Постанова

від 23.01.2019 по справі 199/734/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/774/19 Справа № 199/734/17 Суддя у 1-й інстанції - Скрипник О.Г. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

Категорія 19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2019 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.

за участю секретаря - Гречишникової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Рохат , Товариства з обмеженою відповідальністю Меридіан -Дніпро , ОСОБА_2 (третя особа: Національний Банк України) про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2018 року, -

В С Т А Н О В И В:

В січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ПП Рохат , ТОВ Меридіан -Дніпро , ОСОБА_2, третя особа: Національний Банк України, про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними.

В обґрунтування позову зазначив, що 17 вересня 2012 року між ВАТ КБ Причорномор'я та ПП Рохат було укладено договір про відступлення права вимоги за договором споживчого кредиту №5/11-01 від 30.05.2001 року, укладеного між ВАТ КБ Причорномор'я та ОСОБА_1.

04 січня 2016 року за договором №21 про відступлення права вимоги ПП Рохат відступило право вимоги ТОВ Меридіан -Дніпро щодо зобов'язання ОСОБА_1

Позивач зазначає, що договір від 17 вересня 2012 року під час ліквідаційної процедури ВАТ КБ Причорномор'я взагалі не укладався, а тому він не міг зумовлювати підставу для укладення наступного договору - №21 від 04 січня 2016 року, оскільки Постановою Правління Національного банку України від 20.05.2009 року № 305 було відкликано банківську ліцензію у ВАТ КБ Причорномор'я , ініційовано процедуру ліквідації банку та призначено ліквідатором фізичну особу-незалежного експерта ОСОБА_2

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців, з 30.11.2012 року здійснено державну реєстрацію припинення юридичної особи ВАТ КБ Причорномор'я без правонаступництва, а також припинено повноваження ліквідатора.

Позивач вказує, що згідно листа Національного банку України №18-0012/75943 від 09.09.2016 року, Рішенням Комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків № 293 від 20.04.2012 року було встановлено порядок продажу майна (активів) ВАТ КБ Причорномор'я шляхом проведення аукціону, при цьому, до переліку майна (активів), порядок продажу яких було погоджено, включено майнові права на вимоги за договором споживчого кредиту від 30.05.2001 року №5/11-1, укладеного між ВАТ КБ Причорномор'я та ОСОБА_1

За твердженням позивача, відсутність у відповідачів оригіналу оспорюваного договору вказує на те, що договір від 17 вересня 2012 року взагалі не укладався під час ліквідаційної процедури ВАТ КБ Причорномор'я , оскільки у випадку наявності такого договору на момент припинення банку ВАТ КБ Причорномор'я у НБУ не було б підстав для затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу з причини знаходження на балансі нереалізованого активу банку (дебіторської заборгованості) у вигляді неоплаченого боргу ПП Рохат перед ВАТ КБ Причорномор'я на суму 718 539,66 грн.

Також, на думку позивача, разом з ліквідацією з 30 листопада 2012 року ВАТ КБ Причорномор'я і припиненням зобов'язання ПП Рохат за договором від 17 вересня 2012 року, одночасно припинилось і неоплачене ним право щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ Причорномор'я . Позивач вказує, що з моменту ліквідації ВАТ КБ Причорномор'я без правонаступництва усі дії з боку ПП Рохат на користь банку втратили жодний сенс, оскільки втрачено саму можливість розрахунків з банком за отримане право вимоги. Таким чином, подальший перехід права вимоги від ПП Рохат до ТОВ Меридіан -Дніпро відбувся на підставі вже припиненого з 30 листопада 2012 року договору від 17 вересня 2012 року, а тому договір №21 від 04 січня 2016 року підлягає визнанню недійсним.

