі - 20.02.2018.

В такому разі, відповідні нарахування у вигляді 3% річних та інфляційних втрат мають розраховуватись за період з 19.02.2015 по 19.02.2018.

Також, на думку відповідача, у зв'язку з окупацією Автономної Республіки Крим, підприємство позбавлене можливості здійснювати свою діяльність, і тому настання вказаних обставин непереборної сили з 20.02.2014 звільняють його від відповідальності у вигляді сплати інфляційної складової боргу та 3% річних, та посилається на сертифікат Торгово-промислової палати України №2018 від 03.12.2014, як на доказ своїх тверджень, в якому ТПП України засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у акціонерного товариства Державне акціонерне товариство Чорноморнафтогаз з 27.02.2014.

Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією Господарського суду міста Києва, щодо відсутності підстав вважати належним доказом вказаний сертифікат Торгово-промислової палати України №2018 від 03.12.2014, оскільки він не засвідчує неможливість виконання зобов'язань за конкретним договором поставки №1263 від 14.11.2012 та не підтверджує неможливість відповідача виконати свої зобов'язання зі сплати матеріальних втрат за цим договором.

А відтак, за вірним перерахунком суду першої інстанції, враховуючи період нарахування з 19.02.2015 по 19.02.2018, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 53 142,77 грн. 3% річних та 428 309,54 грн. інфляційних втрат.

Апелянт вважає, що відсутні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки в матеріалах виконавчих проваджень №40037113 та №40037145 містяться письмові докази про повне або часткове виконання ним рішення Господарського суду АРК від 08.08.2013 у справі №901/2026/13 про стягнення 602 464,74 грн. При цьому, апелянт зауважує, що доказами втрати вказаних виконавчих проваджень є офіційні дані органів Федеральної служби судових приставів Російської Федерації, що були створені на території Автономної Республіки Крим про втрату, знищення або надіслання таких виконавчих проваджень до органів державної виконавчої служби України. На думку скаржника, стягнення 3% річних та інфляційних втрат є необґрунтованими, внаслідок відсутності у суду даних залишку невиконаного грошового зобов'язання з урахуванням примусово стягнутих коштів, необхідних для розрахунку ціни позову.

З приводу наведених доводів скаржника, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідачем доказів на підтвердження часткового або повного виконання рішення Господарського суду Автономної республіки Крим від 08.08.2013 у справі №901/2026/13 суду не надано. Посилання скаржника на те, що такі докази містяться в матеріалах виконавчих проваджень, також не знаходять свого документального підтвердження. Натомість, відповідач міг, наприклад, звернутися до банківської установи за отриманням виписки по рахунку по сплаті суми заборгованості, проте ним жодних дій не вчинялось. При цьому, він зауважує, що доказами втрати вказаних виконавчих проваджень є офіційні дані органів Федеральної служби судових приставів Російської Федерації, що були створені на території Автономної Республіки Крим про втрату, знищення або надіслання таких виконавчих проваджень до органів державної виконавчої служби України. Проте, зазначені обставини не звільняють боржника виконати належним чином, взяті на себе зобов'язання за договором поставки та здійснити повну оплату отриманого за договором товару.

Тому, оскільки, відповідачем не доведено протилежне (як факт нездійснення позивачем поставки, так і факти виконання відповідачем грошових зобов'язань), суд першої інстанції при здійсненні нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, правомірно виходив із суми наявної непогашеної заборгованості.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з частковим задоволенням позову товариства з обмеженою відповідальністю Южфлотсервіс місцевим господарським судом, в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційної складової боргу у сумі 428 309,54 грн. та 3% річних у сумі 53 142,77 грн., а наведені доводи за апеляційною скаргою підлягають залишенню без задоволення, у зв'язку з їх безпідставністю та недоведеністю у встановленому законом порядку.

З урахуванням усіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладається на її заявника (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу акціонерного товариства Державне акціонерне товариство Чорноморнафтогаз залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 у справі №910/1972/18 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 28.01.2019 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді Л.Г. Смірнова

М.А. Дідиченко