Позивач вважає, що фотокопії документів, передані за договорами, не можуть засвідчувати переходу права вимоги від ВАТ КБ Причорномор'я до ПП Рохат та до ТОВ Меридіан -Дніпро , оскільки це суперечить ст. 517 ЦК України та умовам вказаних договорів, так як позивач є стороною договору споживчого кредиту №5/11-01, укладеного з ВАТ КБ Причорномор'я , а тому, відповідно, обов'язок щодо виконання правочину на нього покладено лише перед ВАТ КБ Причорномор'я , а не ТОВ Меридіан -Дніпро . З наведених підстав позивач вважає, що укладені договори відступлення права вимоги без його згоди від 17 вересня 2012 року та №21 від 04 січня 2016 року, є недійсними.

Враховуючи викладене, позивач просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 17 вересня 2012 року, укладений між ВАТ КБ Причорномор'я та ПП Рохат за договором споживчого кредиту №5/11-01 від 30.05.2001 року, укладений між ВАТ КБ Причорномор'я та ОСОБА_1, та визнати недійсним договір про відступлення права вимоги №21 від 04 січня 2016 року, укладений між ПП Рохат та ТОВ Меридіан -Дніпро (а.с. 4-10 том 1).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства Рохат , Товариства з обмеженою відповідальністю Меридіан -Дніпро , ОСОБА_2, третя особа: Національний Банк України, про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними - залишений без задоволення (а.с. 241-242 том 1).

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с. 2-11 том 2).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Судом 1 інстанції встановлено, що 30 травня 2001 року між ВАТ КБ Причорномор'я та ОСОБА_1 був укладений договір споживчого кредиту на суму 275 824,29 грн. терміном на чотири роки: з 30 травня 2001 року по 30 травня 2005 року з виплатою відсотків за користування кредитом за ставкою 26 % річних по закінченню терміну дії договору.

17 вересня 2012 року між ВАТ КБ Причорномор'я та Приватним підприємством Рохат укладено договір про відступлення права вимоги за договором споживчого кредиту №5/11-01 від 30.05.2001 року, укладеного між ВАТ КБ Причорномор'я та ОСОБА_1.

04 січня 2016 року за договором №21 про відступлення права вимоги Приватне підприємство Рохат відступило право вимоги за боргами ОСОБА_1 Товариству з обмеженою відповідальністю Меридіан -Дніпро .

Суд виходив з того, що факт укладення договору про відступлення права вимоги від 17.09.2012 року також визнано судовим рішенням, а саме: ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.08.2016 року у цивільній справі №201/1763/16ц, якою задоволено заяву ТОВ Меридіан -Дніпро про заміну сторони виконавчого провадження та у виконавчому провадженні зі стягнення з ОСОБА_1 боргу в сумі 718 539,66 грн., яким було замінено стягувача ВАТ Комерційний банк Причорномор'я його правонаступником - ТОВ Меридіан -Дніпро .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд посилався на відсутність підстав, передбачених ст. 203, 215 ЦК України, для визнання спірних договорів недійсними, та виходив з того, що ОСОБА_1 не є стороною спірних договорів, а оспорювані договори не порушують прав позивача, як боржника. Крім того, факт укладення договору про відступлення права вимоги від 17.09.2012 року встановлено судовими рішеннями, що підтверджено матеріалами справи.

З такими висновками суду погоджується й колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають встановленим обставинам по справі та зроблені з дотриманням норм процесуального права з застосуванням відповідних норм матеріального права.

Так, відповідно до положень статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

З матеріалів справи вбачається, що 30 травня 2001 року між ВАТ КБ Причорномор'я та ОСОБА_1 був укладений договір споживчого кредиту на суму 275 824,29 грн. терміном на чотири роки: з 30 травня 2001 року по 30 травня 2005 року з виплатою відсотків за користування кредитом за ставкою 26 % річних по закінченню терміну дії договору.

17 вересня 2012 року між ВАТ КБ Причорномор'я та Приватним підприємством Рохат укладено договір про відступлення права вимоги за договором споживчого кредиту №5/11-01 від 30.05.2001 року, укладеного між ВАТ КБ Причорномор'я та ОСОБА_1.

04 січня 2016 року за договором №21 про відступлення права вимоги Приватне підприємство Рохат відступило право вимоги за боргами ОСОБА_1 Товариству з обмеженою відповідальністю Меридіан -Дніпро .

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.08.2016 року у цивільній справі №201/1763/16ц, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2016 року, задоволено заяву ТОВ Меридіан -Дніпро про заміну сторони виконавчого провадження та замінено стягувача ВАТ Комерційний банк Причорномор'я його правонаступником - ТОВ Меридіан -Дніпро у виконавчому провадженні з виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2006 року у цивільній справі № 2-2143/06 за позовом ВАТ Комерційний банк Причорномор'я до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 718 539,66 грн. (а.с. 129-135, 136-137 том 1).

При цьому, зазначеними судовими рішеннями встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26.10.2006 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.06.2007 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ Причорномор'я заборгованість в розмірі 716 839,66 грн. та державне мито в сумі 1 700,00 грн., всього 718 539,66 грн.; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ВАТ КБ Причорномор'я про визнання угоди недійсною відмовлено. Рішення набрало законної сили.

Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 17.09.2012 року ВАТ КБ Причорномор'я передав право вимоги, що виникло у нього до боржника на підставі рішення від 26.10.2006 року на користь ПП Рохат , а останнє на підставі договору № 21 про відступлення права вимоги від 04.01.2016 року передало право вимоги до боржника, що виникло у ПП Рохат на підставі рішення від 26.10.2006 року та договору про відступлення права вимоги від 17.09.2012 року до ТОВ Меридіан-Дніпро . Таким чином ТОВ Меридіан-Дніпро набуло статусу нового кредитора і отримало право грошової вимоги до боржника.

Отже, факт укладення договору про відступлення права вимоги від 17.09.2012 року встановлено вищезазначеними судовими рішеннями, підтверджено матеріалами справи, а тому посилання позивача на те, що такий договір взагалі не укладався, а тому не було підстав для укладення наступного договору про відступлення права вимоги № 21 від 04 січня 2016 року, є безпідставними.

Крім того, актами приймання-передачі від 17 вересня 2012 року та від 04 січня 2016 року підтверджено факт передачі право вимоги до ОСОБА_1 (а.с. 13, 15 том 1).

Також, з матеріалів справи вбачається, що боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ані новому, ані попередньому кредитору, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, яка на даний час ним не погашена.

За загальним правилом Цивільного Кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, то відповідно відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України.

Так, згідно з положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що право вимоги щодо стягнення з позивача боргу перейшло від ВАТ КБ Причорномор'я до ПП Рохат в день підписання договору від 17.09.2012 року та передачі документів відповідно до п.п. 1.3, 3.1 вказаного договору, тобто, перехід права вимоги від ВАТ КБ Причорномор'я (первісного кредитора) до ПП Рохат (нового кредитора) відбувся 17 вересня 2012 року. В подальшому, право вимоги щодо стягнення з позивача боргу перейшло від ПП Рохат до ТОВ Меридіан -Дніпро за договором від 04 січня 2016 року.

Проте, спірними договорами не передбачено обов'язок кредиторів повідомляти боржника про їх заміну.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зі спірних договорів вбачається, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов, встановлені для таких видів договорів.

Суд обґрунтовано виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 не є стороною договорів від 17.09.2012 року та від 04.01.2016 року, а отже не наділений правом встановлювати сторонам цих договорів свої власні вимоги щодо змісту (умов) договорів, оспорювані договори відступлення права вимоги не порушують права позивача, як боржника.

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, колегія апеляційного суду вважає, що судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, правових підстав для його скасування немає.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно не задовольнив клопотання позивача про витребування доказів та виклик свідків, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, адже справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Інші доводи, приведені в апеляційних скаргах зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни судового рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

При цьому, підстави для прийняття відмови від апеляційної скарги та закриття апеляційного провадження відсутні, оскільки відповідна заява підписана та подана представником, у якого в довіреності повноваження на вчинення дій щодо відмови від апеляційної скарги - відсутні.

Судові витрати, понесені сторонами у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2018 року - залишити без змін .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: